14.7. Загальна характеристика ісламського вчення про неминучість

Фаталізм мусульман тісно пов'язаний із більш загальною філо­софською проблемою неминучості (кадар). Справа в тому, що ви­словлювання Корану з цього приводу, незважаючи на добре відому формулу «на все воля Аллаха», досить суперечливі. То в ньому об­стоюється ідея фатальної неминучості майбутнього (без волі Аллаха і волосина не впаде), то, навпаки, доля людини ставиться в пряму за­лежність від її власної поведінки, наприклад, від того, наскільки вона може приборкати власні пристрасті і спрямувати себе на праведний шлях. На ранньому етапі розвитку ісламу, коли тафсир тільки заро­джувався, а богослов'я і правознавство були ще злиті в одне ціле в рамках ісламського законознавства (фікха), ідея фатальної немину­чості домінувала, що, як згадувалось, було умовою успішного веден­ня воєнних дій і було вигідно Омей-ядам, оскільки обумовлювало їхню владу вищою санкцією Аллаха. Однак до кінця правління Омейядів виділилось впливове крило з середовища факіхів (богосло-вів-законознавців), що виступали за ідею вільної волі, кадаріти. По­тім кадаріти утворили особливу секту мутазілітів («ті, що ухиляють­ся»). Мутазіліти виступали з різкою критикою фатальної неминучості, проголошуючи розум критерієм віри, добра і справед­ливості: «Добре не тому, що так звелів Аллах. Аллах звелів так, тому що це добре». Беручи за основу раціоналізм грецьких філософів, ба­гато творів яких, особливо Арістотеля і Платона, вже були перекла­дені арабською мовою, мутазіліти піддали сумніву і багато інших тез ісламу, в яких відчувалася містика, зокрема положення про «нество-реність» Корану. Вони стверджували, що ця священна книга все-таки була створена, нехай навіть Аллахом, і тому її можна тлумачи­ти, можна будувати на її основі далекоглядні філософські теорії.

Мутазіліти, як і шиїти, допомогли Аббасидам повалити Омейя-дів, а при халіфі Мамуні (813—833) їхні погляди стали пануючими в ісламі. Однак після Мамуна мутазиліти, які сильно скомпромету­вали себе переслідуваннями своїх супротивників, самі опинились у становищі переслідуваних і скоро майже перестали існувати. Разом із ними зійшла нанівець і ідея про свободу волі, а один з останніх відомих мутазилітів аль-Ашарі (837—935) переглянув свої погляди і визнав, зокрема, тезу про «нестворення» Корану, дав оцінку край­нощам обох сторін (мутазилітів і їхніх опонентів) і сприяв станов­ленню ортодоксального ісламського богослов'я, яке відокремилось від законознавства й отримало власну назву (калам).