Предмет соціальної психології як науки

 

В залежності від ступені дослідження соціально?психологічних явищ  змінювались визначення предмету  соціальної  психології, відбувалось  його уточнення.

На сьогодні існує багато різних підходів до визначення пред? мета соціальної психології як науки. Американський соціальний психолог Шеріф визначає  соціальну психологію як наукове вив? чення  досвіду і поведінки  індивіда  в зв’язку з впливом  на нього соціального  стимулу. Д. Майєрс  дає визначення соціальній  пси? хології  як  науці  про те, як  люди  думають  одне про одного  і як ставляться одне до одного. А.Г. Олпорт  запропонував своє, так би мовити, “синтетичне” розуміння соціальної психології. Він зазначив, що переважна більшість соціальних психологів роз? глядає  свою дисципліну як  спробу  зрозуміти  і пояснити,  який вплив здійснює на думки, почуття  і поведінку індивідів реальна, уявна або передбачувана присутність інших.

В цих визначеннях можна виділити  три пункти, які не викли? кають різних  тлумачень: одиницею  аналізу  вибирається індивід; предмет вивчення визначається як вплив на індивіда інших індивідів (як основних  елементів  соціальної  ситуації,  основних  соціальних стимулів  і т.ін.); предмет вивчається у відповідності з правилами особливого способу пізнання.

Вибір індивіда в якості одиниці аналізу пояснюється тим, що

носієм психіки  є індивід, саме тому наука називається хоча і со? ціальною, але все?таки психологією.  Крім того, соціальна  психо? логія як експериментальна наука виросла  із загальної психології, тісно з нею пов’язана і не повинна  зраджувати її методологічним принципам. Отже, психічне тут розуміється як індивідуальне. Не можна не погодитись з П. Шихиревим, що таке розуміння психіч? ного є спрощенням, яке  створює труднощі для соціальної  психо? логії у дослідженні соціального буття людини. Для вирішення цієї проблеми  потрібно  визначити, що таке соціальне  для соціальної психології, тобто визначити психологічний аспект соціального. По суті, вирішення даного питання  означатиме  відповідь  на те, що є предметом соціальної психології.


Існує  декілька  способів  визначення соціального.  У більшості випадків соціальне визначається через соціальну ситуацію як ситу? ацію, яка  передбачає  присутність іншого індивіда.  Існує  і більш широке  розуміння соціального  як ситуації,  що включає  не тільки іншого індивіда, але й інші “соціальні стимули”. Цими соціальними стимулами є, окрім індивіда, інші групи, ситуації колективної взає? модії, а також культурного середовища  (результати взаємодії  лю? дини з іншими  людьми у минулому  або сучасному). Соціальність визначається через віднесеність  до зовнішнього, соціального  світу. Виходить, що чим більш чисельною є спільнота, тим вона більш со? ціальна. В цьому випадку виникає  проблема “розміру” цієї соціаль? ності, яку повинен  вивчати  соціальний психолог,  тобто проблема того, чи повинен  він враховувати макроструктуру, макропроцеси, що вивчаються іншими науками  (соціологією, антропологією, по? літичними науками). Шибутані пропонує  визначення соціального як безпосередню соціальну взаємодію, яка обмежується сферою по? ведінки індивіда. Але з його точкою зору можна не погодитись, тому що соціальне в його достовірному розумінні  не обмежується наяв? ною взаємодією  індивідів.

Соціальне – це взаємодія  індивідів, яка опосередкована знако? вими, економічними, політичними та іншими системами, в які вклю? чений даний конкретний індивід.

Отже, у визначенні предмета соціальної психології є багато про?

блем. Не дивно, що дискусії з цього приводу ще й досі продовжують? ся. У вітчизняній соціальній психології виокремлюють декілька етапів цієї дискусії. Така дискусія відбулась в 20?х роках, в якій це питання обговорювалось в зв’язку з умовами соціальної детермінації  психіч? ного. Російський психолог Т. Челпанов запропонував поділити пси? хологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Обговорення цих питань стало передумовою розвитку соціально?психологічних досліджень у рамках загальної психології та педагогіки.

В 50?60?их роках знову розгорнуто дискусію щодо предмета со? ціальної психології. Ця дискусія відбувалась навколо питань співвідношення соціальної психології та ідеології, психології соціаль? них груп та особистості. Соціальна психологія  розглядалась як один із рівнів свідомості  поряд з іншим  її рівнем  – ідеологією. У визна?


ченні предмета соціальної  психології в цій дискусії намітилось  дек? ілька підходів. Перший підхід, якого дотримувались соціологи, поля? гав в тому, що соціальну  психологію  потрібно розглядати як науку про “масовидні явища психіки”. Представники другого підходу – пси? хологічного – вважали предметом дослідження соціальної психології особистість. За допомогою третього підходу вчені намагались синте? зувати два попередніх  і розглядали соціальну  психологію  як науку, яка вивчає і масові психічні процеси, і стан особистості в групі.

Поступово  як наслідок дискусії про предмет соціальної  психо?

логії у 20?х та 60?х роках склалось компромісне рішення, що поєдна? ло в собі два різні підходи  – психологічний та соціологічний у визна? ченні предмета соціальної психології. Поширеним стало визначення соціальної психології як науки з подвійним предметом (не два пред? мети, а подвійний предмет). З одного боку – психологічні властивості людини, які виявляються у взаємодії з іншими людьми, з другого боку

– особливості соціально?психологічних процесів і феноменів, які по?

роджують  ці психологічні  властивості. Г.М. Андрєєва  визначає  со? ціальну психологію як науку з двоєдиним предметом і вказує на ос? новні напрямки розвитку  цієї науки. Предметом  соціальної  психо? логії вона вважає  закономірності поведінки  і діяльності  людей, які обумовлені включеністю їх в групи, а також психологічні характери? стики цих груп. Вона виділяє  такі розділи соціальної психології:

–  закономірності спілкування і взаємодіяльності людей;

–  соціально?психологічні характеристики груп, взаємозв’язок особистості і групи;

– соціально?психологічні особливості  особистості.

Коло об’єктів сучасної соціальної психології як науки доволі широке та різноманітне, що і визначає  структуру  соціально?психо? логічного  знання,  яка в кожний  історичний період розвитку  є ре? зультатом взаємодії диференціації (розділення її на складові части? ни) та інтеграції з іншими науками. Відомий західно?європейський соціальний психолог  С. Московічі,  аналізуючи  нинішній  стан со? ціальної психології  як науки, розділяє її на такі підрозділи: таксо? номічну, диференційну і системну.

Метою таксономічної (таксономічною вона називається тому,

що обмежується психологічним описуванням і класифікацією різних


видів стимулів) соціальної психології є визначення характеру змінних, які пояснюють  реакцію індивіда на стимул. Для таксоно? мічного підходу є характерним перенесення соціального  на об’єкт. Суб’єкт же розуміється як щось недиференційоване, невизначене, тобто тільки  як індивід, що здатен відповідати  на стимули.  Об’єкт же диференціюється на соціальний і несоціальний. Метою дослід? ження в цьому випадку є вивчення того, як соціальні стимули впли? вають на процеси  мислення,  сприйняття, формування установок. Параметрами можуть бути різні дослідження соціальної  перцепції, соціокультурної зумовленості сприйняття.

Диференційна соціальна психологія, на відміну від таксономі?

чної, диференціює не об’єкт, а суб’єкт. За основу диференціації бе? руться  різні критерії  в залежності від того, до якої дослідницької школи  належить  дослідник,  або від характеру  досліджуваної про? блеми. Так, наприклад,  дослідження можуть диференціюватись за їх когнітивними стилями (конкретний, абстрактний), характером установок  (етноцентричні, догматичні) і т.ін. Прикладом можуть бути дослідження мотивації до досягнення, лідерства, зрушення до ризику  і т.ін., в яких  соціальні  феномени  пояснюються в термінах психологічних характеристик індивідів.

Третій розділ соціальної психології, який виділяє С. Московічі, –

це системна соціальна  психологія.  Її характеризує підхід до явищ з позицій системи, яка утворюється відношенням суб’єкта і об’єкта. Це відношення опосередковується втручанням ще одного суб’єкта – аген? та дії. В цьому трактуванні кожна  зі сторін повністю  опосередко? вується двома іншими. В залежності від того, як розглядається цей трикутник: у статиці чи динаміці – з’являються два типи досліджень. У статичному  підході аналізується зміна реакцій в результаті  про? стої присутності інших (роботи з соціальної фасилітації). У динам? ічному підході соціальне відношення (відношення між двома інди? відами)  розглядається як основа для появи процесів, що породжу? ють соціально?психологічне поле, в якому виникають і відбувають? ся психологічні  феномени, що спостерігаються. Прикладами тако? го типу досліджень можуть бути роботи динаміки групових процесів К. Левіна, розвитку  міжгрупових відносин М. Шеріфа,  досліджен? ня проблеми соціального порівняння Л. Фестінгера.


Виділені С. Московічі три типи соціально?психологічних дос? ліджень можна розглядати також з точки зору історії соціально?пси? хологічних досліджень. Історично таксономічна соціальна психоло? гія домінує в період 40?50?х рр. Саме в цей період найбільший авто? ритет має школа К. Ховленда, яка досліджує  процес зміни устано? вок під впливом  цілеспрямованих переконань. Тоді ж починається активне дослідження соціальної  перцепції.

Другий етап – це 50?60?ті роки – період розквіту диференцій? ної соціальної психології. В цей період з’являється теорія когнітив? ного дисонансу  Л. Фестінгера, починаються дослідження феноме? ну зрушення до ризику Д. Стоунера.

Третій етап починається з кінця 70?х років, коли починає фор? муватись системна соціальна психологія. Цей період характери? зується  відродженням інтересу  до символічного інтеракціонізму, пожвавленням досліджень міжгрупових відносин ( А. Теджфел).

Кожен  з виділених  С. Московічі  типів  соціальної  психології

досліджує специфічні закономірності певної сторони соціально?пси? хологічної реальності. Всі разом ці типи соціальної психології відоб? ражають багатоаспектність соціальної  психології  як науки, що підтверджується тим, що в підручниках з соціальної психології вони представляють одну науку, яку в широкому  розумінні  можна  ви? значити як науку “про закономірності становлення соціально?пси? хологічної реальності, її структуру, механізми розвитку та функціо? нування” (М.К. Корнєв, А.Б. Коваленко).

Оскільки предметом соціальної психології є соціально?психо? логічна реальність, яка складається у процесі її суб’єктивного відоб? раження  людиною, то цей предмет не може бути чимось сталим. Пошуки парадигм його визначення тривають і досі. Це пояснюєть? ся як динамікою самої соціально?психологічної реальності, так і гли? биною її розуміння, ступенем  дослідження. Останнє  визначається не тільки  потребами  суспільства в соціально?психологічних знан? нях, але й можливостями самої науки, етапом її розвитку.

Сучасна  стадія розвитку  соціальної психології пов’язана з ди?

ференціацією цієї науки на різні прикладні соціально?психологічні напрямки, які вивчають  закономірності функціонування соціаль? но?психологічної реальності  в конкретних сферах життєдіяльності


індивіда  та групи  (соціальна психологія  управління, економічна психологія,  організаційна психологія,  політична  психологія,  юри? дична психологія тощо). Разом з цим йде процес перетворення за? гальної соціальної психології в загальну теорію і методологічну ос? нову людинознавства. Соціальна психологія стає мислиннєвою па? радигмою сучасної системи гуманітарних наук.