14.5. Особливості віровчення, культу і організації ісламу

Віровчення ісламу, як і будь-якої релігії, передбачає сповіду­вання системи догматів. Існує воно у сунітському та шиїтському варіантах. У сунітському варіанті, який сформувався в VII— VIII ст., їх сім:

1. Віра в єдиного бога — Аллаха. Головний догмат ісламу — єдинобожжя — виражений простою формулою сповідування віри: «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — посланець Аллаха». Ця формула називається шахада (таухід), що означає «свідчення». Промовляючи її, мусульманин ніби засвідчує визнання принципу монотеїзму. Потрійне проголошення шахади перед духовною осо­бою є ритуалом навернення до ісламу. Шахада входить до багатьох молитв. Вона є елементом азану — молитви, здійснюваної п'ять ра­зів на день. її текст прикрашає мусульманський орнамент.

Віра у всемогутнього, суворого, але справедливого Аллаха пов'язана з уявленнями про кінець світу, Страшний суд, посмертну відплату. Ці догми перейшли в іслам з іудаїзму та християнства і мало чим відрізняються від трактувань у цих релігіях.

На відміну від догматики, культова практика є досить склад­ною. Вона містить п'ять обов'язкових положень («стовпів») ісламу. Деякі мусульманські богослови вважають шостим «стовпом» віри боротьбу проти «невірних» — джихад, або газават (війна за віру), що було одним із головних обов'язків мусульманина, всієї громади на першому етапі історії ісламу. Однак, починаючи з ІХ—X ст., з'явилися уявлення про вищу форму джихаду як про внутрішнє ду­ховне вдосконалення на шляху пізнання Аллаха.

До головних віросповідальних положень ісламу належать:

Віра в ангелів. Склалася в ісламі на підставі коранічних уяв­лень. Ангели — це істоти, які виконують веління Аллаха, охороня­ють рай та пекло.

Віра в Святе Письмо. Коран мусульмани вважають священ­ною книгою ісламу — найвищим одкровенням.

Віра в пророків та послаництво Мухаммеда. Про це свідчить формула: немає Бога, крім Аллаха.

Віра в кінець світу та загробне життя.

Віра у визначення долі людини Богом.

Віра у воскресіння після смерті.

Шиїтська система віровчення, що сформувалася у XII—XIII ст., визнає п'ять догматів:

Таухид — єдинобожжя.

Адль — справедливість.

Нубуваат — пророцтво.

Імамат — влада імамів.

Киямат — воскресіння.

Принципи ісламського віровчення, викладені в Корані та Суні, покладено в основу моральних і обрядових правил, обов'язкових для кожного мусульманина. Вони є джерелом мусульманського права — шаріату.

Шаріат. Усі чотири школи включені до вільної системи му­сульманського права — шаріату. Мусульманське право єдине: во­но не поділяється на цивільне, кримінальне, релігійне. Тісно пов'язане з релігією і визначене в своїх основних принципах ав­торитетами каламу, — це право передусім релігійне, яке враховує і норми звичаєвого права та адату. Шаріат («намічений», «вказа­ний» шлях) спирається на Коран і Суну, а також на збірники фік-ху, свого роду кодекси і зводи ісламського законодавства, які бу­ли вироблені згаданими вище школами і які мали реальний правовий авторитет, силу закону. Основна тенденція шаріату є оцінювання різних життєвих обставин з точки зору релігії. Закони шаріату — це правова систематизація поведінки правовірних, їх­ніх зобов'язань перед людьми, суспільством і Аллахом. Автори­зований догматичними нормами ісламу кодекс шаріату поділяєть­ся на три основні частини: ібадат (обов'язки, що стосуються релігійного культу), муамалят (винятково юридичні норми) та укубат (система покарань).

Приписи шаріату численні і суворі. Вони визначають норми взаємовідносин людини в родині й суспільстві, регламентують майже всі сторони її побуту і разом зі звичаєвим правом (адатом) створюють густу мережу обов'язкових приписів, що саме по собі вже гарантує конформність поведінки правовірних. Зрозуміло, не всі й не завжди дотримуються норм шаріату, в мусульманському світі, як і скрізь, бувають порушення і злочини. Однак суворість кримінального законодавства і, особливо, покарань шаріату не тільки вражає, але й має помітний дисциплінуючий вплив. Напри­клад, суворі покарання у випадку розкрадання чужої власності, на­віть дрібної крадіжки, досить ефективно сприяють як зниженню рі­вня злочинності, так і недоторканності власності. Менш жорстоко переслідується вбивство, тут багато що вирішувалося згідно із за­конами адату, з його традиційними інститутами кровної помсти (як говориться в Корані, правовірним дозволено помститися, але в ме­жах еквівалента: вільного за вільного, раба за раба, жінку за жінку). Рішуче засуджується самогубство. У Корані є спеціальний аят, який забороняє вбивати новонароджених дівчаток (звичай, який іс­нував в Аравії до ісламу).

Шаріат регулює цивільні стосунки, порядок вирішення майнових суперечок, стягнень і покарань у випадку порушення релігійних приписів, норм поведінки, відправлення культу, ритуалу тощо. Згід­но з шаріатом, діяння людей поділяються на п'ять основних катего­рій: обов'язкові, за невиконання яких слід карати; рекомендовані (тобто бажані, але не обов'язкові); дозволені; засуджувальні (але не карані) і заборонені. Дуже важливим при оцінюванні тієї чи іншої дії є намір: іноді скоєне діяння оцінюють не стільки з точки зору факту, який здійснений, скільки з точки зору мети, наміру людини.

До приписів шаріату належать норми, що стосуються прав і ста­новища жінки. Про ці права, точніше про безправ'я жінок в ісламсь­ких країнах, відомо немало. Офіційна процесуальна норма шаріату прирівнює двох жінок до одного чоловіка (зокрема, при свідченні). Правовірні, за Кораном, мають право брати дві, три, навіть чотири дружини (якщо можуть утримувати їх), не враховуючи рабинь-наложниць, кількість яких майже не обмежена. Крім того, чоловік завжди має право на розлучення і, отже, на заміну дружин. Дружина не має права на розлучення, вона зобов'язана погоджуватися з будь-яким рішенням чоловіка, в тому числі й у випадку розлучення. Дру­жина і рабиня повинні бути вірними своєму панові, перелюбство жорстоко карається. Щоправда, практика побиття невірної дружини камінням — це більше норма адату, ніж офіційно канонізованого шаріату. Якщо ж зрада дружини доведена і підтверджена свідками, закони шаріату так само суворі й нещадні до винуватої.

Водночас у Корані і в нормах шаріату зафіксовані й певні права жінки — як особисті, так і майнові. Так, жінку, в тому числі й ра­биню, не можна було позбавити її дитини (у випадку розлучення з дружиною, продажу рабині), якщо дитина потребує догляду. Прак­тично це означає, що до семи років дитина за будь-яких умов за­лишається з матір'ю, надалі її може забрати батько, але не за будь-яких обставин. За дружиною визнавались певні права при розподілі майна, спадкуванні, розлученні. Дружина у мусульман не прино­сить із собою приданого, хоча плата за дружину, калим, це теж бі­льше практика адату, ніж канонічна норма шаріату; жінок і малолі­тніх дівчат їхні родичі часто продавали, дарували. Норми шаріату й, особливо, адату передбачають обов'язкове затворництво жінок, особливо заміжніх, зобов'язують їх закривати обличчя на людях. Жінкам майже завжди був закритий шлях до освіти, до будь-якої громадської діяльності.

Крім заборон, звернених до жінки, Коран і шаріат накладають ряд обмежень на всіх правовірних. Так, мусульманам заборонено вживати вино, і в цій забороні є своя логіка: п'яний не може здійс­нювати намаз, бо молитву не можна починати нечистим, якими завжди вважалися п'яні. Цієї заборони дотримуються не досить су­воро, та однак вона має певний вплив і є регулюючою нормою й сьогодні. Існують і харчові заборони. Як і іудеї, мусульмани не по­винні їсти свинину, використовувати в їжу кров і падло. Також за­боронені азартні ігри: азарт спалює людину і відволікає її від обов'язків, у тому числі й від обов'язкової п'ятиразової молитви.

До заборон належать зображення людей і навіть тварин. Ця за­борона бере свій початок від боротьби з ідолопоклонством язични­ків і в ісламі отримала своє логічне втілення. Хоча в живопису її дотримуються не дуже суворо (в шиїтському Ірані, наприклад, іс­нувало високе мистецтво мініатюри із зображенням невеликих фі­гурок людей і тварин), вона вплинула на характер ісламського мис­тецтва, де живопис і, особливо, скульптура майже цілком витіснені архітектурою і орнаментом. Проте і архітектура, і орнамент досяг-ли високого розвитку: мавзолей Тадж-Махал, багато відомих мече­тей є шедеврами світової культури.