ЛИТВА

 

Офіційна назва — Литовська Республіка. Територія 65,2 тис. км2. Населення 3,6 млн осіб. Час рівний київському. Національ- ний склад: литовці (понад 80 %), росіяни (8,7 %), поляки (7 %). Офіційна  мова —  литовська. Найбільші  міста, тис.  осіб:  Віль- нюс —  578,  Каунас —  414,  Клайпеда —  203,  Шауляй —  147. Грошова  одиниця —  литовський  літ,  з  1  лютого  2002  р.  літ прив’язаний до євро.


Географічне положення

 

Розміщена в Східній Європі, на східному узбережжі Балтійсь- кого моря. Межує з Польщею і Білорусією на півдні й південно- му сході, з Росією — на сході й південному заході, з Латвією — на півночі. Територія країни є невисокою горбкуватою рівниною, що поступово піднімається від низинних берегів Балтійського моря і Середньо-Литовської низовини до невисокої Балтійської гряди (Аукштайтська і Дзукська височини) на сході. Найвища точка країни — пагорб Юозапіне (294 м над р. м.). Характерною рисою ландшафту країни є залишки древніх льодовикових море- нних валів, а також піщані дюни на узбережжі та південному сході.  Найбільше  озеро  Дрісвяти,  площа  дзеркала  становить

45 км2, найглибше — Таурагне  (глибина 60,5  м),  використову-

ються для купання, човнових прогулянок і яхтінгу.

 

Державний устрій

 

Форма  правління —  парламентська  республіка,  форма  уст- рою — унітарна держава. Країна складається з 44 районів. Зако- нодавча влада належить однопалатному парламенту (Сейм), тер- мін повноважень — чотири роки.

 

Історичні факти

 

Наприкінці ХІІ ст. на території Литви і частини Білорусії утворилося Велике князівство Литовське. Перший відомий пра- витель Великого князівства Литовського Міндовг (1238—1263). У ХІІІ—ХIV ст. територія Великого князівства Литовського до- сягла берегів Чорного моря. Литовські князі вели боротьбу з Тев- тонським орденом, що був розбитий у 1410 р. у Грюнвальдській битві об’єднаними військами Литви і Польщі. У 1386 р. великий князь литовський Ягайло був коронований королем польським, а в 1387 р. офіційно хрестив Литву. За час правління Витовта (1392—1430) Литва досягла вершини своєї могутності. У 1569 р. була укладена унія в Любліні, згідно з якою Литвою і Польщею правив король, якого спільно обирали, державні справи вирішу- вали в загальному Сеймі. У XVI—XVIII ст. Велике князівство Литовське втрачало литовський національний характер, прогре- сувала польська культура. Після Північної війни (XVIII) Польсь- ко-Литовська держава занепала, потрапивши під протекторат Ро- сії.  У  Першу  світову  війну  (1915)  Литва  була  окупована  Ні-


меччиною, незалежність проголошено в 1918 р.; окупована СРСР у 1940 р.; захоплена Німеччиною в 1941—1944 рр. Незалежність визнана у вересні  1991 р. До складу  ООН  і ОБСЄ  ввійшла у

1992 р. До складу НАТО — у 2002 р., до Європейскої Спільно-

ти — у 2004 р.

 

Туризм

 

Вільнюс (Вільно, Вільна) є найбільшим містом Литви, як сто- лиця згадується з 1323 р. Старе місто Вільнюса — одне з найбі- льших у Європі (360 га) і головна пам’ятка країни (з 1994 внесене у список Світової культурної спадщини ЮНЕСКО). Головні пам’ятки столиці: залишки Верхнього замку (XIV—XV ст.), ста- рий  арсенал  (XVI  ст.),  площа  Гядимінаса  (Гедиміна,  початок XIX ст.) зі статуєю засновника міста — Великого князя Гедиміна (1316—1341); символ міста — вежа Гядимінаса з оглядовим май- данчиком, новий арсенал (XVIII ст.), Кафедральна площа, залиш- ки міської стіни (XVI cт.) з воротами Аушрос (Мединінкські во- рота), Артилерійський бастіон (1640), ансамбль університету (XVI—XIX ст.), дзвіниця костьолу св. Іоанна, що входить в уні- верситетський комплекс (найвища вежа Старого міста — 68 м), міська Ратуша (1786—1799), палац єпископа (1825—1832), Вяр- кяйський палац і Кафедральний собор у підніжжі гори Гедиміна (1251) з могилами Великих князів литовських і мощами заступ- ника Литви — святого Казимира, 52-х метрова дзвіниця Кафед- рального собору (XIII—XVII ст.), Президентський палац (1387), вулиця Пилес (Замкова), замок Раудондваріс та ін. Церкви і кос- тьоли — візитна картка Вільнюса. Найцікавішими є: готична це- рква Мiкалоянус (костьол св. Михайла, XIV ст.), церква і монас- тир  бернардинів  (XVI  ст.),  церква  св.  Анни  (XV—XVI  ст.), церква Миколая (XVI—XVII ст.), церква Святого Духа (єдина барокова православна церква в Литві, 1624—1638), костьол св. Петра і Павла, П’ятницька церква (перша християнська кам’яна будівля столиці, 1345), костьол св. Юргіса (1506), костьол св. Ва- рфоломія (1824), ансамбль костьолу св. Ігнотаса (XVII ст.), кос- тьол Пресвятої Діви Марії (XV—XVIII ст.), бароковий костьол св. Казимира (перший у Литві костьол у стилі бароко, 1604—

1618) та ін.

Вільнюс також вважається одним із найбільших виставкових і

музейних центрів Європи. Для аматорів музики  будуть цікаві:

Національна філармонія, Палац конгресу, Зал музичної академії,

Палац працівників мистецтв, Палац концертів і спорту, в яких ре-


гулярно проводять музичні заходи. У місті є декілька театрів: Те- атр опери і балету, Молодіжний театр, Національний театр дра- ми, Російський драматичний театр, Ляльковий театр «Леле», Те- атр Старого міста, Малий театр, Театр «Вайділос» та ін.

Тракай — давня столиця Литви, цікавий  острівним  замком, що вважався однією із неприступних фортець у Східній Європі, тривалий час був резиденцією великих литовських князів. Зараз у ньому розміщений Тракайський історичний музей. Об’єкти тури- зму: руїни Півострівного замку і домініканського монастиря, па-

лац Узутракіс із парком у французькому стилі, караїмські релі- гійні споруди, унікальний льодовиковий ландшафт зі десятками озер навколо міста. Окрема гордість міста — Національний істо- рико-культурний парк Тракай, загальна площа якого становить

8,2 тис. га. На території парку розміщено два заповідники і де-

сять культурних, ландшафтних і природних пам’яток, а також

понад 50 стародавніх будинків, безліч археологічних і архітекту-

рних пам’яток.

Каунас — друге за величиною місто Литви, відоме середньові-

чною архітектурою, дзвоновими концертами, музеями. В місті ва-

рто відвідати: Каунаський замок (XIII—XVII ст.), романський ка-

федральний собор Петра і Павла (XV—XVII ст.), церква Вітаутаса

(1400),  костьол  Воскресіння  Господнього  (1932),  Православний

собор  Благовіщення,  костьол  св.  Франциска  і  монастир  єзуїтів

(1666—1725), собор св. Архангела Михаїла (1891—1893), костьо-

ли св. Трійці, св. Миколая (XIV ст.), домініканський монастир, мі-

ську Ратушу (1542), ренесансний палац князів Масальских (XVII

ст.), бароковий монастир камальдолійців (1664—1712), православ-

ні церкви в неовізантійському стилі в новій частині міста. В Кау-

насі, та його околицях є величезна кількість музеїв: народного по-

буту  (за  22  км  на  схід  Каунаса),  авіації  Литви,  парк  Будинку

президентів, кераміки, народної музики, литовської музики, меди-

цини і фармацевтики, пошти, телекомунікацій та інформатики, де-

портацій і литовського національного відродження та ін.

Шуляй. Історичну частину міста було знищено під час Другої

світової війни. Місто відоме музеями: Аушра, Будинок Венска-

лусків, музей велосипедів, Фотомузей, палац X. Френкеля, Буди-

нок Иовараса, музей радіо і телебачення, музей кішок, Пожежно-

технічний музей, музей історії Шауляйського університету, му-

зей історії залізниці, музей історії водопостачання і каналізації та

ін. За 11 км від міста є відоме Гора Хрестів — місце паломництва

католиків. Перші хрести було поставлено у 1863 р. у пам’ять про

загиблих повстанців, які виступили проти Російської імперії.


Клайпеда — великий незамерзаючий морський порт на березі

Куршської затоки, одне з найдавніших міст у Литві, засноване у

1252 р., як замок Мемельбург. Після Другої світової війни збере-

глися залишки замку на Куршській косі, численні театри і галереї

(XVII—XVIII  ст.),  квартали  старих  кам’яних  складів  (XVIII—

XIX ст.), будинок магістрату (1770) і театру (1870). В місті варто

відвідати  Музичний  і Драматичний  театри,  музей  ковальських

виробів з унікальними залізними хрестами зі старого цвинтаря

міста, Краєзнавчий музей, Картинну галерею, Скульптурний парк

«Мазвідас», музей історії Малої Литви,  Литовський Морський

музей, а також акваріум у будинку старого форту і дельфінарій.

Курорти   почали  активно  розвиватися  з  першої  половини

ХІХ ст. На Куршській косі розміщено один із найкращих курорт-

них районів  країни — Нерінгу, утворений у  1961  р. унаслідок

об’єднання курортних селищ Ніда, Юодкранте, Прейла і Пярвал-

ка. На курорті варто відвідати будинок Томаса Манна, етногра-

фічний музей, морський музей, музеї рибалки і природи в Сміль-

тині, бурштинові галереї й унікальні збірки дерев’яних скульптур

«Відьмова гора». З історією Куршської коси можна ознайомитися

в Нерінгському історичному музеї, в якому є дві експозиції: етно-

графічна садиба рибалки й експозиція ремесел та промислів жи-

телів Куршської коси. За поселенням Юодкранте піднімаються

«Мертві дюни», висота яких досягає 30 — 40 м.

Паланга — це кліматичний, бальнеологічний і грязьовий ку-

рорт у західній частині Литви, розміщений на березі Балтійського

моря, за 25 км від Клайпеди. Курортна площа — 7393 га. Довжи-

на піщаного пляжу обмеженого сосновим бором понад 10 км.

У писемних  документах  селище  Паланга  вперше  згадується  в

1253 р. У середньовіччі місто було важливим торговим центром.

У першій половині ХІХ ст. містечко здобуває популярність як

приморське дачне місце. У другій половині ХІХ ст. власник Па-

лангського маєтку граф Юозапас Тишкявічюс побудував кілька

дачних комплексів, заснував літній театр, проклав у лісі прогуля-

нкові маршрути, на морському узбережжі побудував кабіни для

купання, а також купальні з мармуровими ваннами і теплою во-

дою. Головні лікувальні чинники курорту: цілюще морське пові-

тря, морські купання, хлоридна натрієво-кальцієва вода, яку ви-

користовують  для  ванн,  прекрасні  торф’яні  грязі,  дендропарк.

Нині  на  курорті  працюють  шість  санаторіїв  і  реабілітаційних

центрів, будинок відпочинку, пансіонати і готелі. Курорт приваб-

лює не тільки литовців, але й туристів із Німеччини, Польщі,

Швеції, Данії, Росії й інших країн. На курорті безліч різноманіт-


них кафе, ресторанчиків і таверн, кожне кафе намагається залу- чити відвідувачів кулінарними шедеврами чи самобутніми ін- тер’єрами. Недалеко від Паланги, поруч із селом Жибінінкай, розміщений національний ресторан-броварня «Пас Юозапа», де варять власне оригінальне пиво трьох сортів і створений цілий комплекс розваг.

Друскінінкай — невеликий затишний курорт на півдні країни, за 130 км від Вільнюса, відомий унікальними мінеральними дже- релами (хлоридна група натрію і кальцію) і лікувальними грязя- ми, які аналогічні за лікувальними властивостями знаменитих карловарських. Село Друскінінкай і його мінеральні води згаду- ються в історичних документах ХVI ст. Пастухи помітили, що вода місцевих джерел унікальна — зменшує втому, лікує рани, шкірні висипки і т. д. В другій половині XVIII ст. чутки про ці мінеральні води досягли Вільнюса і Варшави. Король Литви і Польщі тих часів Станісловас Аугустас видав декрет (1794), згід- но з яким Друскінінкай був оголошений курортним місцем. Про- те курортом він став після того, як професор Вільнюського уні- верситету І. Фонберг дослідив джерела і запропонував царському уряду заснувати тут курорт (1837). У радянський період Друскі- нінкай перетворився в головний курорт Литви. На курорті варто відвідати музей знаменитого художника і композитора М. К. Чю- рленіса і Друскінінкайський парк Грюто. Сюди на лікування що- річно приїжджає понад 100 тис. осіб. На курорті діють вісім здравниць, що одночасно можуть прийняти понад чотири тисячі відпочиваючих. У центрі курортної зони є готель Друскінінкай.

Бірштонас  — розміщений у південній частині країни, на від-

стані 90 км від Вільнюса і 40 км від Каунаса, з давніх часів сла-

виться цілющими водами і прекрасною природою. З усіх боків

курорт омиває ріка Нямунас, русло якої утворює унікальні петлі.

Займана курортом площа — 1280 га, кількість жителів — 4,1 тис.

Щорічно тут лікується 15 тис. осіб. Курорт відомий також при-

родним парком: насадженнями туї, ялинки, алеями каштанів, лип

і кленів. У історичних джерелах Бірштонас уперше згадують у

XIV ст., з XV ст. тут містився мисливський маєток і місце відпо-

чинку Великих князів литовських. У першій половині XIX ст. Бі-

рштонську  мінеральну  воду почали  використовувати  для  ліку-

вання,  нині  є  13  джерел  мінеральних  вод.  Головні  лікувальні

чинники:  хлоридно-натрієві  і  магнієво-кальцієво-натрієві  води

питного призначення, подані місцевими мінеральними джерела-

ми «Вітаутас» і «Біруте», торф’яні грязі й природно-кліматичні

умови. На курорті працюють два санаторії.