РОЗДІЛ 5 КОРЕКЦІЙНА РОБОТА З ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ПСИХОЛОГІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СПОРТІ 5.1. Умови формування психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті

Як вказує Р.М.Загайнов [79; 80], психолог у професій­ної діяльності, пов'язаній зі спортом, повинен вміти робити усе. Фактично усі проблеми, окрім специфічно спортивних, входять до функціональних обов'язків психолога. Це і цілодобовий конт­роль за психічним станом спортсмена, за його психодинамічними характеристиками — настроєм, упевненістю, самооцінкою, стій­кістю до перешкод тощо. Враховуючи результати цих спостере­жень, психолог повинен приймати оптимальні та своєчасні рі­шення та практично здійснювати ефективну психокорекцію ста­ну спортсмена у цілому та окремих його характеристик.

Крім того психолог, як зазначає Р.М.Загайнов [81], повинен бути людиною, яка уособлює для спортсменів все те, що забезпе­чить спортивну перемогу, може слугувати особистим прикладом бойового настрою та психічної стійкості. Таким чином, профе­сійний спорт як значуща та відповідальна діяльність висуває до практичного психолога жорсткі вимоги. Психолог, який не від­повідатиме даним вимогам, ніколи не буде запитаним в умовах боротьби на цьому рівні або швидше покине спортивну команду. Однією з вимог до ефективно працюючого психолога у спорті є його психологічна готовність до реалізації даної професійної дія­льності. Коротко охарактеризуємо вимоги до ефективно працю­ючого психолога у галузі спорту.

Постійне включення у задачу, тобто постійна психологічна готовність психолога залучитися до вирішення будь-яких про­блем підопічних спортсменів. Тому психолог завжди повинен пе­ребувати у бойовому стані і у своєму найкращому іміджі.

Універсалізм у роботі, вміння у залежності від ситуації та по­треби спортсменів працювати і у якості психолога-священика (здатність заспокоїти, прийняти від спортсмена сповідь, забезпе­чити катарсис), і у якості «психолога-лідера» (тобто допомагати спортсмену психологічно налаштуватися на виступ у змаганнях, активізувати його мотивацію, показати приклад «психолога-диктатора», у виключних ситуаціях психолог повинен в інтересах справи диктувати свою волю спортсмену. Останнє можливе тільки за однієї обов'язкової умови — абсолютному авторитеті психолога серед спортсменів та повної довіри до нього з боку останніх.

Психологу необхідно бути професійно та особисто (психологіч­но) готовим працювати у спорті, що можливо, як зазначає Р.М.Загайнов [80], тільки в умовах постійного самовдосконалення з метою розвинення у себе таких якостей, як воля, на яку буде спира­тися воля підопічного спортсмена; інтелект, без розвитку якого не­можливо знаходитися на одному духовному рівні зі спортсменом високого класу, продуктивно спілкуватися зі спортсменом протя­гом усього тренувально-змагального циклу; психологічна витрива­лість (стійкість); любов до професії; прагнення до дослідження власного (та чужого) досвіду практичної роботи, що виражається як у фіксуванні психологічних нюансів, які зустрічаються у роботі психолога зі спортсменами і тренерами, так і в аналізі різних зако­номірностей, у формуванні власних законів, що дозволяє спортив­ному психологу успішно подолати початкові ступені майстерності («новачок», «шарлатан», «дилетант») та упевнено розташуватися на вищих ступенях цієї ієрархії — «професіонал», «майстер», духо­вний наставник спортсмена»; професіоналізм психолога у житті, тобто наскільки психолог у житті поза своєю професійною діяль­ністю є духовно збагаченим, принциповим, вірним родині, дітям; здатність бути особистим прикладом для спортсмена, уособлювати собою усе те, до чого психолог закликає спортсмена: терпіння, во­ля, віра у себе та перемогу, оптимізм тощо та готовність не чекати вдячності від спорту, інакше невдячність, яку буде відчувати пси­холог, унеможливить продовження роботи спортивним психологом на рівні повної самовіддачі;

В.І.Вачков із співавторами [32] виділяє наступні етапи про­фесійного розвитку психологів. Захоплено-романтичний, коли до серйозних розчарувань психолог ще не «доріс». Етап само­ствердження, на якому психолог намагається оволодіти «екзо­тичними методиками». Цей етап складає основу майбутньої професійної гордості та почуття власної професійної гідності фахівця. Етап перших розчарувань найбільш відповідальний у процесі професійного становлення психолога, оскільки саме у цей час вирішується основне питання: чи навчиться психолог долати ці кризи розчарування. Зазначимо, що важливою умо­вою подолання таких криз є пошук нових особистісних смис­лів у навчанні та у праці.

Початок самостійного вирішення психологічних проблем (теоретичних або практичних) з використанням вже відомих технологій та методів. Цей етап закінчується поступовим на­копиченням негативного досвіду та здатністю проявити про­фесійну творчість і сформувати індивідуальний стиль діяльно­сті. Перші серйозні спроби працювати по-новому. Часто цей етап завершується розчаруванням спортивного психолога у со­бі та намаганням довести методи власної професійної діяльно­сті до досконалості. Звернення до теоретичних та методологіч­них основ психології, як до того, чому на етапі навчання у ВНЗі не приділялося належної уваги. Етап імпровізації та про­фесійної творчості на основі оновленої теоретичної та методо­логічної бази, де органічно поєднується теорія та практика, на­ука і мистецтво.

Слід зазначити, що не всі спортивні психологи проходять у своєму професійному становленні повний цикл такого розвитку, багато з них зупиняються на певних етапах професійного генезу, а, отже виявляються психологічно не готовими до професійної діяльності у спорті.

Означені етапи розвитку психолога-професіонала певною мі­рою співвідносяться з етапами розвитку внутрішньонаукової ре­флексії: від онтологізму, орієнтованого на пізнання об'єктивної істини, — до гносеологізму, спрямованого на пізнання засобів пі­знання, і до методологізму, націленого на виробництво таких за­собів, як вказують В.П.Зінченко та С.Д.Смірнев [80].

У цілому в зв'язку з невизначеністю підходів щодо особливо­стей психологічної готовності психолога до професійної діяльно­сті у спорті необхідно визначити предметно-діяльну галузь даної позиції. Здійснимо це через опозицію «психолог (психологічно готовий до професійної діяльності у спорті) — емпіричний суб'єкт» (психолог, психологічно не готовий до професійної дія­льності у спорті).

Спортсмен (тренер) для психолога не об'єкт і не клієнт. Це людина певної історії та епохи, суспільства та культури, який асимілював конкретний набір засобів своєї життєдіяльності. Для психологічно не готового психолога спортсмен заданий через опис дихотомічних якостей, які проявляються у конкрет­ному типі взаємодії (поганий—гарний тощо). Його знання про спортсмена завжди абстрактне та існує у межах конкретного типу взаємодії.

Психолог, психологічно готовий до професійної діяльності, бачить спортсмена у різноманітності його стосунків із світом (спорт, суспільство, соціум, природа, сім'я, група та ін.), у різно­манітності мотивів і настановлень, знань, умінь тощо. Завдання такого психолога полягає у тому, щоб подавати психологічну до­помогу спортсмену (тренеру), яка б відповідала його потребам, використовуючи широкий спектр адекватних психотехнічних за­собів. Для психологічно не готового психолога властивим є зве­дення проблем спортсменів (тренерів) до типових, для яких вже маються стандартні рішення.

Психолог, психологічно готовий до професійної діяльності, орієнтує спортсмена (тренера) у його цілях, відкриваючи нові ти­пи взаємодії, та здійснює разом з ним пошук адекватних засобів поведінки. Психологічно не готовий психолог вирішує власні ці­лі, використовуючи спортсменів (тренерів) для реалізації своїх схильностей. Він виходить зі своєї Я-концепції, ігноруючи Я-концепцію основних суб'єктів спорту.

Психолог, психологічно готовий до професійної діяльності, розуміє обмеженість психологічних теорій та намагається розу­міти внутрішній світ спортсмена, відповідно використовуючи у своїй роботі різні психологічні теорії та техніки. Психологічно неготовий психолог не здійснює аналітичної роботи та лімітує свою професійну діяльність межами однієї з теорій, яка водночас виступає для нього панацеєю від усіх проблем.

Для психологічно готового психолога «оцінка» суб'єкта спор­тивної діяльності є одним з результатів його професійної діяль­ності, оскільки оцінка і наступні за нею рекомендації є продук­том його розумової діяльності. Для психологічно не готового психолога «оцінка» спортсмена (тренера) не наслідок, а причина, яка детермінує типовий для психолога стиль поведінки.

Психолог, психологічно готовий до професійної діяльності, характеризується «поліфонічністю свідомості» (М.Бахтін) та зда­тен працювати зі спортсменами (тренерами), які знаходяться у межах інших форм культур (Леві-Стросс). Це дозволяє йому як фахівцю асимілювати світ клієнта та здійснювати разом з ним рішення проблеми.

Позиція психологічно готового до професійної діяльності психолога заснована на професійній рефлексії, на його Я-концепції. Виходячи з цього, психологічно готовий психолог пе­редає інформацію, яку він відрефлексував, спортсмену (тренеру) в адекватній для нього мовленнєвій культурі, дотримуючись при цьому етичних норм. Психологічно не готовий психолог часто використовує псевдокваліфікований лексикон або перенаванта-жує свою мову спеціальними термінами, підкреслюючи таким чином виключність власних висловлювань.

Психологічно готовий до професійної діяльності психолог ро­зуміє позицію спортсмена (тренера), диференціює його рольову та життєву поведінку. При передачі інформації він виходить не з потреб клієнтів, а з їх проблем. Тому його інформація завжди ін­дивідуальна та має конфіденційний характер. Психологічно не гототовий психолог не розрізняє різноманіття ролей, які свідомо або підсвідомо розігрують учасники спортивного процесу.

Психологічно готовий до професійної діяльності психолог не маніпулює свідомістю спортсмена (тренера), а спільно з ним здійснює аналіз причин, які зумовили його життєву аба профе­сійну проблему.

Виходячи із заданої онтологічної картини професійної діяль­ності психолога у спорті, можна визначитися з його позицією. Психологічно готовий до професійної діяльності психолог ефек­тивно розв'язує психологічними засобами проблеми, що виника­ють у спорті, в процесі психологічного супроводу тренувально-змагального циклу. Разом з тим зазначимо, що ця позиція — це не тільки об'єднуюча ланка сфери спорту та психології, скільки їх синтез.

Отже, основними умовами формування психологічної готов­ності до професійної діяльності психолога у спорті виступають формування позиції психолога з урахуванням компонентів струк­тури психологічної готовності: особистісного, когнітивного, опе­раційного та мотиваційного компонентів.