3.3. Калькулювання собівартості за замовленнями

 

Облік  витрат  і калькулювання собівартості  продукції,  конт6 роль  за рівнем  витрат  і собівартості  – це функція виробничого обліку, який у загальному вигляді  має дві стадії: накопичення витрат,  їх віднесення і розподіл.

Вибір  системи  виробничого обліку  залежить від технології та організації  виробництва, характеру  продукції, системи  управ6 ління тощо. Тому кожне підприємство розробляє свою систему виробничого обліку  та систему  калькулювання собівартості  (див. рис.  3.1).

Калькулювання за  замовленнями – це система  обчислення собівартості продукції на основі обліку витрат з кожного індиві6 дуального  виробу або окремої партії виробів, об’єднаних одним замовленням. Об’єктом обліку витрат при цьому методі є окреме замовлення. Застосовують цей метод в індивідуальних та дрібно6 серійних виробництвах машинобудівної промисловості (кораб6 лебудування, виготовлення пр есів, турбін  для  електростанцій, літаків  тощо), у будівництві,  ремонтному виробництві, у друкар6 нях, у підприємствах побутового обслуговування, при виготов6 ленні  одиничних виробів  або комплектів меблів,  музичних  інстру6 ментів  і т. ін.

При  цьому  методі  на основі  замовлення бухгалтерія відкри6 ває  окремий  аналітичний рахунок  для  обліку  витрат,  кожному


замовленню присвоюють  номер  (код),  який  обов’язково  вказу6 ють на всіх документах  з обліку витрат  на виконання цього за6 мовлення. Для узагальнення витрат та обчислення собівартості продукції  використовують карт ку  (відомість) обліку  витрат  на замовлення, в якій  накопичують витрати  за  весь  час виконання замовлення (рис.  3.2).

 

Прямі  витрати  матеріалів  та заробітної  плати  відносять  на кон кретне  замов лення  на  пі дставі  перви нних  докуме нтів,  на6 кладні  витрати  розподіляють між  замовленнями на підставі  нор6 мат ивних  ставок  пропорційно до фактичного обсягу  встановле6 но ї баз и  ро зпо ді лу  (п рям их  ви тр ат  пр ац і у  л юди но 6годи на х, прямих  витрат  на оплату  праці  і т. ін.). Тому  такий  метод  нази6 вають  змішаним,  або нормальним калькулюванням  собівартості (ди в. рис.  3.1).

Собівартість закінченого  замовлення визначають одразу  після його завершення. Вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду розраховують за даними карток (відомостей) обліку  витрат  за незакінченими замовленнями.

Така методика  калькулювання собівартості  замовлення, по6 будована на списанні накладних витрат за нормативними став6 ками, визначеними заздалегідь  виходячи з бюджетної (планової) суми таких  витрат  та бюджетної  бази  їх розподілу,  зумовлює  мож6 ливі відхилення фактичних накладних витрат від розподілених (недорозподілені або зайворозподілені витрати). Як  указувалося раніше  (див.  3.2), такі  відхилення у кінці  звітного  періоду  мо6 жуть  бути  віднесені  на собівартість  реалізованої продукції  або ж


(за певних  умов) розподілені та списані  на рахунки  незавер ше6 ного виробництва, готової продукції та собівартості  реалізованої продукції.