4.3. Методики оцінювання психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті

На жаль, дуже мало науково-методичних рекоменда­цій, які б надавали допомогу у визначенні особистісного рівня психологічної готовності суб'єктів до професійної діяльності у спорті, визнаючи їх особистісний внесок у цей процес. Тому реа­лізація висунутого завдання здійснювалася через використання різноманітних методів дослідження, а саме: бесіди, інтерв'ю, ан­кетування, тестування, вивчення документації. Основним і най­продуктивнішим був тест незакінчених речень, який не має необ­хідного формального апарату, що дозволяє робити висновки, спираючись на суворі статистичні закономірності.

При цьому необхідно відзначити, що традиційне використан­ня тесту незакінчених речень діагностує, насамперед, інформа­ційний та поведінковий компоненти смислового настановлення, а емоційно-оціночний компонент найчастіше при цьому не прояв­ляється або проявляється посередньо. Він, у даному випадку, може бути різним: позитивним, нейтральним або негативним. На виявлення емоційно-оцінного компонента смислового настанов­лення психологів у спорті була орієнтована модифікація. При за­вершенні кожного речення суб'єкт повинен оцінити своє відно­шення до повідомленого факту, вчинку, переживання та виразити цю оцінку балом +1, 0 або -1. У цьому випадку тест набуває вла­стивості надавати інформацію про всі три компоненти смислово­го настановлення спортивних психологів: інформаційний, пове-дінковий і емоційно-оцінний.

Інтерпретація підсумків обстеження починається з аналізу отриманих у кожному блоці даних.

Необхідно зазначити, що застосування методики незакінчених речень відноситься до однієї з груп (адаптивної) проективних ме­тодик. Проективні методики (лат. projection — викидання вперед) — це методики, які спрямовані на вивчення особистості й розро­блені в межах проективного діагностичного підходу. Поняття проекції для позначення цих методик було вперше використане Л.Франком (1939). Найбільш суттєвою ознакою проективних ме­тодик є використання в них невизначених, неоднозначних (слабо структурованих) стимулів, які конструюють, розвивають, допов­нюють та інтерпретують. Відповідно проективній гіпотезі кожен емоційний вияв індивіда, його сприйняття, почуття, вислови, ру­хові акти несуть у собі відбиток особистості. Особистість прояв­ляється тим яскравіше, чим менш стереотипні ситуації — стимули, що спонукають її до активності. Стимули проективних методик набувають змісту не стільки в силу їх об'єктивного складу, скіль­ки у зв'язку з особистісним значенням, яке надається досліджу­ваним. Звідси — характерна для них відсутність оцінок, відпові-дей-реакцій, як «правильних» або «помилкових», обмежень у їх виборі.

Викладене встановлює значення обов'язкового співвідношення проективного матеріалу з результатами, отриманими у ході інших досліджень, інформацією про життєві шляхи досліджуваних. З цією метою ми використовувалися такі допоміжні методи психологічно­го дослідження, як бесіда, інтерв'ю, анкетування.

Анкета являє собою набір питань (тверджень), кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження — ви­вчення та встановлення рівня психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті. При цьому досліджуваний не тільки відповідає на ряд питань, а й повідомляє дані про себе: прізвище, ім'я, по батькові, вік, місце роботи (навчання), спеціа­лізацію, стаж роботи, кваліфікацію, рівень освіти, сімейний стан. Питання (твердження) в анкеті закритого типу допускає відповіді «так» чи «ні», або «не знаю». За своєю функцією вони підрозді­ляються на основні, навідні, контрольні та уточнюючі.

Інтерв'ю передбачало прямий контакт з респондентом (опиту­ваним спортивним психологом) і розкривало актуальні та потен­ційні його можливості в процесі професійної діяльності у спорті. За формою воно частково стандартизоване, тобто проводиться у вигляді бесіди без суворої деталізації питань, але за загальною програмою: струнка стратегія, а практика вільна. Даний вид ін­терв'ю дає можливість отримати порівняльні дані про різних до­сліджуваних, обмежує вплив сторонніх дій, дозволяє повною мі­рою та в потрібній послідовності опрацювати всі питання. Проводиться воно за п'ятикроковою моделлю.

На першому етапі відбувається структурованість бесіди і до­сягається взаєморозуміння між дослідником та опитуваним пси­хологом. Друга стадія інтерв'ю, звичайно, починається зі збору інформації про контекст теми; вирішується питання про іденти­фікацію потенційних можливостей досліджуваного. Після цього починається третя стадія інтерв'ю, яку можна позначити як ба­жаний результат. Психолог допомагає опитуваному визначити свій ідеал, вирішити питання про те, яким він мріє бути. Обго­ворюється також питання про те, що відбудеться, коли бажаний результат буде досягнутий. Четверта стадія інтерв'ю — це ви­роблення альтернативних рішень. Пошук альтернатив здійсню­ється з метою уникнення ригідності й вибору серед альтернатив. П'ята стадія інтерв'ю — узагальнення попередніх етапів. Уза­гальнення повинні враховувати індивідуальні, вікові і культурні особливості спортивних психологів, виявлені на перших стадіях інтерв'ю.

Очевидно, що психологічну готовність спортивного психолога до професійної діяльності слід визначати не методологічними критеріями (якість, кількість виконання професійних дій), а пси­хологічними.

Якщо більш точно сформулювати проблему, то треба визна­чити, чим психолог може допомогти у підготовці конкретного спортсмена у конкретному виді спорту. Відповідаючи на це пи­тання, спробуємо охарактеризувати найбільш важливі напрямки діяльності спортивного психолога. Отже, виділено і проаналізо­вано такі види професійної діяльності психолога у спорті. По-перше, це психодіагностика, яка у спорті має свої принципові особ­ливості. Зафіксовано необхідність розрізняти психодіагностику на­уково-дослідницьку та науково-практичну (за дослідженнями Е.Герона та С.Димитрова, Л.Д.Гіссена, О.В.Родіонова [44; 49; 189]). Якщо завдання першої — виявити певні психологічні осо­бливості спортсменів або міжособистісних стосунків, то мета дру­гої — дати відповіді на конкретні питання практики спорту, встано­вити причини конкретних психологічних явищ чи порушень. При цьому діагностика причин не є для психолога у спорті самоціллю, вона завжди підпорядкована головній меті — розробці психологіч­них рекомендацій з психічного розвитку особистості спортсмена (тренера) або корекції цього розвитку.

Отже, дані психодіагностики у спорті необхідні психологу для того, щоб забезпечити контроль за динамікою психічного розви­тку спортсмена; визначити програму подальшої роботи зі спорт­сменом з метою створення оптимальних умов розвитку для силь­них сторін особистості у даному виді спортивної діяльності; перевірити, наскільки ефективною виявилася психопрофілактич­на робота; провести порівняльний психологічний аналіз різних методів психологічного впливу тренера на спортсмена під час тренувально-змагального процесу з метою виявлення ступеня йо­го ефективності та розроблення відповідних рекомендацій.

Отже, досвід практичної роботи у спорті дозволяє виділити такі напрямки психодіагностичної діяльності психолога, як ви­вчення індивідуально-психологічних особливостей спортсменів та соціально-психологічна діагностика спортивної команди.

Кожен з видів спорту для успішних виступів на змаганнях по­требує певного стану фізичних та психічних якостей спортсмена. Коли рівень фізичної підготовленості спортсменів знаходиться на приблизно однаковому рівні, вирішальним фактором для перемо­ги у змаганнях стає психологічна готовність. Завданням психоло­га у цій ситуації є здійснення психологічного відбору та спортив­ної профорієнтації для того, щоб відібрати майбутніх чемпіонів та визначити передумови розвитку необхідних психічних якостей спортсменів. Підготовка спортсменів здійснюється за різними напрямками, але нестача вольових зусиль та невміння керувати своїми емоціями може нейтралізувати результати багаторічних тренувань. При регулярній психодіагностиці та активній участі психолога у тренувальному процесі стає можливим облік психо­логом індивідуальних особливостей спортсмена, формування та розвиток необхідних для перемоги психічних якостей та вмінь.

Іншими словами, у спорті вищих досягнень видатний спорт­смен є володарем унікальних здібностей, на прояві яких заснова­на вся його змагальна діяльність або тактика команди. Своєчасне визначення психологічних особливостей спортсменів та розробка для кожного з них індивідуального плану розвитку здібностей, стратегії передзмагальної та змагальної поведінки — це напрям професійної діяльності психолога у спорті.

У професійній кар'єрі бувають періоди кризи, які можуть бути обумовлені різними чинниками: невдачею виступу на змаганнях, переходом до іншого клубу, зміною тренера, обставинами особи­стого життя та ін. Спортивний психолог допомагає спортсмену знайти вихід із такої ситуації, що надає останньому сили для но­вих спортивних досягнень. Це далеко не повний перелік ситуацій у професійній діяльності психолога, за результатами яких можна судити про ефективність його професійної діяльності.

Одним з джерел психологічної готовності до професійної дія­льності та майстерності психолога у спорті є його впевненість у досягненні поставлених цілей професійної діяльності та принци­пова можливість постійно самоудосконалюватися у професійно­му плані.

Для дослідження психологічної готовності до професійної ді­яльності психолога у спорті використовуються такі допоміжні методи, як психологічне спостереження, анкетне опитування, ін­терв'ю, бесіди зі спортсменами та тренерами, метод експертної оцінки тощо.

При визначенні особливостей формування психологічної го­товності психологів до професійної діяльності у спорті слід мати на увазі, що структуру психологічної готовності можна охаракте­ризувати взаємопов'язаними між собою складовими. Відповідно до цього можуть бути створені чотири типи модельних психоло­гічних характеристик. Для побудування схеми із окремих психо­логічних характеристик всі «робочі психічні якості» психолога у спорті (тобто якості, які складають структуру психологічної го­товності до професійної діяльності) доцільно розподілити на чо­тири групи: особистісний компонент; мотиваційний компонент; операційний компонент та когнітивний компонент.


Основні методи дослідження

Допоміжні методи дослідження


 


Моделювання

Мета: складання та теоретич­ний аналіз моделі «ідеального» психолога у спорті (психологі­чно готового до реалізації про­фесійної діяльності у спорті)


 

о

'З о з

и 2 "и

ft


 

к

X

Щ я

й ё < о


 


Дослідження особливостей психоло­гічної готовності психолога до про­фесійної діяльності у спорті шляхом експертного опитування за встанов­леною схемою

Передбачають прямий контакт з респо­ндентом і розкривають актуальні та по­тенційні можливості підвищення пси­хологічної готовності до професійної діяльності спортивного психолога


Вивчення та вста­новлення рівня психологічної го­товності до про­фесійної діяльно­сті як спортивного психолога


Рис. 4.2. Методи дослідження психологічної готовності психологів до професійної діяльності у спорті

Постає питання, які психічні особливості спортивних пси­хологів слід діагностувати на різних етапах їх професійної дія­льності для подальшого підвищення психологічної готовності і до професійної діяльності (загальні неспецифічні психологічні показники, психофункціональний резерв, профіль особистості, специфічні психологічні показники: мотиваційно-вольова спря­мованість, загальна здатність до самоконтролю та саморегуля­ції тощо).

Методи дослідження психологічної готовності можна подати у такій схемі (рис. 4.3).

1. Нормативно-параметричний опис професійної діяльності психолога у спорті


2. Опис зовнішньої структури професійної діяльності психо­лога у спорті 5. Опис внутрішньої психологічної стру­ктури професійної діяльності психолога у спорті


 


3. Опис зовнішньої функціо­нальної будови професійної діяльності психолога у спорті 6. Опис внутрішньої функціональної структури професійної діяльності психо-

лога у спорті


 


4. Оцінка ефективності функ­ціонування досліджуваного об'єкту на зовнішньому рівні 7. Оцінка впливу взаємодії зовнішніх та внутрішніх складових діяльності психолога у спорті на психологічну готовність до професійних дій


 

Рис. 4.3. Загальна схема психологічного аналізу професійної діяльності спортивного психолога

Критерії оцінки рівня психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті можуть бути виявлені шляхом вивчення та узагальнення наукових даних в опублікованих нау­кових дослідженнях щодо професійної діяльності психолога у спорті, а також шляхом аналізу спеціально розроблених анкет, на які відповідали працюючі психологи (незалежні експерти), а та­кож спортсмени і тренери.

Безпосередніми чинниками, які забезпечують психологічну го­товність або неготовність до професійної діяльності психолога у спорті, є його особистісні якості та професійні уміння, конкретні дії у процесі здійснення ним професійної діяльності. Це доводять ре­зультати теоретичних та практичних досліджень Р.Кочюнаса [102], який свідчить про те, що особистість психолога виділяється майже у всіх теоретичних системах як важливий засіб психотерапевтичного впливу на особистість у процесі психологічної допомоги (консуль­тування). Гармонія запропонованих критеріїв оцінки психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті визнача­ється розподіленням особистісних якостей психолога на три сфери: емоційно-вольову, комунікативну, пізнавальну.

Для того, щоб повніше дослідити психологічну готовність психолога до професійної діяльності, почнемо з психологічного аналізу професійної діяльності спортивного психолога. Наведена схема (рис. 4.3) призначена для оптимізації орієнтації дослідника у тому, які компоненти та складові треба вивчати у процесі до­слідження професійної діяльності психолога у спорті.

Наведена схема являє собою програму системного психологі­чного вивчення професійної діяльності та містить три рівні: па­раметричний (нормативно-параметричний опис професійної дія­льності); морфологічний та функціональний рівні (дослідження внутрішньої та зовнішньої будови діяльності).

Отже, психологічна готовність до професійної діяльності пси­холога у галузі спорту, творчий потенціал сильних і слабких сто­рін його особистості, що реалізуються в професійній діяльності, можна визначати такими методами: порівняння незалежних ха­рактеристик колег по роботі, спортсменів, тренерів; спостере­ження за процесом здійснення професійної діяльності, у ході яко­го треба враховувати не просто те, як психолог працює, а, в першу чергу, за рахунок яких особистісних якостей він домігся високого рівня психологічної готовності до роботі у спорті (на­приклад, за рахунок високого рівня інтелекту, завдяки професій­ному досвіду, наполегливості, самоорганізованості та ін.); оцінка ступеня розвитку професійно значущих навичок і умінь у прак­тичній діяльності психолога у спорті.

Щодо конкретизації компонентів професійної діяльності психо­лога у спорті, то Р.М.Загайнов [74] та інші дослідники вказують на те, що психолог у спорті повинен вміти робити усе. Фактично усі проблеми, окрім специфічно спортивних, підлягають рішенню пси­хологом. Це і цілодобовий контроль за психічним станом спортсме­на, за його психодинамічними характеристиками — настроєм, упе­вненістю, самооцінкою, стійкістю до перешкод тощо.

Крім того психолог, як зазначає Р.М.Загайнов [78], повинен бути людиною, яка уособлює для спортсменів все те, що забезпечить пе­ремогу, та буде слугувати особистим прикладом бойового настрою, психічної стійкості та психологічної готовності. Таким чином, про­фесійний спорт як значуща та відповідальна діяльність висуває до практичного психолога жорсткі вимоги. Психолог, який не відпові­датиме даним вимогам, ніколи не буде запитаний в умовах бороть­би на цьому рівні або, швидше, покине спортивну команду.

Специфічною особливістю професійної діяльності психолога у спорті є конфліктність цієї діяльності. Багаторічний досвід спортивного психолога Р.М.Загайнова [77] дозволив йому визна­чити принципову позицію, яку психолог повинен займати, пра­цюючи у спорті. Суть цієї позиції полягає у тому, що психолог слугує справі, а не тренеру. В інтересах справи психолог, почи­наючи свою роботу зі спортсменом, діагностує його особистість з метою виявлення як резервів, так і слабих місць, щоб скоригува-вши останні, забезпечити прогрес у спортивній діяльності та у житті спортсменів поза нею.

Зазначені особливості обумовлюють змістовну специфіку ко­жного з компонентів психологічної готовності психолога до про­фесійної діяльності у спорті.

Показниками рівнів психологічної готовності до професійної ді­яльності психолога у спорті можуть виступати типи його професій­ної мотивації. Поряд із оцінкою об'єктивних успіхів психолога, під­тверджених характеристиками, рекомендаціями, довідками, почес­ними грамотами, дипломами й іншими документами, вивчаються схильності, здібності і спрямованість особистості, його психологіч­на готовність до виконання функціональних обов'язків.

Застосовані методи діагностики дозволили виділити чотири рівні психологічної готовності до професійної діяльності спорти­вного психолога: високий, достатній, середній та низький. Пока­зники рівнів психологічної готовності до професійної діяльності психолога у спорті можливо узагальнити такими критеріями: на­явністю позитивно орієнтованих життєвих планів і професійної спрямованості; здатністю критично, відповідно до норм моралі й права, оцінювати вчинки спортсменів і тренерів; ступенем усві­домлення структурних компонентів власної професійної діяльно­сті; здатністю враховувати колективні інтереси, повагою до норм колективного життя у спорті; наявністю вольових якостей, здіб­ності самостійно приймати рішення й долати труднощі; рівнем розвитку корисних знань, вмінь, навичок, різноманітністю й гли­биною належних інтересів; наявністю навичок самоаналізу; зов­нішньою культурою поведінки.

До критеріїв, за якими можливо виявляти різні рівні, слід від­нести ступінь включення психолога до професійної діяльності у спорті (тобто рівень засвоєння певних професійних знань, умінь, навичок, соціальних ролей, а також його соціальний статус в сис­темі суспільних відносин у спорті) та основні засоби впливу на психологічну готовність психолога до професійної діяльності у спорті.

Охарактеризуємо рівні психологічної готовності до професій­ної діяльності психолога у галузі спорту.

Відносно високого рівня, то він характеризується наявністю позитивно орієнтованих професійних планів спортивного психо­лога щодо професійної діяльності у спорті.

Спортивний психолог з високим рівнем психологічної готов­ності до професійної діяльності усвідомлює різноманітність структурних компонентів своєї професійної діяльності, має від­повідний рівень професійних знань, умінь й навичок. Такий пси­холог критично мислить, відповідно до норм моралі й права оці­нює вчинки спортсменів і тренерів, у нього розвинені вольові якості, здібності до самостійного прийняття рішень.

Від інших його відрізняє тактовна поведінка з тренерами та спортсменами, розуміння колективних інтересів, наявність кому­нікативних й організаторських здібностей, мотивація досягнення успіху.

Достатній рівень психологічної готовності до професійної дія­льності у спорті. Представники цього рівня характеризуються сформованістю адекватного образу тренера (спортсмена), пози­тивним ставленням до професійної діяльності у спорті, наявністю широкого кола професійних знань, умінь та навичок, сформова-ністю адекватного сприйняття вчинків тренерів та спортсменів.

Психолог з достатнім рівнем відрізняється прагненням до по­кращання результатів власної професійної діяльності у галузі спорту, тактовним ставленням до тренерів і спортсменів. Такий психолог завжди готовий до отримання нових професійних знань, умінь та навичок. Його характеризує наявність здібностей до самоаналізу особистої поведінки.

Психолог з середнім рівнем психологічної готовності до про­фесійної діяльності у галузі спорту характеризується зовнішньою культурою поведінки, наявністю розвинених вольових якостей, проявами авторитарного стилю спілкування з тренерами та спортсменами, прагненням до самостійного прийняття рішень, але не самостійним здійсненням цього прийняття.

Такого психолога відрізняють невміння враховувати колекти­вні інтереси, неадекватне ставлення до впливів навколишнього середовища; не сформованість чіткого образу сучасного спорт­смена, занижена самооцінка власної діяльності. Але представни­ки цього рівня мають необхідний рівень професійних знань, умінь та навичок, у них розвинені організаторські здібності, є прагнення до поліпшення умов професійної діяльності.

Психологи, що належать до низького рівня психологічної го­товності, характеризуються негативним ставленням до власної професійної діяльності у спорті, слабким усвідомленням сучас­них компонентів структури професійної діяльності спортивного психолога, неадекватним ставленням до тренерів та спортсменів, відсутністю здатності критично мислити відповідно до норм мо­ралі, підвищеним критичним ставленням до тренерів та спорт­сменів. Такий психолог не прагне підвищувати особистий рівень професійної підготовленості. У нього низька зовнішня культура поведінки.

Отже, характеристика кожного рівня психологічної готовності психологів до професійної діяльності у галузі спорту відповідає особливостям прояву його настановлень відносно сприйняття об­разу сучасного тренера та сучасного спортсмена, ставленням до тренера та досягнень спортсмена, ставленням до власної профе­сійної діяльності у галузі спорту, до медико-соціально-психоло-гічної служби у спорті, до учасників спортивної діяльності, до вболівальників, до конкретного виду спорту, до самого себе.

І. Характеристика настановлення представників високого рів­ня психологічної готовності до професійної діяльності у галузі спорту.

Образ сучасного тренера та сучасного спортсмена у психоло­гів високого рівня найбільш позитивний порівняно з іншими рів­нями, а саме: достатній, середній, низький (-2,9 та -2,8) бали. Представники цього рівня розглядають образи, сучасного спорт­смена і тренера як ті, що покликані виконувати соціально задані функції та цілі, не можуть працювати без фінансових, матеріаль­них ресурсів, які виділяє суспільство, являють собою єдиний фа­ктор підготовки сучасного спортсмена, залежать від успішності або неуспішності дій інших; зі свого боку здатні впливати як на своє найближче оточення, так і на суспільство в цілому. На це вказують приклади відповідей респондентів: «Сучасний тренер реально повертається обличчям до спортсмена, до різноманіття його потреб», «Багато спортивних колективів стали на шлях по­шукової діяльності, побудували свої системи», «У професійній свідомості знайшла своє відображення ідея досягнення тренером (спортсменом) кращих результатів у спортивній професійній дія­льності».

Ставлення до тренера у представників цього рівня найбільш позитивне, ніж у представників інших рівнів: достатній, середній, низький. Поряд з уміннями та навичками, які забезпечують ефек­тивну взаємодію спортивного психолога з тренерами, представ­ники цього рівня вказують на необхідність «умінь та навичок, які спрямовані на самого психолога. Це такі уміння та навички: кри­тично аналізувати свою діяльність, володіти собою в будь-якій ситуації; вміння забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та інші».

До характеристик, які пов'язані із ставленням психолога до тре­нера, представники цього рівня виділяють «.. .компетентність, висо­кий інтелектуальний рівень, творчий потенціал, організаторські зді­бності». До характеристик, які відображають ставлення до виконання професійної діяльності, виділяють «.відданість роботі, єдність слова і справи, відповідальність, вимогливість до себе та інших «. В аспекті ставлення до діяльності тренера представники цього рівня виділяють справедливість, демократизм, гуманність.

Ставлення до досягнень спортсмена у представників високого рівня психологічної готовності найбільш позитивне та базується на розумінні єдності поставлених спортивних завдань. «.Значні успіхи спортсменів обумовлені популярністю конкретного виду спорту, добре розробленою системою багаторічної підготовки кваліфікованих спортсменів». В цілому представники цього рівня зазначають, що «Система спортивної підготовки — це сукупність знань про засоби, методи, організаційні форми й умови, що за­безпечують найкращий ступінь готовності спортсмена до спор­тивних досягнень, а також сама практична діяльність з підготов­ки професійних спортсменів впливає на їх досягнення...».

Ставлення до власної професійної діяльності представників високого рівня психологічної готовності також порівняно з ін­шими рівнями найбільш позитивне: високий, достатній, середній, низький бали. Мета та завдання професійної діяльності у пред­ставників цього рівня психологічної готовності пов'язані, насам­перед, з розвитком особистості спортсмена, допомогою спорт­смену пізнати свої можливості, сприянням розвитку індиві­дуальних здібностей кожного спортсмена для досягнення ним найвищих спортивних результатів. Загалом представники цього типу основною метою своєї професійної діяльності вважають створення умов для динамічного саморозвитку і самоактуалізації особистості спортсмена і тренера у спорті.

Ставлення до медико-соціально-психологічної служби у спор­ті у представників високого рівня психологічної готовності також найбільш позитивне: високий, достатній, середній, низький бали. Передусім представники цього рівня вбачають у працівниках спортивної медико-соціально-психологічній служби своїх одно­думців і помічників. Вважають, що лише у тісному союзі з цією службою можливо вирішити питання відносно психологічної підготовки спортсменів, психодіагностики, психокорекції, психо­терапії, також проблеми взаємодії тренера із спортсменами. Вза­ємодія з представниками сумісних професій, на думку представ­ників високого рівня, забезпечує найбільш оптимальну реалі­зацію психологом професійної діяльності у спорті (лікар, соціа­льний працівник та ін.).

Ставлення до конкретного виду спорту у представників цього рівня найбільш позитивне. Вони (психологи) вважають, що конк­ретний вид спорту завжди передбачає наявність особистісних та професійних знань, можливостей, сильних та слабких сторін, пе­вної мотивації, кожен вид спорту передбачає індивідуальну робо­ту з конкретними спортсменами.

Показник ставлення до учасників спортивної діяльності у представників високого рівня психологічної готовності. В цілому психологи з високим рівнем психологічної готовності вбачають в учасниках спортивної діяльності своїх союзників. Відзначають, що «.в їх образі я бачу однодумців і союзників у процесі успіш­ного виконання професійної діяльності у спорті». Респонденти зазначають «працьовитість», «завзятість, терплячість» в учасни­ках спортивної діяльності, вбачають в них творчих людей, про­фесіоналів Опитані психологи вважають, що спортсмени і трене­ри — це гарні люди, які завжди готові та зможуть допомогти, тренер, арбітри, сім'ї тренерів та спортсменів, вболівальники, са­мі тренери та спортсмени, лікар і т.ін. — рівноправні учасники професійної діяльності психолога у спорті. Але поряд з цим представники цієї категорії відзначають, що учасники спортивної діяльності повинні забезпечити спортсменам нормальні умови для досягнення ними кращих результатів, тобто вони не звинува­чують учасників спортивної діяльності, як ми це побачимо у представників інших рівнів, а розуміють їх.

Представники цього рівня розглядають болільників як суб'єк­тів професійної співпраці. Зокрема, вони зазначають у своїх від­повідях, що «Спілкування з болільниками повинно бути побудо­ване на взаєморозумінні, гуманізмі, душевній теплоті, суб'єкт-суб'єктних взаємовідносинах».

Ставлення до себе у представників високого (першого) рівня психологічної готовності до професійної діяльності у спорті по­зитивне і кількісно виражене сильніше, ніж у представників ін­ших рівнів. їх настановлення відрізняється самоповагою, впевне­ністю і позитивним ставленням до себе. Найчастіше вони відзначають у собі такі риси, як товариськість, життєлюбство, га­рний настрій. В цілому у ставленні до себе майже всі представ­ники цього рівня продемонстрували впевненість у собі, у своїх силах і здібностях. Як основні якості були зазначені оптимізм, професіоналізм, товариськість, прагнення до творчої діяльності і потреби в інформації та нових враженнях.

Таким чином, узагальнюючи зазначене, можна сказати, що на­становлення представників вищого (першого) рівня психологіч­ної готовності до професійної діяльності у галузі спорту характе­ризується, насамперед, особливостями творчої реалізації про­фесійних здібностей у галузі спорту. Психолог цього рівня пси­хологічної готовності самостійно розвиває власні обдарування і нахили, вміє самостійно здобувати знання, пов'язані з професій­ною діяльністю у спорті. Він вільно висловлює власні думки і ставлення до майбутнього тренера або спортсмена, самостійно оцінює різноманітні професійні явища і факти, виявляючи особи­сту позицію щодо них; самостійно знаходить джерела інформації і використовує одержані відомості відповідно до мети та завдань професійної діяльності; досконало використовує набуті знання і вміння в нестандартних професійних ситуаціях, переконливо ар­гументує особисту позицію.

ІІ. Характеристика настановлення представників (психологів) достатнього рівня психологічної готовності до професійної дія­льності у галузі спорту.

Образ сучасного тренера та сучасного спортсмена у представ­ників достатнього рівня психологічної готовності досить позити­вний у порівнянні з іншими рівнями, а саме: високий середній, низький бали. Представники цього рівня розглядають сучасного тренера та сучасного спортсмена як соціальну систему, яка вдало функціонує з метою підготовки спортсменів до найвищих спор­тивних досягнень.

Показник ставлення до тренера у представників достатнього рівня психологічної готовності до професійної діяльності у галузі спорту позитивний. Ставлення до конкретного виду спорту у представників достатнього рівня позитивне.

Ставлення до досягнень спортсмена у представників достат­нього рівня психологічної готовності до професійної діяльності у галузі спорту теж позитивне. Слід зазначити, що такі психологи нав'язують тренерам свою точку зору: ваш підопічний на трену­ванні неуважний, ви повинні виховувати в ньому уважність — це запорука кращих досягнень.

Ставлення до власної професійної діяльності у представників достатнього рівня психологічної готовності до діяльності у галузі спорту — позитивне. Вони вбачають власні професійні дії лише на рівні когнітивного (сукупність знань, необхідних для реаліза­ції професійної діяльності у спорті), операційного (сукупність умінь та навичок практичного вирішення професійних завдань) та особистісного (сукупність важливих для професійної діяльно­сті особистісних якостей: самокритичність, вимогливість до себе, здатність володіти собою в будь якій ситуації, емпатія, витримка, орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення) аспектів. Мотиваційний компонент (сукупність професійних мо­тивів, адекватних цілям та завданням у спорті) у цього континге­нту досліджуваних відсутній. Таким чином, відсутні мотиви, які стосуються спорту в цілому: причетності до однієї з престижних видів діяльності в суспільстві — реального вкладу в підвищення якості вітчизняного спорту вищих досягнень; можливості впливати на формування свідомості сучасного тренера та сучасного спорт­смена, сприяти становленню їх національної свідомості тощо.

Ставлення до себе у представників достатнього (другого) рів­ня психологічної готовності та до власної професійної діяльності у галузі спорту теж позитивне. Вони бачать у себе як позитивні, так і негативні риси: тут діє тенденція потрапити «в середину», не виділятися серед оточення.

Таким чином, узагальнюючи викладене, можна дійти виснов­ку, що настановлення представників достатнього (другого) рівня психологічної готовності до власної професійної діяльності у спорті, до тренера та досягнень спортсменів, до медико-соціально-психологічної служби, до конкретного виду спорту, до вболівальників, до учасників спортивної діяльності та до самого себе характеризується виявленням початкових творчих здібнос­тей. Представники цього рівня психологічної готовності вільно, самостійно розв'язують професійні завдання в стандартних ситу­аціях, самостійно виправляють допущені помилки, добирають переконливі аргументи на підтвердження певних професійних думок.

III. Характеристика настановлення представників середнього рівня психологічної готовності до професійної діяльності у галузі спорту.

Образ сучасного тренера та сучасного спортсмена у психоло­гів середнього рівня — позитивний, високий, достатній, низький бали. Отже в цілому представники цього рівня вказують на те, що сучасний тренер та сучасний спортсмен завжди будуть знач­ною мірою спрямовані на реальне «підвищення» досягнень. Та­ким чином, представники цього рівня психологічної готовності вважають, що сучасний тренер та сучасний спортсмен значною мірою втратили свої етичні цінності. Водночас вони мають надію на те, що специфічні для сучасного тренера та сучасного спорт­смена цінності не зруйнуються і в нових соціально-економічних умовах.

Ставлення до тренера у представників середнього рівня пси­хологічної готовності до діяльності у спорті визначається таким чином: високий — позитивне.

Охарактеризуємо ставлення до досягнень спортсмена у пред­ставників цього рівня психологічної готовності. Психологи під­креслюють, що досягненням спортсмена вони достатньо приді­ляють уваги, їх хвилює майбутнє підопічних, з повагою відно­сяться до своїх спортсменів, з якими працюють: «.я дуже пова­жаю своїх підопічних, вони завжди поруч зі мною», «.тренер — це союзник і помічник в досягненні спортсменом кращих резуль­татів». Представники цього рівня вважають, що сучасні спорт­смени дуже зайняті люди, тому приділяють недостатньо уваги варіативності тренувальних засобів: «.спортсмени приділяють недостатньо уваги підвищенню ефективності використання влас­ного функціонального потенціалу».

Вони вважають, що допомагати тренерам (спортсменам) у всіх відношеннях повинні лише ті, кому це визначено посадовими обов'язками, а вони лише психологи і не бажають брати на себе відповідальність: «... я не бажаю робити більше, чим потрібно, тому що я така людина. Робити більше повинні ті, кому це потрібно. Во­ни і повинні нести відповідальність», «... я лише психолог.». Вони, як представники цього рівня, вважають, що здатні впливати на тре­нера та спортсмена, що від них залежить, але в незначній мірі: «.майбутні спортивні досягнення, звичайно, залежить від мене, але повноважень у мене недостатньо», «.я вважаю, що я готовий до професійної діяльності у спорті, але нікому це не потрібно.».

Ставлення до конкретного виду спорту у представників сере­днього рівня психологічної готовності до діяльності у галузі спо­рту в цілому позитивне. Більшість представників цього рівня вважають, що «...кожний вид спорту не завжди розкриває спор­тивні таланти...», «...зараз існує надмірність у змінах, які стосу­ються сучасного спорту». На їх думку, набагато краще було б, якби все залишалось, як раніше. Респонденти зазначили, що змі­ни, в будь-якому випадку, призводять до відмови від старого, на­бутого досвіду: «.сучасні тенденції природно призводять до втрати набутого позитивного досвіду у галузі спорту».

Показник ставлення до вболівальників у представників середньо­го рівня психологічної готовності до професійної діяльності у галузі спорту слабо негативний. Ці показники свідчать про те, що предста­вники цього рівня вважають, що вболівальники часто впливають не дуже ефективно на тренерів та спортсменів, що, в свою чергу, відби­вається на ефективності професійної діяльності спортивного психо­лога. Причину цього вони вбачають у «слабкій взаємоповазі та дові­рі між вболівальниками та спортсменами (тренерами)». Необхідно підкреслити, що всі представники цього рівня готові взяти участь «.. .у нормалізації стосунків з вболівальниками».

Психологи часто визначають у собі себе такі риси, як оптиміс­тичність, цілеспрямованість, комунікабельність, впевненість, лю­бов до життя: «...сьогоднішнє життя мене задовольняє», «...я завжди досягаю своєї мети», «.мій оптимізм завжди допомагає мені», «.комутативність надає наснаги та впевненості в собі», але іноді виражають невпевненість, пасивність до життя, байду­жість, незацікавленість, показують низький рівень комутативнос-ті: «.мої сумніви турбують мене», «.у моєму житті за мене все вирішують інші», «.мене ніщо не цікавить», «.я не маю потре­би у спілкуванні з іншими».

Таким чином, узагальнюючи вищезазначене відносно середньо­го (третього) рівня психологічної готовності психологів до профе­сійної діяльності у галузі спорту, можна дійти висновку, що наста­новлення представників цього рівня характеризуються неузгодже­ністю, співчутливим ставленням до тренера, до спортсмена як пред­ставника непрестижної професії, негативно-формальним ставлен­ням до завдань своєї професійної діяльності, статичністю засобів виконання діяльності, суперечливим ставленням до спортивної ме-дико-соціально-психологічної служби, сприйманням тренерів як апарату контролю, невмінням поєднувати професійні та особисті взаємовідносини, суперечливим ставленням до себе, яке проявля­ється в тому, що загальна позитивна оцінка особистісних якостей поєднується з усвідомленням їх негативних виявів у реальній пове­дінці. Представники цього рівня готовності володіють професійної діяльністю у спорті на початковому рівні.

IV. Характеристика настановлення представників низького рівня психологічної готовності до професійної діяльності у галузі спорту.

Показник образу сучасного тренера та сучасного спортсмена у представників цього рівня психологічної готовності до професій­ної діяльності негативний.

Ставлення до тренера у представників цього рівня психологі­чної готовності негативне. Крім того, до тренерів більшість пред­ставників цього рівня ставляться як до тих, кому не можна дові­ряти: «.тренери вирішують свої проблеми, стоять осторонь від усього спортивного колективу». Є думка про те, що «...тренер віддалений від нормального спілкування зі спортсменами...». Звідси — різко негативне ставлення психологів цього рівня до тренерів та тренерської діяльності в цілому.

Ставлення до досягнень спортсмена у представників низького рівня психологічної готовності теж негативне. Вони вважають, що в основі спортивних досягнень лежить ставлення тренера, психолога та взагалі оточення до спортсмена. Психологи вказують на те, що тренер зовсім не приділяє достатньо уваги досягненням спортсмена: «.тренер більше уваги приділяє собі, ніж досягненням свого підо­пічного», вони вважають, що: «.досягнення спортсмена та їх по­кращання — це обов'язок тренерів-професіоналів...».

Ставлення до власної професійної діяльності у представників низького рівня таке ж саме: вони вважають, що «.професійна діяльність є функцією психологів високого рівня». Цій категорії професіоналів, водночас, вони висловлюють заздрість, яка базу­ється на зовнішній привабливості професійної діяльності: «.професійна діяльність, як правило, це лише надання вказівок, які, я вважаю, давати легше, ніж виконувати».

Образ медико-соціально-психологічної служби у представників низького рівня психологічної готовності до професійної діяльності у спорті має негативний характер. Вони оцінюють її діяльність як не потрібну у спорті, як таку, що не може позитивно впливати на ефективність професійної діяльності спортивного психолога та ні підвищення результативності спортивних досягнень. її представ­ників не вважають своїми помічниками, не звертаються до них за допомогою. «Медико-соціально-психологічна служба є нав'яза­ною, не потрібною у спорті», «.не вважаю за потрібне звертатися до неї», «.не знаю, чим вони (працівники медико-соціально-психологічної служби) можуть мені допомогти».

Ставлення до конкретного виду спорту у представників низь­кого рівня психологічної готовності теж негативне.

В цілому представники цього рівня психологічної готовності своє ставлення до учасників спортивної діяльності визначили як негативне. У ході дослідження були отримані різноманітні при­клади цьому: «.зараз немає дійсно професіоналів серед тренерів та спортсменів», «.добрих, терплячих тренерів в наш час не ви­стачає». Таким чином, психологи вважають, що їх професія не престижна, а спортсмени та тренери недостатньо чуйні один до одного, не бачать у своєму психологу однодумця і помічника, вважають, що серед психологів мало справжніх професіоналів, добрих і терплячих людей.

Ставлення до вболівальників теж має негативний характер. Підкреслюється, що вболівальники не повинні контактувати зі спортсменами та тренерами взагалі і це їм не потрібно: «.хіба можна сподіватися на вболівальників у таких важливих справах», «...самостійно допомогти вони не зможуть, цим повинні займа­тися компетентні люди».

Природно, що показник ставлення до себе у представників цього рівня психологічної готовності негативний. У порівнянні з іншими рівнями психологічної готовності у них спостерігається дуже низька самооцінка, вони відчувають невпевненість у собі, в своїх силах і можливостях, відокремленість від інших.

Таким чином, узагальнюючи викладене, можна дійти виснов­ку, що настановлення представників низького (четвертого) рівня психологічної готовності до професійної діяльності у галузі спо­рту характеризується фрагментарністю, що становить незначну частину професійних дій. Відсутність у більшості сфер чітких, певних смислових настановлень і зумовлює відому залежність, неузгодженість поведінки та ситуації. Загалом представники цьо­го рівня продемонстрували негативне ставлення до власної про­фесійної діяльності в цілому, до тренера та спортсменів, до спор­тивної медико-соціально-психологічної служби, до учасників спортивної діяльності та до самих себе.


Отже, можна зробити висновок, щодо сутнісних характери­стик психологічної готовності психолога до професійної дія­льності у спорті. Професійна діяльність психолога у галузі спор­ту зумовлена його особистісними настановленнями, які містять у собі характеристику відносно рис своєї особистості, мети, за­вдань та способів професійної діяльності, бачення образу сучас­ного тренера та спортсмена, ставлення до тренера та досягнень спортсменів, до спортивної медико-соціально-психологічної служби, до конкретного виду спорту, до вболівальників та до учасників спортивної діяльності.

Як взаємопов'язані між собою психологічна готовність та ефективність професійної діяльності спортивного пси­холога?

Хто з вчених досліджував проблеми психологічної готов­ності?

Які можливості використання тесту незакінчених ре­чень для дослідження психологічної готовності спортивно­го психолога?

Скільки рівнів психологічноїготовності до професійної діяльності спортивного психолога можна виділити?

Чим відрізняються представники різних рівнів психологі­чної готовності між собою?

Які критерії ефективності професійної діяльності спор­тивного психолога визначив Р.Кочюнас?

Завдання для самопід готовки

Розкрийте сутність когнітивного компонента у струк­турі психологічної готовності психологів до професійної ді­яльності у спорті.

Охарактеризуйте структуру психологічної готовності психолога до роботи у спорті.

Дайте визначення кожному з компонентів структури психологічної готовності психолога.

Охарактеризуйте методики дослідження психологічної готовності спортивного психолога.

Охарактеризуйте показники рівнів психологічної готов­ності психолога до професійної діяльності у спорті.

Дайте характеристику критеріям оцінки сформованості компонентів психологічної готовності спортивного психо­лога.

Література

Бочелюк В.И. Психологічна готовність до управлінської діяльнос­ті в умовах проблемної ситуації // Збірник наукових праць: Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти / за ред. Л.Л.Товажневського та О.Г.Романовського. — Вип.. 1 (5). — Хар­ків: НТУ «ХШ», 2003. — С. 351—357.

Моляко В.А. Психологическая готовность к труду на современном производстве // Трудовая подготовка учащихся в межшкольных комбина­тах: Психологический аспект. — К.: Рад. школа, 1988. — С. 7—13.

Пуни А.Ц. О состоянии психологической готовности спортсмена к соревнованиям // Теория и практика физической культуры. — 1967. — № 4. — С. 27—30.

Рудик П.А. Психологические вопросы тренировки и готовности спортсмена к соревнованию. — М: Физкультура и спорт, 1989. — 271 с.

Юрасов Л.В., Иноземцев В.И.Диагностика состояния готовности спортсмена к соревнованиям. — М.: Физкультура и спорт, 1980. — 245 с.