ОРФОЕПІЯ

Орфоепія (від грец. orthos — правильний і epos — мова) — розділ мовознавчої науки, що вивчає особливості літературної вимови і сукупність правил її. Предметом орфоепії української мови є правильна вимова звуків і звукосполучень, окремих слів та їх граматичних форм.

 

Голо­сний 0

В українській мові відсутнє акання. Отже, й під наголо­сом, і без нього голосний (о) в усіх позиціях не наближується до (а)

сосна, нога, голова, сторона, молоко, вода

Голосні е, и

У ненаголошених позиціях звучать з наближенням (е) до (еи), и до (ие)

не"су, се"ло, виешневий, зе"лений, те"пло, се"стра, жиеве

Голо­сний а

Вимовляється чітко та в інші звуки не переходить

рада, багатий, пам'ять, яма

Голо­сний і

Вимовляється чітко в усіх по­зиціях

вікно, кінь, ніс, сніг

Губні звуки б, п, в, м, ф

Вимовляються твердо Напівпом'якшено вимовля­ються перед і

Пом'якшено вимовляються в окремих іншомовних словах

дуб, степ, сім, верф бігти, пісок, вісті

бюро, пюре, пюпітр, фюзеляж

Дзвінкі приголо­сні

У кінці слова ніколи не оглу­шуються

сніг, дід, сад, віз

Звук в

Ніколи не оглушується. Він може виступати як сонорний приголосний перед голосними звуками.

На початку слова та в кінці складу чи слова він стає голо­сним звуком у, але таким, що не творить окремого складу, тому його називають нескла-дотворчим

вода, ватра, вечір, вірш, вітер

любов — лубоу, кров — кроу, вказівка — указіука, шовковий — шоуковий

Звуки г і ґ

Слід розмежовувати вимову щілинного глоткового звука г і проривного задньоязикового ґ

гай, гарно, газ, галас, гаманець аґрус, ґава, ґанок, ґрунт, ґречний

Звук ф

У запозичених словах вимов­ляється звук ф

фізика, фактор, фо­кус, фабрика, факт

Звукоспо­лучення хв

У власне українських словах уживається звукосполучення хв

хвиля, хвастун

Африка­ти дЛж,

ДЛЗ

Зімкнені (африкати) звуки ви­мовляються злито, як один звук

дЛзеркало, дЛзвінок,

длжерело, бджола

Звуко-спо­лучення дз, дж

Роздільно вимовляються зву­косполучення, що виникли в результаті збігу приголосних префікса та кореня

під-живлення, під-звітний, перед-з'їздівський, над-звичайний

Шиплячі звуки ж, ч, ш

Вимовляються твердо. У роз­мовному мовленні під впли­вом російської мови трапля­ється помилкова м'яка вимова шиплячих: чього, щьо. Пом'якшено шиплячі можуть вимовлятися у словах типу: та перед і

ніч, піч, житло, чоботи, чого, чудо, жовтий

клоччя, збіжжя, ніччю, подорожжю шість, жінка, чітко

Приго­лосні 3, Ц, С

Вимовляються м'яко в суфік­сах -ський, -цький, -зький

український, росій­ський, товарись­кий, запорізький

Звуко­спо­лучення

-ТЬСЯ, -ШСЯ

У закінченнях дієслів у ре­зультаті асиміляції звукоспо­лучення -ться, -іися вимовля­ються як -ц:а, -с:а

купаються, смієш­ся, гріється

Прий-мен-ники і префік­си, що мають звук 3

У прийменниках і префіксах, що мають звук з, що стоїть перед шиплячими звуками, відбувається уподібнення зу­бного з до шиплячих. У ре­зультаті вимовляється довгий шиплячий звук або два шип­лячі

з жалем — жжа-лем, безжур­ність — бежжур-ність, зшити — шшити, без чер­ги — бешчерги