РОЗДІЛ 1 ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПСИХОЛОГА У СПОРТІ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 1.1. Основні теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми професійної діяльності спортивного практичного психолога у соціальному та психологічному аспектах

Теоретико-методологічний аналіз проблеми професій­ної діяльності психолога у спорті дозволяє стверджувати, що по­треба у спортивних психологах є вираженою. У сучасних умовах деякі функції психолога виконують тренери та спортивні лікарі. У зв'язку з цим актуальним постає питання спеціальної підготов­ки психологів для роботи у спорті. А саме, такої підготовки, яка б враховувала психологічну готовність психологів до професійної діяльності у спорті. Це дасть змогу підвищувати ефективність їх майбутньої роботи та вносити необхідні корективи у процес їх підготовки.

Аналізуючи сучасну кон'юнктуру ринку робочих місць для психологів на Україні, слід зазначити, що у структурах Міністер­ства освіти, зокрема у школах, дитячих садках, психологи вже працюють [171]. Тобто вакантних місць для психологів у цій га­лузі з кожним роком стає все менше. Враховуючи доведену необ­хідність посади психолога у спорті, слід констатувати наявність нових робочих місць для психолога. Якщо є попит з боку спорти­вних функціонерів (а саме на такі види діяльності психолога, як психологічна підготовка спортсменів до змагань, психологічна реабілітація, психологічне забезпечення спортивного процесу, психокорекція та ін.), то треба сформувати відповідну пропози­цію з боку вищих навчальних закладів, які будуть випускати пси­хологів для роботи у спорті.

Серед сучасних досліджень у галузі психології спорту слід за­значити роботи В.М.Волкова та В.П.Філіна [102] з проблеми психологічних аспектів спортивного відбору у команди, Б.О.Вят-кіна [38] у напрямку дослідження специфіки управління стресом у спортсменів на спортивних змаганнях, Ф.Ю.Генова [46] щодо психологічних особливостей мобілізаційної готовності спорт­сменів, В.О.Геселевича [49], який досліджував передстартові психічні стани спортсменів, О.О.Деркача та О.О.Ісаєва [71] у на­прямку психолого-педагогічних особливостей діяльності органі­затора дитячого спорту, Г.В.Ложкіна [121] щодо особливостей професійної підготовки психолога для роботи у спорті, В.Л.Ма-рищука і С.К.Сєрова [133] стосовно інформаційних аспектів управління спортсменами, Райнера Мартенса у галузі соціально-психологічних особливостей спортивної діяльності та ін.

Проблема соціального запиту на практичну діяльність психо­лога розглядалася у роботах Г.С.Абрамової [5]. Зокрема вона за­значає, що для того, щоб чітко орієнтуватися у своїй професійній діяльності, психологу слід розрізняти соціальний запит на його професію, свої реальні професійні можливості та суспільний ста­тус своєї професії. Г.С.Абрамова та інші психологи, такі як О.Ф.Бондаренко, З.Г.Кісарчук, Н.Л.Коломінський [16; 92; 98] вказують на те, що одним із найпоширеніших феноменів, у яких проявляється соціальний запит на професію практичного психо­лога, є міф очікування людини, яка влаштує життя інших людей, потурбується про їх благо та про них самих.

Сучасні зарубіжні та вітчизняні дослідження в цій галузі О.Ф.Бондаренко [16], О.Д.Ганюшкіна [40], С.О.Дружилова [71], З.Г.Кісарчука [91], Н.В.Кузьміної [110], ЛМ.Мітіної [137], В.Р.Пра-уді та О.Б.Білого [160] свідчать, що професійна діяльність психоло­га пов'язана з поняттями Замовника, Клієнта та Користувача психо­логічною інформацією, що у спорті набуває важливого значення. Узагальнюючи зазначену точку зору, слід вказати на те, що своєю роботою спортивний психолог уточнює соціальний запит на власну професіональну діяльність та створює передумови для формування соціального статусу своєї професії.

Як зазначає у своїх дослідженнях Л.Радченко [182], за часів Радянського Союзу збірні команди різних рангів, починаючи з 70-х рр. XX ст., інколи включали до складу психолога, але радян­ський менталітет давався взнаки, і поради такого фахівця здебі­льше або зовсім не сприймали ні спортсмени, ні тренери, або ста­вилися до них дуже скептично. До того ж серед тренерів домінував стереотип, що вони для своїх учнів є найкращі психо­логи. Все залежало від того, як такий фахівець міг себе зарекоме­ндувати, а саме, наскільки ефективно він працював. Питання ста­тусу психологів у спортивних командах розглядалося у 1978 р. на Всесоюзній конференції з психології спорту (м. Мінськ). На жаль, чітко визначити, чим саме має займатися психолог у спорті, де перебувати, у який спосіб його можна включати до складу збі­рних, яку роль він там відіграватиме, — науковцям на той час вирішити так і не вдалося. Але у той період було сформовано психологічні школи, зокрема Ленінградську школу спортивних психологів, яку очолював професор А.Ц.Пуні, Московську, під керівництвом професора П.В.Рудика та Українську, де засновни­ком виступив доцент М.Богуш.

Розкриваючи стан проблеми професійної діяльності психолога у спорті, слід насамперед зазначити декілька теоретичних поло­жень. Побудова схем вивчення макро — та мікроструктур профе­сійної діяльності здійснюється нами на основі концептуальної схеми психологічного аналізу діяльності О.М.Леонтьєва [114; 115] та методу мікроструктурного аналізу діяльності з урахуван­ням результатів їх застосування у практиці психологічного ви­вчення професійної діяльності Є.М.Івановою [83].

Було встановлено, які необхідно розглядати у взаємозв'язку ознаки, що розкривають психологічну сутність професійної дія­льності, і з об'єктивної і з суб'єктивної сторін. На макрорівні до об'єктивних були віднесені ознаки, що характеризують її пред­метний зміст і організацію діяльності, які впливають на форму­вання у психолога ставлення до власної професійної діяльності у спорті та уявлення про неї й засоби її виконання. Це форма, засо­би здійснення професійної діяльності, просторові та часові хара­ктеристики, напруженість праці, професійні завдання та знаряддя праці.

До суб'єктивних ознак професійної діяльності були віднесені ті характеристики, які відображають усвідомлення психологом окре­мих об'єктивних ознак, заданих у трудовій діяльності, а також їх сукупності. До них відносять: збуджувальні та направляючі мотиви особистості, які складають мотивоутворюючу основу діяльності суб'єкта праці, його ставлення до неї; уявлення про мету професій­ної діяльності та засоби її досягнення; рівень володіння засобами виконання професійної діяльності. Зазначені вище рівні та ознаки професійної діяльності психолога були предметом дослідження С.О.Дружилова [72], який розглядав інженерно-психологічні аспек­ти професіоналізму; В.О.Бодров [15] здійснював психологічний аналіз діяльності з боку професійної придатності; В.Д.Потапова [157] досліджувала систему психологічних механізмів професійної діяльності фахівця-психолога, О.В.Ромашов [192] приділяв увагу дослідженню зазначених вище аспектів у соціологічному ракурсі.

Виходячи з викладеного, професійну діяльність психолога у галузі спорту необхідно аналізувати через системний підхід, який потребує розгляду суб'єкта діяльності цілісно, у взаємодії всіх його елементів. При такому підході визначається діалектичний принцип всебічності, який орієнтує на вивчення речей у різнома­нітності їх зв'язків та відносин, як зазначають у своїй роботі М.В.Блауберг та Е.Г.Юдін [11], В.П.Кузьмін [109], О.О.Малінов-ський [126], Б.А.Райзберг, Є.М.Голубков, Л.С.Пекарський [184]. При цьому важливо мати на увазі, що цілісність — це інтегрова­ний результат, який досягається за допомогою взаємодії елемен­тів системи. І якщо хоч один з елементів випадає або послаблює його функціонування, то й кінцевий результат буде іншим, пере­крученим або неповним.

Згідно з реформуванням у галузі фізичного виховання і спорту щодо збереження здоров'я нації, а саме Наказом Президента України «Про затвердження Цільової комплексної програми: «Фізичне виховання — здоров'я нації» № 963/98 (далі — Наказ Президента) [217] основними складовими системи кадрового за­безпечення сфери фізичного виховання і спорту є: визначення пріоритетних державних і регіональних потреб у кваліфікованих спеціалістах різних сфер галузі, а також у розширенні та онов­ленні професійних знань спеціалістів, які працюють за фахом; підготовка нового покоління кадрів, підвищення їх професіоналі­зму на всіх рівнях діяльності у сфері фізичного виховання і спор­ту [217, 27].

Цільова комплексна програма «Фізичне виховання — здоров'я нації» (далі — Програма), розроблена відповідно до Закону України: «Про фізичну культуру і спорт», визначає необхідні зміни у підходах суспільства до зміцнення здоров'я людини як найвищої гуманістичної цінності та пріоритетного напряму дер­жавної політики і розрахована на 1999—2005 рр.

Основними завданнями Програми є: сприяння духовному і фі­зичному розвитку молоді, виховання у неї почуття громадянської свідомості та патріотизму, бажання активно сприяти утверджен­ню державності в Україні; розвиток фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя та ціннісних орієнтаціях населення України; забезпечення переорієнтації практичної діяльності галузі на розв'язання пріо­ритетної проблеми — зміцнення здоров'я населення засобами фі­зичного виховання, фізичної культури і спорту; створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України у зміц­ненні здоров'я, фізичному та духовному розвитку; виховання у населення України відповідних мотиваційних та поведінкових характеристик, активної соціально-психологічної орієнтації на здоровий спосіб життя; забезпечення передових позицій у міжна­родному спортивному русі, спорті вищих досягнень, сприяння розвитку олімпійського руху в Україні, піднесення міжнародного авторитету держави у світовому співтоваристві.

Напрями реалізації завдань Програми полягають у формуванні нових підходів до фізичного виховання і спорту, виходячи з іс­нуючих соціально-економічних реалій; визначенні пріоритетів у діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення здоров'я дітей, учнівської та студент­ської молоді, робітників, службовців та інших працівників; за­провадженні ефективної моделі фінансування потреб галузі в умовах переходу до ринкової економіки; впровадженні дієвої си­стеми фізкультурної просвіти населення, яка б сприяла форму­ванню традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров'я, залученню громадян до активних занять фізичною культурою і спортом; створенні умов для зайняття сільського на­селення фізичною культурою і спортом; впровадженні ефектив­них форм, методів і засобів фізкультурно-спортивної діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих і регіональних особливо­стей, традицій, економічних факторів, умов праці та вільного ча­су населення; розробці пропозицій щодо вдосконалення законо­давства України з питань фізичної культури і спорту, охорони здоров'я та навколишнього природного середовища, соціального захисту, освіти, культури; реформуванні організаційних основ фізкультурно-спортивного руху; стимулюванні створення широ­кої мережі фізкультурно-спортивних клубів, які забезпечили б належне проведення фізкультурно-оздоровчої роботи; визначенні та задоволенні загальнодержавних і регіональних потреб у квалі­фікованих кадрах; підготовці нового покоління спеціалістів, під­вищенні їх професіоналізму на всіх рівнях діяльності у сфері фі­зичного виховання, фізичної культури і спорту; забезпеченні збереження наявної матеріально-технічної бази; поліпшенні умов її функціонування, визначенні стратегічних напрямів подальшого розвитку галузі фізичного виховання і спорту; удосконаленні си­стеми підготовки національних збірних команд, спортивного ре­зерву, підвищенні якості функціонування дитячо-юнацьких спор­тивних шкіл, науково-методичного та медичного забезпечення діяльності відповідних структур; наданні державної підтримки становленню та впровадженню ефективних форм організації реа­білітаційної та спортивної роботи з особами, які мають уроджені та набуті вади фізичного і розумового розвитку та проживають в екологічно несприятливих умовах.

Реалізація Програми матиме як соціальні, так і економічні на­слідки: так у соціальній сфері — підвищення міжнародного імі­джу України як держави, в якій створено умови для відновлення індивідуального здоров'я як стану повного фізичного та психіч­ного благополуччя населення, самовияву, доведення тривалості життя до рівня розвинутих країн; створення умов для реалізації творчого потенціалу різних верств населення, особливо молоді, спрямування їх на духовне та фізичне становлення і самовдоско­налення засобами фізичної культури і спорту; зміна соціального менталітету та формування навичок участі у демократичних со­ціальних інститутах шляхом залучення громадян, особливо мо­лоді, до клубних форм роботи. Отже, потреба у спортивних пси­хологах є вираженою.

Безпосередній і глибокий зв'язок спортивно-психологічних досліджень з практикою спорту є найбільш відмітною рисою, що характеризує сучасний стан психології спорту. Стає все більш зрозумілим, що без серйозного вивчення психіки спорт­смена, без дослідження психічних функцій і психологічних якостей його особистості ні тренери, ні спортсмени не можуть просуватися вперед у вирішенні поставленого перед ними за­вдання — підвищення спортивних досягнень, удосконалення володіння технікою спорту.

В сучасних умовах тренери зіштовхуються у своїй роботі з ба­гатьма невирішеними проблемами психологічного характеру. Все частіше до роботи у спортивних командах залучаються психологи.

У спорті повністю виправдовує себе відома педагогічна вимога: «Щоб виховати людину у всіх розуміннях, треба її знати у всіх відношеннях». Одним із важливих джерел цих знань, поряд з біо­логією та фізіологією, є психологія. Але ж не просто психологія дає нам потрібні знання, а фахівець зі спортивної психології — психолог спорту [167].

Система кадрового забезпечення сфери фізичного виховання, фі­зичної культури і спорту, як зазначено в Наказі Президента [217], має визначити стратегію її розвитку в нових соціально-економічних умовах. Вона спрямовується на вирішення багатофункціональних завдань сфери і, насамперед, на зміцнення здоров'я населення України, збереження і посилення позицій українського спорту на міжнародній арені, підвищення ефективності діяльності фізкульту­рно-спортивних організацій, впровадження сучасних наукових до­сягнень, нових механізмів управління тощо.

Науково-методичне забезпечення фізичного виховання, фізи­чної культури і спорту передбачає розвиток фундаментальної і прикладної науки, взаємозв'язок наукових досліджень з практич­ними потребами галузі, відповідну підготовку наукових і науко­во-педагогічних кадрів.

Як стверджується у Наказі Президента [217], сучасними на­прямами науково-методичного забезпечення сфери фізичного виховання, фізичної культури і спорту є:

визначення пріоритетних напрямів фундаментальних і при­кладних наукових досліджень, що мають в Україні усталені тра­диції та ґрунтуються на досягненнях, кадровому та інтелектуаль­ному потенціалі вітчизняних наукових шкіл, які відповідають найвищим сучасним світовим вимогам;

трансформація і оптимізація системи науково-методичного забезпечення фізкультурно-оздоровчої, реабілітаційної та спор­тивної діяльності;

удосконалення системи управління та координації здійсню­ваних в Україні наукових досліджень у сфері фізичної культури і спорту;

створення у спеціалізованих вищих навчальних закладах та на відповідних факультетах інших вузів, в академічних та галузе­вих установах мережі науково-дослідних структур, здатних на високому рівні розв'язувати проблеми науково-методичного за­безпечення розвитку галузі.

Виходячи з вищевказаного, зазначимо вихідні положення, значущі для цього дослідження. А саме, основними заходами ре­алізації Програми є:

визначення пріоритетних напрямків наукових досліджень у сфері фізичного виховання, фізичної культури і спорту, запрова­дження конкурсного відбору найактуальніших фундаментальних і прикладних наукових досліджень та розроблення зведеного плану науково-дослідної роботи галузі;

розроблення та забезпечення виконання перспективного плану підготовки науково-педагогічних кадрів галузі;

створення мережі регіональних науково-дослідних лабора­торій вищих навчальних закладів галузі, орієнтованих на розв'язання сучасних проблем фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

створення секції з фізичного виховання і спорту при Екс­пертній раді з гуманітарних наук Вищої атестаційної комісії України;

визначення та запровадження наукових принципів і засобів формування мотиваційних стимулів у різних верств населення до зміцнення здоров'я засобами фізичної культури і спорту [217].

Слід зазначити, що з початку 90-х рр. XX століття чисельність контингенту дітей і підлітків, залучених до регулярних занять у дитячо-юнацьких спортивних школах, підліткових фізкультурно-спортивних клубах за місцем проживання, у спортивних секціях підприємств, установ та організацій, скоротилася на 620 тис. чо­ловік. Згортання цієї роботи негативно позначилося на стані здо­ров'я дітей та підлітків, призвело до посилення антисоціальних проявів серед зазначеного контингенту. Тільки протягом остан­ніх п'яти років на 41% збільшилася кількість учнівської та студе­нтської молоді, віднесеної за станом здоров'я до спеціальної ме­дичної групи. За цей же період значно зросла група ризику серед найактивнішої частини молоді, що зумовило підвищення на 63% кількості неповнолітніх, притягнутих до кримінальної відповіда­льності. Майже кожний десятий злочин в Україні вчиняється під­літками. На 60% збільшилася кількість неповнолітніх, що вжи­вають наркотики. При цьому найбільше постраждали незахищені верстви населення, для яких спорт був єдиним засобом соціаль­ної адаптації, життєвого самовизначення та самореалізації. Все це зумовлює необхідність додаткових витрат на розв'язання за­значеної проблеми.

Зміна відносин і форм власності, стрімкий спад виробництва у промисловості та в аграрному секторі, глибока економічна криза — все це призвело до згортання фізкультурно-масової роботи у ви­робничій сфері.

З 1991р. кількість підприємств, установ та організацій, які проводили фізкультурно-оздоровчу роботу, зменшилася на 15,5 тис. одиниць, а кількість трудящих, залучених до цього процесу, — більш як на 1 млн чоловік, інструкторів зі спорту, що працювали у виробничих колективах, — на 5,7 тис. осіб. Нині лише 13% трудових колективів мають спеціалістів, які проводять фізкуль­турно-оздоровчу роботу. Це призвело до різкого погіршення рек­реації, фізичного та психічного стану найпрацездатнішої частини населення і виявилося у значному зростанні серцево-судинних, онкологічних, психічних та інших захворювань, зумовило поси­лення проявів тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії тощо.

Зазначені проблеми розвитку галузі та зумовлені ними негати­вні соціальні наслідки не знайшли адекватного відображення у су­спільній свідомості як проблеми загальносоціального значення.

Звідси випливає гостра потреба у зміні програмних підходів та визначенні пріоритетних напрямів розвитку фізичного вихован­ня, фізичної культури і спорту, які б забезпечували ефективне функціонування галузі в нових умовах.

Інтерпретація цих положень у ракурсі нашого дослідження дозволяє зробити певні припущення. По-перше, актуальним є ви­значення соціального запиту на професійну діяльність спеціаліс­тів різних сфер фізичного виховання і спорту, а оскільки спорти­вний психолог належить до таких спеціалістів, то дослідження особливостей психологічної готовності психологів до професій­ної діяльності є не тільки своєчасним, а й важливим кроком на шляху реалізації системи кадрового забезпечення галузі. По­друге, розширення та оновлення професійних знань спеціалістів передбачає, як один з напрямків, їх післядипломну освіту, яка, зокрема, може здійснюватися за спеціалізацією «психологія спо­рту», яка опосередковано виступає складовою предмета нашого дослідження. По-третє, формування нового покоління професій­них кадрів у галузі фізичного виховання і спорту потребує підго­товки психологів для роботи у спорті.

Означені заходи передбачають створення умов для збережен­ня та поновлення сфери кваліфікованими фахівцями, забезпечен­ня їх відповідного соціального статусу, як зазначено в Наказі Президента України [217, 10].

Отже, підготовка спортивних психологів з урахуванням їх психологічної готовності до відповідної діяльності підпорядко­вана меті оновлення сфери фізичної культури та спорту кваліфі­кованими кадрами.

Аналізуючи зміст основних положень Наказу Президента [217] можна зробити висновок, що посада спортивного психолога як елемент системи кадрового забезпечення галузі може передба­чати реалізацію таких основних напрямків роботи, як виховання у населення України відповідних мотиваційних настанов, актив­ної орієнтації на здоровий спосіб життя [217, 4]; визначення рів­нів мотивації учасників фізичного виховання, фізичної культури і спорту; психопрофілактику професійних захворювань у спорт­сменів, зміцнення їх здоров'я, зокрема, психічного [217, 40].

Реалізація зазначених напрямів роботи психолога підпорядко­вана завданню впровадження сучасних наукових досягнень у га­лузь фізичної культури і спорту відповідно до Наказу Президента [217, 27].

Таким чином, можна дійти висновку, що усвідомленою є необ­хідність у висококваліфікованих спеціалістах для галузі фізичного виховання, фізичної культури і спорту, які б сприяли вирішенню поставлених перед цією галуззю завдань. Цю вимогу частково може задовольнити спортивний психолог, який психологічними засобами буде всебічно сприяти реалізації завдань цієї галузі.

Як зазначається в Наказі Президента [217], пріоритетними на­прямами спортивної діяльності є збереження і подальше зміц­нення позицій українського спорту на міжнародній арені, вдос­коналення діючої системи підготовки спортсменів вищої кваліфікації та олімпійського резерву, зокрема психологічної під­готовки, використання спорту як засобу виховання патріотизму, високих суспільних ідеалів, мотивації до фізичного та духовного самовдосконалення особи.

Виходячи з викладеного, слід зазначити такі актуальні напря­ми професійної діяльності психолога у спорті: забезпечення сприятливих психологічних умов для розвитку видів спорту, в яких спортсмени України мають реальні можливості досягти ви­соких результатів на міжнародній арені; збереження висококва­ліфікованих спеціалістів галузі, створення і запровадження сис­теми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців для роботи у спорті, зокрема психологів; створення ефе­ктивної системи соціально-психологічної адаптації учасників спортивного руху та ветеранів спорту.