Статева диференціація

 

Д ослідже ння  псих оло гічни х  відмінно сте й  між  статям и здійснюється диференціальною психологією. Статева диференціа? ція визначається як сукупність  генетичних, морфологічних і фізіо? логічних ознак, на основі яких розрізняється чоловіча і жіноча стать. Статева  диференціація – це універсальна властивість живого, яка пов’язана з функцією відтворення собі подібних. У людини статева диференціація обумовлена  соціокультурно. Вивчення статевих відмінностей має важливе  практичне значення  для  професійного відбору і професійної орієнтації, для вирішення багатьох задач ме? дичної психології і служби сім’ї. Статевій  диференціації присвяче? но безліч робіт. Багато робіт присвячено відмінностям жіночої і чо? ловічої поведінки,  яка може спостерігатись уже в перші дні після народження і стає все більш наявною в подальшому.

В багатьох дослідженнях підкреслюється, що у віці 1,5?2 роки у хлопчиків виявляється більша схильність до конструктивної діяль? ності, ніж у дівчаток. Статеві відмінності у поведінці яскраво помітні, коли аналізують  сумісну з дорослими  діяльність дітей обох статей. Спостерігалось, наприклад,  як діти різної  статі і одного віку (3?5 років) допомагали батькові виконувати домашню роботу технічно? го характеру. Було відмічено, що допомога у хлопчика і у дівчинки була різною. Дочка була готова щось принести, подати, потримати, їй достатньо бути учасницею загальної корисної справи. Сина ж це не задовольняє, він обов’язково буде прагнути  схопити  той самий інструмент  і сам виконувати роботу, наслідуючи  батькові в конк? ретних маніпуляціях.

Наявність суттєвих психологічних відмінностей між чоловіка? ми і жінками  само по собі ні у кого не викликає сумніву. Важливо підкреслити, що будь?яка встановлена відмінність  є середньо?ста? тистичним показником, який  не можна прикласти до всіх жінок і чоловіків. Вчені виявили середньо?статистичні відмінності між чо? ловіками і жінками в ряді моторних і когнітивних функцій. Жінки, в середньому, демонструють  більш високі показники в тестах на швидкість  мовлення,  правопис,  швидкість  письма і читання,  розу?


міння соціальних  взаємодій і емоційної інформації,  перцептивну швидкість,  тонку моторику,  арифметичний рахунок  і асоціативну пам’ять. Чоловіки, в середньому, краще справляються з тестами на полінезалежність, математичні судження, абстрактне мислення, ро? зуміння  просторових відносин, цілеспрямовану моторику, а також стереотипно  чоловічі  захоплення: технічну  смекалку,  електронну інформацію і інформацію, пов’язану з автомобілями і крамницями.

Загально прийнято, що права і ліва півкуля  головного  мозку людини здатна відповідати  за виконання різних функцій. Є вказів? ки на те, що півкулі чоловіків  і жінок можуть по?різному спеціалі? зуватись в розумових процесах. Чоловіки, напевно, більш латералі? зовані, тобто конкретні функції мозку у них частіше локалізуються переважно в одній півкулі. Це може допомогти пояснити їх інтерес і більші здібності, наприклад,  до механіки, розуміння просторових відносин і математичних суджень.

Жінки,  як  правило,  менш  латералізовані і відрізняються

більшою взаємодією між півкулями. Це цілком може робити для них доступним  більш широкий  діапазон розумових  задач і пояснити їх більшу здібність пояснювати і обробляти емоційний  матеріал, а та? кож добре писати.

Статеві  відмінності  охоплюють  досить широке коло властивос?

тей і відносин. Наприклад, більша агресивність чоловіків є транскуль? турною і навіть міжвидовою  константою.  Міжкультурну валідність, напевно, має визначення чоловічого стилю життя, як більш предмет? ного і інструментального, на відміну від більш емоційно?експресивно? го жіночого стилю; це пов’язано з особливими функціями жінки?ма? тері і так чи інакше відбивається в спрямованості інтересів і діяльності, співвідношенні сімейних і позасімейних ролей і т.ін.

Імовірно, що багато з цих відмінностей між чоловіками і жінка? ми є генетично обумовленими. Наприклад, американські дослідники Маккобі  і Джеклін  припускають, що більша агресивність  чоловіків може бути викликана тим, що їх організм в пренатальний період от? римував більшу кількість  статевих гормонів. З цією точкою зору не погоджуються інші дослідники. Так, Тіджер стверджує, що у чоловіків відсутня  будь?яка біологічна  схильність  до вияву  агресивності.  Він вважає, що підвищена агресивність чоловіків зумовлена скоріше ста?


теворольовою соціалізацією. Згідно з іншими дослідженнями, до цих загальноприйнятих відмінностей між жінками і чоловіками за рівнем агресивності  необхідно підходити з великою обережністю, – як і до статевих відмінностей в прояві математичних і вербальних  здібнос? тей. Дослідивши не одну сотню людей, Хайд прийшов  до висновку, що відмінності, які визначені  “середнім чоловіком  і середньою жінкою”, виявляються далеко не завжди.

Отже, не дивлячись на велику кількість досліджень з психоло? гічних відмінностей чоловіка  і жінки, експериментальних даних з цього питання  недостатньо  і вони часто є суперечливі.  Це свідчить про складність  проблеми статевої диференціації.

Статева  дифереціація основана, в першу чергу, на різній  ролі чоловічого і жіночого організму у здійсненні  репродуктивної функції. Одним з перших, хто намагався теоретично пояснити при? роду  відмінностей чоловіка  і жінки,  є французький дослідник А. Фул’є (1896 р.). Суть його теорії полягає  у принциповій відмінності  метаболізма  (обмінного процесу)  у чоловіків  і жінок. Метаболізм – це є взаємодія анаболізму  і катаболізму. Анаболічні процеси, що включають переважно  орієнтацію  на живлення, інтег? рацію, збереження енергії, за А. Фул’є, є більш розвинутими у жіно? чих організмах. Ця велика анаболічна орієнтація, забезпечуючи інди? відуальну виживаність жінок, виявляється і в їх поведінці.

Катаболітичні процеси, які більш пов’язані із розмноженням,

дезінтеграцією, витратом  енергії, визначають поведінку  чоловічих організмів. В цій теорії явним є те, що закон взаємодоповнюваності, описаний Геккелем, є універсальним, проте в реальності все набага? то складніше.

Згідно з концепцією В.А. Геодакяна (1984 р.), дихотомія чолові?

чого і жіночого є дихотомія  спадковості  і змінності, довготривалої і оперативної пам’яті виду, кількості  і якості нащадків, консерватив? ності і еволюційності. Диференціація статей є результатом соціалі? зації організмів за двома головними акспектами еволюції: збережен? ням і зміною генетичної інформації.  Потік інформації від середови? ща до популяції реалізує  переважно  чоловіча стать, а від покоління до покоління – жіноча стать. Філогенетично більш змінюється чоло? віча стать, онтогенетично – жіноча. Онтогенетична пластичність жіно?


чої статі забезпечує їй більшу стабільність у філогенезі. Жіноча стать більш адаптована, чоловіча – більш винахідлива. Статевий диморфізм виникає в результаті різних норм реакції на умови: жіноча стать спец? іалізується на адаптації до умов; чоловіча – на футуристичних моде? лях, які ще не мають аналогів на еволюційному шляху. Тому чолові? ки більш творчі, а жінки адаптивні. Цією концепцією  В.А. Геодакян пояснює відмінності між чоловіками і жінками. Ці відмінності знахо? дяться не в конкурентних відносинах, а в комплементарних.

Концепція В.А. Геодакяна виходить з інтересів популяції і ви?

являє функції двостатевості на рівні виду: мова йде про всезагальні закономірності альтернативного типу, фундаментальний характер яких потрібно мати на увазі. Тому пряме перенесення понять кон? цепції В.А. Геодакяна на рівень конкретних психологічних, соціаль? но?логічних досліджень  було б помилкою.

Статевий диморфізм відноситься до постійних характеристик онтогенетичної еволюції  людини,  охоплюючи  як самі ранні, так і самі пізні періоди людського життя. Онтогенез людини розкриваєть? ся як послідовна  зміна віку, однією з характеристик якого є своєрі? дний статевий метаморфоз і поступове розгортання і посилення ста? тевого диморфізму в періоди роботи і дозрівання, потім стабіліза? ція цього диморфізму, по якій визначається статева зрілість, нарешті, послаблення і згасання статевого диморфізму в процесі старіння.

Взагалі не можна досягти якоїсь визначеності і однозначно роз?

ділити  поведінку  людини  відповідно  до статі. Вчені вважають,  що мозок людини має можливість програмувати поведінку як за чоло? вічим, так і за жіночим типом. Іншими  словами, кожна людина во? лодіє одночасно маскулінними і фемінними рисами, і лише ступінь вираженості й особливості поєднання визначають індивідуальність особистості, її маскулінність або фемінність.

Гендерна  свідомість  схильна  абсолютизувати психологічні  і соціальні відмінності статей, ототожнючи  маскулінність з активно? творчим культурним, природничим началом.

Як системне ціле, образи маскулінності і фемінності є історич?

ними і етноспецифічними. Деякі риси, які їм приписуються, є транс? культурними: наприклад,  ототожнення маскулінності з силою, аг? ресивністю, а фемінності  – з м’якістю, ніжністю.


В суспільній  свідомості  гендерні стереотипи  функціонують у вигляді стандартизованих уявлень  про моделі поведінки і риси ха? рактеру,  які відповідають  поняттям “чоловіче” і “жіноче”. Амери? канські соціологи, вивчаючи  стереотипи  “маскулінності”  і “фемін? ності”, запропонували студентам  назвати  слова і фрази,  які, на їх думку, вживає  більшість  американців у характеристиці чоловіка  і жінки. Вийшов такий список.

 

Характерні риси чоловіка

Характерні риси жінки

Сильний,  схильний до занять спортом.

Мало  турбується  про  свою зов?

нішність.

Виконує роль годувальника сім’ї. Має досвід сексуального  життя. Неемоційний, стійкий.

Логічний, раціональний, об’єктив?

ний, має розвинутий інтелект. Прагне до влади і лідерства. Активний.

Прагне до успіху, честолюбний.

Слабка,   не  схильна   до  занять спортом.

Турбується про свою зовнішність. Виявляє прив’язаність  до сім’ї. Добродійна.

Емоційна і ніжна.

Легковажна, нелогічна,             наділена інтуїцією.

Залежна,  великою  мірою  потре?

бує захисту. Пасивна.

Полохлива,  сором’язлива.

Як бачимо, існує глибока  асиметрія  в принципах описування чоловіків  і жінок: чоловік  трактується у відповідності зі стереоти? пом маскулінності, а жінка  – зі стереотипом фемінності.  Чоловік сприймається і оцінюється, головним чином , своїм суспільним ста? новищем, родом занять, соціальними досягненнями, а жінки – в си? стемі сімейно?родинних відносин. В описуваннях жінок іншими досліджуваними теж підкреслюються такі риси, як материнство, плодовитість, персоніфікація природного  начала.

Бути чоловіком або жінкою – це не просто бути людиною з жіно?

чою або чоловічою анатомією чи фізіологією; одного цього недостат? ньо. Необхідно,  по?перше, щоб людина  сама відчувала  себе пред? ставником  чоловічої або жіночої статі, а, по?друге, щоб це відчуття було в гармонії з певними соціокультурними експектаціями віднос? но прийнятих у суспільстві  зразків поведінки і зовнішнього  вигля?


ду чоловічого й жіночого, яке воно приписує індивідам. Отже, ста? теві відмінності  формуються під впливом  соціального  оточення  в результаті  входження людини в певну соціокультурну систему че? рез засвоєння її норм.

Статеворольова соціалізація охоплює широке коло проблем, в основі вираження яких  лежать  такі принципи: 1) статеворо? льова поведінка  – це не біологічне, а соціальне явище; 2) стате? ворольова  поведінка  і установки  індивідів зумовлені  соціонор? мативною культурою  суспільства;  3) статеворольова поведінка, з одного боку, зумовлена  біологічною природою людини, а з дру? гого детермінована  логікою  культури як  системного  цілого;

4) статеворольова поведінка  індивідів  різних суспільств  і куль? тур має багато спільного, проте вона різноманітна, історично мінлива  і звідси випливає необхідність  її порівняльно?історич? ного аналізу; 5) різні соціальні  групи і верства  одного й того ж суспільства  можуть  істотно  відрізнятись за своїми  установка? ми і поведінкою, а тому існують чисельні статеві, вікові, етнічні і інші гендернорольові культури;  6) окремі елементи  гендерної культури пов’язані з більш загальними соціокультурними яви? щами (гендерна  культура  пов’язана з загальною  культурою). Це правильно не тільки  щодо певних норм культури поведінки,  але й поведінки окремих індивідів, яку можна зрозуміти тільки у зв’язку з їх конкретною соціальною належністю, статусно?ро? льовими  характеристиками і т.ін.

Потрібно розрізняти поняття “статеворольова соціалізація” і “статеворольове виховання”. В останньому наголос зроблено на цілеспрямованості процесу.

На відміну від статевого виховання цілі і програми статевої со?

ціалізації  ніхто спеціально  не формулює,  у неї немає спеціальних методів і відповідних  виконувачів. Дослідження формування осо? бистісних характеристик дітей показують, що “непрямі” соціалізу? ючі впливи, наприклад,  батьків, відбиваються на поведінці дітей не менше, а може й більше, ніж впливи “прямі” – виховуючі. Статево? рольове виховання є важливою  стороною статеворольової соціалі? зації, однією з її форм, але окрім цієї форми, існують також так звані “стихійні”, незаплановані форми статеворольової соціалізації.


В статеворольовій соціалізації  можна виокремити такі функції: соціальну адаптацію, яка означає стандартизацію мови, жестів, харак? терних для індивідів певної статі, сприйняття гендерних стереотипів, засвоєння гендерних  цінностей,  значень, символів,  формування со? ціального характеру гендера; інкультурацію– засвоєння традицій ген? дерної культури суспільства з метою передачі їх наступному поколі? нню; інтерналізацію особистості, що включає розвиток  специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування гендерної ідентич? ності, відповідності  між психічною статтю і гендерною роллю.

Статеворольова соціалізація здійснюється на рівні суспільства через такі інституції,  як сімейна інституція,  система навчання,  ви? ховання  і система  ідеологічного  впливу,  як свідомо  організована, запрограмована і спеціалізована діяльність суспільства з метою фор? мування  у індивідів певних гендерних властивостей. Успішність організації  процесу  статеворольової соціалізації цими інституція? ми пов’язана з наявністю у них системи цілеспрямовано орієнтова? них нормативів і стандартів  гендерної поведінки  в типових  ситуа? ціях. Засвоєння індивідами ціннісно?нормативної системи суспіль? ства відбувається завдяки  трансформації її у всі інші системи  со? ціального  оточення  індивіда, аж до груп безпосереднього міжосо? бистісного спілкування, завдяки якому тільки?но і здійснюється про? цес інтеріоризації соціальних  норм і цінностей.

Можна  умовно  виділити  три  сфери, в яких здійснюється

статеворольова соціалізація: поведінкова,  сфера  спілкування  і сфера самосвідомості.

Протягом всього процесу  статеворольової соціалізації осо?

бистість засвоює моделі статеворольової поведінки, які є позитив? ними для чоловічої і жіночої статі. Люди демонструють оточуючим, наскільки вони по відношенню  до суспільства займають  чоловічу, жіночу, або кроссгендерну позицію своїми висловлюваннями на цю тему, поведінкою. Це публічне, зовнішнє  вираження гендера нази? вається гендерною поведінкою. Термін “статева поведінка” вжи? вається в двох аспектах. Перший – статева, в розумінні сексуальна, тобто поведінка  в репродуктивно значущій  ситуації. До неї відно? ситься все те, що в поведінці людини в кінцевому  підсумку приво? дить до появи потомства. Поведінка в цьому випадку долає ступені


статевої полярності. Другий аспект – поведінка людини в ситуації, яка не має репродуктивного значення.  Чоловіки і жінки поводять себе в кожній ситуації відповідно, по?перше, до своєї загальнолюдсь? кої сутністі, по?друге, до своєї статевої належності.  Немає такої си? туації, в якій чоловіки і жінки виступали б як якісь безстатеві істо? ти. Це потрібно розглядати як одну із найважливіших умов системи статевого виховання. У зв’язку з цим ми хочемо зазначити не? обхідність  розрізняти поняття  “сексуальне”  і “статеве”. Можливо, ці поняття  не слід “розводити” за обсягом, однак їх слід розрізняти за аспектом. Коли мова йде про “сексуальне”, то наголос робиться на особливостях особистості, які пов’язані, в першу чергу, з репро? дуктивними властивостями. У понятті  “статеве” домінуючими  ха? рактеристиками виступають  загальноособистісні, соціокультурні властивості. В будь?якому суспільстві  статеве виховання передба? чає засвоєння індивідом гендерних ролей і навчання  статеворольо? вої поведінці. Поведінку,  яка узгоджується з прийнятим у даному суспільстві розподілом статевих ролей, називають статевотипізова? ною. Це – генералізоване, узагальнене уявлення про “типово” жіно? чу або “типово” чоловічу рольову поведінку. В узагальненому виг? ляді вони існують як маскулінні  та фемінні риси.

Друга сфера, в якій відбувається процес формування особис?

тості,– це спілкування. В контексті  статеворольової соціалізації спілкування розглядається з боку засвоєння норм спілкування як з особами своєї, так і з особами протилежної статі. Існують чисельні психологічні  дослідження міжстатевого  спілкування і їх впливу на формування статевих якостей.

Важливою  проблемою в зв’язку з цим є виховання гетеросоці? альності як властивості особистості, через яку виявляється зрілість гендерної ідентичності  як статусу чоловіка  або жінки  в системі їх міжстатевого спілкування. Ця проблема пов’язана також з вихован? ням культури міжстатевого  спілкування у відповідності з нормами і законами  суспільства.

Третя сфера, в якій відбувається формування особистості – це

розвиток  самосвідомості.  В контексті  статеворольової соціалізації розвиток самосвідомості особистості розглядається як процес усві? домлення  нею своєї статі. Людські  істоти  мають чітке внутрішнє


відчуття  своєї належності  до певної статі. Це внутрішнє сприйнят? тя статі визначається як гендерна ідентичність. В самому загально? му вигляді  можна сказати, що процес статеворольової соціалізації відбувається як  формування у людини  образу  Я, де перше  місце посідає Я статеве.

Гендерна ідентичність  – це усвідомлення індивідом своєї ста?

тевої належності,  суб’єктивне  осмислення, переживання статевої ролі, яке виявляється у єдності статевого усвідомлення та поведін? ки. Трагічність  долі тих, хто не зміг сформувати гендерну іден? тичність, переконує  в тому, наскільки важливим для особистості  є цей психологічний стан. Стать – це перша ознака, з якою індивід входить у “світ людей”. Усвідомлення себе певною статтю – це ус? відомлення себе людиною, особистістю. Тому гендерна ідентичність є основним компонентом самосвідомості людини, стрижнем  її цілісності. Гендерна ідентичність  формується поступово  в процесі статеворольової соціалізації. Вирішальним етапом її формування є підлітковий вік, в цей період відбувається її остаточне формування.

Отже, процес статеворольової соціалізації здійснюється як єдність

змін у всіх трьох визначених сферах. У сукупності вони створюють для індивіда дійсність, яку він розширює,  де він спілкується, пізнає і діє, засвоюючи не тільки своє найближче мікросередовище, але й всю сис? тему соціальних відносин. З перших днів життя дитини соціальне ото? чення відіграє вирішальну роль у вихованні особистості як статі.