§ 28. конспект

 

Конспект – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. При конспектуванні спрацьовує зорова, механічна, а при слуханні лекції – і слухова пам’ять, що допомагає людині пізні- ше легко згадати (відновити в пам’яті) колись почуте чи прочитане і законспектоване. Розрізняють конспекти прочитаного і конспекти почутого.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У конспекті слухач має можливість занотувати почуте, виразити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини (меншу і більшу), меншу залишають для власних по- міток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конспект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень. Ско- рочувати радять частовживані терміни, слова, але так, щоб пізніше можна було прочитати написане.

Конспект прочитаного складати легше, читач не обмежений у часі і може декілька разів перечитати незрозуміле, щоб чітко його занотувати. «Конспект включає тези, які визначають основу його змісту. На відміну від конспекту тези не включають фактич- ного матеріалу книги. Конспект – це тези в дещо поширеному вигляді»1.

Учені радять знайти таку форму запису, яка б дозволила не про- сто фіксувати прочитане, але й заповнювати прогалини і зберігати логічну послідовність викладу.

 

1Деборин Г. Составление конспекта, М.: Просвещение, 1956.– С. 31.


итаючи працю, потрібно виділяти в ній головне, а також те, що варто процитувати. Розрізняють такі прийоми конспектування:

•           вільні (думки автора передаються своїми словами);

•           текстуальні (текст записують у вигляді цитат);

•           змішані (вільний виклад поєднано з цитуванням).

Іноді доводиться одним реченням передавати зміст прочитаного великого тексту чи фрагментів тексту. Конспект, на думку багатьох учених, має поєднувати стислість плану і досконалість тез. І це не механічне їх поєднання, а справді своєрідний, особливий спосіб, який і називають конспектуванням. Під словом «конспект» розумі- ють і спосіб запису прочитаного (або почутого), і самі ці записи, тобто результат конспектування. Подаємо ряд рекомендацій щодо ведення конспекту:

Конспект слід вести в окремому зошиті.

У конспекті прочитаного з самого початку слід записати пас- портні дані книги, над якою працюєте (тобто дати бібліографічний опис книги: прізвище та ініціали автора, назва книги, назва міста, в якому вона видана, видавництво, рік видання і кількість сторінок. Це все потрібно записати з титульної сторінки книги, орієнтуючись на бібліографічний опис, який подається перед анотацією книги), наприклад:

Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава – податки – бізнес (Із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). – К.: Либідь, 1992. – 328 с.

Бажано скласти план конспекту.

Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва сторінка служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше.

Для стислого запису думок (особливо це стосується лекцій) варто користуватися: 1) скороченнями окремих слів (часто вжива- них, термінів), наприклад: ін-т – інститут, вид-во – видавництво, зб. – збірник, м-во – міністерство, ф-т – факультет, гол. чин. – голо- вним чином, т. ч. – таким чином, у т. ч. – у тому числі, Р – речення, СР – складне речення; 2) умовними позначеннями, символами, ма- тематичними знаками.

Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано. Цитуючи, не допускайте неточностей у передачі авторського тексту (якщо є виділення, курсив – усе це потрібно позначити відповідни- ми підкресленнями: напівжирний шрифт – прямою лінією, курсив

– хвилястою, розрядку – пунктиром).

Система конспектування (ведення записів) має відповідати одній з найголовніших вимог – бути стислою, зрозумілою.

Слід використовувати мовні засоби, що виражають хід думок ав- тора та логіку викладу:

Книга присвячена темі (проблемі, питанню) ...

У книзі розглядається (аналізується, узагальнюється) ... Книга складається з ...

У розділі автор торкається (висвітлює, ставить) питання ... Сутність проблеми полягає ...

Висунуте положення ілюструється (підкріплюється, підтвер-

джується) такими прикладами (фактами, цифрами)...

Автор доходить висновку ... Із сказаного випливає ...

На закінчення робиться висновок ...

Оцінку з боку автора і читача (слухача) можна записати з допо- могою таких мовних формул: автор слушно зауважує, переконливо доводить, поділяє точку зору, критикує, заперечує; треба погоди- тись, слід відзначити справедливість (помилковість, суперечли- вість, проблематичність) тощо.

 

Завдання 1. Дайте відповіді на запитання:

1. Чим відрізняються тези від плану, тези від конспекту?

2. Яке конспектування називається текстуальним? вільним? змі- шаним?

 

Завдання 2. Складіть конспект будь-якої статті зі спеціальності. Якою була послідовність Вашої роботи?

 

Завдання 3. Проаналізуйте складений конспект Вашого одно- курсника (враховуючи вимоги до конспектування).