РОЗДІЛ 4 ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ПСИХОЛОГІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СПОРТІ 4.1. Компоненти структури психологічної готовності психолога до роботи у спорті

Психологічна готовність психолога до професійної ді­яльності у спорті — це комплекс мотивів, знань, умінь і навичок, особистих якостей, які забезпечують успішну взаємодію психо­лога з підопічними спортсменами в цілому. За своєю структурою вона включає функціонально пов'язані між собою та взаємообу-мовлені компоненти: мотиваційний, когнітивний, операційний та особистісний, на що у своїх працях вказують В.И.Бочелюк [20; 21; 23; 24], Л.А.Кандибович [87], В.О.Моляко [138], О.О.Пону-калін [153], В.А.Семиченко [199], В.Б.Скоріков [200] та ін. (див. рис. 4.1).

Психологічна готовність психолога до професійної діяльності у спорті


Мотиваційний компонент

Когнітивний компонент

Операційний компонент

Особистісний компонент


 

Рис. 4.1 Структура психологічної готовності до професійної діяльності психолога у спорті

Перший мотиваційний компонент являє собою сукупність мо­тивів, адекватних цілям та завданням професійної діяльності психолога у спорті.

Сумлінність при виконанні роботи з урахуванням усіх необ­хідних вимог та норм регуляції для більшості видів праць висту­пає основним критерієм їх ефективної реалізації. Тому доцільно розглянути типи професійної мотивації спортивного психолога. У даному випадку мотивація розглядається як сукупність сил, які спонукають психолога здійснювати свою професійну діяльність у спорті на конкретному високому рівні сумлінності, з необхідним ступенем наполегливості для ефективного досягнення цілей ро­боти. Однією з характеристик мотиву є його сила. Вона впливає не тільки на рівень активності індивіда, а й на успішність і ефек­тивність прояву цієї активності, зокрема — на ефективність про­фесійної діяльності психолога у спорті.

Отже, мотиваційний компонент: є пусковим механізмом професійної діяльності психолога у спорті, підтримує належ­ний рівень активності фахівця, регулює зміст професійної ак­тивності психолога та використання ним різних засобів у прак­тичному виконанні професійних обов'язків для досягнення цілей діяльності.

Відповідно до цього можна виділити основні типи професій­ної мотивації, які необхідно враховувати в ході оцінки професіо­налізму та психологічної готовності спортивного психолога:

Насамперед, — це адекватний тип професійної мотивації. Ціннісні орієнтації і пов'язані з ними мотиви професійної діяль­ності спортивного психолога цілком узгоджуються з його реаль­ною, суспільно значущою поведінкою, що відповідає вимогам професійного й етичного характеру, які висуваються до особис­тості психолога у спорті. Така спрямованість, як правило, сполу­чається з високим інтелектом, загальною культурою, ерудицією, чітким уявленням цілей професійної діяльності. Мотивація тако­го типу сприяє швидкій адаптації психолога до роботи у спорті, а отже, і психологічній готовності до професійної діяльності.

По-друге, — це ситуативний тип професійної мотивації. Ви­рішальний вплив на прийняття рішення психологом до роботи у спорті відіграють у даному випадку фактори, що характеризують зовнішній бік діяльності, матеріальні винагородження, місце проживання, зовнішній престиж професії без вираженого інтере­су до спеціальності і т.ін. Ситуативний тип мотивації прогности­чно несприятливий, тому що пов'язаний з тенденцією до розча­рування у своїй діяльності, незадоволеності нею і як наслідок цього — формальному ставленню психолога до своїх обов'язків і зниженню рівня його психологічної готовності до професійної діяльності.

Третім типом професійної мотивації є конформістський. У да­ному випадку вибір спеціалізації в спорті відбувається психоло­гом під впливом референтної групи, норми якої для нього є голо­вним регулятором поведінки. Такий вибір здійснюється, як правило, без урахування особливостей своєї особистості, її дійс­ної спрямованості та здібностей. Цей варіант мотивації зустріча­ється у психологів, які випадково потрапили до роботи в спорті.

Компенсаторний тип мотивації зустрічається у осіб, що оби­рають психологію спорту як галузь професійної діяльності, яка надає можливість перебороти в собі слабкі сторони характеру (непевність, тривожність, замкнутість, переживання особистої неспроможності тощо) завдяки оволодінню професією.

У спортивних психологів з компенсаторним типом мотивації відзначаються два варіанти розвитку особистості. В одних випад­ках робота в спорті не призводить їх до очікуваних результатів, а, навпаки, збільшує переживання ними своєї неспроможності, сприяє виникненню емоційних зривів, поганої адаптації до умов роботи. В інших випадках відбувається гіперкомпенсація слабких сторін особистості психолога, у результаті якої формується над­мірна тенденція до домінування, прагнення до лідерства, рішучо­сті, емоційна холодність, прояви жорстокості. Результатом такого сполучення психічних якостей можуть бути серйозні професійні помилки і порушення етичного кодексу психолога.

Компенсаторний тип мотивації прогностично також несприя­тливий для формування психологічної готовності до професійної діяльності у спорті. Це пояснюється тим, що в галузі соціальної діяльності від майбутнього психолога в спорті потрібно прагнен­ня до істини, справедливості, гуманізм, чесність. У комунікатив­ній діяльності психолога варто звернути увагу на товариськість, емоційну стійкість, такт, витримку, здатність ясно викладати свої думки. В галузі організаційної діяльності психологу потрібна ор­ганізованість, цілеспрямованість, наполегливість.

Підкреслимо, що мотивація до професійної діяльності психолога у спорті впливає на його зусилля, старання, наполегливість, націленість на досягнення позитивного результату, сумлінність. Іншими словами, психологічна готовність до професійної діяльності психолога у спор­ті залежить також від типу та рівня його мотивації, спрямованості на оптимальну реалізацію своїх професійних обов'язків [122].

Мотиваційна спрямованість особистості психолога у спорті може вимірюватися за допомогою методики АКО (аналіз конкре­тних ситуацій), яку розроблено І.Г.Станіславською [207]. Резуль­тати вимірювання за цією методикою дозволяють визначити схи­льність психолога приймати професійні рішення, орієнтуючись на такі значущі чинники роботи:

справа (професійні інтереси психолога у спорті);

взаємостосунки (стиль психологічного впливу та спілку­вання зі спортсменами і тренерами);

орієнтація на себе (пріоритет особистих потреб та цілей у роботі);

орієнтація на посаду та офіційну субординацію (пріоритет формальної влади).

Достовірність різних середніх показників за критерієм успіш­ності, отриманим за допомогою експертних оцінок та оцінок спортсменів і тренерів за критерієм ґ-Стьюдента, знаходиться у межах 95—99 % від рівня достовірності. Отже, розділення пси­хологів на «ефективних» та «неефективних» науково обґрунто­вано. Середньогрупові показники за тестом Г.Айзенка (якості те­мпераменту) не виявили значущої різниці за шкалою «екстра-версія—інтроверсія», але виявили таку різницю за шкалою «ней-ротизм—емоційна стабільність.» Встановлено, що ефективність професійної діяльності психолога визначається також емоційною стабільністю: емоційно стабільні психологи більш ефективно здійснюють свою професійну діяльність. Порівняльні дані у гру­пах успішних (психологічно готових) і неуспішних (психологічно не готових) психологів з використанням показників методики АКО дозволили зробити висновок про те, що психологічно готовий пси­холог більш орієнтований на справу і на взаємини з командою й окремими спортсменами (комунікативний компонент спрямованос­ті особистості психолога), ніж психологічно не готовий (р > 0,05).

Факторизація І.Г.Станіславською [207] кореляційних даних дозволила виділити три значущі факторні структури.

Перший фактор — мотиваційна спрямованість психолога. Фа­кторна дисперсія — 49,5%. У факторну структуру входять пере­мінні: рішення складних ситуацій (0,804); ефективність результа­тів діяльності (0,796); орієнтація на справу (0,745); орієнтація на взаємини (0,605). Даний фактор інтерпретується як прояв потен­ційних можливостей психолога за допомогою сили мотивації до­сягнення успіху в роботі зі спортсменами і командою.

Другий фактор — когнітивно-темпераментні властивості осо­бистості психолога. Факторна дисперсія — 24,7%. Факторну структуру утворюють перемінні: оперативна пам'ять (0,901); ми­слення (0,748); нейротизм (0,691); орієнтація на справу (0,504); орієнтація на взаємини (0,501).

Третій фактор — статево-вікові особливості особистості пси­холога. Факторна дисперсія — 12,1%. Структуру даного фактора утворюють перемінні: фактор статі (чоловіча стать 0,571); вік психолога (0,604); стаж роботи у спорті (0,511). Даний фактор ін­терпретується як соціально-демографічний та обумовлений об'єктивними умовами роботи психологів у спорті та їх досвідом.

За результатами факторного аналізу були зроблені висновки про те, що найбільшу значущість для формування психологічної готов­ності до професійної діяльності психолога у спорті має перший фа­ктор — мотиваційна спрямованість психолога на справу й успіх у своїй роботі (за дослідженнями І.Г.Станіславської [207]).

Отже, важливою характеристикою професійної діяльності спортивного психолога є вплив мотивації, що проявляється у на­полегливості до продовження початої справи. Відсутність або вгасання наполегливості здатні призвести до зменшення психо­логом зусиль або виконання ним професійних обов'язків на більш низькому рівні порівняно з його потенційними можливос­тями. Доходимо висновку, що мотивація професійної діяльності певним чином впливає на психологічну готовність до професій­ної діяльності психолога у спорті.

Слід зазначити, що, як правило, діяльність будь-якого психо­лога у спорті полімотивована, тобто в її основі лежать мотиви рі­зних груп, і кожна з них має певний вплив на психологічну гото­вність до професійної діяльності у спорті.

Другий, когнітивний компонент психологічній готовності яв­ляє собою сукупність знань, необхідних психологу для здійснен­ня ним професійної діяльності у спорті.

Аналізуючи досвід у якості психологів у спорті та теоретико-методологічні джерела з проблеми, можна визначити професійні знання спортивного психолога як об'єктивно необхідну інформа­цію щодо усіх сторін його професійної діяльності та як ті, що складаються із загальних та окремих компонентів, які запитані практикою спорту. Професійні знання психолога об'єктивно не­обхідні для ефективної професійної діяльності у спорті, охоплю­ють інформацію про об'єкти дослідження, психологічні техноло­гії реалізації функціональних обов'язків, дані про усі детермінанти, які визначають ефективність досягнення профе­сійних результатів. Завдання професійної діяльності у сфері спо­рту, де психолог реалізує свої функції, досягаються у цілісному змагально-тренувальному процесі і через заходи психологічного характеру. Повна структура професійної діяльності психолога включає мотиваційно-орієнтувальний компонент, цілісну сукуп­ність професійних дій психодіагностичного, розвивального, фор­муючого, терапевтичного, психокорекційного і консультативного характеру, а також аналітичний контрольно-оцінювальний еле­мент.

Алгоритм цього процесу такий: усвідомлення психологом ці­лей і завдань професійної діяльності у спорті, вивчення психоло­гічних умов і чинників реального середовища (у якому буде здій­снюватися професійна діяльність) та прийняття рішення щодо здійснення роботи, планування заходів з метою реалізації профе­сійних рішень та організації їх виконання відповідно до вимог психологічних принципів і наукових рекомендацій, аналіз і коре­кція результатів власної діяльності.

Знання спортивним психологом загальних якостей, специфіки та конкретики власної професійної діяльності, її структури та змісту є необхідною передумовою психологічної готовності до неї. Перелік питань, у яких психолог повинен бути компетент­ним, включає також знання власних індивідуальних особли­востей, здібностей, можливостей, сильних та слабких сторін осо­бистості, а також знання щодо засобів компенсації власних недо­ліків.

Не менш важливим є знання психологом основних психологі­чних особливостей суб'єктів спортивного процесу у їх динаміці, характеристики реальних процесів і взаємозв'язків у спортивних групах. Тут, перш за все, психологу слід знати психологічні осо­бливості спортсмена як цілісний феномен його індивідуальності.

Ряд дослідників [1; 15; 17; 76; 94; 148 ] виділяють професійні знання психолога, які мають як свої позитивні сторони, так і не­гативні. Серед недоліків слід зазначити низький рівень надійнос­ті таких знань, відсутність пояснень та вірогідність їх не-об'єктивності. Перевагами практичних знань психолога є їх схоластичність та інноваційність.

Таким чином, активне використання знань у галузі психології спорту вимагає від психолога дотримання наукових принципів у своїй професійній діяльності, оцінку ефективності використання наукових принципів у певній ситуації, постійного удосконалення та модернізування своєї бази наукових знань, а також очікувань реальних результатів у залежності від сильних та слабких сторін наукових принципів.

Розвиваючи цю думку, зазначимо, що професійні знання скла­дають основу формування психологічної культури психолога та обумовлюють психологічну готовність до професійної діяльності у спорті і матеріалізуються у сукупності професійних дій психо-діагностичного, розвивального, формуючого, психопрофілактич­ного, психокорекційного та консультаційного характеру, а також у засобах компенсації власних недоліків.

Аналізуючи передовий досвід фахівців у галузі психології спорту, можна висунути такі вимоги до знань спортивного пси­холога. Отже, психолог у спорті повинен мати знання в обсязі вищої освіти за спеціальністю: «Психологія», а також досконалі знання з психології спорту; повинен знати особливості професій­ної діяльності психолога у спорті, основні напрямки розвитку су­часної психологічної науки, методи самостійного засвоєння пси­хологічних знань; володіти основами психокорекційної роботи у спорті; має знати загальну, соціальну, вікову, педагогічну, експе­риментальну, клінічну (медичну) психологію спорту, психологію особистості, психофізіологію.

Для ефективної діяльності у спорті, як стверджує Є.ПЛльїн [84], спортивний психолог має володіти знаннями у галузі психо­логії у їх зв'язку з проблемами спортивної діяльності. Отже, спортивний психолог повинен бути обізнаним у таких галузях психології.

Соціальна психологія спорту, яка займається вивченням гру­пової динаміки у спортивній групі, взаємодії і взаємовпливу спортсменів і тренерів; проблеми соціальної психології, пов'язані зі спортом: суперництво та співробітництво у спортивній коман­ді; групова динаміка; згуртованість, психологічний клімат; лідер­ство; глядачі або інші соціальні впливи на спортсменів тощо.

Вікова психологія, що вивчає процес розвитку і старіння інди­віда у зв'язку із поведінковими очікуваннями; особливий інтерес при цьому викликають статевовікові відмінності в особистісних характеристиках спортсменів. Психолог у спорті зіткнеться з та­кими проблемами у галузі вікової психології, як: придбання ран­нього життєвого досвіду і його вплив на успіх подальших занять спортом; роль генетичних і середовищних факторів у результатив­ності спортивної діяльності; оптимальний вік для оволодіння спе­ціальними навичками руху; найбільш сприятливий вік для виступу на змаганнях в тому чи іншому виді спорту; статевовікові відмін­ності у постанові та досягненні спортивного результату.

Найбільш прикладною галуззю психології, яка охоплює ши­роке коло питань, є педагогічна психологія. Стосовно умов спор­тивної діяльності мова може йтися про різні аспекти навчання спортсменів методам цілісного або розчленованого використання рухів; використання відеозйомки у тренувальному процесі, відео-запису та інших технічних засобів; найбільш доцільну послідов­ність у засвоєнні навичок спортсменами; використання вправ, тренування з простим повторюванням або проблемне навчання; проблеми виховання особистості спортсмена та ін.

У центрі уваги клінічної (медичної) психології знаходяться проблеми адаптації, поведінкових порушень і проблеми психіч­ного здоров'я людини. У спортсмена, як і у інших людей, може спостерігатися будь-який поведінковий синдром: спортсмен, який постійно отримує травми, певно під впливом психологічних факторів; атлет, який систематично здобуває поразки, хоча і вва­жається одним із фаворитів; спортсмен, який не вміє пристосува­тися до нових, незнайомих умов чи вимог спортивної діяльності; спортсмен, який у складних умовах припиняє боротьбу; спорт­смен з незвичайними мотивами вибору того чи іншого виду спо­рту для спеціалізації тощо.

Експериментальна психологія спорту займається досліджен­ням питань навчання, мотивації, збереження і перенесення засво­єних спортсменами знань та навичок. У роботах цього напрямку аналізуються також різні характеристики спортивної діяльності. Спортивного психолога цікавлять психологічні дослідження ре­жиму тренування — розподілення часу, призначеного для роботи і відпочинку спортсменів; використання різних форм заохочу­вання; мотивації до занять спортом; можливості перенесення ру­хових навичок; підтримання міцності їх засвоєння; процес фор­мування рухових навичок спортсменів та ін.

Психологія особистості у спорті досліджує особистісні чинни­ки, за допомогою яких можна встановити різницю між видатни­ми спортсменами та спортсменами середнього рівня, спортсме­нами і тими, хто не займається спортом, представниками різних видів спорту; станами організму внаслідок систематичних занять різними видами спорту і недостатньою руховою активністю; спортсменами, які є представниками різних напрямків у системі підготовки, та ін.

Зазначимо, що когнітивний компонент професійної діяльності психолога у спорті тісно пов'язаний з операційним компонентом. Операційний компонент — це сукупність умінь та навичок, які забезпечують ефективність вирішення психологом практичних завдань професійної діяльності у спорті. Відповідні уміння та на­вички можна систематизувати згідно з положеннями Н.В.Кузь-міна [140], І.М.Онищенко [145], В.Г.Панка [148], П.А.Рудика, А.Ц.Пуні, Н.О.Худанова [162] та ін.

Особливу увагу слід приділяти вивченню спортивним психо­логом принципів і технологій виконання функціональних обов'язків, які реалізуються завдяки його професійним умінням (операційний компонент психологічної готовності).

Професійні уміння спортивного психолога являють собою дії та техніки, які він використовує для реалізації обов'язків і функ­цій у процесі професійної (соціально-психологічної) роботи у спорті. Вони виступають у якості вихідних елементів цілісної технології професійної діяльності. А навички відображують на­буту психологом здатність виконувати професійні дії, прийоми, конкретні професійні функції.

Професійні уміння охоплюють цілий арсенал дій психолога з метою виконання професійних функцій. Психологу необхідно вміти об'єктивно та всебічно аналізувати умови, цілі та завдання життя і професійної діяльності спортсмена (тренера), планувати та ефективно здійснювати професійну діяльність відповідно до наукових рекомендацій та інтересів спортсмена (спортивної ко­манди), спортивного співтовариства, систематично вивчати та об'єктивно оцінювати результати власної професійної діяльності, а також реалізувати заходи щодо її оптимізації. У числі базових компонентів професійних умінь психолога у спорті можна виді­лити здатність регулювати свою розумову діяльність і психічні стани, здійснювати весь комплекс діяльних елементів, які скла­дають цілісну технологію ефективної професійної діяльності спортивного психолога.

На основі здійсненого аналізу можна стверджувати, що метою роботи психолога у спорті є формування психологічної стійкості спортсмена до поразок та його готовності до участі у змаганнях і оптимального функціонування у спорті, а також психологічна підготовка і психореабілітаційна та психопрофілактична робота.

Можна виділити і проаналізувати такі виробничі функції пси­холога у спорті: психопрофілактика як діяльність психолога, спрямована на своєчасне попередження відхилень у становленні особистості спортсмена, міжособистісних стосунках у спортив­них групах, запобігання конфліктів між спортсменами та трене­рами тощо; психодіагностична робота як діяльність психолога, спрямована на використання спеціальних методів психодіагнос­тики особистості та міжособистісних стосунків для виявлення ін­дивідуальних якостей спортсмена та тренера, зон їх психологіч­ного комфорту та дискомфорту, а також особливостей спортив­них груп за різними показниками психологічних умов тренуваль­но-змагального процесу. Для ефективного здійснення психодіаг­ностики психологу у спорті необхідне знання основних теорій психології; знання особливостей спортсменів (виду спорту), з якими проводиться психодіагностика; високий рівень оволодіння конкретними психологічними тестами та методиками; уміння ко­ректно інтерпретувати отримані результати: навички розробки психологічних висновків та рекомендацій, а також програм пси­хокорекції, розвитку та психопрофілактики спортсменів на осно­ві даних психодіагностики; психокорекційна робота як система засобів впливу психолога на особистість спортсмена (тренера), що сприяють їх психологічній і поведінковій гармонізації, усу­ненню відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, а та­кож розв'язанню психологічних проблем спортсменів (тренерів); розвиваюча робота як системна робота психолога з метою розви­тку у особистості спортсмена (тренера) необхідних психологіч­них якостей, здібностей; психологічна просвіта як комплекс за­ходів психолога з підвищення рівня психологічної компетент­ності основних суб'єктів діяльності у спорті (спортсменів і тре­нерів), а також директорів закладів фізичної культури та спорту; психологічне консультування спортсменів та їх тренерів з питань психологічного компонента тренувального і змагального проце­сів; створенні сприятливих психологічних умов для розвитку особистості спортсмена; у наданні допомоги при вирішенні про­блем психологічного характеру спортсменам, тренерам та керів­никам спортивних закладів; психологічна реабілітація та реадап­тація як робота психолога з метою надання психологічної допо­моги спортсменам і тренерам після психотравмуючої ситуації, перенесеного стресу, тяжкої хвороби, фізичної травми чи виму­шеної тривалої відсутності у спорті, відновлення їх психофізич­ного потенціалу; психологічна експертиза як участь психолога в оцінці інноваційних технологій тренувально-змагального проце­су, спортивних нововведень, визначенні доцільності їх впрова­дження у спортивний процес з психологічної точки зору; сприян­ня розробці нових спеціальних психодіагностичних методик для використання їх у роботі у спортивних закладів тощо; психологі­чна прогностика як створення моделей поведінки спортивної групи та окремого спортсмена, прогнозування їх психічного роз­витку у різних умовах тощо; психологічна підготовка спортсме­нів як комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію психологі­чного стану спортсмена перед стартом та в умовах тренування; складання психологічних характеристик спортсменів (в окремих випадках — розробка професіограми спортсмена конкретного виду спорту).

Аналіз передового досвіду спортивних психологів дозволяє виділити вміння, якими повинен володіти психолог, у порядку зменшення їх значущості: вміння застосовувати здобуті знання на практиці; сприяння оптимізації змагально-тренувального про­цесу; вміння покращувати спортивні результати (налаштовувати спортсмена на високі досягнення тощо); вміння встановлювати довірчі стосунки зі спортсменами і тренерами; вміння здійснюва­ти свою професійну діяльність на високому рівні; вміння позба­вити спортсмена від наслідків стресу, хвилювання, монотонії; вміння психологічно підготувати спортсменів до змагань; вміння орієнтуватися у складних умовах; вміння по-творчому підходити до вирішення професійних проблем; вміння аналізувати ситуа­цію; вміння організовувати, мобілізувати та заспокоювати спорт­сменів; вміння робити все, чого потребує ситуація; рухові вміння та навички, тобто сила, витривалість, гнучкість відповідно до ві­ку психолога; вміння визначити та реалізувати на практиці опти­мальну для спілкування з кожним спортсменом соціально-психологічну дистанцію; вміння дозувати спілкування зі спорт­сменами.

При характеристиці операційного компонента психологічної готовності ми спиралися на те, що професійні вміння спортивно­го психолога виступають вихідними елементами цілісної техно­логії роботи психолога відповідно до інтересів спортсмена, ко­манди, а також як прийоми мобілізації психічних станів, акти­візації психічних ресурсів спортсменів тощо. Як уже згадувалося, у числі базових компонентів умінь психолога у спорті можна ви­ділити здатність регулювати свою розумову діяльність та психіч­ні стани, здійснювати весь комплекс діяльних елементів, які яв­ляють собою технологію ефективної професійної діяльності у спорті.

За рівнями оволодіння спортивним психологом вміннями ефе­ктивного здійснення професійної діяльності визначають:

вміння, які представляють собою усвідомлені цілі та пошук засобів їх виконання, коли яскраво виражений характер спроб та помилок;

частково вміла діяльність психолога, яка характеризується оволодінням засобами виконання окремих прийомів, уточненням необхідної системи знань, сформованістю специфічних для даної діяльності професійних умінь, поява творчих елементів діяльності;

творче використання психологом у галузі спорту знань та навичок з усвідомленням не тільки цілей, а й мотивів вибору за­собів та шляхів їх досягнення (на рівні тактики професійної дія­льності);

майстерність спортивного психолога як оволодіння уміння­ми на рівні стратегії діяльності, творчого використання різних умінь (технологій).

У психологічних джерелах [1; 16; 28; 74; 76; 77; 92] багатора­зово підкреслюється, що психологічну готовність психолога до професійної діяльності у спорті визначають його професійні вміння, здатність використовувати знання для виконання своїх обов'язків у спорті: конкретних дій, прийомів, психологічних «технік». Такі вміння можна охарактеризувати як продуктивні, тобто плодотворні, позитивні, прогресивні, формуючі, ефективні та результативні.

І завершує структуру психологічної готовності до професійної діяльності психолога у спорті особистісний компонент. Він являє собою сукупність важливих для здійснення ефективної профе­сійної діяльності у спорті особистісних якостей психолога. Якщо перші три компоненти професійної діяльності спортивного пси­холога (мотиваційний, когнітивний та операційний) мають функ­ціональний характер, то четвертий компонент — це стійкі особи-стісні характеристики психолога.

В окремих наукових дослідженнях (Г.С.Абрамова, О.Ф.Бонда­ренко та ін.) було здійснено спробу розробити модель ефектив­ного психолога. При цьому більшість психологів (дослідження Р.Кочюнаса [102], К.Роджерса [187] та ін.) важливим компонен­том психологічної допомоги вважають особистість психолога. На основі серії досліджень кожен з них встановив, що ефективного психолога від неефективного відрізняють якості особистості. Ав­тори також стверджують, що знання можна отримати з книг та лекцій, навички набуваються у процесі роботи, але їх ефектив­ність обмежена без удосконалювання особистості психолога.

Хоча досліджень у цій галузі багато, однак однозначної відпо­віді щодо якостей особистості, які сприяють психологічній гото­вності та здійсненню психологом ефективної професійної діяль­ності, немає. Часто при описі ефективно працюючого психолога як професіонали, так і клієнти вживають побутові поняття, такі як: «відкритий», «уважний», «відвертий», «гнучкий» тощо [102].

Фахівці національної асоціації професійної орієнтації США виділяють такі якості ефективно працюючого психолога: (Georg, Cristiani, 1990) прояв глибокого інтересу до людей і терпимість у спілкуванні з ними; чутливість до настанов та поведінки інших людей; емоційна стабільність та об'єктивність; здатність викли­кати довіру інших людей; повага прав інших людей.

Л. Волберг (1954) зазначає такі особливості психологічно гото­вого до професійної діяльності психолога: чуйність, емпатія та від­сутність власних серйозних проблем. До протипоказаних якостей психолога він відносить авторитарність, пасивність та залежність, замкнутість, здатність використовувати клієнтів для задоволення власних потреб, невротичну настанову у відношенні грошей.

Якщо продовжувати аналіз джерел, у яких розкриваються яко­сті особистості, необхідні психологічно готовому до професійної діяльності психологу, то ми наблизимося до моделі ефективно працюючого психолога. Йдеться про динамічну модель, оскільки кожен психолог має можливість її доповнити.

Розглянемо особистісні характеристики психолога на основі досліджень Р.Кочюнаса [102], які складають основу цієї моделі. По-перше, це автентичність як прояв відвертості до клієнта. По­друге, це відкритість власному досвіду, яка розуміється як відве­ртість у сприйнятті власних почуттів. Третє — розвиток самопі­знання психологом. Четверта характеристика — сила особистості та ідентичність, що передбачає знання психологом, хто він такий, ким може стати, чого хоче від життя тощо. Наступна характерис­тика — толерантність до невизначеності, тобто впевненість у собі в ситуаціях невизначеності, адже саме такі ситуації займають у практиці психолога значне місце і психолог заздалегідь не знає, з яким клієнтом і з якою проблемою йому доведеться працювати. Шоста характеристика — прийняття власної відповідальності за свої дії у ситуаціях професійного спілкування. Сьома характери­стика — постановка реалістичних цілей, оскільки психологічно готовий психолог повинен розуміти обмеженість своїх можливо­стей та відмовитися від нереальних намагань. Восьма характери­стика — емпатія [102]. Наведені характеристики цілком розпо­всюджуються і на особистість психолога у спорті.

Систематизація та аналіз отриманих даних дозволяють зроби­ти висновки про те, що робота психолога у галузі спорту висуває високі вимоги до інтелектуальної, поведінкової, особистісної та міжособистісної сфер діяльності останнього.

Порівнюючи результати досліджень А.Д.Ганюшкіна, Р.М.За-гайнова, Н.Л.Коломінського, Б.Дж.Кретті, Г.В.Ложкіна [40; 74; 98; 103; 117], доходимо висновку, що серед оригінальних відпо­відей респондентів щодо особистісних якостей психолога зустрі­чалися такі, як «зовнішня привабливість», «патріотизм», «психо­лог повинен бути авторитетом». Хочемо звернути увагу на відповідь одного з респондентів: «Немає строгого переліку якос­тей спортивного психолога. Любов та повага до людей (спорт­сменів), професійні знання, власний досвід як спортсмена, інше — питання індивідуального стилю роботи» [103]. З цим поло­женням не можна не погодитися, однак ми вважаємо, що індиві­дуальний стиль професійної діяльності набувається з досвідом, ефективність якого багато у чому обумовлена професійно-важливими особистісними якостями психолога.

Більшість зазначених якостей можуть належати психологу, який працює у будь-якій сфері діяльності. Робота психолога у га­лузі спорту висуває специфічні вимоги до його особистості. Об­лік специфічних професійно-важливих якостей необхідний при професійному відборі, професійній орієнтації, а також при підго­товці психологів для роботи саме у спорті.

Узагальнюючи зазначені вимоги, які висуваються до особистості психолога, можна стверджувати, що психологічно готовий до про­фесійної діяльності у спорті психолог, — це, перш за все, зріла лю­дина. Підсумовуючи сказане, зазначимо, що чим різноманітнішим є стиль особистого та професійного життя психолога, тим більш ефе­ктивною буде його професійна діяльність [102].

Отже, доходимо висновку, що специфічні психологічні осо­бливості позиції психолога у спорті відображають сформова-ність усіх компонентів його світогляду як професіонала — утворень, які дозволяють йому ефективно виконувати обрану діяльність. їх специфічний характер визначається специфікою психолога поза психологічною діяльністю, специфікою праці спортсмена і тренера, а також соціально-психологічним досві­дом психолога.

Таким чином, психологічні якості психолога являють собою сукупність активних елементів психологічного ресурсу, кожен з яких проявляється у його діяльності. Вони охоплюють особ­ливості професійного мислення і свідомості психолога у спор­ті, його рефлексії та самооцінки, цілеосвіти та мотиваційної сфери, взаємозв'язків, відносин та практичних дій. Найбільш значущими психологічними якостями спортивного психолога є аналітико-конструктивний тип мислення та самостійність су­джень; емоційно-вольова стабільність і терпіння, стійкість до стресів та вміння адаптуватися до різних умов і чинників ви­конання обов'язків як у єдиному контексті спортивної діяльно­сті і життя спортсменів, так і при проведенні самостійних ком­плексно цільових заходів.

Аналіз досліджень [1, 16, 57, 76, 77, 175] та психологічної практики у спорті показує, що професійна позиція спортивного психолога — це цілісне психічне освіти, що відображає стійку систему відношень спортивного психолога, яка включає конкре­тні настанови та орієнтації, систему особистісних переваг та оці­нок досвіду, реальності і перспектив, а також власні вимоги на визнання, які реалізуються або не реалізуються в обраній профе­сійній діяльності. Зазначена позиція виражає засіб самовизначен­ня психолога, прийняття та реалізації ним власної професійно-діяльної та особистісної концепції. Вона включає загально-соціальний, професійний та психологічний аспекти, які проявля­ються через зовнішню психічну активність психолога — профе­сійна діяльність. Цей бік діяльності доповнюється конкретними ситуаційними елементами, які є бажаними у залежності від конк­ретних завдань у спорті, при виконанні діяльних функцій психо-діагностичного, розвивального, терапевтичного, психокорекцій-ного, консультаційного, аналітичного, контрольно-орієнтуваль­ного та іншого характеру.

На основі проведеного аналізу можна стверджувати, що про­фесійна позиція спортивного психолога виступає у якості сукуп­ної детермінанти його активності. Якщо в основу загальної оріє­нтації психолога покладено соціально значущі цінності, а сфера спортивної діяльності обрана і прийнята ним у якості життєво важливого пріоритету, і якщо практичні дії є уособленням сучас­ної професійної культури, кращих традицій та продуктивних ін­новацій психологічної науки, то у такій позиції фокусуються ос­новні інтереси психолога та соціально значущі інтереси спор­тивного співтовариства та замовника. Отже, професійна позиція психолога у спорті здатна стимулювати найвищий рівень психо­логічної готовності до професійної діяльності.

Ці дані створюють підстави для висновку, що акмеологічні варіанти психолога у спорті являють собою компоненти структу­ри професіоналізму, які обумовлюють оптимальний творчий по­тенціал психолога та високий рівень психологічної готовності до професійної діяльності спортивного психолога незалежно від дії зовнішніх чинників. До загальних та специфічних акмеологічних інваріантів, які визначають просунення психолога до професіо­налізму, можна виділити постійне залучення психолога у процес прийняття рішення (операційний компонент), передбачливість, особистісні вимоги, саморозвиток та саморегуляцію (особистіс-ний компонент), мотивацію досягнення (мотиваційний компо­нент) та інші, не запитані раніше, професійно значущі якості та індивідуальні особливості психолога.

Слід зазначити, що використання підходу вивчення психологіч­них особливостей психологічної готовності до професійної діяльно­сті психолога у спорті як опису ефективності роботи спортивного психолога дозволяє виділити не тільки її необхідні компоненти, а й визначити ті з них, які перешкоджають ефективній діяльності. Такі протипоказання (критерії або причини психологічної неповності) відіграють роль психологічних ускладнень, бар'єрів професійно-особистісного росту психолога у галузі спорту.

Отже, професійна діяльність психолога у спорті потребує ба­гатопланового аналізу як самостійного явища. Вона знаходиться у тісному зв'язку з іншими видами його діяльності, повсякден­ним спілкуванням, особистісним розвитком та результатами су­купної праці. З урахуванням усіх цих зв'язків можна проаналізу­вати основні складові професійної компетентності психолога, необхідні йому для здійснення ефективної професійної діяльності у спорті.

Таким чином, професійна діяльність психолога, зафіксована в його позиції, є одним із компонентів сукупної праці у сфері спор­ту вищих досягнень. Використання категорії позиції у практиці підготовки спортивного психолога дозволяє забезпечити завдан­ня, засоби, зміст, методи і форми контролю засвоєння даної дія­льності; отримати всебічну оцінку професійної компетентності психолога у спорті, з урахуванням її об'єктивних характеристик (завдань, функцій, результатів) розробити професіограму психо­лога для конкретної спортивної сфери, розподіляти та вносити корективи в навчальні плани підготовки спортивних психологів. Разом з тим зіставлення реально сформованих якостей спортив­ного психолога з показниками професіограми дозволить визначи­ти рівень його професійної компетентності та розробити страте­гію підвищення рівня психологічної готовності до професійної діяльності психолога у галузі спорту.

Усвідомлення психологом стратегії досягнення високого рівня психологічної готовності до професійної діяльності та слідування логіці його досягнення передбачає проходження певних етапів, кожен з яких являє собою досягнення конкретного етапу профе­сійної компетентності. Ці етапи характеризуються такими рівня­ми професіоналізму психолога у спорті, як здатність ефективно здійснювати власну професійну діяльність, підготовленість до стабільної продуктивної праці, професійна майстерність у реалі­зації функціональних обов'язків, творче оволодіння дослідниць­ко-інноваційним стилем професійної діяльності.

Зазначені рівні професійної компетентності є еталонами для оцінки ефективності професійної діяльності психолога у спорті і дозволяють проаналізувати еволюцію його професійного росту, виявляти її тенденції і надавати професійній діяльності оптима­льний характер відповідно до її призначення та власної стратегії досягнення. Очевидним є той факт, що професійна компетент­ність психолога визначає його психологічну готовність до профе­сійної діяльності і у спорті та є стрижневим компонентом його діяльності у конкретному виді спорту.

Іншими словами, особистісні передумови низького рівня пси­хологічної готовності до професійної діяльності психолога у спо­рті пов'язані з великим нервовим психічним навантаженням, джерелом якого виступає змістовна специфіка роботи, яка перед­бачає глибоко інтелектуальну зосередженість, інтенсивне емо-ційно-особистісне залучення та високу відповідальність (як ре­зультат права втручатися в життя інших людей).

Про труднощі та відповідальність практичної психологічної діяльності згадують у своїх роботах Г.С.Абрамова, О.Ф.Бонда­ренко, Ю.Н.Ємельянов, О.Б.Орлов, Є.Є.Сапогова та інші.

У науковій психологічній літературі досліджено так званий синдром вигоряння, який погрожує тим спеціалістам і практикам, які за своїми індивідуальними особливостями недостатньо емо­ційно врівноважені або мають підстави для високої емоційної ре­активності та які, не дивлячись на психологічну освіту, демон­струють недостатні вміння конструктивно вирішувати ускладнення, адекватно долати емоційно напружені (у тому числі професійні) ситуації, на що у своїх працях вказують Р.Кочюнас, В.В.Макаров, О.О.Осипова, К.Роджерс та ін.). Тобто такі психо­логи не вміють використовувати свої психологічні знання по від­ношенню до самих себе. Цей факт ставить під сумнів їх профе­сійну компетентність, оскільки високі рівні психологічної готов­ності психолога до роботи у спорті корелюють з його особистісни-ми якостями, зокрема з емоційною врівноваженістю, на що у своїх дослідженнях вказують Р.О.Анісімова, Ф.Є.Василюк, І.В.Дубровіна, В.В.Колпачников, Р.В.Овчарова, Є.Є.Сапогова, В.А.Семиченко, Л.В.Скрипко, Л.Н.Фрідман та ін.). Отже, емоційна неврівноваже­ність як прояв особистісної неадекватності означає, як вказує М.В.Наумчік [141], для психолога одночасно і його професійну не­адекватність, яка зумовлює прояви у психолога низького рівня пси­хологічної готовності до професійної діяльності у спорті.

Інший полюс професійної неадекватності та низького рівня психологічної готовності у практичній психології представляє фахівців, які характеризуються, на перший погляд, протилежни­ми якостями. На зовнішній погляд вони можуть бути достатньо емоційно адаптованими, але при цьому вирішувати свої пробле­ми переважно за рахунок спортсменів і тренерів, захищатися від напруження та складностей реакціями витіснення, проекції та пе­реносу, їм також не властиво проявляти зацікавленість в інших та співчуття. Психологи-практики такого особистісного типу свідо­мо або підсвідомо використовують своє професійне становище як засіб самоствердження, демонструючи тим самим, не дивлячись на свідомий вибір ними людиноцентрованої професії, усвідомле­ну та мотивовану невідповідність професійним вимогам, а також вимогам соціальної відповідальності та гуманізму. Ця невідпові­дність, як підкреслює М.В.Наумчік [141], вказує на невміння спеціаліста використовувати психологічні знання для власної особистісної та професійної ідентифікації і корекції, особистісно-го росту та формування і підвищення психологічної готовності до роботи у спорті, відповідно, зумовлює низький, навіть за на­явності гарної теоретичної та практичної підготовки, рівень про­фесіоналізму, а отже, і низький рівень психологічної готовності до професійної діяльності (Г.С.Абрамова, О.ЄАйві, Т.П.Гаври-лова, Т.В.Снєгірьова, Є.Є.Сапогова та ін.).

Іншими словами, мотиваційна невідповідність такого типу проявляється у неадекватній самооцінці спортивного психолога та завищеному рівні вимог, егоцентризмі, низькому рівні емпатії та здатності до зовнішньозвинувачувальних та егозахисних реак­цій. Сукупність зазначених характеристик детермінує перева­жання у психологів низьких рівнів відповідної психологічної го­товності.

Слід зазначити, що низькі показники соціальної відповідаль­ності та соціального інтересу психолога виступають як проблема не тільки у професійному, а й у особистісному аспекті. З часом вони демонструють свою життєву неспроможність, обумовлюю­чи появу в їх носія спочатку зовнішніх, а потім внутрішніх конф­ліктів, про що наголошується у роботах Г.С.Абрамової, А.Ад­лера, Б.С.Братуся, А.Маслоу, В.О.Семиченко, Е.Ериксона, Т.С.Яценко та ін. А це означає, що індивіди цього особистісного складу такою ж мірою, як і індивіди, які мають емоційні пробле­ми, потребують психологічної допомоги та психокорекції. Коли ж йдеться про професійних психологів, мета допомоги та корек­ції трансформується з особистісної площини у площину профе­сійної діяльності [141].

Аналіз показує, що описати особистісний компонент психоло­гічної готовності психолога до роботи у спорті у відриві від ана­лізу його індивідуально-психологічних особливостей (професій­но важливих якостей) неможливо. А саме, однією з необхідних здібностей, яка є бажаною для психолога у спорті, є вміння ство­рювати психологічний клімат, який сприяє вільному протіканню процесу комунікації. Значну роль при цьому відіграють особли­вості особистості самого психолога: комунікабельність, сенсити­вність, «спрямованість на іншого», тактовність, громадська й особистісна самосвідомість [18] та ін.

Психолог у спорті повинен мати настанову на позитивне став­лення до спортсмена і тренера, повне прийняття їх особистості та запобігати засуджень з приводу даних, які повідомляє клієнт (спортсмен, тренер).

Однією з провідних здібностей спортивного психолога є ем-патія — здатність співчувати та співпереживати спортсменам і тренерам, які виступають у якості у якості клієнтів. При цьому важливим є вміння бачити світ очима спортсмена (тренера) при одночасному збереженні професійної об'єктивності.

Окрім зазначених вище здібностей, за дослідженням І.В.Дуб-ровіної [159], до професійно важливих якостей, які визначають психологічну готовність до професійної діяльності психолога у спорті, належать такі характеристики: володіння прийомами реф­лексивного та активного слухання (І.Атватер, 1984); вміння точ­но сприймати інформацію: ефективно слухати та спостерігати, адекватно сприймати вербальні та невербальні сигнали; здатність критично оцінювати інформацію; вміння вбачати й враховувати фактори, які обумовлюють захисну реакцію клієнта та перешко­джають його включенню у процес взаємодії з психологом; стре-состійкість; здатність довготривало витримувати надходження великих обсягів інформації; уважність до рівня стомленості та тривожності спортсмена. Крім того, власні очікування та устано­вки психолога не повинні впливати на сприйняття інформації, яка йому надається.

В умовах, коли психологічна професія набуває більш широкого розповсюдження, актуальним стає дослідження з метою попере­дження і подолання низьких рівнів психологічної готовності прак­тичних психологів до професійної діяльності у спорті, ознаками якої серед інших виступають емоційна та мотиваційна неадекват­ність. Аналізуючи результати дослідження М.В.Наумчіка [141] професійно значущих якостей майбутніх психологів та особистіс-них проблем працюючих психологів, слід зазначити, що за показ­никами емоційної та мотиваційної відповідності портрета профе­сійного психолога відхилення від нормативних показників було виявлено у 26% опитаних за одним показником, у 38% — за двома показниками, у 6% — за трьома показниками. У якості проблем­них показників з точки зору професійно важливих особистісних якостей практичного психолога автор дослідження розглядав такі показники, як глибока інтроверсія (до 6 балів за шкалою екстраве­рсії Г.Айзенка), високий нейротизм — вище 17 балів; нещирість — вище 4 балів; екстернальність — менше 22 балів за шкалою Дж. Роттера; низький рівень домагань — до 1 бала; завищений рівень домагань — > 3 балів; дуже низький рівень егоцентризму — до 2 балів; високий рівень егоцентризму — вище 22 балів.

Найбільш значущими виявилися дані за рівнем домагань і нейротизму психолога: високий рівень нейротизму — у 19% об­стежених; занижений рівень домагань — у 29%; завищений рі­вень домагань — у 17% опитаних психологів.

Результати анкетування психологів, що працюють: 29% опи­таних відмічають у себе наявність психологічних проблем; з них 19% — наявність тривожності, невпевненості в собі, страху, ни­зької самооцінки; 5% вказують на почуття професійної некомпе­тентності; 8% відчувають страх перед аудиторією. Про мотива­ційні проблеми, що описані вище, звісно, не говорять [141].

Таким чином, встановлено, що серед тих, хто поступає на на­вчання за спеціальністю «Психологія», та серед тих, хто навчає або вже працює практичним психологом, є особи, за своїми емо­ційними та мотиваційними особливостями не придатні до реалі­зації професійної діяльності і самі потребують психологічної до­помоги та корекції. Іншим словами, встановлено велику кількість психологів, які мають низький рівень психологічної готовності до професійної діяльності у спорті.

Результати тестування студентів третього року навчання та відповіді працюючих практичних психологів свідчать про те, що самі собою, без особистісного засвоєння психологічні знання не гарантують подолання особистісної невідповідності вимогам професії психолога і не сприяють підвищенню рівня психологіч­ної готовності [141].

Отже можна виділити групи якостей, які сприяють розвинен­ню у психологів психологічної готовності до професійної діяль­ності у спорті:

емоційно-вольова сфера: здатність до саморегуляції, емо­ційна стійкість, стресостійкість, артистичність, вміння визнати свої помилки, упевненість у собі, самоповага, доброзичливість, позитивний настрій, внутрішній локус контролю;

комунікативна сфера: уміння керувати, зацікавленість у спі­лкуванні, емпатійність, тактовність, рефлексія, безоцінковість, уміння активно слухати;

пізнавальна сфера: здатність усвідомлювати наслідки свого впливу на спортсменів (тренерів), постійна самоосвіта, креатив-ність;

моторна сфера: висока фізична активність, гнучкість (як здатність здійснювати одночасно декілька справ).

Коротко охарактеризуємо уявлення Р.Кочюнаса [71] про мо­дель ефективно працюючого психолога, виділивши наявність та­ких особистісних якостей у останнього, які сприяють формуван­ню психологічної готовності: аутентичність; відкритість власного досвіду; розвиток самопізнання; сила особистості та ідентич­ність; толерантність до невизначеності; прийняття особистісної відповідальності; глибина стосунків з іншими людьми; постанов­ка реалістичних цілей; емпатія, високий інтелект психолога, тео­ретична підготовка та досвід роботи фахівця, поведінкова гнуч­кість, комунікабельність та здатність встановлювати довірливі стосунки, власний досвід у якості спортсмена, почуття гумо­ру, терпимість та витримка спортивного психолога, залучення у працю.

Велика роль в ефективності професійної діяльності спортив­ного психолога належить його авторитету. Адже психолог, який має низький авторитет серед спортсменів і тренерів, не користу­ється в них повагою, не сприймається як професіонал, ніколи не зможе здійснювати свою професійну діяльність на високому рів­ні, так як цьому буде заважати відсутність у нього належного ав­торитету у своєму професійному середовищі.

У сучасних умовах, коли соціальний запит на психолога у спорті лише формується, тим психологам, які будуть починати свою професійну діяльність у спорті, треба належним чином по­будувати і підтримувати високий авторитет.

Розвиваючи цю думку, слід зазначити, що психолог, який ко­ристується у спортсменів і тренерів авторитетом, чинить на них більш сильний психологічний вплив, оскільки йому більше дові­ряють. Однак авторитет виникає у процесі професійної діяльності психолога у спорті, тому він не первинний, вихідний, а є вторин­ним компонентом його майстерності. Авторитет спортивного психолога передбачає також, що спортсмени і тренери його по­важають, враховують його думку, а також доручають йому вирі­шення тих чи інших важливих питань, пов'язаних із психологіч­ною стороною їх життя та діяльності у спорті.

Виходячи з викладеного, можна виділити такі компоненти ав­торитету спортивного психолога:

Авторитет професіонала у галузі психології спорту зале­жить, перш за все, від знань та умінь психолога у цій сфері, а та­кож від його конкретних досягнень у цій галузі та відповідно ви­сокого статусу серед спортсменів і тренерів.

Моральний авторитет психолога як людини, відсутність якого може нейтралізувати усі інші компоненти авторитету спор­тивного психолога.

Авторитет посади, тобто статус психолога у спорті як фахі­вця з конкретними правами та обов'язками відповідно до посади.

4. Авторитет віку має місце тоді, коли спортсмени набагато молодші за віком, ніж спортивний психолог, тоді останній у їх очах має авторитет як доросліша та більш досвідчена людина.

У разі випадків, не дивлячись на наявність усіх складових ав­торитету, спортивний психолог не робить належного впливу на спортсменів. Це може статися за двох умов. По-перше, психолог може зневажати зовнішнім оформленням своєї поведінки. Він може дозволити собі ображати спортсменів, ставитися до них з неповагою, запізнюватися на заплановані заходи та ін. По-друге, молодий спеціаліст (психолог у спорті) не може оформити своєї зовнішньої поведінки, так як не володіє достатньою мірою пси­хологічними техніками вираження свого «Я» через відсутність належного досвіду. Вплив цих чинників можливий за умови, що спортсмени і тренери сприймають в особистості психолога, перш за все, те, що підлягає зовнішньому спостереженню.

Як вказує Є.П.Ільїн [84], молоді психологи, прийшовши до роботи у спорт, можуть намагатися прискорити процес форму­вання свого авторитету та стати на шлях створення так званого хибного авторитету, який буває декількох різновидів: авторитет пригнічення, що базується на культивуванні у спортсменів стра­ху до психолога, до його можливих дій чи до відсутності остан­ніх. Такі психологи забувають, що страх та підкорення йому з боку спортсменів не є метою його діяльності. Авторитет відстані характеризується якомога меншим часом спілкування психолога зі спортсменами та тренерами, а переважно з адміністрацією за­кладу, спортивними керівниками та зайнятістю переважно папе­ровою роботою. Авторитет дружби виникає у тому випадку, коли психолог дозволяє спортсменам ставитися до себе як до товари­ша по команді, тобто зводить свої стосунки зі спортсменами до панібратства, хоча, не дивлячись на дух товариських відносин, між психологом та спортсменами повинна додержуватися певна дистанція. Хибний авторитет заснований на підкріплені психоло­гом своїх достоїнств та заслуг у професійній діяльності, на хвас­тощах перед спортсменами і тренерами тощо.

Отже, на якості та особливостях професійної діяльності пси­холога у спорті певною мірою відбивається його авторитет, який може зменшити рівень психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті вищих досягнень або сприяти підвищенню відповідної готовності. Таким чином, формування належного високого авторитету психолога у спортивному сере­довищі є одним із завдань спортивного психолога.

Як вказує Р.М.Загайнов [77], до психолога у спорті висува­ються дуже високі вимоги. Сам термін «психолог» розглядається більшістю людей як претензія на виключність представників цьо­го звання. І це правильно. Людина, яка претендує на те, щоб до­помагати іншим у складних ситуаціях, повинна відповідати під­вищеним вимогам і бути не тільки психологічно готовою до професійної діяльності у спорті, а й у житті бути особистим при­кладом для спортсменів — у своєму іміджі (охайність, акурат­ність, відсутність негативних звичок тощо), у поведінці, у спілку­ванні як зі своїм підопічним, так і з оточуючими тощо.

Зазначимо, що до психолога за радянських часів ніколи не ставилися серйозно. Чого варто лише одне висловлювання дуже популярного у 70-ті рр. XX ст. роки тренера збірної СРСР з пла­вання Сергія Вайцеховського: «Якщо спортсмену потрібен пси­холог, у нашій країні йому немає місця» [77, 102].

У роботах вітчизняних та західних психологів [2; 3; 32; 36; 39; 40; 41; 46; 108] підкреслюється, що спортивний психолог пови­нен розвивати у себе такі якості, як воля і мужність, терпіння та витривалість, створювати запас позитивних емоцій та оптимізму, вірити у підопічних спортсменів, команду і тренера, — все це за­безпечить оптимальні умови для здійснення психологом його професійної діяльності у спорті найбільш ефективно, з найбільш високим рівнем психологічної готовності.

У психологічних роботах багаторазово підкреслювалось, що модель перспективного психолога будується на основі експерт­них оцінок (Г.Е.Леві, 1982). При побудові моделі спеціаліста ме­тод моделювання широко використовується у соціології. Е.Є.Смирнова розкриває поняття «моделі спеціаліста» узагальне­но у вигляді зразка спеціаліста, якого вища школа повинна випу­стити зі своїх стін. Закономірно постає питання, яким повинно бути сполучення якостей особистості психолога, яке б забезпечу­вало психологічну готовність до професійної діяльності у спорті.

Попередній досвід вивчення проблеми, практика психології спорту останніх років і результати наукових досліджень яскраво свідчать, що сучасне поняття професіоналізму психолога вимагає від нього не тільки глибини теоретичних знань, а й навичок во­лодіння методами дослідження особистості, здатності психологі­чно підготувати спортсменів до змагань. Для цього спортивний психолог повинен володіти засобами психологічного впливу так якісно, як він володіє методами дослідження. Спорту потрібен психолог, який може, тривало знаходячись на учбово-трену­вальних зборах, наладити стосунки зі спортсменами, створюючи у них необхідні психічні стани, виховуючи значущі для спорту якості особистості, вирішуючи численні завдання впливу на спортсменів, навчаючи їх засобам саморегуляції, психологічно готуючи їх до змагань, створюючи сприятливий психологічний клімат у команді, психологічно реабілітуючи гравців після спор­тивних невдач і травм тощо.

Виходячи з аналізу досліджуваної проблеми та рішення завдань, які поставлені в цьому розділі, можна зробити такі висновки.

Професійна діяльність психолога у спорті, як і будь-яка інша, здійснюється під впливом певних спонукань, які виступають як джерела активності. Ці спонукання, до яких належать, крім по­треб, інтереси, настановлення [116; 216], переконання, утворю­ють мотиваційний бік професійної діяльності. Його функціями є підтримання певного рівня функціонального напруження психіч­них процесів протягом деякого часу. Мотиви діяльності психоло­га у спорті, виступаючи як предметний зміст потреби, суб'єктивно відображаються у формі хвилювання, бажання, пра­гнення до мети.

Відомо, що сформованість мотивацій є необхідною передумо­вою ефективної професійної діяльності, в тому числі у спорті. Важливе значення має те, які є джерела професійної діяльності. Зазвичай розрізнюють джерела зовнішні (вони визначаються ви­могами, які висуває суспільство, тренер, спортсмен) та внутрішні (вони визначаються потребами, інтересами, переконаннями, уяв­леннями психолога про себе). Іноді до внутрішніх джерел відно­сять лише потреби, а цінності розглядають як зовнішні джерела. Не менш важливою характеристикою мотивації є її спрямова­ність. У науковій літературі визначені різні підгрупи мотивів, проаналізовано їх рівні. Намічено також основні психологічні ха­рактеристики мотивів — змістовні та динамічні. Перші характе­ризуються наявністю особистісного змісту діяльності тренера та спортсмена, дієвістю мотиву, тобто їх реальним впливом на хід професійної діяльності психолога і всієї поведінки особистості; місцем мотиву в загальній структурі мотивації (головний мотив чи другорядний); ступенем розповсюдження мотиву; самостійні­стю виникнення і прояву мотиву; рівнем усвідомлення мотиву. Динамічні характеристики містять стійкість, модальність, силу мотиву та швидкість виникнення.

Хоча досліджень психолога у галузі спорту багато, однак не­має єдиної відповіді на запитання про якості особистості психо­лога, які б сприяли ефективності його професійної діяльності у спорті. Визначення критеріїв оцінки ефективності професійної діяльності психолога у спорті дозволить фахівцеві оптимізувати здійснення тих професійних завдань, які перед ним постають.

Аналіз проблеми показує, що умовою формування ефективної професійної діяльності психолога у спорті виступає його психо­логічна готовність до відповідної діяльності.

Виходячи з окресленої у розділі 1 проблеми, можливо дійти висновку про те, що професійну діяльність психолога у галузі спорту необхідно аналізувати через системний підхід, який по­требує розгляду суб'єкта діяльності цілісно, у взаємодії всіх його елементів.

Аналіз наведених результатів дає можливість зробити ряд суттє­вих висновків стосовно професійної діяльності психолога у спорті. Професійна діяльність психолога у спорті, таким чином, повинна розглядатись як інтегративна більшість, об'єкт, що володіє якостями, які не властиві компонентам, що входять до нього.

У дослідженні особливостей психологічної готовності до професійної діяльності психолога у спорті ми спираємося на дія­льний підхід як систему методологічних та теоретичних принци­пів вивчення психологічних феноменів, відповідно до яких осно­вним предметом дослідження є діяльність, яка опосередковує усі психічні процеси.

Аналіз літератури з питань психологічної готовності психоло­гів до професійної діяльності у спорті доводить, що раніше ця проблема не виступала метою спеціального наукового аналізу. Проведені дослідження, які стосуються формування у практич­них психологів професійно значущих якостей [1; 2; 16], станов­лення професійної позиції [40], мотивації досягнення в процесі професійної діяльності [57]. Окрім того, виконані дослідження, які стосуються здійснення особистісної психокорекції практич­них психологів [74; 75; 76; 77], підготовки їх до психологічного консультування [4; 27] та ін. Що ж до формування психологічної готовності до професійної діяльності психолога у спорті, то ця проблема залишалася поза увагою дослідників.

Зазначимо суттєву з точки зору психологічної готовності до професійної діяльності психолога у спорті особливість проаналі­зованого нами підходу до аналізу психологічних умов формуван­ня професійної діяльності спортивного психолога і розглянемо її як багаторівневу систему. При цьому можна кожен із виділених компонентів психологічної готовності (операційний, мотивацій­ний, когнітивний та особистісний) представити у вигляді системи складнопідрядних компонентів, що дозволить задати рівень опи­су професійної діяльності.

Отже, актуальним постає проведення науково-експеримен­тальних досліджень у напрямку психологічної готовності до професійної діяльності психолога у галузі спорту, оскільки про­блема особливостей формування психологічної готовності пси­холога до професійної діяльності у спорті потребує вивчення і розв'язання як на теоретико-методологічному, так і практичному рівнях. Іншими словами, одним з головних чинників у підвищен­ні ефективності професійної діяльності психолога у спорті є його психологічна готовність до реалізації даної діяльності. Тому у наступному розділі подано результати науково-експерименталь­ного дослідження рівнів психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті.