Гендерна культура суспільства. Гендерні  норми

 

Як уже було зазначено, відмінності  між чоловіками і жінками обумовлені  не тільки  біологічним  фактором,  а значною мірою со? ціокультурним середовищем. Більшість наявних особливостей ста? тевої поведінки індивідів є наслідком соціально?історичних фак? торів, а саме: 1) розподілу праці в залежності  від статі; 2) відмінно? стей у змісті і засобах виховання хлопчиків  і дівчаток; 3) культур? них стереотипів чоловічності і жіночності; 4) диференціації чолові? чих і жіночих соціальних  ролей. Перелічені  соціально?історичні фактори  обумовлюють  зміст і функції  гендерних ролей, які мають свої особливості  в кожній культурі. Культура,  взята в контексті історії розвитку людської статі, де всі предметні зміни корелюють з розвитком статевих  властивостей індивідів,  є ні що інше, як ген- дерна  культура суспільства.

Гендерна культура суспільства – це система цінностей суспіль? ства, яка складає таку надіндивідуальну загальнообов’язкову поза? генетично задану програму, яка наказує індивідам відповідати пев? ним соціокультурним експектаціям відносно прийнятих для дано? го суспільства  “зразків” поведінки і зовнішнього  вигляду чоловічої або жіночої статі. Статеворольова соціалізація є не що інше як про? цес засвоєння особистістю  стандартів,  зразків  поведінки,  правил, цінностей, норм, вимог, очікувань, адресованих суспільством людям чоловічої й жіночої статі протягом входження особистості в соціаль? но?культурне середовище.

Гендерна культура – це така система форм і способів організації життя, без яких не існує жодне суспільство.  Через певні механізми гендерної соціалізації вона формує гендерні якості індивіда, розкри? ває в певному напрямку його здібності, направляє на здійснення тих чи інших видів діяльності.  Гендерна культура  детермінує  не тільки стиль одягу і поведінку  чоловіка  або жінки, але й оволодіння ними професійними знаннями. Гендерна культура  включає чисельну кількість  різноманітних норм, за допомогою яких культура  відтво? рює, закріплює і формує статеві відмінності, регулює родинні і міжста? теві взаємини. Система гендерних норм моделює комбінацію рис чо? ловіка і жінки, що приписують певну поведінку і певні почуття чле?


нам різних гендерних статусів. Соціальні очікування інших у міжо?

собистісній взаємодії постійно підтримують цю норму.

Етнографічна література змальовує надзвичайно строкату кар? тину стосовно  системи гендерних норм  у різних народів і в різні часи. І. Кон, аналізуючи  значення  і місце обрядів в гендерній куль? турі суспільства  показує, що обряд ініціації чоловіків в деяких сус? пільствах  спрямований на те, щоб закріпити почуття  чоловічої со? лідарності. Це проявляється в груповому характері ініціації, в підго? товці підлітків  до ініціації  поза сім’єю, в недопущенні  до участі в ній жінок. Такі правила, як показує І. Кон, виражені в 37 % чолові? чих і тільки у 7 % жіночих церемоній.

В 1935 році відома американська дослідниця Маргарет Мід ви? дала книгу “Стать і темперамент”, в якій зроблено блискучий аналіз гендерної культури різних народів. Вона проаналізувала особливості культури трьох племен Нової Гвінеї, показавши її історичність і нор? мативність. В кожному з трьох досліджуваних племен була специфі? чна для цих суспільств гендерна культура зі своєю системою гендер? них норм, зовсім різними  гендерними  ролями, своїми стандартами, прямо протилежними тим, що прийняті у європейських суспільствах.

Велика роль у вивченні особливостей гендерних культур різних народів належить  крос?культурним дослідженням. Порівняння різних проявів гендерних особливостей у неоднакових культурних умовах дає можливість встановити мінливі  і незмінні, залежні  від культури  психічні  властивості чоловіків  і жінок, окреслити межі і діапазон цієї мінливості  і т.ін., – одним словом, дослідити найбільш суттєві аспекти гендерної природи людини.

Норми статеворольової поведінки у різних народів завжди відповідають  особливостям їх культури  і конкретному способові життя. Це видно хоча б на прикладі норм статевої сором’язливості, які мають великі відмінності  як в кількісному (рівень), так і в які? сному (змістовному) відношенні.  Одні народи, наприклад,  закри? вають більше тіло, інші – закривають лице і т.п.

Існують суттєві відмінності  гендерних культур  за типом стате?

вої моралі. Найбільш загальний принцип  класифікації культур  за типом їх статевої моралі, прийнятий в етнографічній літературі,  це розподіл їх на антисексуальні типи і просексуальні типи, або репре?


сивні (суворі) і пермісивні (терпимі). Приклад репресивної антисек? суальної  моралі – мікронезійці, що заселяють  острови  Ян (західна частина Каролінських островів). Ці люди не вважали секс гріхом, але вірили, що статеве життя  шкідливе.  Негативне ставлення до сексу? альності характерне і для традиційної культури папуасів племені ма? нус (острови Адміралтейства). Тип пермісивної культури можна ба? чити на прикладі  народів Полінезії,  де відкрито  заохочується, як в чоловіків, так і у жінок, еротизм. Виявлення сексуальності у підлітків і юнаків тут вважається нормальним і здоровим. Більшість суспільств має проміжний тип статево?сексуальної культури і це залежить  від загальних властивостей стилю життя і культури народу.

Оскільки культура  тісно пов’язана з продовженням роду, яке регулюється спеціальними інститутами шлюбу і сім’ї, то елементом цієї культури є ціннісно?нормативна система шлюбно?сімейних відносин, якою регулюються  права і можливості для кожного ген? дерного статусу в родинному осередку. В цю систему включаються гендерний  шлюбний  і репродуктивний статус, пов’язаний з вико? нанням або відмовою від шлюбу, народженням дітей, родинних ро? лей, а також моделі соціально схвалюваних уявлень, що служать зміцненню сімейних структур  інституту батьківства.

Велика  роль майже у всіх культурах  приділяється соціально?

статевому  контролю,  який  виконує  функцію  регулятора статевої поведінки. Ядром системи соціально?статевого контролю є заборо? ни, завдяки  яким  суспільство уніфікує  поведінку  індивідів.  Крім обмежень і заборон в культурі існують позитивні накази, що вказу? ють, як можна і потрібно поводитись  жінкам і чоловікам. Виконан? ня цих наказів забезпечується не стільки санкціями ззовні, скільки внутрішніми психологічними установками, включаючи почуття со? рому, провини, естетичні почуття та ін.

Виконуючи регламентуючу функцію, культура завжди залишає місце для індивідуальних і ситуативних варіацій. Одні вчинки рег? ламентуються, оцінюються  як “хороші” або “погані”, “вірні” або “невірні”, інші цілком  віддаються  на індивідуальний розсуд, фор? мулюючи той чи інший наказ. Культура завжди передбачає які?не? будь можливості його порушення. Варіації цих порушень  в різних суспільствах  і сферах буття різні.


Нормативні накази неоднорідні і неоднозначні. Вони розрізня? ються в залежності від того, кому, що, ким і чому заборонено. Забо? рони, які стосуються чоловіків, можуть не поширюватись на жінок, і навпаки. Розрізняються нормативні накази для різних прошарків одного і того ж суспільства.  Заборона тих чи інших вчинків не зав? жди співпадає із забороною говорити  про них. Бувають  відносини, які принципово не називаються, невірталізуємі стосунки;  їх існу? вання загальновідоме, але про них не прийнято говорити (табу слів) або можна говорити  лише натяком. В той же час існують речі, про які можна говорити, але не можна робити. Поведінкові і вербальні заборони  завжди  співвідносяться з певним  контекстом.  Так, в су? часному суспільстві  не прийнято, щоб діти і батьки (підлітки і до? рослі) відкрито обговорювали один з одним свої сексуальні пробле? ми, а з однолітками це цілком допустимо.

Різна  і суворість заборон: одні вчинки  забороняються катего? рично (інцест), до інших же відношення амбівалентне (позашлюбні зв’язки). Відповідно, норми не тільки є різними для чоловіків і жінок (подвійний стандарт),  але й суперечливими: те, що забороняється офіційно, неофіційно вважається підтвердженням вірильності, тобто заборона розповсюджується на офіційну сторону життя.

Засобом соціально?статевого  контролю  є суспільна  думка

мікросередовища, що оцінює вчинки в сфері сімейно?побутових традицій в категоріях моральної свідомості. Це виявляється в жит? тєвих поняттях “доброчесності”, “невинності”, “гідності”, “честі” і т.ін. і проявляється у спонтанних реакціях  мікросередовища (сусідів, близьких людей, членів групи, дорослих членів сім’ї). Ре? акція мікросередовища як неформальна позитивна або негативна соціальна  санкція  є одним із основних  засобів соціального  конт? ролю. Можна виділити  типи реакцій мікросередовища на вчинки індивідів:  1) мікросередовище доводить  своє ставлення безпосе? редньо до відома самих чоловіків і жінок; 2) мікросередовище вис? ловлює своє відношення до позиції дорослих (батька і матері, діда і бабусі) у формі поради, попередження, догани, зневаги, заочного осуду, недоброзичливих пліток і т.ін. В процесі соціалізації  со? ціально?статевий контроль виявляється в різних формах обмежен? ня спілкування хлопчиків  і дівчаток, особливо спілкування дівча?


ток з хлопчиками. Обмеження спілкування хлопчиків  і дівчаток, яке здійснює сім’я, пов’язане з певними етнопсихологічними фак? торами, витоки яких у звичаях, традиціях.

Значну регламентуючу функцію в гендерній культурі виконує

гендерна ідеологія, яка виправдовує існування  гендерних статусів і різну їх оцінку  в суспільстві.  Виходячи  з гендерної  диференціації суспільства, можна стверджувати про існування таких ідеологій як маскулінізм і фемінізм, кожна з яких прагне обґрунтувати свої інте? реси і впровадити в життя.

Здебільшого ідеологію маскулінізма, яка виправдовує і уста? новлює чоловіче домінування, пов’язують з пережитком архаїчної патріархальної ідеології і традиційними гендерними  стереотипами (жінкам – домашня робота, а чоловікам – суспільно?виробнича сфе? ра). Гендерна ідеологія є основою гендерної стратифікації в соціаль? ному житті суспільства. В західній соціології гендерна стратифіка? ція є обов’язковим фактором  у вивченні соціальної нерівності.

На основі гендерної ідеології виникає  два рухи: фемінізм  і чо? ловічий  рух, які особливо  поширені  на Заході. Особливо пошире? ним в світі є феміністичний рух, який виник в кінці XVIII сторіччя. В ХІХ ст. виник і сам термін “фемінізм”, який використовується для визначення ідеології рівноправності жінок. Л. Татл, яка видала “Ен? циклопедію  фемінізму”, дає таке визначення фемініста: “Фемініст

– це людина, яка не має упередженості проти інших людей з огляду

на їх стать, і своїми діями сприяє політичній, економічній, духовній і сексуальній рівності жінок”.

Завдяки жіночому рухові люди зрозуміли,  що жінки інколи ста?

ють жертвами дискримінації. Виникло навіть таке поняття як сексизм, яким називають  упереджене  відношення до жінок. Прибічники сек? систських поглядів вважають жінку нижчою істотою. Разом з тим під впливом жіночого руху в поле зору суспільства потрапили також про? блеми, пов’язані зі стереотипністю чоловічої гендерної ролі.

У Північній Америці виник  чоловічий  рух на захист потреб і виявів почуттів чоловіків. В США з’явились чоловічі групи, які роз? робляють спеціальні програми для чоловіків, в яких даються пора? ди щодо можливості виявляти поведінку, що раніше вважалась спра? вою, яка недостойна чоловіка.


Жіночий і чоловічий  рухи, основою яких є гендерна ідеологія фемінізму  і маскулінізму, в свою чергу, здійснюють  вплив на ген? дерну культуру, змінюючи її у відповідності з тими трансформація? ми, що відбуваються у суспільстві.

Отже, особливості статеворольової соціалізації зумовлені знач? ною мірою властивостями основних структурних елементів гендер? ної культури. Системоутворюючим елементом, який значною мірою визначає  нормативність гендерної культури є система гендерних стереотипів, які пов’язані з гендерними  ролями.