5.2. Зміст та особливості проведення психокорекційної роботи з підвищення рівня психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті

Зміст корекційної роботи з підвищення рівня психоло­гічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті треба розглядати як систему конкретних дій, націлених на розви­нення у психологів позитивних знань, якостей, вмінь та настано­влень (наприклад, адекватної самооцінки, здатності до рефлексії, позитивного ставлення до спортсменів та тренерів тощо), і разом з тим усунення певних негативних особистісних проявів (зокре­ма, авторитаризму, невір'я у можливості підопічних спортсменів та ін.). Аналіз показує, що описати процес зазначеної вище коре-кційної роботи неможливо у відриві від основних видів профе­сійної діяльності спортивного психолога, зокрема психологічної підготовки спортсменів до змагань, психологічної реабілітації та ін. Цей факт у свою чергу обумовлює ряд специфічних рис, які особливо рельєфно проявляються при системному описі корек-ційної роботи з психологами, які мають низький та середній рі­вень психологічної готовності до професійної діяльності у спорті. Психологічна підготовка спортсменів до змагань складається із загальної та спеціальної психологічної підготовки. Мета загаль­ної психологічної підготовки — розвиток здібностей і психічних функцій спортсмена, необхідних для досягнення високого рівня спортивної майстерності, психічної стійкості і готовності до ви­ступу на змаганнях, як зазначають П.П.Богомолов, В.І.Воронова, О.В.Родіонов, А.Ц.Пуні [14; 46; 57; 61].

Зупинимося коротко на основних структурних компонентах професійної активності психолога у галузі спорту, знання яких роблять роботу з психологічної корекції установчого поля обґрун­тованою.

Основні поняття психологічної теорії діяльності розроблялися у вітчизняній психології у роботах Л.С.Виготського, Т.Я.Галь-пєріна, В.В. Давидова, А.В. Запорожця, О.М. Леонтьева, А.Р.Лу-рія, С.Л.Рубінштейна та багатьох інших.

Діяльність (зокрема, професійна діяльність спортивного психо­лога) завжди являє собою предметне перетворення з реалізації спе­ціально побудованого задуму. Як зазначає Г.С.Абрамова [1], струк­туру професійної діяльності складають: цілі, настановлення, завдання, мотиви, потреби та засоби активності, які дозволяють психологу здійснювати планування, виконання та контроль профе­сійної діяльності у спорті. Розуміння структури діяльності надає можливості з більшою достовірністю планувати свій вплив, тобто вирішувати питання щодо того, що має для спортивного психолога найбільш розвиваюче значення у конкретний момент його профе­сійного шляху. У нашому випадку предметом психологічної корек­ції виступають настановлення психологів у спорті.

Крім зазначених загальнопсихологічних підстав коректор по­винен вирішити на основі етичного професійного кодексу питан­ня щодо ступеня впливу на особистість спортивного психолога. У нашому випадку коректор (автор) відповідає за обґрунтова­ність та коректність здійснення програми корекції.

Зазначимо, що корекція здійснювалася нами з орієнтацією на власні резерви психологів, які працюють у спорті. Вважаємо за необхідне підкреслити, що при здійсненні психологічної корекції настановлень психологів у галузі спорту велику роль ми приділя­ли саме дискретним характеристикам їх внутрішнього світу. Ва­жливим є факт невідповідності особистісних показників (актуа­льного рівня психологічної готовності психологів до реалізації професійної діяльності у спорті) показникам психологічної гото­вності психолога на достатньому та високому рівнях, що дозво­лило коректору здійснити професійно орієнтовану рефлексію щодо змісту взаємодії з психологом, установочне поле якого під­лягає корекції, а також обґрунтувати для нього професійні мож­ливості та обмеження.

Аналіз установочного поля спортивних психологів дозволяє вже на основі емоційно-оцінних показників за запропонованою методикою означити сфери з переважанням позитивних чи нега­тивних установок. Коректор повинен, в першу чергу, звертати увагу на сфери зі значною кількістю негативних установок (ниж­че +1). Саме в цих сферах, як правило, у конкретного психолога у спорті наявні психологічні проблеми.

Сфери з переважанням позитивних установок, навпаки, вка­зують на сильні сторони спортивного психолога, умови, в яких він почуває себе психологічно комфортно, види професійної дія­льності у спорті, в яких його «психологічна компетентність» є найбільш високою. Все, що пов'язане з позитивними установка­ми психолога у галузі спорту, необхідно використовувати в коре-кційній роботі. Крім того ми вважаємо за необхідне проводити додаткову діагностику мотиваційної спрямованості та нахилів спортивних психологів.

Проведення докладного аналізу проекцій психолога дозволяє наблизитися до розуміння його психологічних проблем. Таким чином, коректор одержує чіткий вектор, який показує спрямова­ність подальшої діагностики та, використовуючи дані спостере­ження за поведінкою спортивного психолога, коректор визначає професійну компетентність та рівень психологічної готовності психолога до професійної діяльності у галузі спорту.

Формулюючи мету корекційної роботи з підвищення рівня психологічної готовності психолога до реалізації професійної ді­яльності у спорті, ми виходили з його індивідуально-психоло­гічних характеристик. У процесі психокорекційної роботи можна було переконатись, що тільки такий алгоритм діяльності корек­тора забезпечує єдність діагностики та корекції, і тільки після по­вного діагностичного обстеження можлива комплексна корек-ційна робота зі спортивним психологом. Дослідження підводить до висновку, що під час діагностики психологічних проблем пси­холога, прогнозуванні його поведінки у спорті як фахівця та про­веденні корекційної роботи необхідно враховувати особливості його установочного поля. У процесі психологічної підготовки психологів до роботи у спорті треба створювати «зону найближ­чого розвитку» (Л.С.Виготський), тобто забезпечити умови для подальшого професійного і особистісного росту спортивного психолога.

Аналітичний огляд психологічної літератури, присвяченої проблемам психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті, дозволяє зробити певні висновки відносно факторів, які сприяють формуванню різного роду особливостей і вияву специфічного для них рівня психологічної готовності.

По-перше, це різного роду впливи середовища, що детермі­нують певні формально-динамічні якості психолога у спорті та утворюють основу для формування тієї або іншої спрямованості його особистісного розвитку як фахівця. Але вже на ранньому етапі професійної діяльності у спорті (перші два роки роботи) психолог починає виступати як активний суб'єкт діяльності, сприймаючи або, навпаки, не сприймаючи певні стереотипи по­ведінки та діяльності у спорті, активно формує (з різним ступе­нем усвідомлення) самого себе як майбутнього професіонала. Він фіксує адаптивні, з його точки зору, стереотипи діяльності, а та­кож ті, які гальмують певні види професійної діяльності і не сприяють ефективній професіоналізації.

По-друге, дезадаптивні стереотипи діяльності спортивних психологів актуалізуються, коли вони наражаються на «бар'єри діяльності», спрямованої на задоволення особистісно-значущих потреб. Тому спорт вищих досягнень повинен дати простір віль­ним і природним проявам особистості психолога, і цей простір повинен характеризуватися безпекою і психологічним комфор­том усіх інших членів спортивного колективу (спортивних функ­ціонерів), завданнями повноцінної підготовки спортсменів до участі у змаганнях та їх ефективного функціонування у спорті.

Психолог, що займається корекційною роботою з психолога­ми, психологічно не готовими до професійної діяльності у галузі спорту, повинен знати їх дезадаптивні стереотипи діяльності і поведінки, їх психологічні проблеми і будувати свої взаємовідно­сини з ними таким чином, щоб попередити прояв негативних форм їх поведінки та діяльності. Такий підхід приводить до по­ступового згасання дезаптивних реакцій та формування більш позитивних настановлень психологів щодо досягнень спортсме­нів і тренерів, образу сучасного спортсмена та тренера, до меди-ко-соціально-психологічної служби у спорті та ін.

По-третє, доведено, що одним з важливих факторів, який сприяє появі негативного ставлення психологів до спортивного закладу, спортсменів і тренерів, є розширена сфера діяльності і взаємодії психолога, яка значно випереджає його психологічну і виконавчу компетентність у галузі спорту. У зв'язку з цим часто виникає «бар'єр діяльності» (як зовнішній, так і внутрішній), що призводить до психологічних зривів психологів. Тому дуже важ­ливим напрямком психокорекції спортивних психологів, психо­логічно не готових до професійної діяльності у спорті, є психоло­гічна освіта, особливо в таких напрямках, як психологія особис­тості у спорті, психологія спілкування, спортивна психодіагнос­тика, соціальна психологія спорту і т.ін.

У процесі проведення корекційної роботи з психологами, пси­хологічно не готовими до реалізації професійної діяльності у га­лузі спорті, застосувалися два підходи: пристосувальний і пере­творюючий, які знаходились в діалектичному взаємозв'язку.

Зазначимо, що для успішної корекційної роботи з психологом, який працює у галузі спорту, необхідна, насамперед, грамотна і точна психологічна діагностика, базову основу якої склав, у да­ному випадку, тест узагальнених смислових установок. Він вико­ристовувався з метою виявлення конкретної проблематики пси­холога у спорті. Для уточнення та перевірки результатів використовувалися додаткові методи: спостереження за поведін­кою психологів у змагально-тренувальному процесі, аналіз їх професійної діяльності, аналіз психолого-спортивних ситуацій, бесіди з адміністрацією спортивних закладів, колегами по роботі, батьками спортсменів, спортсменами, тренерами, відкрите анке­тування та ін. Досвід подібної психологічної роботи показує ви­соку інформативну цінність сукупності методів для подальшої корекційної роботи. Отримана за допомогою цих методів інфор­мація чітко фіксує напрямки подальшого пошуку як психологіч­ної проблематики конкретного психолога у спорті, так і зон його психологічного комфорту.

Даний методичний арсенал можна використовувати під час реалізації індивідуального підходу до спортивних психологів під час змагально-тренувального процесу, але тільки за умов достат­ньої підготовки тренерів спортивного закладу (спортивної ко­манди) у цьому напрямку. Тому для тренерів і спортсменів екс­периментальних спортивних закладів був організований семінар на тему: «Формування психологічної готовності спортсменів і тренерів до досягнення найвищих спортивних результатів», який проводився протягом чотирьох тижнів. Заняття проходили що­тижнево. Загальна тривалість семінару складала 24 години (шість занять по чотири години кожне). А також був організований се­мінар для психологів на тему: «Формування психологічної гото­вності психолога до реалізації ефективної професійної діяльності у спорті», який проводився протягом чотирьох тижнів. Його за­няття проходили щотижнево. Загальна тривалість семінару скла­дала 24 години (шість занять тривалістю від двох до шести годин кожне). Також було проведено семінар для психологів з пробле­матики на тему: «Соціально-психологічні параметри у спорті та їх облік психологом», який проводився протягом семи тижнів. Його заняття проходили щотижнево. Загальна тривалість семіна­ру складала 28 годин (сім занять по чотири години кожне). За своїм змістом проведені семінари були спрямовані на підвищен­ня теоретичних знань психолога у галузі психології спорту та у сфері планування власної професійної діяльності у спорті; виро­блення практичних умінь встановлення суб'єкт-суб'єктних сто­сунків у змагально-тренувальному процесі за допомогою рольо­вої гри; діагностику установочних полів психологів та визначення рівня їх психологічної готовності до професійної дія­льності у спорті; обговорення результатів ставлення психологів до спортсменів, тренерів і власної професійної діяльності у спор­ті у вигляді засідання «круглого столу». Це засідання було про­ведено для психологів та керівництва всіх експериментальних спортивних закладів (які виступали в ролі співавторів досліджен­ня), і спільно з ними була розроблена подальша корекційна робо­та у вигляді природного психологічного тренінгу та індивідуаль­ного консультування спортивних психологів.

Спираючись на отримані знання, на дані психодіагностики та надані психологічні рекомендації, спортивні психологи повинні були вирішити, насамперед, два завдання. По-перше, усвідомив­ши власні значущі потреби, властиві як індивіду, психологічно не готовому до реалізації професійної діяльності у спорті, реалізува­ти їх соціально-допустимим шляхом. По-друге, визначивши при­чини неефективності власної професійної діяльності та усвідоми­вши їх, необхідно було актуалізувати прагнення психологів до їх усунення.

Спортивним психологам були запропоновані характеристики чотирьох рівнів їх психологічної готовності, виявлених у ході експериментально-дослідної роботи, які необхідно було викорис­товувати в індивідуально-корекційній роботі з кожним таким психологом. Для психологів було організовано спеціальну підго­товку та навчання, спрямовані на вироблення умінь застосовува­ти пристосувальний індивідуальний підхід у професійній діяль­ності. В результаті покращилось розуміння психологами різних причин власної психологічної неготовності до реалізації профе­сійної діяльності у спорті, у психологів підвищились психологіч­не передбачення, інтерес до спортивних досягнень спортсменів і тренерів, бажання їх зрозуміти, та ін., змінилось ставлення до власної професійної діяльності у спорті, її мети, завдань та спо­собів діяльності, зріс рівень позитивного ставлення до себе, по­кращився характер взаємовідносин зі спортсменами і тренерами та зросло взаєморозуміння між колегами по роботі, знизилась кі­лькість конфліктних ситуацій, з'явилось взаєморозуміння щодо спільності завдань між психологом та тренером, зменшилась дис­танція між психологом та спортсменами, тренерами та батьками спортсменів.

Таким чином, можна зробити висновки, що реалізація індиві­дуального психологічного підходу в налагодженні взаємодії з кожним психологом та корекції його установочного поля можли­ва, і з позитивними результатами. Але необхідно враховувати, що взаємодія такого характеру будується у певних умовах певного спортивного закладу (команди), а тому несе на собі відбиток цих умов.

Досвід практичної реалізації психокорекційних заходів дозво­ляє стверджувати, що у процесі корекційної роботи з психолога­ми, у яких низький рівень психологічної готовності до професій­ної діяльності у спорті, необхідно застосовувати такі форми роботи: психологічна освіта психологів, психологічне консульту­вання психологів та особливий вид психологічного тренінгу, що проводиться в умовах змагально-тренувального процесу методом природного тренінгу.

В основу організації корекційної роботи було покладено твер­дження про те, що узагальнені смислові установки, в основному, детермінують поведінку та діяльність суб'єкта. Ця думка лягла в основу так званого методу природного психологічного тренінгу, який за зовнішньою видимою формою становить собою захід, який тренер та психолог проводять зі спортивним психологом. Метою цього психологічного тренінгу є досягнення успіху пси­хологом у тій сфері своєї діяльності, у тому виді взаємодії з ін­шими суб'єктами (спортсменами, їх батьками, колегами по праці, тренерами, адміністрацією спортивного закладу), у якому він ра­ніше був неуспішним. Психологічною основою такої корекційної роботи є процес гіперкомпенсації, який відбувається у спеціально складених умовах максимальної сприятливості та у процесі ста­ранно «відрежисованої» діяльності.

Алгоритм підготовки та реалізації природного тренінгу такий. По-перше, діагностується наявність у психолога певного рівня професійних труднощів у спорті, що дозволяє визначити основні тенденції його реагування у поведінці та діяльності.

По-друге, діагностується установочне поле психолога, вияв­ляються сфери з найбільш позитивними та негативними установ­ками. Проаналізувавши ці дані, коректор може чітко визначити зміст позитивної частини настановлень психолога. У той же час повинні бути виявлені сфери з негативними або близькими до не­гативних настановленнями його установочного поля, у яких слід шукати психологічні та особистісні проблеми психолога, фруст­рацію важливих потреб, неефективність у певних сферах діяль­ності, взаємовідносинах, конфліктності та ін. Конкретизувавши таким чином зміст позитива та негатива у професійному бутті психолога, консультант ставить перед собою цілком очевидну мету — спираючись на позитив, нейтралізувати, або хоча б посла­бити вплив негативних деструктивних установок. Тут слід підкрес­лити дуже важливу різницю природного тренінгу від традиційного психологічного тренінгу. У даному випадку консультант не ставить перед собою мету шляхом прямого тренінгу сформувати у психоло­га адаптивні стереотипи замість дезадаптивних.

У процесі природного психологічного тренінгу психолог конструює, організує та залучає спортивного психолога у таку ді­яльність, в ході якої останній, спираючись на свій позитивний досвід, на свої сильні сторони, ніби «випадково» оволодіває ра­ніше не властивими йому видами діяльності, залучається до ра­ніше неможливих, психологічно недоступних для нього взаємо­дій та взаємовідносин.

Відображенням позитивної динаміки корекції є «оздоровлен­ня» установочного поля психолога, тобто підвищення позитив­них установок у раніше неблагополучних сферах. Найважливі­шим елементом природного тренінгу порівняно з відкритим психологічним тренінгом є те, що він надає успіху, який досягнув психолог, реальності та високої значущості як особистішої, так і соціальної. Природний психологічний тренінг можна назвати грою у силу специфічного розподілу ролей у цьому виді діяльно­сті. Так, у цій «грі» завжди є один або декілька головних героїв — психолог, який повинен досягти професійної ефективності, розширити свій адаптивний діяльний та поведінковий репертуар.

Завжди є «глядачі» — люди (спортсмени, тренери), реакція яких є для психолога показником ефективності його професійної дія­льності. Це викликає суб'єктивне відчуття успіху — ключовий психологічний ефект у корекційній грі. Завжди є «режисер», кот­рий спланував зміст корекційної гри, організував та провів її, ма­ксимально сприяючи досягненню успіху головним героєм (спор­тивним психологом).

Необхідно підкреслити, що успішно завершений психологіч­ний потайний тренінг, який став ефективним першим кроком у бік позитивних змін, часто залишається слабким засобом, який не сприяє появі стійких позитивних змін та результатів. Тому коре-кційна робота зі спортивним психологом повинна бути комплек­сною та довготривалою.

Комплексність корекції означає використання різних видів пристосувальної та перетворювальної корекції. Це постійний ін­дивідуальний підхід до психологів. Для цього необхідна їх пси­хологічна освіта та консультування. Це — оптимізація змагально-тренувального процесу в цілому, у межах якого здійснює свою професійну діяльність психолог, це потайний тренінг з одним і тим самим «головним героєм» кілька разів.

Узагальнюючи успішний практичний досвід з організації ко­рекційної роботи щодо підвищення психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті, можна накреслити таку схему підготовки та реалізації діяльності з корекції устано­вочного поля спортивного психолога.

Перший етап: діагностика. Діагностується спрямованість про­фесійної діяльності психолога, специфіка його установочного поля, емоційний зміст, інтереси, соціометричний статус та ін. Ве­деться цілеспрямований пошук позитива суб'єкта та його психо­логічних проблем. Виявляються види діяльності, у яких проявля­ється його позитивне та негативне установочне поле спортивного психолога.

Другий етап: моделювання природного психологічного трені­нгу. Моделюється така діяльність, яка пов'язувала б у ціле рані­ше неефективну діяльність (позитивні установки), під час цього враховуються характерологічні особливості спортивного психо­лога, специфіка соціальної ситуації його розвитку, діяльності, компетентності тощо.

Третій етап: підготовка корекційної роботи. Коректор непомі­тно готує психолога до певного виду діяльності та сприяє ство­ренню таких умов, які були б спрямовані на досягнення успіху психолога у даному виді діяльності.

Четвертий етап: реалізація корекційної роботи. Коректор за­лучає психолога у психологічний корекційний тренінг у спорті, спрямовує хід цього розробленого заходу, завжди готовий при­йти на допомогу психологу, дати зворотний зв'язок.

П'ятий етап: закріплення позитивних установок. У випадку успіху коректор за допомогою глядачів (спортсменів, тренерів) допомагає психологу, установочне поле якого підлягає корекції, осмислити свій успіх. Готує наступний корекційний тренінг. Стає можливим перехід до прямого тренінгу.

У випадку невдачі своєчасне втручання «головного режисера» повинне зробити найменш помітною цю невдачу, організувати міжособистісну підтримку. Після цього цикл повторюється з першого етапу — діагностики, з метою проникнення у психоло­гічне буття психолога, точнішого виявлення його проблемних та сильних сторін. На що вказує Н.В.Богомолова [13], розкриваючи специфіку ситуаційно-рольової гри як активного методу соціаль­но-психологічної підготовки до професійної діяльності.

Зазначимо, що найменш результативною корекційна гра ви­явилася для психологів з низьким рівнем психологічної готовно­сті. Аналіз невдалих випадків застосування потайного тренінгу показав, що у не підготовлених до цього виду тренінгу психоло­гів мотивація запобігання невдачам переважає над мотивацією досягнення.

Зупинимось ще на одному методі корекційної роботи зі спор­тивними психологами, який постійно використовується в своїй роботі, — це психологічне консультування психологів. Консуль­тації для психологів можуть бути індивідуальними та груповими [88].

Психологічне консультування базується на тому, що за допо­могою спеціально організованого процесу спілкування у психо­лога, психологічно не готового до реалізації професійної діяль­ності у спорті, можуть бути актуалізовані допоміжні сили та можливості, які, у свою чергу, можуть забезпечити відкриття но­вих можливостей у професійній діяльності.

Тому психологічне консультування намагається відповісти на п'ять основних питань: у чому суть проблеми, яка виникає у пси­холога, що опинився у складній професійній ситуації; якими осо­бистішими рисами, установками, знаннями та уміннями повинен оволодіти психолог для підвищення рівня психологічної готовно­сті до професійної діяльності у спорті; які його резерви, внутрі­шні сили можна актуалізувати у процесі консультування; які осо­бливості процесу консультування в зв'язку з ситуацією, яка склалась у професійній ситуації психолога; які конкретні прийо­ми та засоби можна застосувати консультантові у процесі психо­логічної допомоги психологу, не готовому до реалізації профе­сійної діяльності у спорті.

Необхідно відзначити, що під час консультації найбільша ува­га надається особистісним ресурсам спортивного психолога. На­дається значення не стільки знанням, які пропонує консультант психологу у ході консультації, скільки особливим взаємовідно­синам між консультантом та клієнтом (у нашому випадку спор­тивним психологом), які виявляють допоміжні можливості само­стійного подолання труднощів останнім.

У нашому випадку психологічне консультування за своїми за­вданнями належить до психопрофілактичної роботи. Але між ними є велика різниця. Якщо профілактична робота починається тоді, ко­ли психологічна проблема ще не виникла і передбачається її як мо­жлива, то консультація — тоді, коли проблема стає наявною. За­вдання консультанта — допомогти вирішити цю проблему. Особливо важливим під час цього є визначення істинної, справж­ньої проблеми та встановлення чинників, якими вона зумовлена. Дуже часто проблема виникає в результаті спрямованих дій, уста­новок, ставлення самого психолога, проблема, насамперед, у ньому самому, а лише потім у — спортсмені або тренері.

Якщо психолог під час консультування зрозумів причину сво­єї психологічної неготовності до роботи з тренером (спортсме­ном), тоді він вирішив свою проблему. Якщо він усвідомив при­чини проблеми, то скоріш над усе по-іншому стане будувати свої взаємовідносини з підопічними спортсменами та шукати індиві­дуальні підходи до кожного з них.

Практика свідчить, що психологи, незалежно від свого про­фесійного досвіду, за консультацією звертаються вкрай рідко. Причину своїх професійних проблем та труднощів вони нама­гаються шукати у недоліках спортивного середовища, зокрема у конкретних спортсменах і тренерах, не піддаючи сумніву свої професійні уміння та особистісні якості. Але в багатьох випадках зрозуміло, що спортивні психологи не знають основ­них психологічних особливостей спортивного середовища та специфіки роботи у ньому.

Таким чином, психологічний зміст консультації у тому, щоб допомогти психологу, який працює у спорті, самостійно виріши­ти проблеми професійного характеру. Тільки таким чином він зможе накопичувати досвід рішення подібних проблем у майбут­ньому.

У процесі консультування спортивного психолога консуль­тант намагається вирішити чотири основних завдання.

По-перше, сформувати у спортивного психолога здатність об'єктивізувати особливості свого характеру, діяльності та особ­ливості складних для нього ситуацій у професійній діяльності, побачити їх ніби збоку та навчити його аналізувати такі ситуації, продуктивно використовуючи досвід своїх помилок.

По-друге, розширити діапазон можливих способів поведінки психолога у складних для нього професійних ситуаціях у спорті, оскільки стереотипність поведінки — це головне, що заважає психологові у вирішенні професійних завдань.

По-третє, необхідно допомогти спортивному психологу добре усвідомити, що у відносно значущих для нього позиціях можливі проблеми, які складають для нього контролюючий розвиток де-задаптивних стереотипів діяльності.

По-четверте, дуже важливо спільно з психологом сформувати позитивну програму майбутнього, вийти на адекватні до його ха­рактеру засоби саморегуляції, види, засоби та напрями реалізації професійної діяльності у спорті.

Таким чином, психологічне консультування — один з найва­жливіших видів роботи у формуванні психологічної готовності психологів до реалізації професійної діяльності у спорті. Специ­фіка такого виду консультування у спорті полягає в тому, що стосується вирішення головного завдання спорту вищих досяг­нень — максимально сприяти підвищенню результативності спортивних виступів. Проблема психолога розглядається тільки у зв'язку з проблемами тренерів, спортсменів, а не сама по собі.

З розглянутого можна зробити висновок: в основу розробленої системи корекційних заходів, спрямованих на підвищення рівня психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті, було покладене твердження про зміну установочного по­ля психолога, його негативних установок на позитивні залежно від рівня актуальної готовності. Такий підхід передбачає індиві­дуальну роботу з кожним психологом. Тому основними напрям­ками корекційної роботи були: психологічна просвіта психологів, природний психологічний тренінг та індивідуальне консульту­вання.

Як свідчать у наукових джерелах М.Ванек та І.Мацак [25], Ф.Ю.Генов [42], Л.П.Грімак [61], Ю.А.Коломейцев [97] та П.А.Рудик [194], система спеціальної психологічної підготовки спортсмена до конкретного змагання включає збір інформації про передбачувані умови майбутнього змагання (це є вихідним пунктом для формування стану психологічної готовності до зма­гальної боротьби); зміст і характер інформації залежать від виду спорту: наприклад, у лижних гонках — важливо знати місце про­ведення, у деяких інших випадках — основою є інформація про суперників; визначення і формулювання змагальної мети (у меті знаходять вираження об'єктивно існуючі можливості досягти пе­вного результату); формування й актуалізацію мотивів участі спортсмена у змаганні; регуляцію несприятливих внутрішніх станів спортсмена (при підготовці до змагання спортсмен корис­тується ефективними і найбільш прийнятними для нього засоба­ми саморегуляції; збереження і відновлення нервово-психічної свіжості спортсмена тощо).

Аналізуючи стан дослідження проблеми психологічної підго­товки   спортсменів   такими   психологами,   як Б.А.Вяткін,

Є.Кондаков, Б.С.Валуєв [36], Г.Б.Горська [59], А.В.Родіонов та

І.Воронова [164], М.Б.Умаров [218], О.А.Черніков [234], В.А.Шаблинська та Б.М.Шерціс [237], Г.М.Гагаєва [38], А.Д.Ганюшкін [163], Є.Г.Козлов, В.Г.Колюков, І.А.Григорьянц [96], А.Лалаян [111], А.ЦЛуні [62; 174], ПА.Рудик, Н.А.Худанов [162], О.Т.Філатов [223], Ю.А.Ханін [226], Шайхтдінов Разиф 3. [239], можна виділити такі актуальні питання психологічної під­готовки спортсменів, як поступовий розвиток та доведення до високого рівня досконалості найбільш важливих для конкретного виду спорту психічних функцій: спеціалізованого сприйняття, мислення, уваги, швидкості реакції; формування у спортсменів здатності свідомо регулювати свої емоційні стани у зв'язку з умовами змагань; формування у спортсменів здатності адаптації до великих напружень з метою подолання негативного впливу психічних навантажень на їх особистість і діяльність; навчання спортсменів навичкам у кожній змагальній ситуації концентрува­ти увагу на найбільш важливому у даний момент предметі, дії, відчутті, не випускаючи інші важливі деталі з поля зору (перед-стартова підготовка — секундування); вольова підготовка тощо.

Психологічна просвіта у спорті вищих досягнень — діяльність психолога з метою підвищення психологічної компетентності ос­новних суб'єктів діяльності у спорті (спортсменів і тренерів, а також керівників закладів та установ фізичної культури і спорту). Психологічна просвіта проводиться переважно у груповій формі і має такі напрямки, як формування уявлень спортсмена про рухи та їх вплив на успішність процесу тренування; надання інформа­ції тренерам про основні психологічні принципи проведення тре­нувань; психологічна просвіта тренерів і спортсменів відносно впливу глядачів на останніх, а також рекомендації тренерам та спортсменам, як реагувати на своїх уболівальників та глядачів, що всебічно розглядається у дослідженнях Брайєнт Дж.Кретті [103]; надання тренерам інформації щодо аналізу ними своєї дія­льності у якості лідера серед своїх вихованців з метою більш ефективної взаємодії у діаді тренер-спортсмени.

Особливості психологічної просвіти спортивних психологів можливо подати у вигляді схеми (рис. 5.1).

Важливим напрямом роботи психолога у спорті є психологіч­на реабілітація і реадаптація спортсменів і тренерів. У дослівно­му перекладі термін «реабілітація» означає відновлення (прав, здібностей). У психологічній літературі це поняття ототожнюють із термінами «пристосування», «компенсація», «реадаптація», «реперсоналізація», «адаптація», «професійне відновлення» та «відновна терапія».


за твердженням А.І.Селецького [198, 278], існує понад два­дцять визначень поняття «реабілітація».

Існують різні підходи до опису психологічної реабілітації у спорті вищих досягнень. Найбільш прийнятною є точка зору, відповідно до якої під психічною реабілітацією розуміється на­дання психологічної допомоги спортсменам і тренерам після психотравмуючої ситуації, перенесеного стресу, тяжкої хвороби чи вимушеної тривалої відсутності у спорті. Отже, психологічна реабілітація у спорті — це, перш за все, реадаптація спортсмена до умов спортивних тренувань та змагань. Реабілітація являє со­бою систему психологічних, медичних, педагогічних та інших заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію психічних функцій особистості у спорті, що зазнала порушень, а також від­новлення її соціальних функцій, ефективної діяльності в умовах змагально-тренувального процесу.

Можна виділити три етапи психологічної реабілітації: віднов­на терапія; психологічна реадаптація та психологічна реабіліта­ція. Завданням психолога на першому етапі є запобігання форму­ванню стійкого дефекту, що призводить до психічних порушень спортсмена та відхилень у функціонуванні особистості у спорті. Другий етап передбачає психокорекційну роботу з метою забез­печення пристосування спортсмена на неповноцінному рівні або у випадку вдалого завершення першого і другого етапів — відно­влення порушених психічних функцій і повернення до нормаль­ного функціонування у спорті. Третій етап реабілітації полягає у закріпленні позитивних моделей поведінки спортсмена і вироб­ленні індивідуальних охоронних бар'єрів для захисту від психо-травмуючих ситуацій. Аналізуючи дослідження М.П.Гуменюка [63] та А.В.Лупандіна [102], можна виділити два напрямки діяль­ності психологічної реабілітації психолога у спорті вищих досяг­нень: реабілітація після поразки на змаганнях (або невдалого ви­ступу) та психологічна реабілітація спортсмена після травми, хвороби та відновлення спортивної працездатності спортсменів (тренерів) психологічними засобами у ході тренувань та змагань.

Деякі автори (М.Н.Бржезинська та Н.М.Ільїна), вважають, що зазначені відчуття спортсменів краще всього усувати методами сугестії та раціональної психотерапії.

Таким чином, психологічна реабілітація як вид професійної діяльності психолога у спорті — важливий і необхідний, але мало розроблений напрямок роботи зі спортсменами, в основі якого лежить відновлення втрачених функцій спортсмена та пристосу­вання його до умов спортивної діяльності.

Методологічна робота спортивного психолога вищих досяг­нень включає такі напрямки: розробка нових програм (напри­клад, програма всебічного вивчення особистості чемпіона); пла­нування експериментальних досліджень у галузі психології спорту; контроль ефективності проведеної діяльності; прогнозу­вання результатів своєї професіональної діяльності; контроль над забезпеченням методичної бази; участь в оцінці нових технологій тренувального процесу спортсменів і спортивних інновацій, ви­значення доцільності їх впровадження з психологічної точки зо­ру; сприяння розробці та використанню нових спеціальних діаг­ностичних методик для роботи у спорті вищих досягнень.

Отже, методологічна робота психолога у спорті не передбачає безпосереднього контакту зі спортсменами та тренерами, але во­на є тим важливим напрямком професійної діяльності, який за­безпечує ефективне планування та здійснення роботи фахівцем.

Підкреслимо ще раз, що спортивний психолог націлений на психологічне забезпечення процесу формування гармонійної осо­бистості у спорті, здатної до самоаналізу та готової самостійно вирішувати проблеми, які виникають у неї як у спортсмена. Тому розвинення наступного напрямку діяльності спортивного психо­лога відповідає завданню підвищення його психологічної готов­ності до реалізації професійної діяльності у галузі спорту.

Психологічна корекція у спорті вищих досягнень — система засобів цілеспрямованого психологічного впливу психолога на особистість спортсмена чи тренера, які сприятимуть їх психоло­гічній та поведінковій гармонізації, усуненню відхилень в індиві­дуальному розвитку та поведінці.

Аналізуючи роботи вітчизняних та західних науковців, таких як Ф.Ю.Генова [43], Кретті Дж. Брайєнта [103] та інших, дохо­димо висновку про основні напрямки психокорекційної роботи психолога у спорті — це психокорекція депресивних станів у спортсменів: психокорекція якості міжособистісних стосунків у спортивній команді; психокорекція тривожності, агресивності, страхів та інших несприятливих психічних станів у спортсменів.

Таким чином, психокорекція у спорті вищих досягнень спря­мована на психологічну і поведінкову гармонізацію відношень спортсмена (тренера) та сприяє більш ефективному здійсненню ними діяльності у тренувально-змагальному циклі.

Наступний напрям професійної діяльності психолога у спорті, до якого необхідно сформувати у нього психологічну готовність, — психологічний супровід спортивного процесу — напрямок про­фесійної діяльності психолога у спорті вищих досягнень, спрямо­ваний на забезпечення психологічних потреб спортсменів та ви­рішення поточних психологічних проблем, які виникають у ході тренувально-змагального циклу.

Одним з інструментів психологічного супроводу є психологі­чне спостереження. Серед заходів психологічного спостереження за спортсменами можна виділити психологічні спостереження психолога з метою виявлення відповідності спортивних занять психологічним нормам, у процесі якого психолог може оцінюва­ти психологічний клімат у групі спортсменів та доцільність ком­плектування груп для занять спортом з психологічної точки зору; усунення наслідків одноманітності у спортсменів психологічни­ми засобами; підвищення та підтримання на належному рівні у спортсменів мотивації до занять спортом вищих досягнень, до участі у змаганнях, формування у спортсменів орієнтації на най­вищі досягнення (а не на запобігання неуспіху); вибір найбільш сприятливих для підвищення досягнень спортсменів підкріплю­ючих факторів з подальшим роз'ясненням тренерам, як їх вико­ристовувати на практиці, а також забезпечення зворотного зв'яз­ку щодо ефективності застосованих прийомів, за визначенням Р.С.Уейнберга та Д.Гоулдса [219]; здійснення поточного контро­лю за проявами у спортсменів психічних станів агресії, зокрема, у тих ситуаціях, які сприяють прояву агресивних дій, коли спорт­смени знаходяться у стані фрустрації та збудження, тобто такі спортивні ситуації, коли спортсмени програють, сприймають су­ддівство як несправедливе, відчувають хвилювання, виступають значно нижче своїх можливостей, відчувають фізичний біль; проведення психологом зі спортсменами так званого навіяного відпочинку, який замінює денний сон спортсменів. Таким чином, психолог вирішує завдання відновлення спортсменів після трену­вальних навантажень, як вказують у своїх дослідженнях М.П.Гуменюк та В.М.Шерцис [65].

У сучасному спорті відбувається вирівнювання тактико-технічної, фізичної та психологічної підготовленості спортсмена, вичерпується резерв фізичних можливостей, а прагнення до пе­ремоги сприяє гострій та безкомпромісній спортивній конкурен­ції. У зв'язку з цим виникають численні психотравмуючі ситуації на спортивних змаганнях. Це обумовлює появу у деяких спорт­сменів в процесі тренувально-змагального циклу різноманітних емоційних порушень, таких як невротичні реакції, що негативно впливають на самопочуття спортсмена і його виступ на змаган­нях. Тому нарівні з психологічною підготовкою, психологічною реабілітацією та іншими видами професійної діяльності психоло­га у спорті важливим напрямком є психогігієна спортивної діяль­ності, на що вказують у своїх дослідженнях В.О.Алексєєв [2],

Л.Д.Гіссен [53], М.П.Гуменюк та В.М.Шерцис [65], Н.Ю.Іванов

[82], А.П.Козін [95], О.С.Морозов [85] та ін.

Отже, психогігієна у спорті — система заходів, які здійснює психолог, спрямованих на збереження та зміцнення психічного здоров'я основних суб'єктів спортивного процесу і забезпечення оптимальних психологічних умов їх діяльності.

Завданнями спортивної психогігієни як напрямку діяльності психолога є психологічне сприяння формуванню гармонійної особистості спортсмена, контроль впливу на психіку спортсменів умов спортивного середовища, вивчення механізмів пристосу­вання спортсменів до умов стресу тощо.

Такий напрямок діяльності психолога у спорті, як психогігіє­на, все більше входить у спортивний процес та демонструє свою ефективність. Однак єдиних форм психогігієнічної роботи у спо­рті поки ще не розроблено. Були намагання використовувати психологічні прийоми з психології праці, переносити у спортив­ну практику досвід інженерної та космічної психології. Але все це виявилось малоефективним, тому що спорт, як зазначає Л.Д.Гіссен [53] є специфічною галуззю людської діяльності.

Психологічну готовність психолога треба сформувати і до такого виду професійної діяльності, як психологічне консуль­тування у спорті вищих досягнень, що полягає у наданні пси­хологічної допомоги спортсменам і тренерам з питань психо­логічного компонента тренувально-змагального процесу, в наданні допомоги спортсменам у вирішенні їх психологічних проблем та сприянні їх особистісному росту й поведінковій га­рмонізації.

Серед особливостей психологічного консультування у спорті слід зазначити, що при консультуванні психолог повинен врахо­вувати особливості спортсмена, які обумовлені конкретним ви­дом спорту; в окремих випадках психолог може, використовуючи інформацію, набуту у процесі консультування зі спортсменом, надавати тренеру необхідну інформацію щодо оптимізації спіл­кування у діаді тренер—спортсмен та більш ефективного вихов­ного впливу на спортсмена.

Можна зробити такі висновки, що, використовуючи в певній послідовності та взаємодоповнюючи один одного, зазначені ме­тоди і форми роботи створювали в процесі взаємодії з психоло­гами такі конкретні умови для формування основних складових психологічної готовності до професійної діяльності у спорті:

для когнітивного та операційного компонентів готовності — включення психологів до активної пізнавальної та практичної ді­яльності, що забезпечувало: оволодіння знаннями психологічних основ професійної діяльності у спорті та усвідомлення значущос­ті таких знань; оволодіння психологічними уміннями та навич­ками, що забезпечують ефективність професійної діяльності пси­холога у спорті (прийняття адекватних психологічних рішень; організація ефективного спілкування зі спортсменами і тренера­ми; здійснення психологічного впливу; врахування мотивації спортсменів тощо);

для мотиваційного компоненту готовності — включання пси­хологів до активної пізнавальної діяльності, що сприяло: глибокому усвідомленню значення процесу професійної діяльності психолога у спорті; переструктуруванню в результаті такого усвідомлення мо­тивів професійної діяльності (посилення значущості мотивів особи­стісного розвитку та ін.); формування позитивного ставлення до спортсменів (тренерів) та результатів їх діяльності;

— для особистісного компонента готовності — включення психологів до активної пізнавальної та практичної діяльності, що позитивно впливало на: актуалізацію потреби в самопізнанні та самоаналізі своїх особистих якостей; формування адекватної са­мооцінки (у процесі виділення власне психологічних якостей, представлених у власному «психологічному портреті»); форму­вання потреби та вмінь використовувати знання про себе з метою оптимізації професійної діяльності у спорті, професійного та особистого вдосконалення.



Чим відрізняється психологічного готовий до роботи у спорті психолог від психологічно не готового?

Якою є мета проведення психокорекційної роботи з під­вищення рівня психологічної готовності психологів до про­фесійної діяльності у спорті?

Зазначте, які існують основні принципи проведення пси-хокорекційної роботи з підвищення рівня психологічної го­товності психологів до професійної діяльності у спорті?

Які особливості проведення психокорекційноїроботи з підвищення рівня психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті?

Завдання для самопідготовки

Назвіть етапи професійного розвитку психолога за В.І.Вачковим.

Розкрийте сутність основних умов формування психо­логічної готовності психолога до роботи у спорті.

Поясніть зміст твердження «...бути професійно та осо-бистісно готовим психологом до роботи у спорті...».

Розкрийте зміст психокорекційної роботи з підвищення рівня психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті.

Охарактеризуйте сутність основних напрямів психоко-рекційної роботи з підвищення рівня психологічної готовно­сті психологів до професійної діяльності у спорті.

6. Назвіть умови проведення ефективноїпсихокорекції з метою підвищення рівня психологічної готовності психоло­гів до роботи у спорті.

Література

Бочелюк В.И. Про проблему готовності делегування повноважень в освітній установі // Педагогіка і психологія формування творчої осо­бистості: проблеми і пошуки: Збірник наукових праць. — Інститут пе­дагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України, Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. — Вип. 35. — Київ—Запоріжжя, 2005. — С. 7—14.

Ванек М., Мсщок И. Понятие, классификация и содержание пси­хологической подготовки спортсмена. — М.: Физкультура и спорт, 1982. — 291 с.

Воронова В.И. Психологическое сопровождение спортивной дея­тельности в футболе. — К.: Научно-методический комитет Федерации футбола Украины, 2001. — 138 с.

Выготский Л.С. Развитие высших психических функций. — М.: Просвещение, 1980. — 312 с.

Вяткин Б.А. Роль темперамента в спортивной деятельности. — М.: Физкультура и спорт, 1988. — 227 с.

Вяткин Б.А. Управление психологическим стрессом в спортив­ных соревнованиях. — М.: Физкультура и спорт, 1991. — 112 с.

Вяткин Б.А., Кондаков А.Е., Валуев Б.С. Опыт психологической подготовки лыжников—гонщиков. — Пермь: ПГУ, 1986. — 146 с.

Гаврилюк В.К. К вопросу о психологических барьерах в соревно­ваниях у спортсменов // Проблемы психологии спорта: Сб. работ инс­титутов физкультуры / Ред. колл.: В.А.Алаторцев (отв. ред.) и др. — Вып. 4.- М.: Физкультура и спорт, 1962. — С. 99—107.

Гагаева Г.М. Волевая подготовка футболистов. Футбол сегодня и завтра. — М.: Физкультура и спорт, 1991. — 194 с.

10. Гагаева Г.М. Психология футбола. — М.: Физкультура и спорт, 1990. — 211 с.

список