2.2. Класифікація витрат підприємства

 

Для правильної організації  обліку витрат у відповідності з їх особливостями, складом та значенням у процесі виробництва, а також для потреб контролю, аналізу, обчислення собівартості  та управління витратами їх поділяють  на групи (класифікують) за тими  ознаками,  які  визначаються метою  класифікації.

В основу  класифікації витр ат в управлінському обліку  по6

кладено  принцип:  різні  витрати  для  різних  цілей,  тобто  мета,  з якою здійснюють  класифікацію, визначає її методику  та склад окремих  груп  витрат  (рис. 2.1).

Наведемо  коротко  характеристику окремих  груп  витрат.

Вичерпані (спожиті)  витрати  – це витрати  звітного  періоду, що призводять до  зменшення активів  або збільшення зобов’я6 зань у процесі  поточної  діяльності для отримання доходу у звітно6 му  періоді.  До  них  можна  віднести  витрати  сировини і матері6 алів,  нарахування оплати  праці  і т. ін. на виробництво продукції, яка реалізована у звітному періоді. Вичерпані  витрати  відобра6 жають  у звіті  про фінансові  результати як  собівартість  реалізова6 ної  продукції.

Невичерпані (неспожиті)  витрати  – це збільшення зобов’я6

зань або зменшення активів у процесі поточної господарської діяльності для  отримання доходу  у майбутньому. До таких  вит6 рат можна віднести  витрати  на придбання матеріалів,  які ще не витрачені  (не спожиті), товарів,  які  ще не реалізовані і відобра6 жаються  у складі  активів  підприємства як  запаси  (рис. 2.2).


 \

Непрямі (опосередковані)  витрати  – це витрати,  що не мо6 жуть  бути  віднесені  безпосередньо до певного  об’єкта  обліку  вит6 рат прямим  методом (наприклад, амортизація будівлі цеху, в якому виробляють різні  види  продукції). Одні  й ті витрати  можуть  бути одночасно  прямими для  одного  об’єкта обліку  витрат  і непрями6 ми – для  іншого  (наприклад, опалення і освітлення цеху – прямі вит рати  цеху, але  непрямі  витр ати  для  конкретного виду  про6 дукції,  яка  виробляється у цьому  цеху).

Основні  витрати  – це прямі  витрати  на продукцію,  без яких

саме виробництво продукції  стає неможливим. До основних  відно6 сять:  прямі  витрати  на оплату  праці,  прямі  матеріальні витрати,


інші прямі  витрати  (амортизація, орендна  плата  тощо, які  можна віднести  на конкретний об’єкт обліку  витрат).

Накладні виробничі витрати  – це витрати  на продукцію,  які не можуть бути віднесені до певного об’єкта обліку витрат еко6 номічно доцільним методом (непряма зарплата,  витрати  на ут6 римання обладнання, утримання виробничих приміщень тощо). Це загальновиробничі витрати.  Їх розподіляють між окремими видами  продукції  умовно,  пропорційно до попередньо  обр аної бази.

У  зарубіжній практиці  управлінського обліку  досить  часто

прямі  витрати  на  оплату  праці  та виробничі  накладні  витр ати об’єднують  в одну групу  і визначають їх як  конверсійні витрати, тобто витрати  на обробку сировини і матеріалів  з метою перетво6 рення  їх у готові  вироби.

Релевантні витрати  – це витрати,  які  можуть  бути  змінені внаслідок  прийняття певного управлінського рішення.  Поняття релевантних витрат дуже широко використовується в управлін6 ському обліку, тому зупинимося на їхній характеристиці дещо детальніше.

Релевантні витрати  повинні  відповідати таким  критеріям:

1) вони повинні бути пов’язаними із завданням підприєм6 ства,  конкретними проектами,  рішеннями, сприяти зростанню потенціалу підприємства та зміцненню благополуччя власників;


2) вони  п овинні  змінювати ся  залежно  від  можл ивого  уп6 равлінського рішення,  тобто залежати від управлінського рішен- ня;

3) вони  повинні  відноситися до майбутніх  витрат,  тому  що всі минулі витрати  залишаються незмінними, щоб не сталося  в майбутньому.

Нерелевантні витрати  – це витрати,  які не залежать  від прий6 нятого  (або можливого) управлінського рішення.  До них  нале6 жать  не лише  минулі  витрати,  а й частина  майбутніх  витрат,  які будуть  незмінними при  різних  варіантах  рішення.

Наприклад, автопідприємство вирішило придбати  додатко6 во один  вантажний автомобіль.  Постачальники запропонували

йому  декілька  моделей,  що відрізняються вантажопідйомністю,

питомими витратами пального, нормативною тривалістю експ6 луатації, вартістю техобслуговування, купівельною вартістю са6 мого автомобіля і витратами на його реєстрацію  тощо. Це все релевантні витрати.  Крім того, для автомобіля треба найняти водія. На  підприємстві оплата  водія  передбачена  окладна  незалежно від моделі автомобіля, тому що автомобіль  планується викорис6 товувати  як  машину  техобслуговування. У даному  випадку  вит6 рат и  на  опл ату  пра ці  воді я  є  нер елевант ними  дл я  прийн яття рішення  про  те, яку  модель  краще  придбати.  Але якщо  оплата водія  буде залежати  від моделі  автомобіля, то її треба  буде відне6 сти  до релевантних витрат.

Як  видно  з наведеного  прикладу,  різні  варіанти  рішення  зу6

мовлюють  різні  витрати.  У практиці  управлінського обліку  вит6 рати, що складають різницю між окремими варіантами альтер6 нативних рішень,  називають  по6різному:  диференціальними, при- ростними, додатковими, інкрементними.

Постійні  витрати  – це такі  витрати,  сума  яких  не залежить від  обсягу  виробни цтва,  т обто  вон и  не  зм інюютьс я  при  з міні обсягу  виробництва до певної  межі  (наприклад, витрати  на освіт6 лення  приміщення цеху не залежать  прямо  від кількості  окремих видів  продукції,  що в ньому  виготовлені).

З мін н і  вит рати   – це  в и тр а т и,  су ма  яких   пропор цій н о змінюється залежно  від зміни обсягу виробництва (наприклад, витрати  основних  матеріалів  на виготовлення продукції).

Дійсні  (реальні) витрати  – це витрати,  які зумовлюють  змен6 шення активів або збільшення зобов’язань і вимагають  сплати грошей або витрачання інших активів.  Дійсні витрати  відобра6 жають в системі обліку в міру їх здійснення (наприклад, нараху6 вання  оплати  праці,  списання витрачених матеріалів  і т. ін.).


Можливі витрати  – це втрачена  вигода,  коли  вибір  одного варіанта рішення зумовлює відмову від іншого варіанта альтер6 нативного  рішення, який також забезпечував одержання певної вигоди. У такому випадку  вибір одного варіанта  призводить до втрати вигоди, яку міг би забезпечити інший варіант. Сума цієї втраченої  вигоди  і враховується як можливі  витрати.  Їх ще нази6 вають альтернативними, або можливими витратами.

Маржинальні витрати  – це витрати  на виробництво додат6

кової одиниці продукції понад досягнутий рівень, тобто це сума змінних  витрат  з розрахунку на одиницю  продукції.

Середні витрати  – це середня  арифметична собівартість  оди6 ниці  продукції,  розрахована відношенням загальної  суми  витрат до кількості  одиниць  виготовленої продукції.

Контрольовані витрати  – це такі витрати,  рівень  яких  менед6

жер  може  контролювати або змінювати  своїми  діями  (рішення6 ми). Рівень  контрольованості витрат  залежить від рівня  управлін6 ня  та часу, протягом  якого  здійснюється контроль  за витратами.

Неконтрольовані витрати  – це витрати,  які менеджер  не може

контролювати та на які  не може  впливати своїми  рішеннями. По суті, зовсім  неконтрольованих витрат  не буває,  але є витрати,  які не може проконтролювати конкретний менеджер за відведений період  часу.

Решта  груп  витрат,  наведених  на рис.  2.3, додаткових  пояс6 нень  не потребують.