Розділ 14 ІСЛАМ 14.1. Соціально-історичні умови виникнення ісламу

Іслам, як християнство і буддизм, належить до кола світових релігій.

Іслам сповідують країни Близького та Середнього Сходу, Азії, Африки. За даними Всесвітньої ісламської ліги, в різних країнах світу налічується приблизно до 1 млрд послідовників ісламу.

Мусульмани мешкають у понад 120 країнах. У 35 країнах вони становлять 95—99 % населення, в 15 державах впливова меншість, у 28 країнах іслам — державна релігія.

В «ісламському» світі є заможні й бідні країни. Заможні краї­ни — експортери нафти, де національний дохід на душу населен­ня вищий, ніж у багатьох розвинутих країнах. Це Саудівська Ара­вія, Лівія, Кувейт. Бідні — які за класифікацією ООН віднесені до розряду найбідніших країн, наприклад, Бангладеш. Багаті нафто­видобувні країни арабського світу (Іран, Пакистан) утворюють центр «ісламського світу». Тяжіє до центру «ісламського світу» і Єгипет. Його авторитет у багатьох випадках пояснюється тим, що тут знаходиться ідеологічна цитадель ісламу — мусульманський університет Сель-Аль Азхар блискучий (мечеть та мусульмансь­кий університет у м. Каїрі). Мечеть збудована в 972 р., а в 996 р. створено медресе. У XI ст. це навчальний заклад університетсько­го типу.

Основна маса віруючих мусульман зосереджена у двох великих країнах сучасного світу.

Перший регіон охоплює район Близького та Середнього Сходу, який включає в себе всі країни від Марокко та Мавританії берегом Атлантичного океану до Еміратів у зоні Перської затоки, Туреччи­на, Іран, Афганістан, Пакистан та деякі інші країни. Мешкають в цьому регіоні близько 60 % мусульманського населення планети.

Другий регіон охоплює частину Південно-Східної Азії, Бангла­деш, Малайзію, Індонезію, південну частину Філіппінського архі­пелагу (о. Манденас). Тут мешкають близько третини мусульман. За межами цих регіонів більш-менш значні групи мусульман трап­ляються в країнах Чорної Африки (Сенегал, Малі, Нігерія та ін.), на

Балканах (Албанія та Югославія, Боснія та Герцеговина, частково Болгарія), у Китаї серед національних меншин.

На території СНД іслам поширений в Азербайджані, автоном­них республіках гірського Кавказу, Башкортостані, Татарстані, ре­спубліках Середньої Азії та Казахстані, останнім часом на території України в Автономній Республіці Крим.

Розподіл 900 млн мусульман між різними течіями ісламу зага­лом приблизно такий:

суніти — 800 млн; шиїти — 96 млн;

хариджити — 3 млн.

Найбільше мусульман мешкає в таких країнах:
Індонезія — 160 млн;           Єгипет — 43 млн;

Пакистан — 97 млн; Іран — 39 млн;

Бангладеш — 88 млн;           кол. СРСР — 32 млн;

Індія — 88 млн;         Марокко — 24 млн;

Нігерія — 47 млн;     Афганістан — 23 млн;

Туреччина — 45 млн;           Алжир — 23 млн.

У цих країнах налічується 707 млн мусульман земної кулі, тобто 80 % від загальної кількості.

У 19 країнах з арабською мовою мешкає 180 млн осіб, з яких 90 % мусульман.

Три країни є переважно шиїтськими: Іран (93 %), Бахрейн

(66 %) та Ірак (бл. 60 %).

Шиїти мешкають в Ірані (26 млн), Індії (22 млн), Пакистані (16 млн), Іраку (7,5 млн), Афганістані (6 млн). Хариджити мешкають у Султанаті Оман.

Іслам — це наймолодша зі світових релігій. Його батьківщиною є Аравійський півострів, точніше, північно-західна його частина, область Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Форма­льно заснування ісламу датують 26 липня 622 року, коли його за­сновник, релігійний реформатор Магомет змушений був утекти з Мекки в Медину, оскільки аристократична верхівка племені ко-рейшитів не прийняла його вчення.

Цей рік називається хиджра. 26 липня 622 року є початком му­сульманського літочислення. Непарні місяці мусульманського ка­лендаря складаються з 30 днів, парні з 29 (354 днів). Кожен третій рік — високосний (355 днів). Місячний календар використовують у більшості мусульманських країн, які у 1980 р. широко відзначали 1500-ліття хиджри та 1400-ліття ісламу.

Час виникнення ісламу (кінець VI — початок VII ст.) позначе­ний гострою соціально-політичною боротьбою, руйнуванням пер­віснообщинного ладу та формуванням ранньокласового суспільства на Аравійському півострові. На відміну від християнства, виник­нення ісламу відбувалося в процесі боротьби багатьох економічних укладів. З одного боку, в арабських племенах тривала боротьба між могутньою родовою аристократією племені корейшитів, з іншого, масами вільних бідняків, ремісників, хліборобів, конярів-пастухів, розхитувала первіснообщинний лад, готувала перехід до класового суспільства.

Водночас в економічному житті арабських племен проростали нові класові відносини, утверджувалося рабство, особливо боргове. Але рабство на той час історично вичерпало себе, воно сковувало розвиток рабовласницького устрою. Тому вже наприкінці VI ст. за­роджуються елементи феодального устрою.