ГЛОСАРІЙ

АКТИВНІСТЬ ВОЛЬОВА основними ознаками вольової активності спортсмена є: свідома постановка мети і подолання труднощів, що ви­никають на шляху до її досягнення. Вольові дії різні як за своєю трива­лістю, так і за компонентами.

Розрізняють ряд психічних станів у вольовій активності:

а)         вольової активності й пасивності;

б)         рішучості й нерішучості;

в)         впевненості й непевності;

г)         боротьби мотивів;

д)         стриманості, нестриманості й каяття.

АЛЬТЕРНАТИВИ МОТИВАЦІЙНІ необхідність вибору спортсменом одного з двох протилежних взаємовиключних мотивів змагальної діяльно­сті (наприклад, нападати чи захищатися). Види мотиваційних альтернатив:

Психотактична альтернатива диктує техніко-тактичний харак­тер дій:

«Нападати чи не нападати?», «Якщо нападати, то як?», «Якщо напа­ду я, то що буде робити супротивник: захищатися чи відступати, конта­ктувати?» та ін.

Притягально-імовірна альтернатива — характеризує протиріччя між рівнем домагань спортсмена і сумнівами у своїх можливостях: «Хочу виграти, але супротивник сильніше!», «Маю виграти, але недо­статньо готовий!», «Можу бути першим, але можу й програти» і т.ін.

Морально-поведінкова альтернатива — визначає морально-етичну сторону діяльності спортсмена: «Треба бути коректним, але спортивно злим», «Для команди доцільний один варіант дій, а особисто для мене — інший».

АНТИЦИПАЦІЯ передбачення спортсменом майбутніх ситуацій, на основі чого для нього відкривається можливість здійснення своєчасних і відповідних ситуацій, дій з необхідним для спортсмена результатом. Здатність спортсмена діяти у просторі й часі з випередженням подій, обставин, майстерності, реалізованих у минулому — сьогоденні. Це розгорнуте уявлення про те, чого хоче спортсмен (і тренер), до чого він прагне, у напрямки чого діє.

Б

БАР'ЄРИ ПСИХОЛОГІЧНІ різновид суб'єктивних труднощів спорт­смена, що виявляються, як правило, на змаганнях у спорті вищих досяг­нень у формі надмірного хвилювання, загостреного почуття відповідаль­ності, нерішучості, нестримного бажання перемоги чи нав'язливих думок про можливу поразку, у розгубленості й пригніченості, у непевності спортсмена в собі тощо. Б. п. формують негативні психічні стани, вони створюються під впливом форсованої підготовки спортсмена, завищеного рівня домагань перемоги, надмірної самостимуляції, несприятливої обста­новки змагань, недоліків у психологічній підготовленості спортсмена, його непідготовленості до великих психічних і фізичних навантажень тощо. Нерідко в Б.п. спортсмена винний тренер, який вимагає неможливого чи ігнорує потреби спортсмена. У цих випадках послаблюється воля спорт­смена: губиться контроль над собою, своїми думками і почуттями; усклад­нюється зосередження, порушуються розподіл і перенесення уваги в тех­нічних і тактичних діях, що в кінцевому підсумку не дає змоги повною мірою реалізувати свої можливості на змаганнях. Щоб попередити виник­нення Б.п., тренерові та психологу необхідні психологічна грамотність й індивідуальний підхід до спортсмена.

В

ВИТРИВАЛІСТЬ СПОРТИВНА фізична, емоційна, психологічна, се­нсорна, розумова витривалість спортсмена.

ВИХОВАННЯ ОЛІМПІЙСЬКЕ освоєння цінностей фізичної культу­ри у зв'язку з пізнанням їх історичного й гуманістичного потенціалу.

ВІДБІР СПОРТИВНИЙ 1) система організаційно-методичних захо­дів, які передбачають педагогічні, психологічні, соціологічні та медико-біологічні методи дослідження, на основі яких виявляють здібності під­літків та юнаків для спеціалізації в конкретному виді чи у групі видів спорту. Відповідно діяльність психолога передбачає спортивний відбір за допомогою психологічних засобів;

процедура пошуку найбільш обдарованих людей, здатних досягти високих результатів у конкретному виді спорту;

вид професійного відбору найбільш обдарованих і підготовлених спортсменів. Розрізняють кілька етапів і різновидів В.с., які у сукупнос­ті становлять єдину систему, використовувану в підготовці спортсме­нів: а) профорієнтація спортивна; б) первинний відбір; в) вторинний відбір; г) завершальний відбір.

Спортивна профорієнтація має на меті виявити схильності і най­більш загальні задатки в новачків та оцінити ступінь їх придатності для занять конкретним видом спорту. Первинний відбір використовується на початковому етапі спортивної підготовки і забезпечує залучення до регулярних спортивно-тренувальних занять найбільш здібного контин­генту. Вторинний відбір здійснюється після завершення .базового етапу спортивної підготовки. Виявляють перспективних й обдарованих спортсменів, дають рекомендації з індивідуалізації їх підготовки (на­приклад, про доцільність подальшої спеціалізації в тому чи іншому виді чи дисципліні, на тому чи іншому місці в ігровій команді тощо). Завер­шальний відбір проводять на етапі переходу з юнацького спорту у спорт вищих досягнень. Його мета полягає у виявленні темпів приросту спортивної майстерності і, отже, у прогнозі подальших перспектив спортсмена як аматора чи професіонала.

ВІДНОВЛЕННЯ У СПОРТІ — фактор, що дає змогу розробити оптима­льний режим роботи й відпочинку спортсмена у спортивному трену­ванні.

г

ГРУПА СПОРТИВНА — група, до складу якої входять не менше ніж 2 та не більше ніж 25 чоловік, об'єднаних загальною метою спортивної діяльності, виконуваної під контролем тренера, інструктора та судді. Ця діяльність характеризується як індивідуальними, так і спільними фізич­ними зусиллями, спрямованими на досягнення високих особистих та командних результатів, регламентованих часом, статтю, віком, прави­лами та нормами. У зв'язку з цим слід розрізняти групи спортивні та фізкультурні.

Діяльність фізкультурних груп, хоча й регламентована тривалістю занять, правилами та іншим, усе ж таки не спрямована на досягнення високого командного чи індивідуального результату, як спорт вищих досягнень. Фізкультурні групи мають на меті зміцнення здоров'я, усу­нення наслідків розумової та фізичної втомленості, відновлення психі­чної рівноваги та гарного настрою.

д

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОФЕСІЙНА — 1) це складний багатоознаковий об'єкт, котрий становить собою систему, інтегруючим компонентом якої є суб'єкт праці що забезпечує її життєдіяльність і здійснює взаємодію всіх компонентів системи з урахуванням різноманіття ознак, які відо­бражають її специфіку; 2) активність, спрямована на задоволення по­треб і соціально обумовлена за метою.

ДІЯЛЬНІСТЬ СПОРТИВНА активний, спрямований на вищі спорти­вні досягнення, процес удосконалення майстерності спортсмена.

ДОМІНАНТА панівний осередок збудження у центральній нервовій системі, що визначає поточну діяльність організму (A.A. Ухтомський, 1923). Основні риси Д.:

підвищена збудливість нервових центрів;

стійкість їх збудження у часі;

здатність до сумації сторонніх роздратувань;

інерція.

Створюють Д. різні гуморальні й нервові впливи (тривалі аферентні імпульсації, гормональні перебудови в організмі). Д. уповільнює діяль­ність інших відділів мозку, впливаючи на них — так зване сполучене гальмування.

ДОСЯГНЕННЯ СПОРТИВНІ показник спортивної майстерності і здіб­ностей спортсмена, виражений у конкретних результатах. У кожному кон­кретному випадку спортивне досягнення визначено обдарованістю спорт­смена, ефективністю реалізованої системи підготовки. Найвищі спортивні досягнення є показником, що відбиває можливості людини в даному виді спорту на конкретному етапі її розвитку. Найвищі спортивні досягнення, якщо вони виражені в точних, звичайних мірах, називають спортивними рекордами. В інших видах спорту абсолютно найвищим досягненням є пе­ремога у змаганнях найвищого масштабу.

Е

ЕКСПЕРТИЗА ПСИХОЛОГІЧНА участь психолога в оцінці нових технологій тренувального процесу дітей, підлітків, молоді і спортивних інновацій, визначення доцільності їх упровадження з психологічної то­чки зору; сприяння розробці та використанню нових спеціальних пси-ходіагностичних методик для роботи у спортивних установах.

З

ЗАВДАННЯ ДІЇ модель майбутньої дії в цілому, створена у свідомос­ті спортсмена. Мета тренувального заняття — досягнення ідеально точ­ного втілення завдання дії в матеріал живих рухів.

ЗАПИТ СОЦІАЛЬНИЙ потреба в певних фахівцях, яка містить соці­альні очікування та настанови щодо функціональних обов'язків та про­фесійних ролей спеціаліста; виражається в кількості робочих місць, що можуть бути надані фахівцеві (наприклад, психологу у спорті).

ЗАСВОЄННЯ цілісний процес сприйняття рухів, їх осмислювання, запам'ятовування й оволодіння ними, що дає змогу спортсмену успіш­но діяти в різних ситуаціях.

ЗГУРТОВАНІСТЬ ГРУПОВА властивість групи, що відображує сту­пінь її психологічної єдності й цілісності. Як показники консолідації групи розглядають зв'язки членів групи: емоційні, функціонально-рольові, ціннісно-нормативні.

У першому випадку 3. г. характеризується «індексом» групової згу­ртованості. «Індекс» 3. г. визначається за даними соціометрії й показує відношення кількості взаємних виборів до теоретично можливої для певної групи (чим більший індекс, тим вища 3. г.).

У другому випадку 3. г. розглядають як узгодження функціонально-рольових сподівань учасників спільної діяльності.

У третьому випадку 3.г. розглядають як ціннісно-орієнтаційну і пред­метно-ціннісну єдність. Ціннісно-орієнтаційна єдність групи виражається у ступені подібності думок, оцінок, ставлення членів групи до об'єктів (явищ, подій, цілей і цінностей), найбільш значущих для життєдіяльності групи. Предметно-ціннісна єдність групи виявляється у близькості цінніс­них уявлень членів групи про предмет спільної діяльності, а також практи­чною реалізацією цих представлень у конкретних умовах діяльності.

ЗМАГАННЯ СПОРТИВНЕ 1) невід'ємний засіб діяльності спортсме­на, пов'язаний з публічністю виступу, здійснюваного на межі психоло­гічних і фізичних можливостей спортсмена; 2) процес конкурентного зіставлення реальних спортивно-досяжних можливостей спортсменів (спортивних команд), організований у формі регламентованого супер­ництва, упорядкованої боротьби за першість або за інший доступний результат. 3. с. — це більш широке поняття, яке охоплює:

1)         змагальну діяльність спортсменів (їх змагання);

співучасть (непряма допоміжна, видовищна й інша непряма участь) у змаганні зацікавлених осіб (тренерів, спортивних арбітрів, уболівальників та інших);

зумовлені спортивним змаганням відносини між безпосередніми його учасниками (спортсменами) і співучасниками;

форми організації змагальної діяльності, поведінка учасників і співучасників змагання і відносини між ними, що додають усьому цьо­му упорядкованість як цілісній спортивній події.

Інакше кажучи, поняття «спортивне змагання» у широкому значенні на­лежить до багатоаспектного явища спортивного життя, що має у своїй основі змагання спортсменів і зумовлене відносинами його безпосередніх учасників і співучасників, поведінка яких організована у належних у спорті формах.

ЗУСИЛЛЯ ВОЛЬОВЕ У СПОРТІ свідоме напруження психологічних і фізичних можливостей спортсмена з метою подолання перешкод; спе­цифічний механізм волі, за допомогою якого здійснюється подолання перешкод, зумовлених різними за змістом і ступенем труднощами.

І

ІНФОРМАЦІЯ, що надходить до спортсмена під час виконання рухової діяльності, поділяється на такі компоненти:

Сигнально-мотиваційна інформація — забезпечує мотивацію ру­хових дій, пусковий сигнал до дії, упізнання й оцінювання спортсменом небезпечної ситуації у разі її виникнення.

Інформація зворотного зв'язку — належить до контролю над ви­конанням рухів (тілом і його частинами, переміщенням снарядів, парт­нерів і суперників, розвитком ситуації тощо.).

Фонова інформація — інша інформація, пов'язана з нагрома­дженням різного роду знань, оцінюванням й орієнтацією спортсмена в навколишньому середовищі.

Неважлива інформація та інформація, що збиває, — ускладнює раціональну рухову діяльність спортсмена.

к

КАР'ЄРА СПОРТИВНА — багаторічна спортивна діяльність, націлена на високі досягнення і пов'язана з постійним самовдосконаленням лю­дини в одному чи кількох видах спорту.

КВАЛІФІКАЦІЯ СПОРТИВНА — стійка характеристика спортсмена, що узагальнює підсумки виступів на спортивних змаганнях за певний відрізок часу. її оцінюють за середнім рівнем спортивних результатів, величинами найкращих і найгірших результатів і різницею між ними, кількістю результатів, близьких до найкращих, середніх і найгірші, особливостям змагань, на яких досягнуто результати.

КОМПЕНСАЦІЯ У СПОРТІ — активізація одних специфічних умінь і якостей спортсмена з метою компенсації слабких сторін підготовленос­ті для досягнення оптимального результату діяльності. Найбільш типо­ві варіанти компенсації:

1) недоліки тактичного мислення компенсуються швидкістю рухо­вих реакцій, стійкістю і розподілом уваги, почуттям часу, дистанції, моменту та ін.;

недоліки розподілу уваги компенсуються швидкістю сприйняття і розумових операцій, точністю м'язово-рухової диференціації;

недоліки перенесення уваги компенсуються швидкістю рухових ре­акцій, здатністю точно прогнозувати зміни ситуації, почуттям часу та ін.

КОНСУЛЬТУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНЕ — 1) зміст цієї роботи полягає у консультуванні спортсменів та їх тренерів з питань психологічного компонента тренувального та змагального процесів; у створенні сприя­тливих психологічних умов для розвитку особистості спортсмена; у на­данні допомоги при вирішенні проблем психологічного характеру у спортсменів, тренерів та керівників спортивних закладів; консульту­вання може проводитися в індивідуальній чи груповій формі; 2) органі­зація і супровід процесу усвідомлення і вирішення суб'єктами спортив­ної діяльності своїх проблем психологічного характеру.

КОНТРОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНИЙ — у спортсменів припускає наявність самостійних систем знань:

система знань психологічного контролю — ідеальних рухів, дій, тренувального процесу;

система знань психологічного контролю — процедури виміру чи надання числа і міри руховим проявам спортсмена.

КОНФЛІКТНІСТЬ СПОРТИВНА — результат дій на спортсмена спе­цифічних змагальних умов, що призводять до стресу. Види спортивної конфліктності:

знаково-змістова конфліктність — характеризується зовнішнім розходженням характеристик поведінки супротивника і її внутрішнього змісту, прагненням сховати справжній зміст дій маскуванням, помил­ковими рухами та ін.;

чуттєво-візуальна конфліктність визначається різнохарактерністю діяльності і різночитанням сприйняття різних аналізаторів. Так, рухо­вий аналізатор може свідчити про один характер дій, а зоровий — про інший.

КУЛЬТУРА ОЛІМПІЙСЬКА — це специфічна форма життя, що включає духовний зміст спорту. Вона несе в собі історичний, світоглядний аксеоло-гічний потенціал, у результаті чого зростає рівень олімпійської освіти, зміст якої має визначатися опануванням цінностей олімпійської культури.

КУЛЬТУРА СПОРТИВНА — складова загальної культури людства. Установи і блага, створені для інтенсивного використання фізичних вправ у рамках змагальної діяльності, що має на меті першість і рекор­ди унаслідок фізичного і духовного удосконалювання людини.

КУЛЬТУРА ФІЗИЧНА — сукупність суспільних ідей, знань, заходів, досягнень і факторів, істотних для фізичного удосконалювання люди­ни. Фізична культура складається з трьох органічно пов'язаних між со­бою частин:

фізичне виховання — процес управління фізичним розвитком і фізичною освітою людини, за допомогою фізичних вправ, сил природи з метою розвитку необхідних для життя і діяльності фізичних якостей, рухових навичок і умінь;

спорт ігрової діяльності, спрямований на розкриття рухових мо­жливостей людини, в умовах суперництва;

фізична рекреація — органічна частина фізичної культури, спря­мована на використання фізичних вправ і природних сил з метою від­новлення працездатності, активного відпочинку, розваг індивіда.

л

ЛІДЕР У СПОРТИВНОМУ КОЛЕКТИВІ — особистість, яка завдяки своїми особистісним якостям впливає на інших при вирішенні спортив­них завдань. Такий спортсмен ясно розуміє завдання віддаленого і най­ближчого майбутнього команди, бачить шлях їхнього оптимального рішення і діє на більш високому рівні, ніж інші члени команди (лідер-виконавець, універсальний лідер і т.ін.).

м

МАЙСТЕРНІСТЬ І ТВОРЧІСТЬ ТРЕНЕРА ПЕДАГОГІЧНА — це високий рівень професійної діяльності тренера. 3овні вона виявляється в успішному творчому рішенні різноманітних педагогічних завдань, в ефективному до­сягненні цілей навчально-виховної роботи у спорті. 3 «внутрішньої сторо­ни» педагогічна майстерність — це функціонуюча система знань, навичок, умінь, психічних процесів, властивостей особистості тренера, що забезпе­чують виконання педагогічних завдань. Діяльність педагога-майстра харак­теризується педагогічною доцільністю, індивідуально-творчим характером за змістом й оптимальністю у виборі засобів. Високий рівень розвитку ряду професійних умінь зумовлює майстерність. У цьому значенні майстерність не завжди збігається з творчістю. Багато знахідок можуть народжуватися у молодих тренерів, які не повністю опанували майстерність, що структурно визначає такі складові: педагогічна спрямованість особистості, професійні знання, здібності до педагогічної діяльності, педагогічна техніка.

МЕДИЦИНА СПОРТИВНА — наука, що вивчає позитивні й негативні впливи різних ступенів фізичного навантаження (від гіпо — до гіперкі-незії) на організм здорової і хворої людини з метою визначення опти­мального ступеня фізичної активності для поліпшення і зміцнення здо­ров'я, підвищення рівня функціонального стану, зростання спортивних досягнень, а також профілактики й лікування різних захворювань.

МЕХАНІЗМ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ РУХІВ — має дві сторони: 1 — стосовно подолання чи відстеження надлишкових або малоефективних спо­собів регуляції рухів і перетворення виділеного оптимального варіанта рі­шення рухового завдання у керовану систему; 2 — стосовно удосконалення процесу вирішення рухового завдання, виділеного як оптимальний варіант.

МИСЛЕННЯ ТАКТИЧНЕ (ОПЕРАТИВНЕ) — такий вид мислення, у про­цесі якого спортсмен орієнтується на встановлення оптимального зв'язку між процесом вирішення рухового завдання й умовами, у яких він діє.

н

НАВАНТАЖЕННЯ СПОРТИВНЕ — вплив фізичних вправ на організм спортсмена, що викликають активну реакцію його функціональних систем.

НАВИЧКИ СПОРТСМЕНА — усталені способи заучених дій. До утво­рених навичок веде побудова рухів, пошуки і визначення оптимального способу вирішення рухового завдання, визначення змісту, образу рухів і провідних дій мотивації.

НАПРУЖЕНІСТЬ ТРЕНУВАННЯ ПСИХІЧНА — пов'язана з підвищен­ням функціонування уваги спортсмена, спрямованої на сприйняття ру­хів, з їхнім проектуванням, максимальною напруженістю символічного мислення і фізичною напруженістю у вирішенні рухового завдання.

О

ОРІЄНТАЦІЯ СПОРТИВНА — визначення перспективних напрямів до­сягнення вищої спортивної майстерності спортсмена, засноване на ви­вченні задатків і здібностей формування їх майстерності.

ОСВІТА ПСИХОЛОГІЧНА — підвищення рівня психологічної компе­тентності основних суб'єктів діяльності у спорті (спортсменів і трене­рів), а також директорів закладів фізичної культури та спорту.

п

ПЕДАГОГІКА СПОРТУ — галузь педагогіки, що виокремилася в само­стійну науку і навчальну дисципліну в ряді східноєвропейських країн.

У Росії близько п'ятнадцяти останніх років П. с. досить інтенсивно роз­вивається, але офіційний статус науки ще не набула.

ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ТРЕНЕРА це насамперед активний процес праці педагога-тренера, спрямований на пошуки більш раціона­льних шляхів навчально-виховної роботи, ефективного рішення педаго­гічних проблем. Це такий стан педагогічної діяльності, коли педагог працює не «сліпо», а багато чого досліджує і на основі вже досягнутого наукою і практикою проектує, створює свій досвід. Сутність П. т. т. по­лягає у створенні нових засобів впливу на спортсменів. Педагогічні ви­находи тренера можуть бути як у галузі «композиції» змісту інформації у навчально-тренувальній діяльності, так і в галузі добору й організації нових форм і методів навчання й виховання, у засобах вирішення педа­гогічних завдань, у винаході технічних засобів навчання.

ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ — процес, що охоплює питання організації та побудови спортивного тренування, змагальної діяльності, застосування позатренувальних і позазмагальних факторів підвищення працездатності й результативності спортсмена для участі у змаганнях. Науково обґрунтоване планування забезпечує високу ефективність підготовки, дає змогу врахувати індивідуальні особливості тих, хто займається спортом, матеріально-технічні, психо­логічні, кліматичні та інші умови.

ПРИМХЛИВІСТЬ — характеристика поведінки спортсмена, що відо­бражає стан психічного перенапруження. Примхливість часто виникає в тренувальному процесі при перенесенні спортсменом незвичних для нього тривалих і великих за обсягом фізичних навантажень. Примхли­вість виявляється в невдоволенні спортсмена умовами тренування й об­сягами навантажень, вимогами тренера, побутовими умовами тощо. Примхливість виражається у словах, жестах, інтонаціях спортсмена, у його поведінці. Одна з істотних ознак примхливості — необґрунтова­ність претензій і невдоволення, часта зміна «об'єктів» невдоволення.

Власне кажучи, примхливість є свідомим чи неусвідомленим засо­бом самовиправдання спортсменом власної слабкості, утоми, небажан­ня виконувати необхідні навантаження. Примхливість — це реакція на дискомфортну для спортсмена ситуацію і форма психологічної розряд­ки, засіб зняття напруженості.

Примхливість як ознака стану нервозності має коригуватися психо­логом різними засобами і, в першу чергу, роз'ясненням причин такого стану. Психолог повинен навчити спортсмена контролювати і регулю­вати стан психічного напруження.

ПРИНЦИПИ ТРЕНУВАННЯ основні положення, що лежать в основі тренування спортсмена, і закономірні якості тренувального впливу й реакції на них організму спортсмена, а також між різними складовими змісту спортивного тренування: спрямованість до вищих досягнень, по­глиблена спеціалізація, безперервність тренувального процесу, поєд­нання поступовості збільшення навантаження і тенденції до максима­льних навантажень, варіативність і хвилеподібність навантажень, цик­лічність тренувального процесу, єдність і взаємозв'язок структури змагальної діяльності та структури підготовленості.

ПРОГНОЗУВАННЯ — розробка прогнозу у спорті — форма конкрети­зації спортсменом передбачення перспектив розвитку того чи іншого процесу або явища, характерного для спортивної діяльності. Завдання прогнозування полягає у виявленні ймовірного розвитку конкретного явища, що найбільшою мірою відбиває передові тенденції, відповідає науковому знанню й визначає процес і досягнення заданого ефекту. Прогнозування тісно пов'язане з управлінням, тому що забезпечує до­сить обґрунтовані передумови для прийняття управлінських рішень, як у сфері організації спортсмена, так і у сфері спортивної підготовки (у тому числі й психологічної) до змагальної діяльності. Прогнозування поділяють на короткострокове, середньострокове, довгострокове та над-довгострокове.

ПРОГНОСТИКА ПСИХОЛОГІЧНА — створення моделей поведінки

спортивної групи та окремого спортсмена, прогнозування їх психічного розвитку в різних умовах тощо.

ПРОФОРІЄНТАЦІЯ СПОРТИВНА комплекс психо-педагогічних за­ходів щодо виявлення задатків і схильностей до занять певними видами спортивної діяльності. Необхідність П. с. зумовлена виключно високи­ми вимогами сучасного спорту. Головне завдання П. с. полягає у пра­вильному виборі спортивної спеціалізації. Критерієм П. с. виступає ступінь збігу індивідуальних особливостей індивіда з вимогами виду спорту, що обирається. Чим глибше виявляються задатки і схильності, тим точніше може бути зроблений вибір виду спорту для самореаліза-ції. Помилки П. с. зумовлюють негативні наслідки соціалізації особис­тості. П. с. передує спортивному відбору і базується на науково обґрун­тованому прогнозуванні можливостей індивіда у спорті. На відміну від спортивного відбору, що означає вибір найкращих спортсменів, метою П. с. є встановлення відповідності між потенційними здібностями й ви­могами певних видів спорту. Правильне здійснення П. с. дає змогу ко­жному індивіду знайти своє місце в спорті. Психодіагностика спортив­них здібностей ґрунтується на знанні змісту спорту й об'єктивно існуючих залежностей між певними властивостями і якостями особис­тості та потенційними можливостями високоефективної діяльності в екстремальних умовах спортивного змагання.

ПРОЦЕСИ ПСИХІЧНІ — психічні явища в їх динаміці, становленні й розви­тку в часі. Зазвичай серед П. п. розрізняють відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уяву, емоції і почуття, волю і мовлення; їх групють у три класи (сфери) психіки: пізнавальні (когнітивні), емоційні та вольові.

ПРОЦЕС УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ СПОРТСМЕНОМ (у ході змагально­го двобою) складається з таких етапів:

Реальну обстановку двобою «переводять» на схему плацдарму.

Мету співвідносять у свідомості зі схемою.

До обстановки двобою підбирають ті чи інші техніко-тактичні за­соби — доктрину.

ПСИХІЧНІ СТАНИ, ВИКЛИКАНІ НАВАНТАЖЕННЯМ РІЗНОГО РІВ­НЯ: 1) втома — суб'єктивне переживання навантаження від виконаної роботи;

стомлення — супроводжується синдромом зупинки на досягну­тому рівні і «плато» розвитку рухів;

перевтома — ознака порушення функцій органів і систем від пе­ренапруги і непомірної роботи.

ПСИХОДИНАМІКА СПОРТИВНОЇ ГРУПИ — галузь соціально-

психологічних явищ, що характеризують будь-яку спортивну групу. Ці явища визначаються спільною діяльністю спортсменів, їх спілку­ванням, різними видами взаємодій (ігрова, спортивно-ігрова, дозві­льна, побутова, змагальна тощо). Істотним фактором П. с. г. є керів­ництво і лідерство, що впливають на динаміку відносин і взаємин у горизонтальному й вертикальному зрізах. Різноманіття та якісний стан групових психологічних феноменів-згуртованості, клімату, су­місності, групових цінностей, норм та ін. — значно зумовлені сти­лем керівництва і лідерства, сформованістю лідерських процесів, орієнтацією спортивної групи на рівень досягнень тощо. У явищах П. с. г. відбиті насамперед мінливі тенденції спортивної групи як суб'єкта діяльності.

ПСИХОДІАГНОСТИКА ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ — дослідження особ­ливостей вольових зусиль і вольових якостей спортсмена шляхом тес­тування за допомогою різних методів опитування, спостережень і екс­периментів. Експериментальне вивчення волі спортсмена проводять у спеціально створених ситуаціях, що потребують переважного прояву певної вольової якості — сміливості, наполегливості чи витримки — з наступною кількісною реєстрацією якості виконання запропонованої рухової дії. Тестові ситуації створюють у природних і лабораторних умовах. Наприклад, моделювання ситуацій ризику спортсмена з вико­ристанням і без використання спеціальної апаратури.

ПСИХОДІАГНОСТИКА У СПОРТІ — дослідження й оцінювання спор­тивно важливих якостей, індивідуальних і особистісних особливостей, настанов і станів психологічної готовності спортсменів до змагань. Психодіагностику здійснюють за трьома напрямками.

ПСИХОДІАГНОСТИКА У СПОРТІ — інструментальне обстеження

спортсмена з метою якісного і кількісного опису окремих психологіч­них параметрів і їх тимчасових зв'язків.

ПСИХОЛОГ СПОРТИВНИЙ — психолог-професіонал, який спеціалізу­ється в галузі психології спорту, володіє теоретичними знаннями, мето­дами й навичками психодіагностики, психорегуляції тощо, уміє тактов­но і вчасно надавати спортсмену і тренеру корисну інформацію.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА СПОРТСМЕНІВ ДО ЗМАГАНЬ —

комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію психічного стану спорт­смена перед стартом в умовах тренування; складання психологічних характеристик спортсменів.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СПОРТІ — це комплекс заходів, здійснюваних психологом і спрямованих на спеціальний розвиток, удо­сконалювання й оптимізацію систем психічного регулювання функцій організму, поведінки і діяльності спортсмена з урахуванням виду спорту.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ СПОРТСМЕНА — галузь спортивної

психології, предметом якої виступає спортсмен як особистість і суб'єкт спортивної діяльності. При вивченні П. о. с. розрізняють такі чотири комплекси психологічних якостей і властивостей: темперамент, харак­тер, здібності і спрямованість (мотивація). Виділяють також загальні риси особистості спортсмена, що характеризують його як представника конкретної команди і суспільства з певним політичним ладом і культу­рою: систему ролей, позицій, відносин даного спортсмена з партнерами і суперниками, із тренерами, суддями. Ядро П. о. с. — її індивідуаль­ність — неповторна цілісність психічних рис, що відрізняє даного інди­віда від інших людей. П. о. с. вивчає спортсмена як суб'єкта й індивіду­альність.

ПСИХОЛОГІЯ ПЕРЕМОГИ — цей стан піднесених почуттів характери­зує самоствердження Я спортсмена, а у ряді випадків і еквівалентний МИ, коли здобуто командну перемогу. Почуття МИ переживають як відчуття єдності з колективом-командою. Емоції та почуття переможця можуть бути охарактеризовані як гордість спортсмена за себе і за свою команду.

ПСИХОЛОГІЯ РЕКОРДУ. Рекорд — це найвище спортивне досягнення, що демонструє максимум функціональних можливостей спортсмена: м'язових, біомеханічних і біоенергетичних, психологічних — у конкре­тному виді спортивної діяльності. При досягненні рекордного результа­ту можна говорити про оптимальне поєднання інтелектуальних, емо­ційних і вольових компонентів діяльності спортсмена. При цьому безпосередньо в процесі встановлення рекорду найперше значення ма­ють мотивація досягнення успіху, рівень домагань і підготовленості, можливості емоційно-вольової регуляції діяльності спортсмена.

ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ — 1) галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності прояву та розвитку психіки людини в умовах спортив­ної діяльності. Психологія спорту розробляє психологічні основи на­вчання й виховання спортсменів в умовах змагального процесу, роз­криває закономірності вироблення спортивних навичок та вмінь, дослі­джує поведінку спортсменів в умовах змагального процесу, розкриває закономірності формування вольових та моральних якостей, необхід­них для досягнення перемоги у спортивних змаганнях; 2) спеціальна галузь психологічної науки, предметом якої є психологічні особливості спортивної діяльності в її різноманітних видах і психологічні особливо­сті особистості спортсмена. Психологія спорту як спеціальна галузь психологічної науки вивчає закономірності прояву й розвитку психі­ки діяльної особистості у специфічних умовах фізичного виховання і спорту.

Основними завданнями П. с. є такі:

Підвищення ефективності тренування спортсмена за рахунок фор­мування рухових навичок і умінь, створення психологічних умов для дося­гнення високих показників сили, витривалості, спритності рухів, розвиток спеціалізованих видів сприйняття (почуття часу, дистанції) тощо.

Психологічна підготовка до змагань.

Довільна психічна регуляція.

Формування особистості спортсмена в колективній діяльності і при спілкуванні з тренером.

ПСИХОЛОГІЯ ТАКТИЧНОГО ДВОБОЮ. Усякий двобій становить со­бою суперництво двох інтелектів, що поставили собі за мету досягнен­ня перемоги над суперником. У боротьбі за перевагу обидві сторони шукають явні й неявні шляхи до створення і реалізації якої-небудь пе­реваги. Кожен із тих, хто змагається, заздалегідь готується до двобою, намічаючи свій тактичний план-задум боротьби. Суперники обмірко­вують слабкі й сильні сторони один одного, намічають свої контр дії, що спираються на врахування усіх відомих їм факторів. З моменту по­чатку змагання тактичний задум починає здійснюватися. Реалізація плану-задуму становить головний і найбільш складний зміст П. т. д. Суть його полягає у розгадуванні задуму суперника і реалізації шляхів для його руйнування й використання для власної вигоди. При цьому іс­тотну роль у П. т. д. грає вибір ефективного психологічного стилю ве­дення двобою. Вичікувальний, пасивний стиль найменш прийнятний, тому що призводить до втрати ініціативи. Нав'язування своєї волі, по­становка перед суперником різноманітних і багато в чому несподіваних завдань дають змогу захопити лідерство і домогтися успіху.

ПСИХОМЕТРІЯ (У СПОРТІ) система вимірювальних процедур, ме­тою яких є побудова психометричних шкал, що вимірюють індивідуа­льно-психологічні особливості і властивості особистості спортсмена. П. у більш вузькому значенні —це вимірювання тимчасових характерис­тик психічних процесів, і в цій якості П. включає методи психофізики. Найважливішою ознакою психометричних процедур є їх стандартизо-ваність, що передбачає проведення досліджень при якомога постійних зовнішніх умовах.

В останні роки (Ю.М. Забродін, Б.Ф. Ломов та ін.) намітилася тен­денція створення психометричних процедур і математичних моделей, що дають змогу враховувати як змінні стимульної ситуації, так і суб'єктивні, індивідуальні особливості досліджуваних.

ПСИХОПАУЗА відпочинок, спрямований на активізацію процесів від­новлення і працездатності спортсмена. П. вводять у тренувальні заняття як обов'язкову його складову. За 2-годинне тренування рекомендовано роби­ти 2—4 паузи тривалістю до 5 хвилин. П. може бути активною (у русі) чи пасивною (без руху). Активна П. містить у собі такі фази: 1) протягом 30 с виконують спеціальні фізичні вправи, що включають завдання на розтягу­вання конкретних м'язів, потім їх статичне напруження і, нарешті, довіль­не розслаблення; 2) розслаблення, за період тривалістю до 2 хвилин потрі­бно домогтися відчуття спокою, відпочинку, психічної волі, релаксації; 3) ідеомоторне тренування в період П., основною у цій фазі є концентрація уваги на уявному виконанні спортивних рухів.

ПСИХОПРОФІЛАКТИКА У СПОРТІ діяльність психолога, спрямо­вана на своєчасне попередження відхилень у становленні особистості спортсмена, міжособистісних відносинах у спортивних групах, запобі­гання конфліктам між спортсменами та тренерами, тощо.

ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ СПОРТУ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА — наукова дисци­пліна, що вивчає типологічні особливості спортсменів у зв'язку з успі­шністю діяльності і стилем їх поведінки й діяльності. Теоретичними основами П. с. д., що слугували її зародженню, стали вчення І.П. Пав­лова про загальні і спеціальні типи вищої нервової діяльності, вчення Юнга і Кречмера про конституціональні типи, дослідження школи Б.М. Теплова про властивості нервової системи і школи В.С. Мерліна про властивості темпераменту і стилі діяльності.

Р

РЕАБІЛІТАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНА робота психолога з надання пси­хологічної допомоги спортсменам і тренерам після перенесеного стре­су, тяжкої хвороби, фізичної травми чи вимушеної тривалої відсутності у спорті.

РЕФЛЕКСИВНА ВЗАЄМОДІЯ УЧАСНИКІВ ЗМАГАНЬ — передбачає, що кожний з учасників змагання (спортивного двобою) відображає у своєму мисленні міркування інших учасників, суперників та партнерів і після цього приймає рішення.

РОБОТА КОРЕКЦІЙНА У СПОРТІ — система засобів впливу психо­лога на особистість спортсмена чи тренера, що сприяють їх психоло­гічній і поведінковій гармонізації, усуненню відхилень в індивідуа­льному розвитку та поведінці, а також усуненню їх психологічних проблем.

РОБОТА ПСИХОДІАГНОСТИЧНА — діяльність психолога, спрямова­на на використання спеціальних методів діагностики особистості та міжособистісних відносин для виявлення індивідуальних якостей спортсмена й тренера і їх проблем, а також особливостей спортивних груп за різними показниками та умовами тренувального процесу. Для успішного виконання психодіагностики психологу у спорті необхідне знання теорій психології — психодіагностичні знання; особливостей спортсменів (виду спорту), з якими проводиться психодіагностика; ви­сокий рівень володіння певними тестами та методиками; уміння корек­тно інтерпретувати отримані результати, оформлювати висновки та ре­комендації, а також програм корекції, розвитку та профілактики на основі даних психодіагностики.

РОБОТА РОЗВИВАЮЧА У СПОРТІ — системна робота психолога з ме­тою розвитку в особистості спортсмена (тренера) необхідних психоло­гічних якостей, здібностей.

с

САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНА — сукупність методів активного самовпливу з метою оптимізації психічних і фізичних функцій спорт­смена.

СИСТЕМА СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ — сукупність знань, прин­ципів, методів і спортивних досягнень, а також сама практична діяль­ність з організації й управління тренувальним процесом. Структурними одиницями цього поняття є система спортивного тренування в окремих видах спорту, у групах споріднених видів спорту.

СПРИЙНЯТТЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ — виникають у конкретних умовах

спортивної діяльності, що викликає у спортсмена виникнення і розви­ток глибоких специфічних відчуттів, пов'язаних зі спеціалізацією. Спе­цифіку таких сприйняттів визначають особливості виду спорту, у якому спеціалізується спортсмен. У спортивній практиці ці спеціалізовані ви­ди називають «почуттями».

СПОРТ (у вузькому значенні) — діяльність, що історично виділилася і сформувалася переважно у сфері фізичної культури у вигляді змагань як спосіб регламентованого протиборчого виявлення, оцінювання люд­ських можливостей у самій цій діяльності, а разом з тим і якісно діючий засіб максимізації сил (здібностей, умінь) мистецьки користатися ними для реалізації досягнення; (у широкому значенні) — охоплює власне змагальну діяльність, підготовку до досягнень у ній, а також специфічні міжлюдські відносини й поведінкові норми, що виникають на основі цієї діяльності.

СПОРТ ВИЩИХ ДОСЯГНЕНЬ специфічний вид людської діяльнос­ті, де об'єктом свідомості та волі людини є перш за все її власне тіло, а також відбувається злиття суб'єкта та об'єкта діяльності, що зумовлює велику роль потреб і мотивів спортсмена в досягненні спортивних ре­зультатів. Спорт вищих досягнень збігається зі станом максимальної реалізації спортивних можливостей спортсмена.

СПОРТ МАСОВИЙ — спорт, у якому змагання і високий спортивний результат мають місце, але більшою мірою його розглядають як засіб фізичного виховання, фізичної рекреації і рухової реабілітації.

СПОРТ ОЛІМПІЙСЬКИЙ — спорт, що має у своїй основі високі гума­ністичні традиції, що реалізують ідеали олімпізму.

СПОРТ ПРОФЕСІЙНИЙ — спорт, зумовлений комерційними інтереса­ми, є матеріальним джерелом існування спортсмена.

СПОРТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ — кількісний і якісний рівень показни­ків у спорті; залежно від специфічних особливостей виду спорту спортивні результати можуть бути виражені різними показниками: перемогою, здобутою в змаганні їх серії (бокс, боротьба, фехтуван­ня, спортивні ігри та ін.); одиницями виміру часу, простору і мас (плавання, важка/легка атлетика тощо) кількістю балів, набраних спортсменами по оцінках суддів (спортивна гімнастика, фігурне ка­тання та ін.).

СИСТЕМА ФІЗИЧНОГО І СПОРТИВНОГО ВИХОВАННЯ — сукупність

ідей, методів і способів, структурно організованих за єдиними принци­пами, з метою реалізації певних політичних, біологічних і соціальних ідей у сфері фізичного виховання і спорту.

СОЦІОЛОГІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ — наука про закони розвитку і функціонування соціальних спільностей, відносин у них, структур, систем і організацій у сфері фізичної культури і спорту як су­спільних явищ. Вивчає такі проблеми: фізична культура і спорт та збе­реження світу; спосіб життя; система і її цінності; науково-технічна ре­волюція; вільний час; масові комунікації; конфліктні ситуації; соціальні функції фізичної культури; фізкультура і праця; зв'язок фізичної куль­тури з іншими соціальними інститутами; фізична культура, вік, здо­ров'я; зв'язок фізичної культури з розумовим, етичним і естетичним вихованням; роль фізичної культури у формуванні всебічно і гармоній­но розвинених людей; методика і техніка соціологічних досліджень у спорті; фізична культура як частина загальної культури і культурної ре­волюції; сучасний олімпійський рух; фізична культура, негативна пове­дінка і злочинність.

СПОРТИВНА ЕРГОНОМІКА. Об'єктом дослідження у спортивній ергономіці є система «спортсмен — інвентар — знаряддя — середо­вище». Системоутворюючим фактором може бути результат, а сис­тема оптимізується на основі підвищення якостей і погодженості її елементів відповідно до зовнішнього і внутрішнього середовища, ві­ку, статі і класифікації спортсмена. Спортивна ергономіка — галузь загальної ергономіки, яка виникла у 1980-х рр. у зв'язку з проник­ненням науково-технічного прогресу у виробництво спортивного ін­вентарю, снарядів, взуття, покриттів. Широко розвивається за кор­доном при спортивних фірмах і центрах. Мета ергономіки — удосконалювання спортивної діяльності людини при збереженні здоров'я і розвитку особистості.

СПОРТ МАСОВИЙ система спортивних занять так чи інакше моди­фікується (будується з певними особливостями) стосовно специфіки ті­єї чи іншої сфери; має фізкультурно-оздоровчу спрямованість.

СПОРТ ШКІЛЬНИЙ практика використання спорту в шкільній сис­темі загальної освіти, де спортивні заняття підлеглі, насамперед, зага-льнопедагогічним принципам і будуються відповідно до єдиної логіки й умов організації багатоскладового навчально-виховного процесу.

СПОРТ ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНИЙ — практика використання спор­ту в прикладній підготовці до обраної професійної діяльності (вироб­ничої, військової, службової тощо).

СПОРТ ФІЗКУЛЬТУРНО-КОНДИЦІЙНИЙ — спорт зрілих континген­тів населення, у яких не домінують чисто спортивні настанови, заняття будуються головним чином за типом фізкультурно-спортивного трену­вання, що сприяє збереженню набутої раніше кондиції, із суворого рег­ламентованою участю в змаганнях.

СПОРТ ОЗДОРОВЧО-РЕКРЕАТИВНИЙ — практика використання еле­ментів спорту як засобу і методу досягнення ефекту здорового відпочи­нку — розваги, активного відновлення оперативної працездатності й організації цікавого, емоційно насиченого дозвілля. Зрозуміло, ця прак­тика тільки дуже умовно може бути віднесена до спорту, оскільки в ній виражені лише деякі його типові риси, причому у вкрай модифіковано­му видгляді.

СТАН ПУБЛІЧНОЇ САМІТНОСТІ визначається умінням «відключа­тися» від навколишнього оточення і водночас робити його змоціоген-ним фактором; одночасно бути в середовищі змагання й зовсім не за-лежити від його впливу, брати від нього інформацію і бути господарем становища в цій складній обстановці. Цей стан регулюється образами, думками і почуттями спортсмена.


СТАН СПОРТСМЕНА ПЕРЕДСТАРТОВИЙ — особливий психічний стан спортсмена, що виявляється у момент готовності до змагань. За ступенем переважного прояву цих процесів можна виділити 4 типи ста­ну змагальної готовності спортсмена.

СТАТУС СПОРТСМЕНА ПРОФЕСІЙНИЙ — соціально-правове стано­вище, у яке добровільно ставить себе спортсмен, що уклав контракт чи трудову угоду з роботодавцем. С.с.п. зобов'язує його постійно підтриму­вати високий рівень своєї спортивної майстерності й виступати на зма­ганнях за певну винагороду. Факт прийняття С. с. п. є формою продажу своєї робочої сили і юридично становить собою найом на роботу за дого­вором. У своїх трудових угодах спортсмен-професіонал залишається ма-лозахищеним через відсутність правових знань чи підтримки професійної спілки. Щоб правильно користуватися С. с. п., спортсмену необхідна професійна консультація юриста.

СТОМЛЕННЯ У СПОРТІ — фактор, який стимулює мобілізацію функ­ціональних процесів спортсменів, визначає межі раціонального обсягу тренувальних впливів і участі у змаганнях, а також забезпечує ефектив­ність протікання адаптації у спортсменів, успішність змагальної діяль­ності та профілактику переадаптації.

СТРАТЕГІЯ — визначає загальні закономірності підготовки і ведення змагань у спорті.

СТРУКТУРА ВОЛЬОВОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СПОРТСМЕНА. Виді­ляють такі якості, як цілеспрямованість (ясне бачення перспективної мети), рішучість і сміливість (схильність до розумного ризику у поєд­нанні зі своєчасністю й обдуманістю рішень), наполегливість і завзя­тість (здатність до мобілізації функціональних резервів, активність у досягненні цілей і подоланні перешкод), витримка і самовладання (лег­кість розуму; здатність керувати своїми думками і діями в умовах емо­ційного напруження), самостійність й ініціативність.

СТРУКТУРА СПЕЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ

СПОРТСМЕНА включає такі елементи:

формування стійкості спортсмена до стресової ситуації тренува­льної й особливо змагальної діяльності;

ступінь досконалості кінестетичних і візуальних сприйняттів спортсменом різних параметрів рухових дій і навколишнього середо­вища;

здатність сприймати, організовувати і переробляти інформацію в умовах дефіциту часу;

досконалість просторово-тимчасової антиципації як форма під­вищення ефективності техніко-тактичних дій спортсмена;

здатність до формування у структурах головного мозку випере­джальних реакцій, програм необхідність якої зумовлена вимогами ефе­ктивної змагальної боротьби.

т

ТАКТ ТРЕНЕРА — поведінка тренера, що будується на основі прави­льно сприйнятих ним соціальних очікувань стосовно нього як тренера і викладача. Це психологічні основи педагогічного такту тренера, соціа­льні установки тренера і сукупність стереотипів.

ТАКТИКА — цілеспрямовані способи використання технічних прийо­мів у тактичних діях спортсменів для вирішення змагальних завдань з урахуванням правил змагання, плюсів і мінусів характеристик підгото­вленості (своєї, партнерів і супротивника), а також умов середовища. У кожному виді спорту способи вирішення тактичних завдань і їх специ­фіка залежать від правил змагань, особливостей спортивної техніки, традицій виду спорту.

ТРЕНІНГ ПСИХОЛОГІЧНИЙ — сукупність методів активного пси­хологічного навчання, спрямованого на формування, розвиток і за­кріплення навичок ефективної поведінки спортсменів у певних ситу­аціях.

ТРЕНОВАНІСТЬ ЗАГАЛЬНА — змінюється під впливом неспецифіч­них вправ, що зміцнюють здоров'я, поліпшують фізичні якості і підви­щують функціональні можливості органів і систем організму щодо різ­них видів м'язової діяльності.

ТРЕНОВАНІСТЬ СПЕЦІАЛЬНА — є наслідком удосконалювання кон­кретного виду м'язової діяльності, обраного предметом спортивної спеціалізації.

ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ СТРУКТУРА — відносно стійкий поря­док об'єднання його компонентів (частин, сторін і ланок), їх закономір­не співвідношення один з одним із загальною послідовністю. У трену­вальному процесі розрізняють три рівні структури:

мікроструктура — структура окремих спортивних занять і мікро-циклів;

мезоструктура — структура середніх циклів і етапів тренування, що включають серію цілеспрямованих мікроциклів;

макроструктура — структура великих циклів тренування (макро-циклів).

ТРЕНУВАННЯ ІДЕОМОТОРНЕ — таке тренування, що дає змогу спортсмену шляхом уявного відтворення зорових і м'язово-рухових уявлень краще засвоїти раціональні техніко-тактичні варіанти виконан­ня рухів, оптимальний режим роботи м'язового апарату, а також сприяє удосконалюванню кінестетичних і зорових сприйняттів параметрів ру­хових дій і зовнішнього середовища, що супроводжують процес трену­вання і змагань.

У

УВАГА — організована і цілеспрямована психічна активність, що має сенсорне завдання, її зміст спрямований на предметну властивість рухів.

я

ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ СПОРТСМЕНА ВОЛЬОВІ — цілеспрямова­ність, наполегливість і завзятість, витримка і самовладання, рішучість і сміливість, схильність до ризику, ініціативність.


 

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

В.И.Бочелюк, О.А.Черепєхіна

ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ

Навчальний посібник

Керівник видавничих проектів - БА. Сладкевич Друкується в авторській редакції Дизайн обкладинки - Б.В. Борисов

Підписано до друку 30.01.2007. Формат 60x84 1/16. Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC. Умовн. друк. арк. 14.

Видавництво "Центр учбової літератури" вул. Електриків, 23 м. Київ, 04176

тел./факс 425-01-34, тел. 451-65-95, 425-04-47, 425-20-63 8-800-501-68-00 (безкоштовно в межах України) e-mail: office@uabook.com сайт: WWW.CUL.COM.UA

Свідоцтво ДК №2458 від 30.03.2006