2.3. Поведінка витрат

 

Поведінка витрат  – це характер  їх реагування на  зміни  в діяльності підприємства. Знання залежності рівня  витрат  від зміни окр емих  факторів  виробництва дозволяє впливати на їх рівень, змінюючи  відповідним чином  ці фактори.

Поведінка витрат визначається їх видом: змінні, постійні, напівзмінні, напівпостійні.

Змінні  витрати  – це такі, сума  яких  змінюється пропорційно зміні  обсягу  діяльності,  тобто  при  зростанні  обсягу  виробництва на  10% загальна  сума  таких  витрат  також  зростає  на  10%. Гра6 фічно  ця  залежність виражаєт ься  прямою  лінією  (рис.  2.4.),  а

теоретично  – рівнянням прямої.

 

Отже, постійні витрати  не змінюються автоматично з рос6 танням  обсягу  виробництва, вони  можуть  змінюватися внаслі6 док відповідних управлінських рішень про розширення обсягу діяльності за межі релевантного діапазону.  Відповідно  до цього постійні  витрати  поділяють  на обов’язкові  та дискреційні.

Обов’язкові – це витрати,  зумовлені  потужністю  підприєм6

ства, обсягами  його  діяльності (наприклад, зарплата  обслугову6 ючого  персоналу).

Дискреційні витрати  – це витрати,  розмір  яких  визначається кер івником  підприємства і не  м ає  прямого  зв’язку  зі  змінами обсягу  поточної  діяльності (наприклад, витрати  на наукові  дослід6 ження і розробки, на рекламу, на підвищення кваліфікації пер6 соналу  тощо). Характерною особливістю  дискреційних витрат  є те, що в критичний момент їх величина може бути зменшена  без суттєвої  зміни  обсягу  діяльності.

Знання поведінки  витрат  та їх класифікації дає  можливість менеджеру  приймати правильні рішення  стосовно  факторів,  що


впливають на  їх рівень,  і тим  самим  управляти витратами. Але проблема  виникає часто у тому, як правильно, науково обґрун6 товано  та економічно  доцільно  розподілити витрати  на постійні і  змінні.  Поділ  витрат  на  постійні  та змінні  – важлива  не лише теоретична,  а й практична проблема.

Відомо, що постійні витрати  є незмінними лише в межах релевантного діапазону. Але ж і змінні витрати  не завжди будуть прямо  пропорційними до обсягу  виробництва: вони  також  неод6 нор ідні.

Перш  за все, варто  зазначити, що всі прямі  виробничі  витра6 ти, як правило,  є змінними. Вони  залежать  від обсягу  діяльності.

У той  же час накладні  витрати  можуть  бути  як  постійними, так і змінними.  Згідно з П(С)БО 16 «Витрати» підприємство са6

мостійно визначає, які із загальновиробничих витрат необхідно віднести  до постійних,  а які  – до змінних.  В управлінському об6 ліку це стосується і невиробничих витрат (загальногосподарсь6 ких, адміністративних, витрат  на збут  та ін).

Більшість літературних джерел  акцентують  увагу  на  таких методах  розподілу  витрат  на постійні  і змінні:

1) метод  технологічного нормування (інженерний)  передба6

чає  нормування витрат  з одночасним  виділенням змінної  їх час6 тини.  Він  добре  зарекомендував себе у підприємствах, що ви6 кор истовують  систему  нормативного обліку  витрат  і калькулю6 вання  («стандарт6кост»);

2) метод  аналізу  рахунків  передбачає,  що бухгалтер6аналі6

тик поділяє окремі витрати  на змінні або постійні, виходячи з їх поведінки  в минулі  роки  та власного  бачення  (досвіду), або навіть інтуїтивно.  Цей  метод  не може  гарантувати точність  розрахунків;

3) метод  побудови  графіку  розкиду  (візуальний) передбачає, що аналітик  будує графік залежності рівня витрат від обсягу ви6 робництва,  на  якому  розкид  точок  характеризує взаємозв’язок між  цими  явищами. А потім  пр оводить  пряму,  яка,  на  його  по6 гляд,  найбільш  точно  (адекватно) відображає поведінку  ви трат (їх  залежність від обсягу  виробництва). Точка  перетину  цієї пря6 мої з віссю  «У»  (віссю витрат) покаже  рівень  постійних  витрат. Цей  метод  також  не може  бути  досить  точним;

4) метод  абсолютного  приросту  (найвищої та найнижчої точ6

ки  – мінімакс) найпростіший і тому  дуже  поширений за  кордо6 ном. За цим методом визначають різницю  найвищого  та най6 нижчого  значення  залежної  (суми витрат) і незалежної (обсягу діяльності) змінної.  Потім  діленням першої  різниці  (залежної) на другу  (незалежну)  визначають коефіцієнт (суму змінних  вит6


рат на одиницю виміру незалежної змінної).  Множенням цього коефіцієнта на обсяг незалежної змінної розраховують загальну суму  змінних  витрат,  а відніманням змінних  витрат  від рівня  за6 лежної  змінної  – обсяг  постійних  витрат,  який  поширюють  на всі точки  даного  ряду;

5) метод  регресійного  аналізу  (звичайно, метод  найменших квадратів) дає можливість на підставі емпіричних даних визна6 чити  залежність суми  витрат  від  обсягу  виробництва за рівнян6 ням  y =  a + bx.

Але використовуючи ці методи  розподілу  витрат  на постійні і змінні, треба завжди  мати на увазі, що вони не гарантують  аб6 солютно  точного результату (застосування різних  методів до однієї

і тієї  сукупності  витрат,  як  правило,  дає  різні  результати), тому

використовувати їх необхідно  з певною  обережністю.