Гендерна ідентичність особистості

 

Статеворольова соціалізація як засвоєння гендерної культури сус? пільства  не зумовлюється прямо і безпосередньо наявністю  соціаль? них експектацій, гендерних стереотипів, уявлень, гендерних ролей. Ці елементи гендерної культури повинні стати засобом усвідомлення влас? ної статевої належності, її осмисленням. Усвідомлення того, що люди? на є чоловіком або жінкою, як переживання своєї позиції “Я” по відно? шенню до певних еталонів статі, відбувається уже в зрілому віці, і ха? рактеризується як гендерна ідентичність особистості.

Гендерна  ідентичність  має велике  значення  для  особистості, поза неї не може бути повноцінної особистості ні в психологічному, ні в соціальному плані. Ввійти у суспільство  індивід може лише за умови придбання статевої належності,  відносячи  себе до чоловічої або жіночої статі і намагаючись переконати в цьому оточуючих.

Гендерна ідентичність  має декілька аспектів, а саме: 1) адап? таційна  статева  ідентичність  – це усвідомлення особистістю співвідношення своєї реальної поведінки з поведінкою інших чо? ловіків і жінок; 2) цільова  концепція “Я”– це набір індивідуаль? них установок чоловіка або жінки на те, якими вони повинні бути;

3) персональна ідентичність – це особистісне співвідношення себе з іншими людьми; 4) его?ідентичність – це глибинне  психологіч? не ядро того, що саме особистість  людини  як представника пев? ної статі означає  для самої себе.

Головним  механізмом  формування гендерної  ідентичності  є

ідентифікація.

Поняття ідентифікація (від лат. identificare – отожнювати) є одне з основних, яке вживається в теорії особистості. Вперше в пси? хологію це поняття введено З. Фрейдом, в теорії якого воно має два значення: 1) в першому – як становлення тотожності між образами, які  народжуються в галюцинації  незадоволеними інстинктами, з одного боку, і образами реальних об’єктів, які реально задовольня? ють потреби людини, з другого; 2) в другому значенні  ідентифіка? ція розуміється як один із суттєвих механізмів формування особис? тості – моральної інстанції супер?Его: щоб побороти інстинкти і тим самим уникнути покарання, дитина частково ототожнює себе з бать?


ками, з авторитетними людьми, і цим шляхом інтерналізує їх цінності, моральні норми і заборони, а також відповідні форми по? ведінки. Отже, в психоаналізі ідентифікація інтерпретується як не? усвідомлений процес наслідування поведінці  або певним  якостям тієї особистості, з якою індивід себе ототожнює.

Нині термін “ідентифікації”  набув значного поширення і вжи?

вається в таких основних значеннях:

–  уподібнення себе значимому  іншому  як  зразку,  на основі емоційного зв’язку з ним;

–  ототожнення себе з персонажем  художнього твору, завдяки якому відбувається проникнення в смисловий зміст твору, його ес? тетичне переживання;

– механізм психологічного захисту, який  відбувається як не?

свідоме уподібнення об’єкту, який викликає страх або тривогу;

– один із комплексних механізмів  захисту  свого “Я” (роботи Анни Фрейд). Цей механізм  включає  інтроекцію  і проекцію. Про? екція – це процес приписування суб’єктом іншій людині своїх рис, мотивів, думок і почуттів, які викликають у самого суб’єкта почут? тя провини  і тривоги. Інтроекція – це втілення  у власній індивіду? альній формі особистісних  властивостей іншої людини;

–  розпізнання, опізнання яких?небудь об’єктів у тому числі

людей), віднесення  їх до певного класу або упізнання на основі відо?

мих ознак (в інженерній  і юридичній  психології);

–  ототожнення себе з якою?небудь групою (великою чи малою) або спільнотою,  прийняття її цілей і цінностей,  усвідомлення себе членом цієї групи або спільності (групова ідентифікація).

В соціальній  психології особистості ідентифікація – це один із суттєвіших  механізмів  формування ідентичності  особистості, зокрема,  – гендерної  ідентичності.  Завдяки механізмові  іденти? фікації  з раннього дитинства  у дитини  починають  формуватись статеві риси особистості і поведінкові стереотипи, статеворольо? ва ідентичність  і ціннісні  орієнтації.

Аналізові механізму ідентифікації приділяється багато уваги

психологами різних напрямків дослідження. Кожна з окремих тео? рій відображає якусь одну сторону складного процесу ідентифі? кації. Ці теорії описують  процес гендерної ідентифікації з різних


точок  зору:  теорія  традиційної ідентифікації наголошує  на емо? ційному  факторі,  когнітивна  – на значенні  категоризації, теорія научіння  аналізує  процеси  навчання,  тренування. Співвідношен? ня цих сторін ідентифікації на різних етапах неоднакове. В раннь? ому дитинстві  домінують  емоційні  зв’язки і відносини,  потім  до емоційних  підключаються когнітивні,  процеси  навчання  і трену? вання – на більш пізніх стадіях. Якщо спробувати  уявити  процес ідентифікації в його цілісності,  то можна накреслити таку схему. Дитина входить в життя з певними  вродженими програмами роз? витку і психофізіологічними статевими  відмінностями, з ними пов’язано сприймання ранньої інформації,  яка сприяє  формуван? ню первинної  гендерної ідентичності,  яка потім направляє моде? лювання, впливає  на сприйняття научіння.  В динаміці цього роз? витку засвоюються і інтеріоризуються гендерні ролі. В подальшо? му гендерні ролі і гендерні ідентичності  функціонують в системі зворотніх зв’язків, підкріплюючи і компенсуючи одна одну.

Механізм ідентифікації забезпечує передачу “особистого” досвіду опосередковано – через особистий  приклад, наслідуван? ня, навіювання. На більш пізніх стадіях соціалізації  розширюєть? ся коло осіб, з яких вибирається зразок?об’єкт ідентифікації. Се? ред таких можуть бути не тільки реальні люди, але й літературні герої. Проте раніше або пізніше настає час, коли зразок  втрачає суб’єктивне значення.  Дезактуалізація “зразка” знаменує  завер? шення  певного  етапу в розвиткові особистості,  її піднесення  на новий щабель, коли складаються нові відносини, нові мотиви, що заставляє ставити нові цілі і шукати нові ідеали. Так відбуваєть? ся формування гендерної ідентичності.

У психологічній літературі  виділяються декілька  етапів фор?

мування гендерної ідентичності. Перший етап – це первинна  стате? ва ідентичність, яка відбувається до двох?трирічного віку. Це ті знан? ня, яких дитина набуває про стать у спілкуванні з дорослими. В роз? виткові статевої ідентичності  виділяються такі процеси:

– дитина узнає, що існує дві статі;

– вона включає себе в одну з цих двох категорій;

– на основі самовизначення дитина керує своєю поведінкою, вибираючи  нові форми поведінки.


Вже у 6?8 місяців малюки розрізняють чоловіків  і жінок, які їх доглядають.  У півтора року у більшості  дітей помічається пер? винна ідентифікація себе з певною статтю. До двох років діти зас? воюють перші ігрові ролі, що відповідають  їхній статі. Хлопчики прагнуть до незалежності: вони підтверджують свою індивіду? альність,  намагаючись  відокремитись від вихователя, від матері. Для дівчаток більш характерна взаємозалежність: вони набувають особистої  індивідуальності у своїх соціальних  зв’язках. Для  ігор хлопчиків більш характерна групова діяльність. Ігри дівчаток відбуваються в менших за розміром групах. В цих іграх менше аг? ресивності,  більше взаємності,  тут частіше наслідують  взаємовід? носини дорослих, а розмови ведуться більш довірливі й інтимні. У віці 2,5 років більшість дітей здатні вже розділити людство на чо? ловічу і жіночу половини, хоча вони ще можуть не знати, в чому ці відмінності.  Як показують  психологічні  дослідження, до віку 2?3 років майже кожен має тверду впевненість,  що “Я – мужчина” або “Я – жінка”. Навіть,  якщо чоловіче і жіноче начало розвивається нормально,  особистість  ще має адаптивну  задачу розвитку  свідо? мості маскулінності або фемінності.

Другий  етап – це формування гендерної ідентичності  з трьох до семи?восьми років. В три роки відбувається чітка поляризація типових для певної статі характеристик, а з другого боку – у свідо? мості трирічних  малюків стать не сприймається як щось дане лю? дині назавжди.  До 4?5 років діти вже уявляють типові заняття до? рослих. До 5?6 років постійність статі не усвідомлюється остаточно, дитині здається, що можна перетворитися у майбутньому в дівчин? ку із хлопчика, і навпаки.

Протягом раннього  дитинства  діти поступово  осмислюють

значення,  яке лежить  в основі статевих  стереотипів.  Коли в ек? спериментальному дослідженні 4?річним дітям надали мож? ливість  грати в „крамницю”, то, перетворившись у „продавців”, вони пропонували хлопчикам  купити  лютих ведмедів, а дівчат? кам – пухнастих  кошенят.  Така поведінка  доводить, що прита? манний  будь?якій культурі  зв’язок  предметів  і властивостей з тією або іншою статтю, залежить не тільки від научіння  через спостереження або заучування певних  асоціацій  типу „ляльки


для дівчаток, машинки  для хлопчиків”. Згідно з висновками дослідників, діти навіть в такому ранньому  віці, напевно, поча? ли  ставити  одні властивості в причинний зв’язок  з чоловічою статтю, а інші – з жіночою.

Деякі  спеціалісти  в галузі  вікової  психології  вважають,  що діти внутрішньо мотивовані  до надбання  цінностей, інтересів і моделей  поведінки,  які відповідають  їх статі. Цей  процес  отри? мав назву самосоціалізації. Діти можуть розвивати у собі досить жорсткі і стереотипні  уявлення про те, „що роблять  хлопчики”  і

„що роблять дівчатка”. Наприклад, хлопчики  грають машинками і ніколи  не плачуть, а дівчатка граються  в ляльки і люблять  гар? но вбиратися. Дитина  здебільше звертає  увагу на особливості поведінки,  яка відповідає  її статі і не виявляє зацікавленості до поведінки,  яка несумісна з поведінкою  її статі.

Деякі дослідження підтверджують, що діти більш запам’ятову? ють те, що відповідає їх гендерним схемам. Наприклад, в тестах па? м’яті хлопчики виявляють тенденцію краще запам’ятовувати пунк? ти з поміткою „для хлопчиків”, а дівчатка – пункти з поміткою „для дівчаток”. Крім того, діти допускають помилки у відтворенні опові? дання по пам’яті, коли в ньому порушуються статеві стереотипи. Ці дані свідчать про великий  вплив на увагу дітей і процеси їх научін? ня гендерних схем, які в них розвиваються.

Третій  етап – 6?8 років. На  цьому етапі відбувається прак?

тично  повна  диференціація статевих  ролей, вибираються певні форми  ігор і компаній. У дітей формується уявлення про те, на? скільки їх індивідуальні властивості і соціальна поведінка відпо? відає нормативам і очікуванням певної статевої ролі. Характер? ною ознакою цього етапу є те, що дитина усвідомлює  немож? ливість зворотного  розвитку  своєї статі.

У 6?7 років  діти розуміють,  що їх стать стійка  і зберігається протягом  всього життя,  не дивлячись на зміни  зовнішності.  Вони розуміють, що хлопчики обов’язково стають чоловіками, а дівчатка

– жінками,  і що стать є стійкою  у будь?якій ситуації  і часі. Такий

рівень розуміння називається сталістю (незмінністю) статі. В пері? од, коли розвиваються уявлення про сталість статі і її незмінність  в часі, діти схильні до особливо жорстких, стереотипних уявлень про


допустимість  для тієї або іншої статі поведінки. Ці уявлення і нор? ми стають засобом організації поведінки й емоцій дитини. Якщо вони порушуються, це може викликати у них тривогу, почуття  занепо? коєності. Підростаючи, діти підлягають подальшій соціалізації і зас? воюють поведінкові  паттерни, які вважаються дотепними  відносно їх статі. В процесі того, як дитина все більше усвідомлює себе, вона починає реагувати на вплив на неї з боку оточуючих її людей і стає носієм розпізнавальної Я?концепції, що включає уявлення про себе як про хлопчика  або дівчинку. Поступово  дитина все ясніше усві? домлює стать свого тіла, наявність в себе чоловічих або жіночих ста? тевих органів, і визначає  їх як частину своєї сексуальної  природи. Всі ці фактори  ведуть до розвитку  первинної гендерної ідентич- ності, тобто усвідомлення своєї належності  до певної статі. Схема? тично це можна представити так: