2.2 Загальна характеристика професійної діяльності психолога у спорті вищих досягнень

Якщо визначити коротко, то сутність професійної дія­льності фахівця у спорті вищих досягнень полягає у психологіч­ному супроводженні усього спортивного циклу (тренувально-змагальний період). Професійна діяльність у такому разі перед­бачає здійснення психологом таких напрямків роботи, як психо­діагностика у спорті вищих досягнень, спортивний відбір, а та­кож діагностика спортивних здібностей; психопрофілактика у спорті вищих досягнень; психогігієна у спорті вищих досягнень; психологічна освіта спортсменів і тренерів; психологічна підготовка спортсменів до виступу на змаганнях; психологічна реабілітація і реадаптація спортсменів; психологічна корекція негативних станів, реакцій, а також неадаптивних форм поведінки спортсменів; психо­логічне забезпечення спортивного процесу; психологічне сприяння у зіграності команди; психологічне консультування спортсменів і тренерів та методологічна робота у спорті.

Метою роботи психолога у спорті вищих досягнень є форму­вання психологічної стійкості спортсменів до поразок та готов­ності до участі у змаганнях й оптимального ефективного функці­онування у спорті.

Професійна діяльність спортивного психолога відбувається не ізольовано від суб'єктів діяльності у спорті, а у взаємодії з ними. Іншими словами, коли психолог здійснює психопрофілактику нервових реакцій, то він співпрацює з конкретним спортсменом (чи спортсменами) у напрямку психопрофілактики зазначених явищ. Отже, спілкування психолога зі спортсменами і тренерами є невід'ємним компонентом його професійної діяльності. Тому коротко розглянемо ті чинники, що обумовлюють ефективність професійного спілкування психолога зі спортсменами і тренера­ми у спорті вищих досягнень [60—61].

Велика роль в успішності та ефективності професійної діяль­ності психолога у спорті належить його авторитету. Адже психо­лог, який має низький авторитет серед спортсменів і тренерів, не користується в них повагою, не сприймається як професіонал і ніколи не зможе здійснювати свою професійну діяльність на ви­сокому рівні, так як цьому буде заважати відсутність у нього на­лежного авторитету у своєму професійному середовищі.

У сучасних умовах, коли соціальний запит на психолога у спорті лише формується, тим психологам, які будуть починати свою професійну діяльність у спорті, треба належним чином побудувати і підтримувати високий авторитет спортивного психолога.

Психолог, який користується у спортсменів і тренерів автори­тетом, чинить на них більший психологічний вплив, так як йому більше довіряють. Однак авторитет виникає у процесі професій­ної діяльності психолога у спорті, тому він є не первинним, вихі­дним, а вторинним компонентом його майстерності. Авторитет спортивного психолога передбачає також, що спортсмени і тре­нери його поважають, враховують його думку, а також доруча­ють йому вирішення тих чи інших важливих питань, пов'язаних із психологічною стороною їх життя та діяльності у спорті.

Авторитет психолога у спорті складається з таких компо­нентів:

Авторитет професіонала у галузі психології спорту залежить, перш за все, від його знань та умінь у цій сфері, а також від його конкретних досягнень у цій галузі та високого статусу серед спортсменів і тренерів.

Моральний авторитет як людини; його відсутність може нейтралізувати усі інші компоненти авторитету спортивного пси­холога.

Авторитет посади, тобто статус психолога у спорті як фахі­вця з усіма правами та обов'язками.

Авторитет віку має місце тоді, коли спортсмени молодші за віком, і спортивний психолог у їх очах володіє авторитетом як старша та більш досвідчена людина.

У разі випадків, не дивлячись на наявність усіх компонентів, спортивний психолог не робить належного впливу на спортсменів. Це може статися за двох умов. По-перше, психолог може зневажати зовнішнім оформленням своєї поведінки. Він може дозволити собі ображати спортсменів, ставитися до них з неповагою, запізнювати­ся на заплановані заходи та ін. По-друге, молодий спеціаліст (пси­холог у спорті) не може оформити своєї зовнішньої поведінки, так як не володіє достатньою мірою психологічними техніками вира­ження свого «Я» через відсутність належного досвіду. Адже спорт­смени та тренери сприймають в особистості психолога, перш за все, те, що підлягає зовнішньому спостереженню.

Молоді психологи, прийшовши у спорт, можуть намагатися прискорити процес формування свого авторитету та стати на шлях створення так званого хибного авторитету, який буває декі­лькох різновидів:

1. Авторитет пригнічення базується на культивуванні у спорт­сменів страху до психолога, до його можливих дій чи до відсут­ності останніх. Такі психологи забувають, що страх та підкорен­ня йому з боку спортсменів не є метою його діяльності.

Авторитет відстані характеризується якомога меншим ча­сом спілкування психолога зі спортсменами та тренерами, а пе­реважно з адміністрацією закладу, спортивними керівниками та зайнятість переважно паперовою роботою.

Авторитет дружби виникає у тому випадку, коли психолог дозволяє спортсменам ставитися до себе як до товариша по ко­манді; тобто зводить свої стосунки зі спортсменами до панібратс­тва. Хоча, не дивлячись на дух товариських відносин, між психо­логом та спортсменами повинна додержуватися певна відстань.

Авторитет чванства, заснований на підкріпленні психоло­гом своїх достоїнств та заслуг у професійній діяльності, на хвас­тощах перед спортсменами і тренерами [5; 60—61].

Отже, на якості та особистостях професійної діяльності психоло­га у спорті певною мірою відбивається його авторитет, який може оптимізувати зусилля фахівця у будь-якому з напрямків діяльності у спорті вищих досягнень, нейтралізувати ці зусилля чи навіть в окремих випадках погіршувати результати діяльності психолога.

Формування належного високого авторитету психолога у спортивному середовищі є одним із завдань психолога у спорті.

Усі напрямки професійної діяльності психолога у спорті ви­щих досягнень є необхідними і обумовлені потребами сучасної практики спорту. Адже сучасний спорт, особливо спорт вищих досягнень, — це не тільки великі фізичні навантаження на орга­нізм в ході тренувального процесу і змагань, а й висока психічна напруга. Спортсмен часто потрапляє в екстремальні ситуації, до яких необхідно адаптуватися і навчитися їх долати, в іншому ви­падку успіх у змаганнях буде для нього недосяжним.

В останні десятиліття технічні навантаження у спорті суттєво збільшились у зв'язку із значним підвищенням спортивних ре­зультатів та загострення конкуренції як на Олімпійських іграх і чемпіонатах світу, регіональних та інших найважливіших міжна­родних та національних чемпіонатах (де психічна напруга підси­люється чинниками престижності цих змагань для самого спорт­смена і для його команди), так і комерційних змаганнях (де намагання спортсмена до перемоги, а, як наслідок, підвищені психічні навантаження, які він переживає, значною мірою обумо­влені високими призовими сумами, встановленими організатора­ми для переможців та призерів).

Вирішення існуючих у спорті взаємозалежних проблем пси­хологічної підготовки ускладнюється, коли йдеться про сильні­ших та найвидатніших спортсменів, котрі, як правило, є людьми, що мають особливу організацію психіки. Це слід враховувати не тільки психологам, а й тренерам, спортивним лікарям, які займа­ються підготовкою таких спортсменів, організаторам спорту, які пов'язані із забезпеченням підготовки та виступів найсильніших спортсменів, команд, зірок спорту.

Виходячи з цього, можна виділити одинадцять напрямків професійної діяльності психолога у спорті вищих досягнень.

Так, професійна діяльність психолога у спорті вищих досяг­нень відрізняється від діяльності психолога у масовому спорті за насиченістю, тобто кількістю напрямків діяльності, та ступенем необхідності. У першому випадку психолог, як свідчать резуль­тати досліджень, — дуже потрібен, у другому випадку — діяль­ність психолога не є вкрай важливою.

Реалізуючи свою професійну діяльність у спорті вищих досяг­нень, психолог повинен пам'ятати, що спортивна діяльність — активний цілеспрямований на вищі спортивні досягнення процес удосконалення майстерності спортсмена.

Концепція теорії спортивного тренування розбиває багаторіч­ний процес занять спортом на три етапи:

етап базової підготовки;

етап максимальної реалізації спортивних можливостей;

етап спортивного довголіття.

Отже, діяльність психолога у спорті вищих досягнень співпа­дає з другим етапом занять спортом, який триває 4—8 років для кожного спортсмена, а етап вищих досягнень — 4 роки. На цьому етапі для планування тренувального процесу виділяють періоди (підготовчий, змагальний та перехідний) та цикли (макро-, мезо-, мікро-) спортивного тренування. А діяльність психолога у масо­вій фізкультурній роботі співпадає з першим етапом спортивного тренування спортсменів.

Професійна діяльність психолога у спорті вищих досягнень повинна бути спрямованою і на такі категорії спортсменів, як спортсмени-інваліди (інва-спорт); спортсмени на етапі збережен­ня вищих досягнень; колишні спортсмени, життя яких після за­кінчення заняття спортом втрачає сенс і вони не можуть присто­суватися до нових умов; «колишні спортсмени спиваються, захищають дисертації» — так визначає сутність життя після за­кінчення спортивної кар'єри автор статті [7, 22]; збірні команди спортсменів [8, 7].

Визначаючи сутність професійної діяльності спортивного психолога, деякі автори [48,7] вказують, що однієї тільки психо­логічної підготовки (спортсмена і тренера) недостатньо для реа­лізації психологом його професійної діяльності у спорті, на пев­них рівнях нині говорять про психологічне забезпечення і навіть про психологічне супроводження всієї роботи по підготовці спортсменів високого класу [8, 7].

Успішність психологічного забезпечення та психологічного супроводження роботи по підготовці спортсменів безпосередньо пов'язана з діагностичною роботою у галузі спорту. Психодіаг­ностика у системі психологічної служби у спорті має свої прин­ципові особливості. Необхідно розрізняти психодіагностику нау­ково-дослідницьку та науково-практичну.

Якщо завдання першої — виявити певні особливості особис­тості або міжособистісних стосунків, то мета другої — дати від­повіді на конкретні питання, встановити причини конкретних психологічних явищ чи порушень. При цьому діагностика при­чин не є для психолога у спорті самоціллю, вона завжди підпо­рядкована головній меті — розробці рекомендацій по психічному розвитку особистості спортсмена або корекції цього розвитку.

Отже, дані психодіагностики у спорті необхідні для того, щоб забезпечити контроль за динамікою психічного розвитку спорт­смена, щоб виправлення можливих відхилень у розвитку почина­ти якомога раніше; дати можливість психологу у спорті визначи­ти програму подальшої роботи зі спортсменом з метою створення оптимальних умов розвитку для сильних сторін особистості у да­ному виді спортивної діяльності; встановити напрямки продук­тивного розвитку особистості спортсменів, які показують особ­ливі здібності до даного виду спортивної діяльності; перевірити, наскільки ефективною виявилася психопрофілактична робота, що проводилася психологом; видати найбільш актуальну для даного спортивного закладу (спортивної команди) тематику психологіч­ної просвіти; провести порівняльний психологічний аналіз різних систем, методів психологічного впливу тренера під час тренува­льного та змагального процесів з метою виявлення їх ефективно­сті та розробки відповідних рекомендацій.

Можна виділити такі напрямки психодіагностичної роботи психолога у спорті, як вивчення індивідуально-психологічних особливостей спортсменів (психофізіологічні особливості; особ­ливості протікання психічних процесів (пізнавальна, емоційно-вольова сфери; якості особистості (спрямованість мотиваційної сфери, структура професійної самосвідомості, самооцінка); стани особистості); соціально-психологічна діагностика; соціально-психологічний клімат у команді (структура міжособистісних від­носин (взаємовідносини у системі «спортсмен—спортсмен», «тренер—спортсмен»; індивідуальні якості, які мають значення у контексті спілкування взаємодії у групі (стиль керівництва ко­мандою, комунікативні та організаторські здібності спортсменів). За ступенем глибини психодіагностики у спорті відрізняють: по­глиблену діагностику; етапну діагностику; поточну діагностику та оперативну діагностику.

Центральною у роботі психолога у спорті є проблема дослі­дження особистості спортсмена.

У широкому плані психодіагностика спортсменів повинна вміщувати отримання двох параметрів особистості: стійкі якості особистості та динамічні компоненти особистості, включаючи мотиваційні стани, рівні тривожності та ін.

Інформація, отримана шляхом ретельної і продуманої програ­ми оцінки особистості, може бути корисною у випадках, коли психологу треба виявити принципи дослідження, які допомогли вивчати спортивну діяльність та функціонування чоловіків і жі­нок в умовах стресу, а також зрозуміти, як сприяти кожному ви­ступу спортсменів; дати можливість спортсмену краще пізнати самого себе, його взаємовідносини із людьми та умови спортив­ної діяльності, які можуть на неї вплинути; допомогти тренерові та психологу більш ефективно спрямувати зусилля спортсмена, краще його зрозуміти і створити більш сприятливі умови між-особистісних стосунків між спортсменами і тренерами.

На основі власного досвіду та аналізу наукових джерел з про­блеми психодіагностики у спорті можна вказати методики для дослідження особистості спортсмена.

По-перше, особистісні тести, які є найбільш улюбленими у спортивних психологів всього світу. Час від часу проводяться масові дослідження спортсменів певної спеціалізації та будують­ся профілі, з якими у майбутньому порівнюються результати тес­тування окремих спортсменів. В одних випадках інформація, отримана за допомогою цих тестів, допомагає спортсмену краще розібратися в особливостях своєї поведінки. В інших — резуль­тати тестування аналізуються психологом, а потім порівнюються з результатами, які демонструє спортсмен на окремих тренуван­нях, упродовж тижня, всього сезону.

Психолог повинен додержуватися таких принципів психодіаг-ностичної роботи у спорті: безпосередньо перед проведенням пси­ходіагностики необхідно пояснити спортсменам, для чого вона проводиться, а після тестування ознайомити їх з отриманими ре­зультатами. Якщо бажана активна допомога з боку учасників, то від спортсменів, особливо досвідчених, не слід приховувати спра­вжні цілі, які закладено у методику; психодіагностика повинна проводитися психологом, який має необхідну кваліфікацію і може не тільки правильно проводити тестування, а й професійно інтер­претувати отримані результати; використовувані особистісні тести мають бути придатними для практично здорових у психологічно­му відношенні людей. Наприклад, методика ММРІ, яка часто ви­користовується для обстеження груп людей з метою виявлення у них симптомів серйозних психічних порушень і тому не придатна для оцінки особистісних параметрів у «нормальних» досліджува­них; використовувані тести повинні бути науково достовірними, надійними та валідними. Такі тести повинні бути валідними з точ­ки зору факторного аналізу, тобто кожний параметр, що виміря­ється у тесті, повинен бути незалежним і не змішуватися з іншими чинниками. Крім того, виділені тестом характеристики повинні бути відносно стійкими і мають співвідноситися із результатами інших тестів, які діагностують ті ж якості у тих же групах спорт­сменів; при діагностуванні важливих особистісних характеристик психологу слід використовувати не одну, а кілька методик, щоб бути впевненим, що отриманий результат не є артефактом якогось із використаних специфічних тестів; часте використання якогось особистісного тесту допоможе психологу визначити, перемінливі чи стабільні отримані особистісні показники. Це може бути особ­ливо доцільним при діагностуванні задовго до змагань і перед зма­ганнями; однак, не слід зловживати частим діагностуванням і ви­кликати цим небажані емоції у спортсменів, які можуть викривити результати дослідження; у діагностичній роботі психологу слід за­стосувати поряд із тестуванням спортсменів дослідження психоло­гічних особливостей їх тренерів. Такий підхід дозволяє спорт­сменам і тренерам за допомогою психолога виявити причини іс­нуючих у них труднощів і проблем; психолог повинен добре уяви­ти обмеженість особистісних тестів.

Одночасно отримані дані необхідно розглядати у контексті і у взаємозв'язку з іншими матеріалами про досліджуваних спорт­сменів (спостереження, характеристики та ін.). Наприклад, збір докладних біографічних відомостей часто допомагає психологу правильно інтерпретувати особистісні якості спортсмена і вияви­ти стійкість цих показників; отримані показники психолог може використовувати при інтерпретуванні інших результатів тесту­вання. Наприклад, за допомогою соціограми можна виділити ізо­льованого у команді спортсмена. Однак тільки одночасне вико­ристання особистісних характеристик, із яких психолог бачить, що у цього спортсмена виявлено інтроверсію і невисоку потребу у спілкуванні з іншими людьми, дозволяє зробити припущення, що його відносно влаштовує ізоляція, у якій він знаходиться. З іншого боку, якщо з особистісних характеристик виходить, що у спортсмена є велика потреба у схваленні іншими, а з інших даних інформація, що його не приймають члени команди, то постає зо­всім інша картина стану спортсмена.

Таким чином, особистісні тести повинні використовуватися психологом у спорті перш за все для того, щоб допомогти спорт­смену зрозуміти себе, а також вдосконалити контакт між ним і тренером та іншими спортсменами. Результати, які отримано за допомогою особистісних тестів, слід ретельно інтерпретувати і доводити до відома усіх бажаючих спортсменів, які брали участь у діагностуванні.

І, зрештою, результати особистісного діагностування слід ін­терпретувати у рамках загальної програми обстеження із залу­ченням біографічних та соціально-демографічних даних, а також оцінки рухових можливостей і більш ситуативних показників на­строю і станів [31, 59—62].

Доцільність використання особистісних тестів. Багато дослі­джень, проведених психологами спорту у цій галузі, включало діагностування особистісних якостей спортсменів. При цьому за­звичай користувались методикою типу теста Кеттелла для оцінки якостей особистості спортсмена, а результати часто подавали у вигляді профілю особистості, який базується на середніх показ­никах кожного підрозділу тесту.

Інтерпретація подібних тестів ускладнюється засобами відбо­ру учасників тестування. Діагностування часто проводилось на невеликій групі досліджуваних. Крім того, не всі психологи (до­слідники) можуть дати чітке визначення поняття «спортсмен». Таким чином, інтерпретація результатів тестувань, у яких прово­дилось порівняння якостей спортсменів і неспортсменів, майже неможлива. Перед психологом постає питання: чи є спортсменом лише той, хто бере участь тільки у міжнародних змаганнях? Чи слід ретельно вивчити вид спорту і брати до уваги масштаби країни, перш ніж дати оцінку кваліфікації спортсмена, якого він діагностує? Чи можна порівнювати спортсмена, який представляє школу, у якій займається близько 150 учнів, зі спортсменом, який бере участь у змаганнях, що проводяться між навчальними за­кладами, які налічують від 2000 до 3000 учнів?

Розглянувши якість і валідність інформації, легше вирішити, у яких випадках не слід використовувати особистісні тести, ніж те, як користуватися цією інформацією у спорті. Наприклад, поки що психологи спорту не змогли побудувати точний профіль особистос­ті спортсмена чи спортсмена високого класу. Таким чином, з прак­тичної точки зору, а також якщо розглядати етичну сторону про­блеми, недоцільно відокремлювати якогось спортсмена з команди чи тренувати його з певною метою, орієнтуючись тільки на струк­туру його особистості.

Однак, якщо зайняти більш оптимістичну позицію, результати особистісних тестів можуть мати у роботі психолога практичну цінність.

Наведемо можливості використання даних особистісної пси­ходіагностики. По-перше, після проведеної психодіагностики тренер може, за сприянням психолога, більш ефективно працю­вати зі спортсменами. Поведінка спортсмена під час тренування чи у стресовій ситуації змагання не буде для тренера несподіван­кою; результати діагностування спортсмена можуть бути викори­стані в індивідуальних бесідах і консультаціях для максимізації зусиль в рішенні особистісних проблем і зведення їх до мініму­му; якщо спортсмен знайомий із теоретичними принципами, які полягають в основі проводимих методів психодіагностики, і ус­відомлює значення отриманих результатів, то він може більш глибоко зрозуміти самого себе. Подібне розуміння буде сприяти підвищенню його результатів, більш серйозній роботі на трену­ваннях і більш стійкій емоційній адаптації; аналіз різниці в осо-бистісних профілях спортсменів у команді може служити оптимі-зації їх особистісних стосунків і попередженню виникнення небажаних форм взаємодії; показники певних якостей особистос­ті разом із результатами аналізу бесід, автобіографічних даних чи даних проективних тестів можуть допомогти виявити членів ко­манди, емоційна адаптація або стан яких потребують особливої уваги на даний момент або ж у ході довгострокових тренувань і напружених знань [31].

Особливе значення у професійній діяльності психолога у спо­рті займає психопрофілактика як один з провідних видів діяльно­сті психолога у спорті вищих досягнень.

Психопрофілактика у спорті вищих досягнень — діяльність психолога, спрямована на своєчасне попередження відхилень у становленні особистості спортсмена, міжособистісних стосунків у спортивних групах, запобігання конфліктам між спортсменами, спортсменами і тренерами тощо.

Зміст психопрофілактичної роботи психолога у спорті вищих досягнень. Психолог стежить за дотриманням психологічних умов проведення тренування, необхідних для нормального пси­хологічного розвитку особистості спортсмена. Так, наприклад, психолог веде роботу по попередженню психологічного перена-вантаження спортсменів, із напругою, тривожністю та хвилюван­ням, викликаними у деяких спортсменів майбутніми змаганнями.

Одна із центральних умов нормального психічного розвитку спортсмена — додержання сприятливого психологічного клімату у групі; психолог оптимізує форми спілкування спортсменів з тренером, а також батьків з їх дітьми — спортсменами; оскільки постійне довірливе спілкування спортсменів з тренером є однією з важливих передумов формування стійкої та високої психологі­чної готовності до оптимальної соціальної дії у спорті.

Велику увагу психолог повинен приділяти попередженню можливих ускладнень, пов'язаних із переходженням спортсмена в іншу спортивну команду чи групу, а також при зміні тренера у спортивній команді.

Оскільки сучасний спорт висуває дуже високі вимоги до пси­хіки спортсмена, він, щоб ефективно функціонувати в цих умо­вах, повинен володіти певними психологічними якостями: стре-состійкість, психологічна стійкість до психічних і фізичних на­пружень, тривожності, хвилювання та ін. Тому психолог повинен розвинути і закріпити такі позитивні якості у спортсменів у про­цесі індивідуальної та групової психопрофілактики.

Можна виділити такі напрямки психопрофілактичної роботи психолога у спорті, як навчання спортсменів психорегулюючому тренуванню; керування динамікою психічної напруги спортсме­нів; створення мотиваційної настанови спортсменів на тренуван­ня; регулювання станів психічної готовності спортсменів до зма­гань; профілактика психогенних та невротичних реакцій у спортсменів; профілактика алкоголізму, куріння, зловживання препаратами та ін.

Зупинимося детальніше на такому напрямку профілактики, як профілактика психогенних та невротичних реакцій у спортсме­нів. І хоча невротичні реакції спостерігаються у спортсменів не часто, та їх наслідки можуть бути негативними для подальшого розвитку і функціонування спортсмена.

Невротичні реакції у спортсменів в умовах напружених зма­гань не повинні розглядатися як прояв патології, який обмежує спортивну діяльність. Не слід фіксувати на них увагу спортсмена, навпаки, слід підкреслити їх тимчасовий характер.

Повною є наступна класифікація психогенних та нервових ре­акцій у спортсменів: по-перше, психогенні соматичні відхилення, до яких належать психогенна анорексія і психогенна нудота та блювання. По-друге, невротичні реакції, до яких відносять пору­шення сну; нозофобії; спортивні фобії; обсесії; істеричні реакції; передстартові реакції (передстартова лихоманка, невротична реа­кція тривалого очікування, передстартова апатія); невротична ре­акція пересичення); психологічна декомпенсація після невдалих виступів на змаганнях. По-третє, ускладнення соматичних пору­шень невротичними реакціями, серед яких найчастіше зустріча­ються астенічні стани після гострих респіраторних вірусних ін­фекцій; диспепсичні розлади. По-четверте, — ускладнення спортивних травм невротичними реакціями: декомпенсація пси­хопатичних особистостей (реакція протесту, іпохондрична реак­ція) [10].

Зміст конкретної психопрофілактичної роботи визначається індивідуальними особливостями спортсменів та характером по­рушень. Зупинимося на описі психопрофілактики станів перетре-нованості.

Під впливом навантажень, а у деяких випадках під впливом засмучення, травм у спортсменів змінюється ставлення до трену­вання. Спортсмен не відчуває колишньої радості, задоволення, приємного відчуття стомленості після фізичних навантажень. У цих випадках психолог разом з тренером повинен внести зміни до режиму тренування, а також провести психокорекцію (навіяти позитивне ставлення до тренування), якій передує дослідження особистості спортсмена.

На зборах перед важливими змаганнями, навіть якщо у спорт­смена немає негативного ставлення до тренування, корисним бу­де потенціювання позитивного ставлення.

У зв'язку з підвищенням навантажень на нервову систему все більшого значення набуває попередження невротичних реакцій у спортсменів.

Така робота повинна починатися з вивчення особистості спортсмена. Особливу увагу психологу слід приділити діагносту­ванню станів психічної готовності спортсменів до змагань (А.ЦЛуні).

При позитивній настанові спортсмена на складну боротьбу є менша можливість психічного травмування, ніж при негативних настановах їх страхом поразки. У таких випадках переважає де­термінанта поведінки з мотивами досягнення успіху, при якій є помітними фізіологічними зрушення, що відповідають підви­щенню впевненості у позитивному результаті змагань, відчуттю доброї фізичної та технічної підготовленості.

За умови іншої мотивації, з переважанням тенденції запобі­гання невдач, у спортсменів з'являється тахікардія, недооцінка своєї фізичної та технічної готовності, тривожність, підвищуєть­ся артеріальний тиск тощо.

Легше попередити розвиток невротичної реакції у спортсме­нів, ніж коректувати її. Тому спортивний психолог повинен по­мічати перші ознаки невротичних реакцій, клініка яких детально описана багатьма спеціалістами (O.A. Чернікова; А.Ц. Пуні; В.К. Гаврилюк; A.B. Олексійов).

Ряд фахівців вважають, що невротичні реакції частіше бува­ють у спортсменів високого фаху і рідше у починаючих спорт-сменів-початківців. Однак С.А. Розумов виявив, що в останніх фізіологічні зрушення при переживанні емоційних реакцій більш помітні, ніж у спортсменів з великим досвідом.

Тому психопрофілактика невротичних реакцій важлива як для початківців, так і для досвідчених спортсменів.

Психолог повинен вивчати міжособистісні стосунки, роль лі­дерів з метою попередження зауважень, недовіри, докорів, які за­вдають психотравмуючого впливу спортменові, негативно позна­чаються на його психічному стані і можуть призвести до конфлікту. До цієї роботи треба залучати тренерів, капітанів ко­манд.

Психолог проводить психопрофілактичну роботу на всіх ета­пах учбово-тренувального і змагального процесів.

У сучасних умовах спорту вищих досягнень тренування про­ходить із великим навантаженням, яке не всі спортсмени мо­жуть задовільно перенести. Одна з важливих проблем — це від­новлення сил. Віддаючи належне цій проблемі, вважаємо, що до пред'явлення спортсмену високих тренувальних навантажень його треба підготувати до них не тільки фізично, а й психологі­чно, що належить до сфери діяльності психолога. Як стверджує О.С.Єгоров, проблема втоми має свої психологічні аспекти: чим більше спортсмен зацікавлений у результаті виступу, тим менш виявляється втома. Настроювання спортсмена на високі наван­таження починається з роз'яснення психологом у популярній формі даних, що підтверджують зростання функціональний якостей систем і організму у цілому під впливом навантажень (теорія витривалості С.Н. Летунова та Р.Є. Мотилянської; дані про надлишковість поновлення після навантажень I.A. Аршав-ського).

У період роботи з великими тренувальними навантаженнями до арсеналу засобів відновлення сил спортсмена включають ме­тоди психогігієни. Нерідко психолог може використовувати пси-хорегулююче тренування, яке передбачає активування процесу відновлення.

Для зменшення значення та психотравмуючого впливу стре­сових чинників змагальних ситуацій психолог може використо­вувати метод моделювання останніх.

При психологічному моделюванні змагальних ситуацій спорт­смен повинен не оберігати себе від невдач, а настроюватися на успішне подолання труднощів. Його самонавіювання повинні ма­ти заспокійливіший, мобілізуючий характер.

Таким чином, психопрофілактика — важливий складовий елемент роботи психолога у спорті вищих досягнень, який по­требує своєчасного проведення заходів попередження та ураху­вання індивідуальних особливостей спортсменів.

Аналізуючи психологічну літературу з проблем спорту та спортивних досягнень, доходимо висновку, що до основних напрямків психологічної підготовки у спорті можна віднести: формування мотивації занять спортом; виховання вольових якостей; ідеомоторне тренування; удосконалювання швидкості реагування; удосконалювання спеціалізованих умінь; регулю­вання психічної напруженості; вироблення толерантності до емоційного стресу; керування стартовими станами спортсменів [194; 203]. Виділяють такі види психологічної підготовки спортсменів до змагань. Перш за все, загальна психологічна підготовка. Задачі і зміст загальної психологічної підготовки можна охарактеризувати наступним чином. Метою загальної психологічної підготовки є розвиток здібностей і психічних функцій спортсмена, необхідних для досягнення високого рів­ня спортивної майстерності, психічній стійкості і готовності до виступу в змаганнях.

Для цього необхідно навчити спортсмена користуватися при­йомами і методами, що забезпечують готовність діяти в змаган­нях. До них відносять формування оптимальної мотивації рухо­вої активності в тренуванні; оволодіння способами саморегуляції в стані спокою, у діючих станах, у станах оперативного спокою й у проміжках часу між діями; оволодіння способами саморегуляції емоційних станів, рівня активності уваги; оволодіння прийомами самоорганізації і мобілізації себе на максимальні вольові і фізич­ні зусилля; вправи з удосконалювання прийомів і способів само­регуляції.

За твердженням А.Ц. Пуні [175] існують такі елементи готов­ності спортсмена до змагань (табл. 2.1)


Система спеціальної психологічної підготовки спортсмена до конкретного змагання включає збір інформації про передбачу­вані умови майбутнього змагання (є вихідним пунктом для фо­рмування стану готовності до змагальної боротьби); зміст і ха­рактер інформації (залежать від виду спорту: у лижних гонках — важливо знати місце проведення, у деяких інших випадках — основою є інформація про суперників і т.ін.); визначення і фор­мулювання змагальної мети (у меті знаходять вираження об'єктивне існуючі можливості досягти визначеного результату, вона є головним регулятором діяльності спортсмена); форму­вання й актуалізацію мотивів участі в змаганні (спонукання, що випливають з розуміння спортсменом суспільної значущості до­сягнення наміченої мети, можуть бути спонукання тільки осо­бистого значення; мотиви підвищують інтерес до змагання, сприяючи створенню захопленості процесом підготовки і самою змагальною боротьбою, прагненню досягти мети); прогностичне програмування змагальної діяльності (здійснюється в ході роз­робки тактичного плану дій; завжди носить прогностичний ха­рактер) та саморегуляцію несприятливих внутрішніх станів (при підготовці до змагання спортсмен користується ефективними і найбільш прийнятними для нього способами саморегуляції, якими опанував у процесі загальної психологічної підготовки; від змагання до змагання використання прийомів саморегуляції усе більш стає своєрідним ритуалом передзмагального пово­дження); збереження і відновлення нервово-психічної свіжості (маються на увазі особливості поводження спортсмена за якийсь час до змагань, коли необхідно правильно скласти режим дня, уміти відволікатися від думок про змагання і т.ін. усі ці заходи повинні бути джерелом нагромадження нервово-психічного по­тенціалу) [180; 218; 221].

Досвід вивчення проблеми психологічної підготовки у спорті дозволяє виділити актуальні питання психологічної підготовки спортсменів. По-перше, поступовий розвиток та доведення до високого рівня досконалості найбільш важливих для даного виду спорту психічних функцій: спеціалізованого сприйняття, мис­лення, уваги, швидкості реакції та ін. По-друге, удосконалення психічних функцій спортсмена є умовою для успішного виступу на змаганнях. Однак у звичайних умовах вони являють собою лише потенційну можливість. Щоб проявити цю досконалість у змаганні, необхідний високий ступінь мобілізаційної готовності до ефективної участі у змаганнях. Вміння спортсмена швидко і правильно мобілізуватись — одне з головних завдань його пси­хологічної підготовки [223; 224]. По-третє, психологічна підгото­вка спортсменів повинна включати засоби і методи формування у них здатності свідомо регулювати свої емоційні стани у зв'язку з умовами змагань [6; 13; 14; 25]; формування у спортсмена здат­ності адаптації до великих напружень з метою подолання негати­вного впливу психічних навантажень на його особистість і діяль­ність [6; 36; 38], а також навчання спортсменів навичкам у кожній змагальній ситуації концентрувати увагу на найбільш ва­жливому у даний момент предметі, дії, відчутті, не упускаючи інші важливі деталі з поля зору [59; 61]; психолог сприяє мобілі­зації ресурсів психіки у боротьбі за вищий рівень та стабільність досягнень, налаштовує не тренування і змагання; передстартова підготовка [70; 73; 227; 234]; вольова підготовка (психолог допо­магає спортсмену скласти програму самовиховання волі, яка міс­тить дві частини та шляхи і засоби досягнення мети) [111; 135] та психологічна підготовка юного спортсмена до змагань.

Перед психологом постає завдання загальної психологічної підготовки з урахуванням вікових особливостей — вивчення психічних якостей спортсмена і розвиток цих якостей. Основні чинники психологічної підготовки спортсмена до конкретного змагання, які психолог повинен враховувати, такі: психологічна самопідготовка; вплив тренера; вплив спортивного колективу; етап, який настає за змаганнями; етап тренування, який відбува­ється до змагань; етап безпосередньої підготовки до змагання [154]; психолог навчає спортсменів засобам зменшення психічної напруги [162]; настроювання спортсмена на мобілізацію швидкі­сно-силових можливостей, мобілізацію на досягнення високих результатів [163]; психологічна підготовка кваліфікованого спортсмена містить такі напрямки діяльності психолога, як по­збавлення спортсмена від нав'язливого страху повторної травми; викликання у спортсмена асоціацій з його минулими успіхами для підвищення впевненості у собі; зменшення тривожності у відповідальних змагальних ситуаціях; роз'яснення спортсмену необхідності концентрації і звуження уваги у критичних ситуаці­ях на найбільш інформативних ознаках [164]; психолог навчає спортсменів саморегулюванню емоційних станів [179]; ідеомото­рне тренування [174] та передзмагальна психологічна підготовка команди [165].

Отже очевидно, що без просвітньої діяльності діяльність пси­холога буде не повною. Психологічна просвіта у спорті вищих досягнень — діяльність психолога з метою підвищення психоло­гічної компетентності основних суб'єктів діяльності у спорті, тобто спортсменів і тренерів, а також керівників закладів та уста­нов фізичної культури та спорту.

Психологічна просвіта проводиться переважно у груповій формі і має такі напрямки, як навчання психологом спортсменів методам: психорегулюючого тренування; зміст роботи — фор­мування у спортсменів здатності свідомо: підвищувати та змен­шувати рівень напруги; розширювати за звужувати фокусування уваги; входити до стану пасивної концентрації; підвищувати впевненість у собі; розслаблюватися; підвищувати психічну ви­тривалість та знизити сприйнятливість до болю; поліпшити процеси запам'ятовування; уникати та послаблювати відчуття страху; виходити зі стану психічного шоку; прискорити навчан­ня новим техніко-тактичним навичкам завдяки правильному фокусуванню уваги; систематично аналізувати свою поведінку та дії противника з метою урахування їх достоїнств і недоліків; підвищувати у спортсменів мотивацію до занять спортом та по­чуття задоволення ними; підвищувати самосвідомість і самоко­нтроль; підвищувати стабільність змагальних виступів; форму­вання уявлень спортсмена про рухи та їх вплив на успішність процесу тренування; інформація тренерам про основні психоло­гічні принципи проведення тренування в індивідуальних видах спорту; інформація тренерам: психологічні особливості спорт­сменів під час змагань; спортсмен і стрес; надання необхідної інформації спортсменам і тренерам щодо агресивної поведінки у спорті; психологічна освіта тренерів і спортсменів відносно впливу глядачів на останніх, а також рекомендації тренерам та спортсменам, як реагувати на своїх вболівальників та глядачів; надання тренерам інформації щодо аналізу ними своєї діяльнос­ті у якості лідера серед своїх вихованців з метою більш ефекти­вної взаємодії у діаді тренер — спортсмен; навчання спортсме­нів шляхом саморегуляції несприятливих емоційних станів; психологічна освіта тренерів відносно еквівалентів деяких пси­хологічних методів у роботі тренера (спостереження, контро­льовані спостереження, ігрова терапія, елементи психодрами та ін.); надання знань тренерам щодо можливості використання ре­зультатів діагностування їх психологічних особливостей у по­всякденній роботі зі спортсменами з метою оптимізації трену­вально-навчального і змагального процесів.

Така інформація може допомагати тренеру у роботі: він може виявити спортсменів у своїй команді, з якими йому легко чи складно працювати, встановлювати взаємини. За однакових якос­тей (а це буває досить рідко) спортсменів, схожих за своїми осо-бистісними якостями на тренера, йому буде легше зрозуміти, тоді як з тими, хто відрізняється від нього, можливі ускладнення при взаємодії; спортсменів, чиї особистісні якості не співпадають з особливостями тренера, можна прямо чи побічно закріпити за іншим тренером цієї команди (якщо є така можливість) або на­правити на консультацію до психолога; до роботи зі спортсмена­ми, особливо в індивідуальних видах спорту і у відповідальні пе­ріоди змагань, можна залучити тренерів із різними особистіс-ними якостями. Наприклад, спокійний тренер з більшим бажан­ням буде працювати із фігуристами на тренуваннях і при підго­товці до виступів з обов'язковою програмою («школа»), тоді як динамічний, емоційний і ініціативний тренер з більшою віддачею буде працювати з фігуристами, які готуються до виступів з дозві­льною програмою; легко збуджуваних тренерів бажано ізолювати від учасників і команд тоді, коли емоційне перенавантаження на змаганнях може зашкодити виступу спортсменів чи команди. Тренеру з недостатнім самовладанням та витримкою бажано уникати контактів з гравцями. Рівень емоційного збудження тако­го тренера часто перевищує оптимальний. У цьому випадку кон­такт спортсменів із тренером у складний момент змагальної ситу­ації може погіршити результати; тренерам з низьким рівнем самоконтролю слід звернутися до психолога, який порекомендує йому психологічні методи регуляції емоцій або спеціально складе­ні програми фізичних вправ для заспокоєння на час відповідаль­них змагань; тренер буде спеціально спостерігати і вивчати особ­ливості поведінки і діяльності зразкових колег, щоб удосконалювати свої навички спілкування зі спортсменами. Тре­нер може підвищувати ефективність процесу навчання, якщо буде гнучко підходити до своїх вихованців, активно використовувати наочні прилади і показ; тренер може отримати інформацію про свою поведінку із спілкування зі своїми помічниками, адміністра­торами, вболівальниками, спортсменами і психологом, дізнатися, наскільки у його поведінці відображено такі важливі особистісні якості, як самоконтроль, агресивність, інтелектуальний розвиток, творчість та ін. [31, 93—94].

У своїй повсякденній роботі тренер часто змушений займа­тися психологічними проблемами спортсменів. Успішне вико­нання тренером ролі практичного «психолога» (поряд з поса­дою психолога) істотно впливає на ефективність трену­вального процесу, на результативність виступу спортсменів на змаганнях. Тренер не тільки повинен помітити, зрозуміти і по­яснити певне явище чи ситуацію у команді, а й прореагувати таким чином, щоб своєю позицією і діями сприяти поліпшен­ню чи хоча б підтриманню сприятливого емоційного і робочо­го клімату у команді. Тому психологічна освіта тренерів важ­лива не тільки для самих тренерів, а й для тих спортсменів, яких вони тренують.

Добре відомо, що успіх тренера залежить від його здатності орієнтуватися у проблемах міжособистісних взаємин у команді. Багато тренерів світового класу навіть твердять, що три чверті успіху тренера базується на цьому чиннику і лише одна чверть визначається наявністю у нього вузькоспеціальних якостей.

Тренер не може уникнути у своїй роботі рішення тієї чи іншої психологічної проблеми. Приймаючи рішення і нерідко вважаю­чи його тактичним ходом, тренер одночасно вирішує і психологі­чні завдання , але, як правило, діє так на рівні інтуїції.

І в той же час тренери ніби відхиляються від психологічних компонентів роботи з командою. Це, можливо, є наслідком двох основних причин: недостатнього знання основних проблем психо­логії спорту, що іноді призводить до «сліпоти» щодо тієї чи іншої проблеми та недостатнього знайомства з цією галуззю знання, що викликає у тренерів ставлення до психології як науки, що напов­нена чимось магічним (незрозумілим і недоступним).

Отже, необхідність проведення психологом психологічної освіти, особливо серед тренерів, обумовлена практичним запитом діяльності тренера і спортсменів.

Таким чином, просвітницька робота є необхідною і важливою ланкою у структурі професійної діяльності психолога у спорті. Психологічні знання, які у результаті цієї роботи отримають спортсмени і тренери, допоможуть їм більш ефективно діяти в умовах тренувального і змагального процесів, ефективно розпо­діляти свої сили та оптимізувати зусилля на перемогу.

Наступне, на що необхідно звернути увагу, це такі напрямки професійної діяльності психолога у спорті, як психологічна реа­білітація та психологічна корекція.

У дослівному перекладі термін «реабілітація» означає відновлен­ня (прав, здібностей). У літературі це поняття ототожнюють із термі­нами «пристосування», «компенсація», «реадаптація», «реперсоналі-зація», «адаптація», «професійне відновлення» та «відновна терапія'.

Існує понад двадцять визначень поняття «реабілітація» [32,

278].

Сутність психологічної реабілітації у спорті вищих досягнень — надання психологічної допомоги спортсменам і тренерам після психотравмуючої ситуації, перенесеного стресу, тяжкої хвороби чи вимушеної тривалої відсутності у спорті.

Реабілітація у спорті — це, перш за все, реадаптація спорт­смена до умов спортивного тренування та змагань. Реабілітація являє собою систему психологічних, медичних, педагогічних та інших заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію психічних функцій особистості у спорті, що зазнала порушень, а також соціальних функцій, ефективної діяльності в умовах тре­нувального процесу і змагань.

Можна виділити три етапи реабілітації: відновна терапія; ре­адаптація та реабілітація.

Завдання першого етапу — запобігання формуванню стійкого дефекту, що призводить до психічних порушень та відхилень фу­нкціонування особистості у спорті. Другий етап передбачає пси­хологічну спрямованість і включає корекційну роботу з метою забезпечення пристосування спортсмена на неповноцінному рів­ні, або у випадку вдалого завершення першого і другого етапів, — відновлення порушених психічних функцій і повернення до нор­мального функціонування у спорті. Третій етап реабілітації поля­гає у закріпленні позитивних моделей поведінки і виробленні ін­дивідуальних охоронних бар'єрів для захисту від психотравму-ючих ситуацій. Корисне використання методів психотерапії.

Можна виділити два напрямки діяльності психологічної реа­білітації психолога у спорті вищих досягнень. По-перше, реабілі­тація після поразки на змаганнях (або невдалого виступу). По­друге, реабілітація спортсмена після травми, хвороби.

Особливого підходу потребує спортсмен, який поновлює тре­нування після травми та операції. Реабілітація спортсмена після травми — це складне питання морально-психологічного характе­ру (З.С.Миронова, 1970). Спортсмен після одужання продовжує берегти травмовану зону, у нього можуть виникати сумніви у відновленні колишніх функціональних можливостей.

Форми та методи психологічної реабілітації у спорті у науко­вій літературі не висвітлювались. Є тільки повідомлення М.Н.Бржезинської та Н.М.Іль'їної (1966), які в умовах санаторію для прискорення відновлення рухів психотерапевтично опосере­дкували лікувальні гімнастичні вправи. Очевидно, що зазначені відчуття спортсменів краще всього усувати методами сугестії та раціональної терапії [33, 67].

Таким чином, психологічна реабілітація, як аспект діяльності психолога у спорті, — важливий і необхідний, але мало розроб­лений напрямок роботи зі спортсменами, в основі якого лежить реабілітація спортсмена до умов спортивної діяльності.

Психологічна корекція у спорті вищих досягнень — система засобів цілеспрямованого психологічного впливу на особистість спортсмена чи тренера, що сприяють їх психологічній і поведін-ковій гармонізації, усуненню відхилень в індивідуальному розви­тку та поведінці.

Методи психологічної корекції багатоманітні і залежать від того, яка психологічна реальність спортсмена підлягає корекції, а також якого психологічного підходу дотримується психолог (по-ведінковий підхід; когнітивістський підхід, психодрама та ін.).

Психолог у спорті спрямовує психокорекцію на оптимізацію усієї системи відношень особистості спортсмена.

Напрямки психокорекційної роботи психолога у спорті:

— психокорекція депресивних станів, які знижують ефектив­ність фізичної і психічної діяльності спортсмена. Схема «напруга — травма — депресія — напруга» може бути використана для пояснення невдалих виступів у більшості видів спорту. Тому ко­рекція депресивних станів є важливим напрямком у роботі пси­холога у спорті поряд із такими напрямами, як корекція стомле­ності спортсмена на тренуваннях; корекція якості міжособис-тісних стосунків: конфлікти спортсмена з командою, конфлікти між спортсменами тощо; корекція тривожності; корекція страхів у спортсменів; корекція стресових станів; корекція агресивності спортсменів. У даному напрямку роботи психологу слід врахо­вувати особливості спортивної діяльності, якою займається спорт­смен, користуючись шкалою оцінки ступеня агресивної поведінки у спорті Наприклад, схвалюваною агресивність є у таких видах спор­ту, як бокс, американський футбол; обмежена агресивність у баске­тболі, футболі (європейському), водному поло та ін.

Таким чином, психокорекція у спорті вищих досягнень спря­мована на психологічну і поведінкову гармонізацію відношень спортсмена, яка сприяє більш ефективній діяльності у тренуваль­ному і змагальному процесах.

Особливе значення у професійній діяльності психолога у спо­рті вищих досягнень займае психологічне супроводження спор­тивного процесу.

Психологічне супроводження спортивного процесу — напря­мок професійної діяльності психолога у спорті вищих досягнень, спрямований на забезпечення психологічних потреб спортсменів та на вирішення поточних психологічних проблем, які виникають у ході тренувально-змагального циклу.

Спортивна діяльність, основними структурними одиницями якої є спортивне тренування, спортивне змагання та строге до­тримання режиму, — складний та багатогранний процес. У спор­ті формується потяг до самопізнання та самовдосконалення. На цій основі розвиваються спеціальні спортивні здібності, які до­зволяють найбільш обдарованим та працьовитим досягнути най­вищого рівня спортивної майстерності, виборювати світові, Олімпійські рекорди та першість.

Центральне місце у структурі спортивної діяльності займає тренування. Саме у процесі тренування вирішуються завдання гармонійного фізичного та духовного удосконалення спортсме­нів, розвитку його спеціальних спортивних здібностей.

Спортивний процес у цілому та спортивне тренування, зокре-
ма, — це, перш за все, процес керований. Він характеризується
двома контурами керування. Перший       зовнішній, з боку тре-
нера та спортивного колективу, другий — внутрішній, з боку са-
мого спортсмена [34, 3]. Можна зазначити ще один вид керуван­ня, який знаходиться між першим та другим, — це психологічне керування, яке здійснює психолог у ході психологічного супро­водження спортивного процесу.

Психологічне супроводження складається з багатьох напрямків роботи психолога, серед яких можна виділити такі, як психологічні спостереження з метою виявлення відповідності спортивних занять психологічним нормам; психолог може оцінювати психологічний клімат у групі спортсменів; правильність комплектування груп для занять спортом з психологічної точки зору; кількість спортсменів у групі та кількість тих, хто одночасно займається спортом у примі­щенні; ступінь втоми спортсменів після занять спортом (рекомен­дації до відвідування КПР); психологічні спостереження з метою вивчення впливу занять спортом на психіку спортсмена (виклика­ють чи не викликають заняття даним видом спорту патологічних змін у психіці спортсмена); оцінка адекватності навантажень на психічний стан спортсмена; для цього психолог визначає вихідний психічний стан, передстартові реакції і стани та психічні реакції спортсмена на фізичні навантаження і хід процесу відновлення; проведення психологічних спостережень з метою психологічного обґрунтування планування тренувань з подальшим наданням трене­ру необхідних даних, наприклад, висновки щодо того, чи відпові­дають фактичні навантаження на психіку спортсмена його індивіду­ально-психологічним особливостям; тобто оцінює адекватність фізичних навантажень з точки зору психічної стійкості спортсмена; поточне надання (за необхідністю) психологічної допомоги спорт­сменам і тренерам, своєчасне виявлення в них психологічних про­блем та при потребі направлення їх на консультації до спортивного лікаря, медичного психолога, психотерапевта та ін.; на зборах пси­холог здійснює психологічне обстеження спортсменів та поточний контроль за їх психічними станами, а також психологічне консуль­тування, психологічну підготовку спортсменів, заходи щодо психо­профілактики негативних проявів спортсменів (агресивна поведін­ка, передстартова апатія та ін.); психолог здійснює відновлення спортивної працездатності психологічними засобами у ході трену­вання та змагань; психологічне супроводження включає у разі по­треби співпрацю психолога з соціальними психологами, спортив­ними лікарями, медичними психологами, психотерапевтами та іншими фахівцями; психологічними засобами психолог усуває нас­лідки монотонії у спортсменів; психолог здійснює секундування у змаганнях; за потреби психолог може разом із тренером організува­ти колективний відпочинок спортсменів; підвищення та підтриман­ня на належному рівні у спортсменів мотивації до занять спортом вищих досягнень, до участі у змаганнях; робота з мотивацією також включає формування у спортсменів орієнтації на досягнення (а не запобігання неуспіху) та змагальності; робота з тривожними спорт­сменами складається з таких етапів: виявлення ознак збудження та станів тривоги у спортсменів; індивідуальний підхід; розвиток впе­вненості у спортсменів; надання допомоги підлеглим у напрямку навчання їх методам подолання збудження та тривоги; створення позитивного з психологічної точки зору тренувального середовища та продуктивна орієнтація на помилки й невдачі; використання по­карання та підкріплення, адекватних умовам тренування та індиві­дуальним особливостям спортсменів з метою покращання спортив­них результатів; вибір найбільш сприятливих для підвищення досягнень спортсменів підкріплюючих факторів з подальшим роз'ясненням тренерам, як їх використовувати на практиці, а також забезпечення зворотного зв'язку стосовно ефективності застосова­них прийомів; проведення планових заходів по підвищенню внут­рішньої мотивації та сприйняття успіху спортсменами. Для цього психолог може використовувати такі прийоми: забезпечення спорт­сменам успішного досвіду; використання словесник та інших видів заохочувань; залучення спортсменів до процесу прийняття рішень стосовно різних сторін тренувально-змагального процесу (з приводу особливостей організації тренувальних занять, розробки гравця то­що); визначення реальних цілей; розробка та впровадження програ­ми ТПУ (тренінгу психологічних вмінь) спортсменів. Основними аспектами програми є регуляція збудження; тренінг ідеомоторних актів (психологічна підготовка до виконання дії); розвиток упевне­ності; підвищення мотивації та визначення тренувальних цілей; уміння концентрувати увагу.

Визначаючи зміст ТПУ, треба враховувати індивідуальні осо­бливості конкретних спортсменів, їх досвід, спортивну орієнта­цію тощо.

Психологічне тренування повинно здійснюватися упродовж усієї спортивної кар'єри; ТПУ — безперервний процес, а перше знайомство спортсменів з цією програмою може тривати 3—6 мі­сяців, і розпочинати його краще у міжсезоння. Програма ТПУ складається з трьох послідовних фаз: фази ознайомлення; фази засвоєння та фази практичного оволодіння.

У багатьох випадках психолог може здійснювати ТПУ із залу­ченням допомоги з боку тренера. Цей процес містить такі етапи: роз'яснення спортсменам сутності програми ТПУ, її мети, голо­вних завдань; оцінка рівня розвитку психологічних умінь та на­вичок спортсменів; визначення того, які психологічні вміння слід розвивати (наприклад, сила волі, упевненість у своїх силах, оп­тимальний рівень психічного збудження, вміння та навички між-особистісного спілкування та ін.); планування розкладу занять ТПУ; оцінка програми; психологу також слід враховувати зага­льні проблеми, які зустрічаються при здійсненні програми ТПУ: брак часу; нестача знань із галузі спорту тощо.

Розробка та впровадження психологом програми розвитку уяв­лень; так як важливо забезпечити виникнення у спортсменів чітких, ясних та контрольованих образів з метою оптимізації процесу ідео­моторного тренування. Програма розвитку уявлень повинна відпо­відати потребам, можливостям та інтересам кожного окремого спортсмена. Психологу треба виділяти час, щоб кожний день спорт­смени мали можливість тренувати свою уяву, так як ефективність цієї програми буде значно вищою, якщо вона стане частиною що­денної програми тренувань. У напрямку цієї роботи психолог здійс­нює оцінку рівня розвитку уявлень у спортсменів за допомогою спеціальної анкети та на основі отриманих даних визначає, які аспе­кти програми треба включити до режиму тренувальних занять.

Для ефективного здійснення програми розвитку та тренуван­ня уявлень психолог повинен опиратися на наступні принципи: забезпечення адекватних умов для занять; попередня релакса­ція; очікування реальних результатів та достатній рівень моти­вації; досягнення ясних та контрольованих образів; позитивна концентрація уваги; використання відеокасет; уявлення повинно включати виконання та кінцевий результат виконання вміння чи навички.

Спортсмени можуть використовувати уявлення практично у будь-який час та без допомоги психолога (за умов оволодіння таким умінням), але найбільш доцільно використовувати уяв­лення перед тренувальним заняттям та після нього; до початку (наприклад, для того, щоб сконцентрувати увагу та налаштува­ти свої ідеї) і після змагань; у перерві між вправами під час тренувальних занять та змагань; у вільний час; у процесі від­новлення після травми (наприклад, для прискорення процесу реабілітації);

Діяльність психолога у напрямку розвинення у кожного спортсмена оптимального рівня впевненості у собі, який характе­ризується високим рівнем очікування успіху та позитивно впли­ває на концентрацію уваги; позитивні емоції; мету (поставлення перед собою високих спортивних цілей та активна діяльність по їх досягненню); зусилля; стратегію гри; психічні рушійні сили.

Цей напрямок діяльності психолога у спорті вищих досягнень (у межах психологічного супроводження спортивного процесу) є важливим , що обумовлено взаємозалежністю між рівнем упев­неності та спортивними результатами; спортивні досягнення під­вищуються із зростанням рівня впевненості спортсмена у своїх силах до оптимального, а подальше підвищення рівня впевненос­ті призводить до зниження спортивних досягнень; для реалізації цього напрямку професійної діяльності психологу треба, по-перше, продіагностувати рівень упевненості у собі спортсменів; по-друге, на основі отриманих даних розвивати (частіше — під­вищувати) рівень упевненості спортсменів до оптимального за допомогою ідеомоторних актів, побудування «упевнених» стра­тегій мислення, моделювання упевнених дій та акцепту на спор­тивних досягненнях та ін.

Суттєвим методом підвищення рівня спортивної майстерності є вміння спортсменів до постановки цілей, однак ефективність цього процесу залежить від правильного його здійснення, тому наступним завданням психолога у напрямку психологічного су­проводження спортивного процесу є навчання спортсменів най­більш ефективним методам визначення та постановки цілей у спорті вищих досягнень і допомога спортсменам у вирішенні їх типових проблем, пов'язаних із процесом постановки цілей (на­приклад, нездатність визначити конкретні цілі); майже кожен день спортсмени повинні вирішувати для себе складне питання постановки цілей, визначення шляхів їх досягнення та оцінку до­сягнутих (чи не досягнутих) цілей. У такому випадку психолог допомагає спортсменові розробити свою власну стратегію поста­новки та оцінки цілей.

Розвиток у спортсменів вміння концентрувати увагу, оскільки відсутність такого вміння призводить до проблем, які пов'язані з тим, що спортсмени зосереджують свою увагу на не релевантних аспектах, таких як концентрація уваги на подіях, які минули; концентрація уваги на майбутніх подіях; розподілення уваги на дуже велику кількість об'єктів; надмірна концентрація уваги на механіці та рухах свого тіла; акцентування уваги на невдалих ді­ях у критичні моменти гри чи змагання, що призводить до скова­ності спортсмена та негативно позначається на результативності його спортивних дій.

Психолог покликаний усувати ці непродуктивні переживання спортсменів у ході тренувально-змагального циклу, а також пері­одично застосовувати вправи для поліпшення концентрації уваги безпосередньо на ігровому майданчику.

Здійснення поточного контролю над проявами агресії у спорт­сменів, особливо у тих ситуаціях, які сприяють прояву агресив­них дій, коли спортсмени знаходяться у стані фрустрації та збу­дження, тобто такі спортивні ситуації, коли спортсмени про­грають; сприймають судійство як несправедливе; відчувають хвилювання; виступають значно нижче своїх можливостей; від­чувають фізичний біль.

Психолог не завжди може контролювати ці ситуації, однак він може, слідкуючи за спортсменами, «вилучити» їх із певної ситу­ації при перших ознаках агресивності. Або, що є більш оптима­льним, психолог може навчити спортсменів контролювати свої емоції та реакції чітко розрізняти напористість спортсменів та аг­ресивність, яка спрямована на завдання шкоди.

Як особливий напрямок професійної діяльності психолога слід зазначити психологічне супроводження молодих спортсменів у спорті вищих досягнень, яке містить такі види діяльності: ви­вчення психології молодих спортсменів; дослідження мотивів за­нять спортом та причин, які спонукають молодих спортсменів покинути спорт вищих досягнень; психологічна допомога дітям, які мають ризик підвищеного змагального стану тривоги; ство­рення адекватних спортивних умов з психологічної точки зору для юних спортсменів, які відповідали б їх потребам з метою уникнення появи у них «вигоряння», яке призводить до того, що молоді таланти покидають спорт вищих досягнень або значно скорочують зайняття спортом у відповідь на постійний чи трива­лий стрес; контроль тих чинників, які обумовлюють стрес, емо­ційне «вигоряння» у молодих спортсменів та виникнення станів підвищеної тривоги; перетренованість юних спортсменів; дуже високі експектації; намагання отримати перемогу будь-якою ці­ною; одноманітність тривалих тренувальних занять; часті переїз­ди та інші фактори; постійне урахування особливих потреб моло­дих спортсменів (у порівнянні з потребами дорослих спорт­сменів) з їх незміцнілою психікою;

Проведення зі спортсменами психотренінгу адаптації до зма­гальної ситуації; доцільніше періодично проводити психотренінг під час довготривалої перерви між крупними змаганнями; для емоційно збудливих та тривожно помисливих спортсменів пси­холог може проводити спеціальну адаптацію до конкретних умов майбутніх змагань, однак у такому ступені, щоб проведеними за­ходами не зменшити стимулюючої гостроти переживання ситуа­ції змагань. З цією метою спортивний психолог використовує спеціальний сеанс психорегуляції. Його зміст визначається ком­плексним застосуванням сюжетних уявлень, ідеомоторних та ау-тогенних вправ.

Психолог навчає спортсменів засобам психічної саморегуля­ції, яка являє собою сукупність методів активного самовпливу спортсмена з метою оптимізації його психофізичних функцій; психолог намагається забезпечити належні умови, щоб кожний спортсмен при необхідності застосовував ті чи інші засоби само­регуляції психічних станів; можна виділити чотири групи засобів саморегуляції: відключення — переключення; контроль та регу­ляція тонусу мімічних м'язів та скелетної мускулатури, темпу рухів та мови, спеціальні вправи, розрядка; сюжетні уявлення, самонавіювання; варіювання цілепокладанням, створення заба­рикадованої системи ціннісних орієнтацій та інші засоби саморе­гуляції.

Оволодіння засобами саморегуляції та їх використання — процес нескінченний, тому психолог постійно здійснює психоло­гічне супроводження спортсменів у цьому напрямку.

Щоденні проведення психологом зі спортсменами високої кваліфікації так званого навіяного відпочинку; сутність цього за­ходу — приведення спортсмена у дрімотний стан аж до засипан­ня; сеанси навіяного відпочинку проводяться у груповій формі у середині дня між тренуваннями, заміняючи денний сон спорт­сменів; таким чином, психолог вирішує завдання відновлення спортсменів після тренувальних навантажень; ефективним є про­ведення цих заходів із негативно налаштованими спортсмена­ми — юнаками спорту вищих досягнень.

Діяльність психолога спрямована на навчання спортсменів за­собам релаксації та самонавіювання, що буде ефективним за умови, коли ці процедури мають у своїй основі емоційний та ра­ціональний компоненти; це передбачає, з одного боку, що сеанси повинні приносити задоволення спортсменам, а з іншого боку, — спортсмени повинні усвідомлювати корисність цих сеансів. Пси­холог займається підготовкою до сеансів, він розробляє тести са­монавіювання для спортсменів, для цього йому необхідні глибокі знання специфіки виду спорту і особливо станів спортсменів у рі­зні моменти тренування та змагань.

Для кожного спортсмена (груп спортсменів) психолог розроб­ляє набір навіювань: самонавіювання позитивного ставлення до спортивного життя взагалі; самонавіювання позитивного став­лення до тренувальних навантажень; самонавіювання впевненос­ті у доброму відновленні після тренувань; самонавіювання необ­хідності витримати психічне навантаження та перенавантаження;

самонавіювання якісної продуктивної роботи; самонавіювання, що обумовлюють передзмагальні настанови за типом спокійної бойової упевненість.

Психологічне супроводження спортивного процесу містить і такий напрямок діяльності психолога, як психологічне забезпе­чення підготовки спортсмена. Сутність психологічного забезпе­чення полягає у розвитку та удосконаленні нервово-психічних механізмів регуляції спортсменів.

Отже, психологічне забезпечення спортивної діяльності — це комплекс заходів, спрямованих на спеціальний розвиток, удоско­налення та оптимізацію систем психічного регулювання функцій організму та поведінки спортсмена з урахуванням завдань трену­вання та змагань.

Наступне, на що необхідно звертати увагу у професійній дія­льності психолога у спорті, — психогігієна.

У наш час спорт є одним із найбільш специфічних видів люд­ської діяльності, у якій поєднуються великі фізичні навантаження та емоційні реакції, пов'язані з гострою спортивною конкуренці­єю, складностями спортивної боротьби та її кінцевим результа­том: перемогою чи поразкою.

У сучасному спорті вищих досягнень зростає значення інтеле­ктуальних здібностей, що приводить до досягнення більш висо­ких результатів. Але, з іншого боку, зростаючим інтелектуальним рівнем якимось чином пояснюється і гострота хвилювань, пов'язаних зі специфікою спортивної діяльності.

Психологічна своєрідність спорту вищих досягнень обумов­лена такими чинниками: по-перше, спорт такого рівня вимагає від спортсмена максимальної м'язової активності у самих різних її формах і ця активність має змагальний характер та виступає у формі спортивної боротьби, пов'язаної з намаганням до перемо­ги; по-друге, спорт вищих досягнень пронизаний різноманітними психічними станами. Поєднання емоційної напруги з великими фізичними навантаженнями у багатьох видах спорту вищих дося­гнень призводить до значного впливу на організм спортсмена, що є серйозним випробуванням його адаптаційних можливостей.

У сучасному спорті відбувається вирівнювання тактико-
технічної, фізичної та психологічної підготовки спортсмена, ско-
рочується резерв фізичних можливостей, а прагнення до перемо-
ги сприяє гострій та безкомпромісній спортивній конкуренції. У
зв'язку з цим виникають численні психотравмуючі ситуації у
спортивних    змаганнях.      Це обумовлює

виникнення  у  деяких  спортсменів  у  процесі тренувально­змагального циклу різноманітних емоційних порушень, таких як невротичні реакції, що негативно впливають на самопочуття і ви­ступи у змаганнях [35, 3—4].

Тому нарівні з психічною підготовкою, психологічною реабі­літацією та іншими видами діяльності психолога у спорті важли­вим напрямком є психогігієна спортивної діяльності.

Отже, психогігієна у спорті — система заходів, які здійснює психолог, спрямованих на збереження та зміцнення психічного здоров'я основних суб'єктів спортивного процесу, забезпечення оптимальних психологічних умов їх психічної діяльності.

Завдання спортивної психогігієни (як напрямку діяльності фа­хівця) такі, як сприяння у формуванні гармонійної особистості спортсмена; вивчення впливу на психіку спортсменів, умов спор­тивного середовища; підвищення спортивних досягнень, попере­дження перенавантажень нервової системи спортсменів; вивчен­ня механізмів пристосування спортсменів до умов психічного тресу та ін.

Важливим напрямком психогігієни як виду професійної дія­льності психолога у спорті є попередження розладів психічних станів спортсменів, перш за все, невротичних, а також емоційних порушень, таких як невротичні реакції тривожного очікування, пересичення, протесту і іпохондричні реакції; здійснення психо­гігієнічних заходів у єдності з психопрофілактичними в умовах тренувально-змагального циклу; розробка і впровадження у спортивну практику заходів щодо забезпечення психічного здо­ров'я.

Знання основних закономірностей нервово-психічної сфери спортсменів, виявлення психотравмуючих ситуацій, що виника­ють під час участі у змаганнях, для психогігієни психічних від­хилень необхідні спортивному психологу для того, щоб допомог­ти спортсменам у процесі спортивного вдосконалення та тренерам у ході тренувальної роботи.

На практиці спортивна психогігієна переплітається з психо­профілактикою, психологічною підготовкою та аутогенним тре­нуванням у спорті.

Психологи спорту довели взаємозв'язок між емоційними ста­нами спортсменів та успішністю їх виступів на змаганнях.

Тому психогігієна як від професійної діяльності психолога у спорті містить такі важливі напрямки, як психогігієна «передста-ртової лихоманки»; «стартової апатії»; «психологічних бар'єрів»; «страху рекорду»; «синдрому боязні поразки»; «синдрому чемпі­она»; «синдрому боязні успіху»; «депресії від успіху».

Завданням спортивного психолога у цьому напрямку є вияви­ти несприятливі емоційні етапи й реакції спортсменів та усунути можливі наслідки цих негативних явищ, а також створити необ­хідні внутрішні умови — навчити спортсмена уникати та долати самостійно вищеназвані негативні прояви психіки; та «зовнішні» — сприяння створенню психологічних умов, які оптимізують спортивно-тренувальний та змагальний цикли для попередження нервових реакцій спортсменів. Цей напрямок роботи спеціаліста знаходиться на межі з психопрофілактикою у спорті, що усклад­нює їх відокремлення на деяких етапах, а також доводить взаємо­зв'язок та невід'ємність різних напрямків професійної діяльності психолога у спорті, тому виділення психогігієни як самостійного напрямку професійної діяльності фахівця можливо лише у теоре­тичному плані для полегшення аналізу проблеми, що розгляда­ється.

У плані психогігієни можна виділити чотири типи невротич­них реакцій, що найчастіше зустрічаються у спортсменів, таких як реакції тривожного очікування; реакції пересичення; реакції протесту; іпохондричні реакції; депресивні реакції та істеричні реакції.

Саме з такими варіантами невротичних реакцій психологу до­водиться зустрічатися у спортивній практиці. Слід зазначити, що останні типи реакцій мають невелику питому вагу у картині нер­вових реакцій спортсменів. Критеріями класифікації є різні про­яви реакцій, а також характер психотравмуючих чинників, які викликають ці негативні стани.

Психолог у спорті повинен чітко відрізняти одну невротичну реакцію від іншої, а також володіти психологічними прийомами та засобами виявлення і усунення цих реакцій у спортсменів, а у разі чітко окресленої клінічної симптоматики невротичного роз­ладу у спортсменів вчасно направляти їх до спеціалістів: лікарів-невропатологів, психотерапевтів та ін.

У процесі спортивного удосконалення використання психоло­гом психогігієнічних засобів виявляється дуже ефективним. Ци­ми засобами є методи психопрофілактики, аутогенного тре­нування, психотерапії, фізіопрофілактики, фізіотерапії та дієтич­ного харчування.

Отже, заходи психогігієни психолог спорту повинен здійсню­вати у співпраці зі спортивними лікарями, психотерапевтами та тренерами (так як тренери краще знають своїх вихованців, особ­ливості їх поведінки та у разі необхідності можуть надати психо­логу необхідну інформацію щодо змін у реакціях та поведінці спортсменів стосовно відхилень від норми для кожного конкрет­ного спортсмена).

Завданням психогігієни як виду професійної діяльності пси­холога у спорті є також забезпечення правильної психологічної настроєності спортсменів, адекватності та врівноваженості їх ре­акцій на подразники (зовнішні стимули) середовища, у яких здій­снюється діяльність. Наприклад, невдалі спроби повторити спор­тивний елемент, чи у більш широкому контексті, недорозуміння з отримання штрафної картки, поразка на змаганнях та ін. Виходя­чи з цього, психогігієнічні завдання психолога у спорті можуть розглядатися як заходи більш вузького , індивідуалізованого пла­ну, а тому психогігієнічний вплив психолога може бути спрямо­ваний навіть на окремого спортсмена.

Так як заходи психогігієни у спорті невід'ємні від психопро­філактичних заходів, то ми вважаємо за доцільне надати визна­чення психопрофілактики у цьому її розумінні. Отже, психопро­філактика, яку здійснює психолог паралельно з психогігієною, передбачає використання фахівцем засобів усунення шкідливих психологічних факторів впливу та мобілізації корисних (оптима­льних) з психологічної точку зору впливів з метою попередження психічних відхилень спортсмена. Психопрофілактичні заходи яв­ляють собою заходи більшого масштабу, ніж психогігієнічні, та передбачають урахування й попередження психотравмуючого впливу на команди та групи спортсменів.

Ще одним важливим напрямком діяльності психолога при здійсненні психогігієнічної роботи у спорті є усунення невротич­них реакцій у спортсменів психологічними методами, яке пови­нно проводитися як комплексний захід з залученням у разі по­треби спеціалістів-суміжників.

Коротко зупинимося на описі цього напрямку психогігієни у спорті як виду професійної діяльності фахівця. Він містить: робо­ту зі спортсменами з невротичними реакціями тривожного очіку­вання, яка передбачає такі заходи: основним методом є психоте­рапевтичні бесіди, які можуть також проводитися тренером чи психотерапевтом. Перш за все треба встановити характер психо-травмуючого подразника для спортсмена. А далі рекомендується використовувати комплекс спеціальних психологічних прийомів (опис цих прийомів ми не будемо надавати, так як це не є метою нашої роботи): пряма деактуалізація суперника; непряма деакту-алізація суперника; зняття заборони на помилку та схвалення ак­тивних дій; робота зі спортсменами з невротичними реакціями пересичення проводиться переважно у формі бесід, метою яких є роз'яснення, що невротичні реакції пересичення мають тимчасо­вий та оборотний характер, а починати таку роботу психолог по­винен з нормалізації тренувально-змагального циклу спортсмена з психологічної точки зору. У залежності від ступеня виваженості невротичної реакції психолог може рекомендувати проведення спортсменом тренувань за індивідуальним графіком, а також тимчасове переключення на інші види спорту (ігровикам можна рекомендувати плавання, греблю; легкоатлетам — спортивні ігри та ін.). Робота зі спортсменами з іпохондричними реакціями по­винна будуватися психологом за тими ж принципами, що й робо­та, описана у попередньому пункті. У роботі зі спортсменами з невротичними реакціями протесту головним є психологічний вплив, у якому психолог акцентує увагу на недопустимості гру­бої та неетичної поведінки по відношенню до суперників, трене­ра, судді та інших спортсменів.

Здійснення психологічних заходів у тренувально-зма­гальному циклі починається з аналізу психологом об'єктивних та суб'єктивних чинників психологічного впливу на спортсме­нів. До об'єктивних факторів належать: масштаб змагань; склад учасників змагань; результати попередніх ігор; успіхи, які досягнуті командою (спортсменом) у попередніх аналогіч­них змаганнях; місце проведення змагань (на «своєму» чи на «чужому» полі).

Під суб'єктивними чинниками треба розуміти тактико-техніч-ну, фізичну та психологічну підготовленість команди (спортсме­на); взаємовідносини між гравцями команди; стосунки спортсме­нів з тренером; орієнтовне місце, на яке може розраховувати ко­манда (спортсмен) у кожному конкретному змаганні; оцінка команди (спортсмена) спортивним керівництвом: оцінка команди (спортсмена) спортивною пресою та спортивною громадськістю.

Після завершення даного аналізу робота психолога будується на основі та з урахуванням отриманих показників. Психогігієніч­на робота у цьому напрямку може включати ознайомлення моло­дих спортсменів, які вперше приймають участь у змаганнях спо­рту вищих досягнень, з можливими перипетіями спортивної боротьби такого масштабу, усунення у них почуття тривожного очікування перед іграми; організацію зустрічей молодих спорт­сменів з досвідченими спортсменами та ветеранами спорту, у хо­ді яких останні надавали б інформацію новачкам щодо команд-суперників, їх тактики гри та про окремих провідних гравців, з якими доведеться грати та ін.; це можна назвати психогігієнічним прийомом психологічного вивчення суперника; спрямованість пcиxoлoгiчниx зaxoдiв, здiйcнювaниx пcиxoлoгoм, нa збеpеження у cпopтcменiв виcoкoгo piвня cпopтивнoï' фopми; викopиcтaння пcиxoгiгiєнiчнoгo метoдy куль^^ц^ «iгpoвoгo гoлoдy», cyтнicть якoгo голягає у тoмy, щo чим менше нaпеpедoднi вiдпoвiдaльниx змaгaнь пpoвoдитьcя тpенyвaльниx тa кoнтpoльниx irop, тим більш ycninmo, з пoвнoю вiддaчею стл кoмaндa виcтyпaє під чac змaгaнь; oднaк цей метoд cлiд зacтocoвyвaти лише у кoмaндax виcoкoгo raacy, гpaвцi якиx дocкoнaлo вoлoдiють тaктикo-теxнiчним apcенaлoм, дoбpе пiдгoтoвленi фізичго, пcиxoлoгiчнo тa дoвгий чac ^aiora paзoм.

Пcиxoгiгiєнiчнi зaxoди мoжyть бути cпpямoвaнi нa те, щoб yбеpегти пcиxiкy cпopтcменiв від впливу пoдpaзникiв, які мoжyть викликaти негaтивнi емoцiï, для цьoгo пcиxoлoг cлiдкyє, пюб ^a-вці кoмaнди не зaзнaвaли кpитики з бoкy cпopтивнoгo кеpiвницт-вa, щoб зaдoвгo дo змaгaнь бyлo вcтaнoвленo і дoведенo дo вцю-мa cпopтcменiв cклaд кoмaнди, щo cпpиятиме зacпoкoєнню cпopтcменiв, які мaють cyмнiви у cвoï'x crniax, a тaкoж ycyне дyx нездopoвoгo cyпеpництвa у кoмaндi.

Уpaxyвaння пcиxoлoгoм ycix мoжливиx фaктopiв негaтивнoгo пcиxoлoгiчнoгo впливу нa cпopтcменiв: cтимyлюючий вплив yбoлiвaльникiв, cxвaльнa дyмкa cпopтивнoï' гоеот щoдo мoжли-вocтi oдеpжaння пеpемoги кoмaндoю. Oкpемo тpебa пpoвoдити пcиxoгiгiєнiчнy poбoтy з тpенеpoм, aнaлiзyвaти paзoм з ним у xo-ді iндивiдyaльниx беciд пoмилки в röro пoведiнцi у xoдi змaгaнь тa ïx негaтивний вплив нa pезyльтaт cпopтивнoгo пoєдинкy; npo-aнaлiзyвaти нacтaнoви, які дaв тpенеp cпopтcменaм пеpед змaгaн-нями, a тaкoж нaдaти тpенеpy pекoмендaцiï' пcиxoлoгiчнoгo xapa-ктеpy щoдo йoгo мoжливиx дій у paзi пеpемoги кoмaнди, у paзi пopaзки, у cитyaцiï' взaємoдiй під чac пеpеpви між тaймaми, у от-тyaцiï' зaмiни гpaвцiв у xoдi мaтчy, a тaкoж у xoдi aнaлiтичнoгo poзбopy тpенеpoм і cпopтcменaми ïx виcтyпy нa змaгaнняx. Bcе це пcиxoлoг здiйcнює з метою недoпyщення впливу нa nraxücy cпopтcменiв пcиxoтpaвмyючиx фaктopiв і для cтвopення crora^ ливoгo пcиxoемoцiйнoгo cеpедoвищa для ниx.

Як oдин із тагоямків пcиxoгiгiєни мoжнa зaзнaчити nrnxoriri-єнічний нaгляд пcиxoлoгa зa міедями тa yмoвaми пpoведення тpенyвaнь і змaгaнь (пcиxoлoг ycyвaє пpoвoкyючi фaктopи, та-пpиклaд, ті pечi, які мoжyть нaгaдaти cпopтcменaм npo ïx пopaз-ку, тa ін.).

Bивчення пеpедoвoгo дocвiдy cвiдчить, щo у ягості гогоям-ку cпopтивнoï пcиxoгiгiєни пcиxoлoг мaє нaвчaти cпopтcменiв ^вичтам ayтoгеннoгo тpенyвaння. Адже чacтo пoявa у cпopт­сменів спорту вищих досягнень емоційно-вегетативних дисфу-нкцій, які лікувались лікарськими засобами, що призводило до зниження активності спортсменів, потребує альтернативних засобів їх усунення. Ефективними у цьому випадку є психоте­рапевтичні заходи. Але якщо поруч зі спортсменом немає пси­холога, швидку та відчутну допомогу принесе добре засвоєння аутогенне тренування, яке можна визначити як специфічну си­стему психологічної підготовки, заснованої на явищах самона­віювання.

З психогігієнічної точки зору аутогенне тренування у спорті спортсмени можуть використовувати для попередження та усу­нення втоми, профілактики та позбавлення від невротичних реа­кцій; забезпечення оптимального психофізіологічного етапу (оп­тимального стану спортивної форми); засвоєння у сноподібному стані ідеомоторного компоненту рухової навички; адаптації до психологічно високозначущої мети та психотравмуючої спортив­ної ситуації; вивчення тактико-технічних варіантів; створення у мозку спортсмена активізуючої програми налаштування на певне спортивне досягнення.

Отже, основними напрямками психогігієнічної роботи психо­лога у спорті є:

психологічне сприяння у формуванні гармонічної особисто­сті спортсмена;

вивчення впливу на психіку спортсмена умов спортивного середовища з метою підвищення спортивних досягнень;

попередження перенавантажень нервової системи спортсме­нів, психічних розладів та невротичних реакцій;

розробка і впровадження у спортивну практику заходів, на­цілених на забезпечення психічного здоров'я спортсменів;

усунення невротичних реакцій у спортсменів;

здійснення психогігієнічних заходів умов тренувально-змагального циклу;

навчання спортсменів навичкам аутогенного тренування для вирішення психогігієнічних завдань у спорті.

Відмітною рисою спортивної психогігієни як напрямку про­фесійної діяльності психолога у спорті є невід'ємність проведен­ня заходів психогігієни від заходів психопрофілактики.

Резюмуючи усе вищесказане, можна зробити такі висновки: Під психогігієнічними заходами, які здійснює психолог у спорті, слід розуміти забезпечення правильної психологічної настроєності спортсменів і формування у них адекватних психологічних реакцій на численні психотравмуючі ситуації спортивних змагань.

Здійснення психогігієнічних заходів паралельно із психопро­філактикою, що передбачає аналіз психологом суб'єктивних та об'єктивних факторів психологічного впливу на спортсменів і має на меті попередити вплив на спортсменів психотравмуючих чинників, які можуть обумовити невротичні реакції, а також збе­регти високий рівень спортивної форми.

Психопрофілактичні та психогігієнічні заходи, які здійснює психолог як напрямок професійної діяльності у спорті, є дійовим фактором у попередженні невротичних реакцій у спортсменів, що оптимізує їх спортивну практику та виступ на змаганнях. Та­кий напрямок діяльності психолога у спорті, як психогігієна, все більше входить у спортивний процес та демонструє свою ефек­тивність. Однак єдиних форм психогігієнічної роботи у спорті поки ще не розроблено. Були намагання використовувати психо­логічні прийоми з психології праці, переносити у спортивну практику досвід інженерної та космічної психології. Але все це виявилось малоефективним, тому що спорт є специфічною галуз­зю людської діяльності.

Отже, психогігієна у спорті вищих досягнень є важливим на­прямком професійної діяльності психолога у спорті.

Особливим напрямком професійної діяльності психолога у спорті вищих досягнень є психологічне консультування спорт­сменів і тренерів.

Зміст цієї роботи психолога у спорті вищих досягнень полягає у консультуванні спортсменів та тренерів з питань психологічно­го компоненту тренувального та змагального процесів, у наданні допомоги спортсменам у вирішенні їх психологічних проблем та сприянні їх особистісному росту.

Виділяють такі форми роботи психолога у напрямку психоло­гічного консультування у спорті, як групове консультування (тренерів, спортсменів, працівників спортивного закладу); інди­відуальне консультування. Також розрізняють консультування з приводу особистісних проблем спортсменів чи з тих тем, що сто­суються життя всієї команди, і т.ін.

Аналіз спортивно-психологічної літератури дозволяє виділити такі особливості психологічного консультування у спорті, якими психолог повинен володіти окрім психологічних знань, потріб­них йому для цієї роботи. Він має оволодіти й знаннями з різних галузей спортивної діяльності у залежності від профілю роботи; при консультуванні психолог повинен враховувати особливості спортсмена, які обумовлені конкретним видом спорту; в окремих випадках психолог може, використовуючи інформацію, набуту у процесі консультування зі спортсменом, надавати тренерові не­обхідні знання щодо оптимізації спілкування у діаді тренер-спортсмен та більш ефективного виховного впливу на спортсме­на, застосовуючи прийоми індивідуального підходу; при консу­льтуванні слід звертати увагу на такі особливості: знаходиться спортсмен у рамках тренувального процесу, змагального процесу чи у стані після змагань; стан здоров'я спортсмена і можливість ефективно продовжувати заняття спортом.

Таким чином, психологічне консультування у спорті вищих досягнень має ряд особливостей, які повинен враховувати психо­лог у своїй роботі.

Необхідно вказати на такий напрямок роботи психолога як методологічна робота.

Методологічна робота психолога у спорті вищих досягнень містить такі напрямки, як робота з документами, оформлення ро­бочої документації; розробка нових програм (наприклад, програ­ма всебічного вивчення особистості чемпіона); написання мето­дичних посібників; планування експериментальних досліджень у галузі психології спорту; складання перспективного плану робо­ти на місяць, рік; складання звітів; контроль ефективності прове­деної діяльності; прогнозування результатів своєї професіональ­ної діяльності; контроль над забезпеченням методичної бази, своєчасне придбання методичної літератури, належного матеріа­льно-технічного обладнання для реалізації своїх професійних функцій; складання психологічних характеристик спортсменів; участь психолога в оцінці нових технологій тренувального про­цесу спортсменів і спортивних інновацій, визначення доцільності їх впровадження з психологічної точки зору; сприяння розробці та використанню нових спеціальних діагностичних методик для роботи у спорті вищих досягнень; створення моделей поведінки спортивної групи та окремих спортсменів, прогнозування їх пси­хічного розвитку у різних умовах тощо.

Методологічний напрямок роботи психолога у спорті переплі­тається з методичним, який, у свою чергу, передбачає виконання таких функціональних обов'язків, як підвищення своєї кваліфіка­ції; сприяння у організації та проведенню досліджень з психоло­гії спорту; участь у методичній роботі з фізкультури і спорту та психології спорту (семінари, круглі столи, зустріч із засобами масової інформації, заходи з обміну досвідом між практикуючи­ми психологами спорту); науково-дослідницька робота з психо­логії спорту; сприяння розширенню мережі кабінетів спортивно­го психолога у спортивних організаціях; наукова організація своєї праці як спортивного психолога; оцінка адекватності про­веденої роботи.

Отже, методологічна та методична робота психолога у спорті не передбачає безпосереднього контакту зі спортсменами та тре­нерами, але вона є тим важливим напрямком професійної діяль­ності фахівця, який забезпечує ефективне планування та конт­роль усієї роботи.