Розпізнавальні жіночі і чоловічі статеві органи

 

Визначення статіпри народженні  

Образ власного тіла у дитини

Виховання дитини як дівчинки або як хлопчика

Первинна гендерна ідентичність  дитини

 

На цій схемі показані культурні фактори і фактори навколиш? нього середовища, що здійснюють вплив на формування гендерної ідентичності  дитини. Ця ідентичність  встановлюється дуже рано.


Четвертий етап – підлітковий період. Це етап статевого дозрі? вання, або пубертатний період, коли відбувається становлення не тільки зрілої гендерної ідентичності, але й сексуальної ролі. Про? блеми, які виникають перед індивідом  протягом  пубертатного пе? ріоду дуже важливі і гострі. Від їх вирішення залежить  подальший напрямок соціалізації особистості.

Відомо, що лише з гендерною зрілістю встановлюється різка відмінність  чоловічого  і жіночого  характеру  – протилежність, що завдає  великого  впливу  на весь склад  життя  людини.  Такі якості особистості,  як жіночність  і мужність  (фемінність і мас? кулінність) є дуже важливими для нормальної життєдіяльності людини. Джерелом  формування психічних  статевих відміннос? тей і статевої  поведінки  є, передусім,  люди, що несуть  в собі ті властивості,  які для  індивіда  є бажаними  і цінними  формами. Для дітей раннього віку цими  людьми є батьки. В подальшому до батьків  приєднуються однолітки,  діти більш старшого  віку, дорослі. Процес  статеворольової ідентифікації не припиняєть? ся протягом  всього життя  людини, однак на кожному  віковому етапі цей процес має свої особливості.

Психологи вважають, що статева ідентифікація є результатом майже безперервної серії реплік, натяків, отриманих від переживань, набутих з членами сім’ї, вчителями, друзями, а також із культурних джерел. Фізичні характеристики, отримані від своєї біологічної статі, такі, як загальний фізичний розвиток,  фігура і фізичні  параметри, взаємно співвідносяться зі складною системою стимулів, що вклю? чають заохочення,  покарання, статеві ознаки батьків, що і встанов? лює статеве ототожнення.

Формування гендерної ідентичності базується на трьох факто?

рах: відносинах  батьків  і культурній позиції,  зовнішніх  статевих органах дитини і генетичному впливі, який стає фізіологічно актив? ним на 6?му тижні життя зародку.

Поза формуванням у індивіда гендерної ідентичності  не може бути повноцінної особистості  як в психологічному, так і в соціаль? ному плані. Саме тому трагічною є доля людей з порушеннями ген? дерної ідентичності.  Порушення гендерної ідентичності – це ви? раження  гендерної  ідентичності  способами,  які суперечать  ана?


томічній статі людини. Раніше  в літературі  замість терміна “пору? шення  гендерної ідентичності”  вживався термін “гендерна дисфо? рія” як тотожний  першому.

Як проявляються порушення гендерної ідентичності в дитячо?

му віці? Ці порушення можуть бути виражені помірно. Незначні відхилення у статеворольовій поведінці, які здебільшого спричиня? ються неправильним статевим вихованням у сім’ї, спостерігаються, зокрема, у так званих фемінних  хлопчиків  і маскулінних дівчаток. За даними  американського психолога  Р. Гріна, у більшості  дівча? ток, що виявили маскулінну поведінку в ранньому віці, потім, коли наступає статева зрілість, відбувається фемінізація. Проте у малень? ких хлопчиків фемінність може бути провісником конфлікту стате? вої ідентичності  у підлітковому віці.

У плані розгляду факторів, що обумовлюють конфлікт гендер?

ної ідентичності  у жінок, цікавими  є роботи  К. Хорні (1995), яка вважає причиною появи маскулінності у жінок механізм ідентифі? кації дівчинки  з батьком.

Деякі люди, які переступають через традиційну межу, що роз?

діляє „очікування” гендерної ролі чоловіків і жінок, відчувають пев? ний дискомфорт від традиційної чоловічої або жіночої ідентифікації і виявляють певний рівень нонконформізму по відношенню  до неї (гендерної  ролі). Це так звана кросгендерність, яка може виявля? тись у різній мірі. В психології кросгендерність розглядається тра? диційно як патологічний стан, і професійна література описує його за допомогою таких термінів, як порушення гендерної ідентичності і гендерна дисфорія.

Люди сприймають тільки ті ролі, які точно відповідають їх по? ляризованому поглядові на поведінку, яка доречна чоловікам  і жінкам. Нерідко люди не хочуть зрозуміти тих, хто порушує со? ціально визначені бар’єри відносно статі. Кросгендерність може ви? ражатись в поведінці по?різному, від випадкових переодягань в оде? жу іншої статі до зміни статі хірургічним  або гормональним шля? хом. Хоча в особистості кожної людини є якісь елементи, які не вкла? даються в рольові стереотипи,  що традиційно приписуються даній статі, деякі люди присвячують значний  час і сили своєму прагнен? ню до кросгендерності, яку вони вважають більш відповідною своїй


суті, ніж традиційні  гендерні  ролі. Ступінь  кросгендерності може варіювати   від випадкового часу на відпочинку,  коли людина одя? гається і діє як представник „протилежної” статі, і до того, коли така поведінка виявляється протягом тривалого періоду. Людина навіть може доводити оточуючим, що це і є її дійсна гендерна ідентичність. У спілкуванні з іншими людьми така людина викликає почуття дис? комфорту в оточуючих. Кросгендерні люди в реальному житті зуст? річаються з осудом і з пересудом, а не з доброзичливістю. Це свідчить про те, що люди часто приймають  тільки ті ролі, які точно відпові? дають їх поляризованому поглядові  на поведінку, доречну для чо? ловіків і жінок. Оточуючі не хочуть зрозуміти тих, хто порушує соц? іально визначені бар’єри,  які стосуються  статі.

Найбільш крайньою  формою  кросгендерності є транссек- суалізм. Транссексуали є анатомічно нормальними чоловіками і жінками,  які впевнені  в тому, що вони мають особистісні  якості протилежної статі, визначаючи останні так, як це прийнято в суспільстві  або культурі. Здебільше вони починають  усвідомлю? вати подібні відчуття вже в ранньому дитинстві і відчувають силь? ний дискомфорт. Розроблені засоби, які дозволяють за допомо? гою гормональної терапії і хірургічних методів досягти того, щоб такі індивідууми виглядали як представники протилежної статі. Транссексуали з низькою інтенсивністю таких переживань часто не виказують  бажання  на зміну статі таким способом. Транссек? суали, які переживають свої відчуття  більш гостро, навпаки,  до? сить часто приймають рішення змінити свою стать юридично і анатомічно. Кількість прооперованих транссексуалів у США оц? інюється  в 11000 чоловік (не включаючи  тих транссексуалів, які не погодились  на заміну  статі).  Загальна кількість  транссексу? алів у деяких  європейських країнах  і США  оцінюється  як  1 на

20?50 тис. чоловіків у віці старше 15 років. Оцінки  кількості трен? ссексуалів?жінок, які прагнуть стати чоловіками,  виявляються нижче, ніж транссексуалів?чоловіків приблизно у відношенні  1 до 3. До цього часу витоки транссексуалізму невідомі, а дискусії про роль виховання і природи  в цьому ведуться  й зараз. Недавні дослідження показали  деякі анатомічні відмінності будови чоло?


вічого мозку у транссексуалів?чоловіків, що, можливо,  говорить про визначальну роль біологічного фактора.

У кроссгендеризмі існує багато тонких відмінностей, які не ви? значені і не систематизовані. Дуже мало відомо про причини  крос? сгендерності. Тільки подальше дослідження факторів, які визнача? ють гендерну ідентичність,  гендерну роль і сексуальну  орієнтацію, можуть дати відповіді на ці питання.

Відчуття статевої належності як одне з основних стрижнів осо? бистості у своїй нормі є досить стійкою якістю. Проте, слід засте? регти, що, по?перше, ступінь стійкості цього відчуття може бути нео? днаковою і строки його остаточного формування також можуть бути різні. По?друге, саме по собі нормальне відчуття статевої належності ще не визначає  повністю ступеня, в якій той чи інший хлопчик або дівчинка у наступному будуть відповідати прийнятим у суспільстві зразкам „справжнього мужчини” або „справжньої жінки”. Як пока? зує практика,  діти з відхиленням у статеворольовій поведінці  ма? ють чимало проблем у стосунках з однолітками, а в майбутньому – у створенні  власної сім’ї. Фемінні чоловіки  та маскулінні жінки не здатні ефективно виконувати статевоспіввіднесені ролі. Отже, пе? ред вихователями постає проблема розрізнення варіацій і відхилень статеворольової поведінки.

В.Е. Каган у вирішенні цієї проблеми рекомендує звертати увагу на такі моменти:

1. Вибір ігор і іграшок.

2. Яким ролям в іграх віддається  перевага.

3. Спілкування з однолітками.

4. Спілкування з дорослими.

5. Прагнення до зміни зовнішності.

6. Незадоволеність своєю зовнішністю.

7. Фантазії, мрії і сновидіння.

8. Творчість (малюнки).

9. Стиль  поведінки.

Психологи розробляють програми допомоги дітям з відхиленою статеворольовою поведінкою.  Психокорекція відхилень  статеворо? льової поведінки  досить складна  і займає  тривалий час. Тому пра?


вильному  статеворольовому вихованню  потрібно приділяти увагу з самого народження дитини. Виникненню невірної спрямованості ста? тевого розвитку  сприяє  ряд факторів,  які необхідно  враховувати в педагогічному процесі. Ще О. Вейнінгер відмічав, що відхилення від статевого розвитку, це не тільки сексопатологічна, медична, але й по суті педагогічна проблема. З цього приводу він давав такі поради пе? дагогам. По?перше, це моменти, які сприяють виникненню негативі? зму по відношенню до іншої статі. По?друге, непотрібно придушува? ти статевий потяг як такий, а нвпакии, необхідно прививати підліткові педагогічно допустимі способи його задоволення.

Одним  із важливих положень  для статевого  виховання є поло?

ження по те, що відчуття статевої належності і є стрижнем формуван? ня цілісної особистості. Звідси виходить, що для нормального форму? вання особистості необхідно укріплювати цей елемент статевого роз? витку, сприяти його наповненню соціально цінним змістом, формува? ти у кожної дитини  поняття  справжнього чоловіка  і жінки,  а також прививати спонукання до обов’язкової відповідності цьому уявленню.

Статеворольова соціалізація – це цілісний  процес, в результаті

якого людина досягає  найвищого  ступеня  вираження своєї належ? ності до чоловіка чи жінки. Разом з тим статеве визрівання – це інтег? рація різних процесів, серед яких  мають значення  такі, як процеси підготовчого характеру, формування власне репродуктивної функції, а також розвиток особистості і громадянське визрівання людини.