РОЗДІЛ 3 ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА У ГАЛУЗІ СПОРТУ 3.1. Психологічні показники

та принципи ефективності професійної діяльності психолога у галузі спорту

У сучасній практиці спорту залишаються невирішеними ті внутрішні психологічні протиріччя, які стримують ефективний розвиток професійної діяльності психолога у спорті. Тому необ­хідно розв'язати такі завдання: здійснити теоретичний аналіз про­блеми професійної діяльності спортивного психолога з точки зору сучасних зарубіжних і вітчизняних підходів та обґрунтувати осно­вні напрямки їх використання при дослідженні психологічних особливостей професійної діяльності психолога у галузі спорту; зробити системний аналіз змісту, структури та психологічних осо­бливостей професійної діяльності психолога у галузі спорту; ви­значити зміст і структуру психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті; визначити критерії та рівні пси­хологічної готовності психолога до професійної діяльності у спор­ті; розробити й експериментально перевірити шляхи та умови фо­рмування психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті; розробити психологічні заходи з метою під­вищення рівня психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті.

Залишається недослідженим питання визначення критеріїв ефективності професійної діяльності спортивного психолога.

Необхідність дослідження питання ефективності професійної діяльності психолога у спорті пов'язана з тим, що робота практи­чного психолога у цій галузі специфічна за своїм предметом. Специфічність проявляється у тому, що сам психолог теж висту­пає як індивідуальність, як особистість. У цьому контексті вини­кає багато проблем, пов'язаних із соціальним статусом, особли­востями професії, рівнем кваліфікації спортивного психолога, у кінцевому рахунку, проблеми психологічної готовності психоло­гів для роботи у спорті.

Аналізуючи дослідження Г.Д.Горбунова [57], можна дійти ви­сновку про складові, які визначають ефективність професійної діяльності спортивного психолога:

психолог бере участь у процесі підготовки спортсменів у змагально-тренувальному процесі, але не претендує на «лаври» у випадку успіху; психологу пасує скромність;

психолог погоджує свої дії з тренером;

психолог вивчає спортсменів не тільки за допомогою пси­хологічних методик і самооцінок, а й, у першу чергу, спостеріга­ючи за ними у змагально-тренувальному циклі, на відпочинку — усюди, де можна спостерігати психологічні особливості спорт­сменів без спеціального тестування;

психолог веде політику неприєднання у конфліктних ситуа­ціях у тренерському середовищі [150];

психолог є так званим буфером у напружених ситуаціях між тренером і спортсменом;

психолог демонструє коректність, надаючи тренеру психо­логічну інформацію про спортсмена, висловлюючи свою думку; психолог не повинен на ній наполягати та заключне рішення про можливості спортсмена узгоджувати з тренером;

психолог не повинен навчати досвідчених тренерів, а ненав'яз­ливо інформувати їх щодо актуальних проблем психології спорту.

Ці критерії не вичерпують усіх складових ефективності про­фесійної діяльності психолога у спорті, а представляють, на дум­ку Г.Д.Горбунова [57], лише найбільш значущі з них.

Визначаючи умови формування психологічної готовності спор­тивного психолога до реалізації ефективної професійної діяльності, розглянемо основні типи психологів з боку їх соціально-професійних рольових позицій. Представлена нижче типологія пси­хологів є варіацією виділених Г.Сельє типів науковців [28]. Отже, І.В.Вачков із співавторами [28] виділяє такі типи психологів:

Психолог-загальновизнаний лідер, який уміє виражати ін­тереси групи спортивних психологів.

Серед психологів, орієнтованих на справу, розрізняють такі типи: психолог-генератор ідей, психолог-систематизатор ідей та ін.

Психологи, які займають «декоративні» соціально-профе­сійні позиції у спорті, мають різні варіанти свого втілення: іноді вони пробуджують у свідомості колег почуття гордості за те, що саме у їхньому колективі працюють такі «чудові», «елітні» фахі­вці; психологи-дизайнери, здатні створити певний затишок у спортивних приміщеннях тощо.

Психологи — великі організатори представлені декількома різновидами, серед яких слід вказати «ділових» психологів, здат­них знаходити вигідні замовлення і надавати можливість своїм колегам додаткового заробітку.

Психологи-імітатори справжніх психологів-професіоналів проявляються у таких типах: психологи, які демонструють пока­зну зацікавленість спортсменами, показну активність та ін.

Психологи-пацієнти, яким слід самим звернутися за психо­логічною допомогою.

Психологи-актори, які вдало поєднують здатність «декорати­вного» психолога з основною професійною діяльністю у спорті.

Справжні психологи, для яких головне — це творче самови­значення та самореалізація у професійній діяльності у спорті.


Якщо виділяти у якості основних критеріїв ефективно працю­ючих психологів рівні професійної майстерності та зіставити «психолога-теоретика» і «психолога-практика», порівняти їх за рівнем творчої самореалізації при проектуванні та використанні різних методів роботи у спорті, то отримаємо нескладну систему, яку можна представити у викладі таблиці, яку розроблено В.І.Вачковим із співавторами [28], (див. табл. 1.1).

Постає проблема, пов'язана з реалізацією тих або інших типів: чи завжди психолог повинен намагатися стати «ефективно пра­цюючим», орієнтованим тільки на справу або на суттєві психоло­гічні проблеми спортсменів і тренерів.

При великому науковому інтересі до сутності професійної ді­яльності спортивного психолога, яку досліджували в своїх пра­цях А.В.Алексєєв [2; 3], В.М.Блудов [12], В.Воронова [35], Б.А.Вяткін [36], Г.М.Гагаєва [38; 39], Л.Д.Гіссен [46-53], Г.Д.Гор­бунов [57; 58], М.П.Гуменюк [64; 65], Р.М.Загайнов [74-78], В.В.Кузьмін [107; 108], Г.В.Ложкін [117], В.Л.Марищук [128; 129], А.Ц.Пуні [174-182], А.В.Родіонов [164; 188-191], А.П.Рудик та П.А.Рудик [194-196], Є.Н.Сурков [163; 204], А.Т.Філатов [221­223], О.А.Чернікова [233-235] та інші, необхідно зазначити, що феномен психологічної готовності до професійної діяльності психолога у спорті є одним з найменш досліджуваних психологі­чних феноменів в сучасній психологічній науці. Але разом з цим його дослідження є актуальним, тому що саме від визначання і впровадження умов підвищення психологічної готовності спор­тивних психологів до професійної діяльності залежить розвиток у них здатності допомогти спортсмену психологічними засобами досягти найвищих результатів.

Незважаючи на велику кількість досліджень з проблем профе­сійної діяльності психологів у спорті, багато питань спортивної психології залишається невирішеними. До них можна віднести проблему вивчення психологічної готовності психолога до про­фесійної діяльності у спорті. Саме на сучасному етапі розвитку спорту у нашій країні необхідність у спортивних психологах зро­стає. Зростає і потреба у розробці науково-методичного матеріа­лу, який би послугував забезпеченням до здійснення ефективної професійної діяльності психологом у спорті.

Як зазначає І.В.Вачков [28], сама ідея «моделі спеціаліста», особливо стосовно такої творчої і складної професії, як психолог у спорті, іноді викликає сумніви. Обґрунтування цього факту по­лягає у тому, що неможливо утиснути у «модель» всі характерис­тики професійної діяльності психолога у спорті (разом з необхід­ністю імпровізувати у праці зі спортсменами), а також неможливо виділити загальновизнаний, стандартно-показовий профіль особистісних та професійних якостей спеціаліста, відпо­відно до якого можна буде готувати майбутніх психологів для роботі у спорті, а також, спираючись на який, можна буде оціню­вати психологічну готовність до професійної діяльності психоло­га у галузі спорту шляхом порівняння ідеальної моделі з реаль­ною. Аналізуючи результати дослідження І.В. Вачкова [28], до­ходимо висновку, що відповідний профіль повинен включати та­кі якості, як «доброта», «вміння спілкуватися», «любов до спорт­сменів», «порядність» та ін. [28]. Але, як відомо, деякі видатні психологи мали навіть скандальний характер (наприклад, З.Фрейд) і були далекими від зразка «зовнішньої пристойності», являючи собою лише взірець внутрішньої порядності та наукової сумлінності.

Не дивлячись на зазначене твердження, звернення до «моделі спеціаліста» часто буває доцільним як орієнтовне уявлення про те, яким повинен бути спортивний психолог як фахівець.

Відомий психолог А.К.Маркова [130] виділяє такі складові моделі фахівця: професіограму, тобто опис самої професійної ді­яльності психолога у спорті; професійно-посадові вимоги (міні­мально необхідні знання та вміння при виконанні психологом пе­вних професійних завдань у спорті) й кваліфікаційний профіль (знання та вміння психолога відповідно до тарифного розряду оплати праці у конкретній спортивній організації).

Також А.К.Маркова [130] виділяє: 1) модель вже працюючого психолога та 2) модель підготовки спеціаліста (на основі аналізу навчальної діяльності майбутніх психологів та їх орієнтацію на модель вже готового спеціаліста). При описі моделі готового спеціаліста (психолога у спорті) виділяють: модель діяльності спеціаліста, а також модель особистості спеціаліста. При описі моделі підготовки спеціаліста розглядаються вимоги до різних освітньо-виховних груп, що навчаються, або ті, хто перенавча­ються, з урахуванням їх життєвого і професійного досвіду [130].

Однією з найбільш гострих проблем при складанні моделі психолога у спорті є виділення моделі особистості психолога у спорті. Традиційно психологи за допомогою тестів виділяють найбільш виражені за різними шкалами і параметрами особистіс-ні якості тих психологів, які ефективно працюють, і таким чином отримують особистісний профіль психолога у спорті. Але постає закономірне питання, як виміряти у балах здатність до творчості, любов до людей (спортсменів), порядність, ставлення до спорт­сменів та їх досягнень, професійну та людську гідність, адже усі ці якості є складовими психологічної готовності психолога до професійної діяльності у спорті.

Для того, щоб вийти з означеної ситуації, спеціалісти іноді виходять від протилежного, намагаючись визначити протипо­казання до роботи у якості психолога у спорті. Такими протипо­казаннями можуть бути ненависть до спорту, психічне нездо­ров'я, невміння спілкуватися, низький рівень емпатичних тенден­цій та ін.

Отже, існує багато моделей професійної діяльності практич­ного психолога (Г.С.Абрамова, 1994; Н.С.Пряжніков, 1996; В.Ю.Меновщіков, 1998 та ін. У більшості випадків йдеться про моделі, в яких описано лише протипоказання до роботи психоло­га (консультанта, діагноста, терапевта та ін. ), який спеціалізуєть­ся в конкретному напрямі у спорті.