§ 59. листування

 

З історії листування

Листування – один із основних і найпоширеніших засобів зв’язку між людьми, хоча в останні десятиліття він дещо поступається таким засобам спілкування, як телефон, телефакс, комп’ютерний зв’язок.

Листування виникло давно, про це свідчать археологічні роз- копки, антична література. Уже за часів античності існував етикет складання листів. Так, листи починалися з імені того, хто їх від- правляв, потім ішло ім’я адресата, далі привітання, що супрово- джувалося приємними побажаннями, і тільки за цим привітанням ішов текст листа. З плином часу змінювався і матеріал, на якому писали листи (це були спочатку кам’яні, потім дерев’яні, згодом

– глиняні пластини, пізніше – пальмові листи, папірус, воскові до- щечки, пергамент, а починаючи з XIV століття – папір). Дослідники вказують, що древні римляни підписували тільки листи, адресова- ні імператорові. Вручались вони посильними особисто адресатові, тому адресу не писали.

Листи були не лише засобом зв’язку. Давньогрецький філософ Епікур висловив у листах свою філософську доктрину; цікавою є епістолярна спадщина давньоримських державних діячів Ціцерона і Плінія. До речі, стилістичні засоби Ціцерона використовували у своїй літературній творчості, зокрема в посланнях, українські пись- менники XVII–XVIII ст. І.Вишенський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода. У формі листів творили романи, вірші, філософські трактати, соціально-політичні памфлети, літературно-критичні статті (напри- клад, лист Павла Грабовського до Бориса Грінченка від 16.03.1902 р. є рецензією на роман Б.Грінченка «Під тихими вербами»).

До творів епістолярного жанру належать праці вітчизняних письменників, діячів давнини, зокрема: київського митрополита Іларіона  (помер  1051),  преподобного  Феодосія  Печерського  (по- мер 1074), київського князя Ярослава (помер 1054), преподобного Нестора (1056–1116 рр.), київського князя Володимира Мономаха (1053–1125) та ін. Основу відомої пам’ятки «Києво-печерський па- терик» склало листування єпископа Володимира Симона (помер

1226) з іноком Києво-Печерського монастиря Полікарпом.


З глибини віків листи доносять до нас інформацію про те, як жили наші пращури, якими були їх культура, сфери зацікавлень.

Листуватися – у всі часи означало виявляти вправність, воло- діти мистецтвом листування. Ще Нізамі – представник древньо- персидської літератури застерігав Дабіра – укладача листів бути завжди ввічливим з тими, кому пише (книга «Собрание редкос- тей», глава 1).

До ХV ст. написанням листів займалися при великих князях

– дяки, а при намісниках – дяки та піддячі. Пізніше, в ХVI–ХVII ст., була сформована система приказів – державних установ (на чолі приказів був суддя, який управляв дяками – начальниками приказних канцелярій, а дяки мали у своєму підпорядкуванні пи- сарів, переписувачів, перекладачів та ін.). Зауважимо, що вели- ким авторитетом у Війську Запорозькому користувались писарі; історія донесла до нас ім’я генерального писаря Війська Запороз- ького Івана Виговського, якого після смерті Богдана Хмельниць- кого козаки обрали гетьманом. Листи Б.Хмельницького до своїх кореспондентів свідчать про культуру писемного мовлення їх ав- тора: у них наявні реквізити, які притаманні й сучасним офіційно- діловим листам: дата (Дат с Черкас, дня 8 іюня. 1648.), стан- дартизований початок-звертання до адресата (напр.: Велможний пане, Замятня Феодорович, столник і воєвода сівский, намісник кашинский ...), виклад суті справи, а також усталені в листуванні завершальні фрази-прощання (Велможности вашой всего добра зичливий приятел і служит рад Богдан Хмельницкий, гетман з Войском єго королевской милости Запорозким, рука власна) та часто – вказівка на місце написання, час і підпис: С табору под Баром, 18 дня месяца іюня 1652 году. Богдан Хмельницкий, рука власна; Писан в таборе под Криловцами, сентября в 15 день лета 1654. Вашему царскому величеству во всем нижайшие слу- ги и верные подданные, Богдан Хмельницкий, гетман с Войском вашего царского величества Запорожским. Богдан Хмельницкий, гетман с Войском твоего царского величества Запорожским) і адреса (Адреса: Велможному, а нам велце ласкавому єго милос- ти пану Замятни Феодоровичу, столнику і воєводі сівскому, на- месникови кашинскому отдати належит). Так, читаємо лист від

20 (30) червня 1648 року до хотмизького воєводи Семена Болховського про перемогу над польським військом і з проханням подати допомогу у боротьбі проти польської шляхти:

Велможний княз Семион Микитович, воєвода Болховской. Доброго здоровя і всего добра од господа бога в.м. зичим.

Не сподівалихмося того по царскому величеству великого царя і князя Алексія Михайловича і по вас самих, православних хрести- ян, штоби єсте на віру нашу хрестиянскую, однакую з вашою, міли наступоват, а на нас ляхом помогат, чого єсмо по вас досвідчили през посланці ваши Тимофія Степановича Милкова і інших з ним. Із грамоти вашої добре єсмо вирозумели, же єсте присилали до пана Киселя, воєводи браславского, ознаймуючи о том, же з людом нема- лим на граници своєй скупившися, в річи на татаре, а болш на самих нас хотіли єсте ляхом помогат. Але бог сам творец наш моцний єст, што схочет, то учинит: к тому часу рат ваша не поспіла, а тепер іж господ бог помог нам того неприятеля звоєват, теди дає- мо вам знат, єсли би другим разом зхотіли з нами воєват, хочете ль нам бит приятелями, теди нам на помоч прибивайте, а ми вас так же, кгди се в чом трафит може, повинни будемо тим же способом на услугу вашу с кождим часом заділоват і одслуговат. При том оддаємо се пилно в ласку і приязн вашу.

Дан с Чигирина, дня 20 юніа, 1648.

Вашему величеству всего добра зичливий приятель і рад служит, Богдан Хмельницкий, гетман з Войском єго королевской милости Запорозким.

Адреса: Велможному приятелеви нашему князю Семену Мики- товичу воєводі Болховскому отдат належит [Документи Богдана Хмельницького. – С. 54–55].

«Обстеження ділової мови (договірних грамот, купчих, заклад- них, дарчих та інших паперів), мови дипломатичних документів, зо- крема канцелярії Богдана Хмельницького, свідчить про вироблення певних трафаретів – зачинів і завершень (т.зв. клаузул), а також про комбінацію формул у викладі», – зазначає Лаппо-Данилевський А.С. («Очерк русской дипломатии частных архивов: Арх. курсы. Лекции, читанные в 1918 г.», Пг., 1920, т.3, с. 139).

У 1720 р. Петром I був створений «Генеральний регламент», який став основою оновленої системи ведення документації, зокре- ма листування центральних розпорядчих органів – колегій з іншими

установами. У 1722 р. видано «Табель о рангах», який узаконював обов’язкове використання назв чинів та титулів у документах, осо- бливо в листах.

В умовах ХVIII ст. приватні листи ще окремого стилю не ста- новили і були одним із жанрів ділового стилю. «Про це свідчить композиційна, жанрова, мовностилістична близькість епістолярних пам’яток і пам’яток жанру офіційно-ділового листування. Іноді при- ватні листи ХVIII ст. настільки нагадують листи офіційно-ділові, що їх можна розрізнити тільки за тим, що писані вони в офіційному чи приватному порядку» (Приватні листи ХVIII ст. – С. 7).

На початку ХIХ ст. М.М.Сперанським було розроблене «Общее учреждение министерств», що встановлювало певну стандартиза- цію справочинства (що в наш час прийнято називати уніфікацією мови ділового листування – див.: Веселов П.В. Современное дело- вое письмо в промышленности).

Основні правила оформлення кореспонденції (форма листа, за- клеєний конверт) були прийняті вже в двадцятих роках XIX століття в Англії. У середині того ж століття стали вживати поштові марки. У 1842 році лондонський художник Уільям Еглі створив новорічну листівку. У 60-і роки минулого століття з розвитком пошти всі ці форми стали загальноприйнятними.