13.3. Пізній протестантизм: особливості віровчення та культу

Розвиток капіталізму висував перед релігією дедалі нові завдан­ня, — це й спричинило появу нових протестантських напрямів, які умовно можна назвати пізнім протестантизмом. До нього належать баптизм з євангелізмом, адвентизм, єговізм, п'ятидесятництво та інші дрібніші течії.

Із переходом капіталізму в стадію імперіалізму буржуазна ідео­логія звертається до відкритої реакції, посилюється її увага до релі­гії. Усі релігійні трансформації всередині традиційних напрямів християнства в ХІХ—ХХ ст. визначені ідеологічним розвитком бу­ржуазного суспільства. У післяжовтневий період на релігію покла­далося особливе завдання, а саме — протистояти марксизмові-ленінізмові й прямим осудом, і перекрученням, і навіть релігійною фальсифікацією. Звідси поява нових релігійних течій і напрямів у християнстві, зокрема в протестантизмі.

Серед цих напрямів найзначнішим є баптизм. Баптисти цілком поділяють основні принципи протестантизму, але особливого зна­чення надають таїнству хрещення: вважають, що включення в релі­гійну общину має здійснюватися за свідомого ставлення до віри, тому хрещення здійснюють над дорослими; того, хто переходить у баптисти з інших християнських церков, перехрещують. Право тлумачення Біблії, на їхню думку, належить усім членам общини.

Частина баптистів вважає, що головним джерелом віровчення є Євангелія, вони називають себе євангелістами, або євангельськими християнами (в межах баптизму). До сучасних баптистів дуже бли­зькі квакери. До баптистського напряму примикають і методисти. Методизм відокремився від англіканства ще у XVIII ст. Його за­сновниками були брати Веслей, Джон і Чарльз. Назва цієї течії пі­шла від головного принципу: методично виконувати релігійні ви­моги. Особливістю методизму є широка пропаганда терпіння й покори. Організація будується на основі суворого централізму: громада складається з класів по 12 осіб, громади об'єднані в окру­ги, на чолі яких стоїть суперінтендант або єпископ. Систематично відбуваються окружні конференції. Існує Всесвітня методистська рада, яка включає 55 національних церков, найбільшою є методист­ська церква США. Численні громади в англомовних країнах, колиш­ніх британських колоніях. В Україні методисти мають 8 громад.

У Росії баптизм був першим протестантським напрямом, що поширився серед місцевого населення. В 1867 р. німецький баптист Кельвейт заснував громаду в Тбілісі. Тоді ж проповідник Унгер ор­ганізував громаду в с. Карпівка на Херсонщині. Незалежно від них у 1888 р. проповідник Мюллер з Англії заснував громаду в Петер­бурзі. Російська буржуазія, що народжувалася, купецтво та замож­не селянство охоче сприймали баптистські ідеї як форму опозиції самодержавству.

Наприкінці XIX ст. в Росії пустив коріння і євангелізм. Він знайшов собі притулок у колах аристократи. Засновниками єванге­лічних груп були лорд Редсток, поміщик Пашков, граф Бобринсь-кий, графиня Шувалова та ін. Пізніше в російському євангелізмі з'явився інженер із купецтва Проханов, який разом із Пашковим виявив велику організаторську активність. Ось чому євангелістів у Росії часто називали пашковцями або прохановцями.

Баптистський рух у Росії тривалий час був роз'єднаним. Оскіль­ки баптизм був критичним стосовно руського православ'я, церква й самодержавна влада ставилися до нього вороже, баптистів утиску­вали, а церква вела серед них «місіонерську» діяльність, часто су­проводжувану насильством. Але для багатьох віруючих баптизм був релігійною формою вираження опозиційності самодержавст­ву, — це сприяло його зростанню. Баптистські громади з'явилися в Україні, на Кубані, Дону, в Закавказзі та Поволжі, в північних і центральних губерніях Росії поширювався євангелізм.

У 1884 р. в с. Нова Василівка на Таврії відбувся перший з'їзд російських баптистів, що утворив «Всеросійський баптистський союз», який з 1905 р. увійшов до «Всесвітнього союзу баптистів» при його заснуванні. У 1908 р. перший з'їзд євангелістів утворив «Всеросійський союз євангельських християн». Між двома союза­ми розгорілася жорстока боротьба на ґрунті віронетерпимості. Ці організації створили мережу общин, видавали релігійну літературу, в тому числі журнали й газети, готували свої кадри проповідників. До 1910 р. в Росії налічувалося близько 37 тис. баптистів.

Їз поширенням баптистського руху в Росії відбувалися серйозні еволюційні процеси, в ході яких відживали опозиційні настрої що­до самодержавства, посилювалася реакційність політичної платфо­рми баптизму. В результаті він став цілком терпимою для царизму релігією й використовувався в боротьбі з революційним рухом.

Керівництво баптистів вороже сприйняло Жовтневу революцію 1917 р. Користуючись встановленою радянською державою свобо­дою совісті, а також кризовим станом православ'я в 20-х роках, ба­птизм помітно розширив свій вплив серед віруючих. У 1926 р. бап­тистське керівництво заявило про лояльне ставлення до радянської влади й зобов'язало баптистську молодь служити в Червоній армії, однак на ділі баптистські керівники чинили опір соціалістичному будівництву.

У роки Великої Вітчизняної війни баптизм перейшов на позиції лояльного ставлення до радянської влади. У 1944 р. баптисти і євангелісти об'єдналися в Союз євангельських християн-баптистів (ЄХБ). При цьому жодних складних проблем розв'язувати не дове­лося: йшли суперечки про те, необхідно при хрещенні покладати руки на голову, чи ні? При хлібопереломленні освячений хліб одра­зу ділити на дрібні частини, чи спершу на дві-три частини? Вирі­шили, що можна й так, і так. Боротьба йшла за керівне становище в релігійній організації. Це питання погодили компромісом, що було закріплено створенням Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ). У 1945 р. до ВРЄХБ на підставі «серпневої угоди» приєдналася частина общин п'ятидесятників («християн ві­ри євангельської»), в 1963 р. до союзу вступили меноніти. У 1986 р. в складі церкви ЄХБ було близько 3 тис. громад. Однак наприкінці 80-х років чітко визначилася тенденція виходу п'ятидесятників із баптистських громад і створення власних незалежних. ВРЄХБ має управлінський апарат, здійснює зв'язки з іншими релігійними ор­ганізаціями, видає журнал «Братский вестник» та іншу релігійну літературу, молодіжна редакція ВРЄХБ видає «Информационный бюллетень», зокрема в Україні видається газета «Християнське життя», скликає наради і з'їзди, здійснює контакти з міжнародними та національними організаціями баптистів, готує необхідні кадри на дворічних Біблійних курсах.

Баптистська церква побудована нібито на відновлених демокра­тичних принципах первісного християнства. На відміну від католи­цьких і православних громад, баптистські мають фіксоване членст­во. До громад, створених за територіальним принципом, входять лише повнолітні, що пройшли хрещення за баптистським обрядом; вони вважаються «братами» й «сестрами». Ті, хто готується до вступу в громаду й проходить відповідну підготовку та перевірку, називаються «наближеними», по завершенню підготовки їх хрес­тять.

Більше половини членів баптистських громад — це люди стар­шого віку і усі вони пережили труднощі війни й післявоєнного часу. До громади прийшли з різних причин: під впливом релігійних ідей, не витримали психологічної напруженості тяжкого часу й т. ін. Але їхні політичні позиції залишилися такими самим, як у всіх радянсь­ких людей. Осіб середнього віку (30—40 років) в громадах мало. Останнім часом дещо збільшився приплив молоді. Вона має вищий освітній рівень, веде активну соціальну діяльність поза громадою.

У зв'язку з міграційними процесами прискорилося зростання міських баптистських громад, які ведуть повсюдну релігійну про­пагандистську діяльність. Особливу увагу баптисти приділяють зміцненню релігійної сім'ї та релігійному вихованню дітей. З'їзд ЄХБ (1985, Москва) йшов під девізом: «Хай світить світло ваше перед дітьми». У 1989 р. відбулася Всесоюзна молодіжна конфере­нція ЄХБ, яка розглядала проблеми етичного виховання молоді, християнської сім'ї, милосердя, музично-хорового служіння і бап­тистської літературно-поетичної творчості.

Громада має сильні соціально-психологічні засоби закріплення релігійного впливу, виробленого в сім'ї. Духовенство володіє від­працьованими прийомами психологічного впливу на віруючих, во­но навчилося управляти їхніми почуттями й помислами. Богослу­жіння та зібрання в громадах, обряди й церемонії за участю віруючих включають механізми навіювання, наслідування, конфо­рмізму. Збудження страху, погрози чергуються з утішанням та за­спокоєнням, психологічна напруженість знімається радісним по­чуттям надії, створюється ілюзія спілкування з Богом, негативні емоції витісняються позитивними.

У баптистських громадах широко практикуються заходи взаєм­ного контролю, до порушників релігійних норм застосовуються рі­зні форми покарання (викриття, умовляння, зауваження, відлучення від церкви), які змінюють статус віруючого в громаді (відсторонен­ня від проповідей, від спільного співу тощо).

Особлива роль у баптистській громаді належить пресвітерові, посвяченому в духовний сан пожиттєво, його влада аналогічна вла­ді єпископа в православ'ї чи католицизмі. Він веде богослужіння, проповідує, здійснює обряди, керує життям общини. Його опора — вчитель церкви, диякони й дияконисі. Перші двоє висвячуються в духовний сан, але не пожиттєво, а на певний час. Дияконисі права на сан не мають. Учитель церкви — це помічник пресвітера, він ве­де пропаганду і роз'яснення віри, допомагає вивчати Біблію, здійс­нювати активну виховну діяльність. За необхідності може заступа­ти пресвітера.

Диякони переважно виконують господарські функції, вони є обов'язковими членами церковної ради. Дияконисі ведуть роботу серед віруючих жінок, займаються матеріальним забезпеченням громади. Крім матеріальних проблем, на дияконів і дияконис по­кладається контроль над життям віруючих, відвідування їхніх до­мівок, поради й т.д.

У кожній баптистській громаді обираються проповідники, які під керівництвом пресвітера або вчителя церкви готують і прого­лошують проповіді. За наявності хору й оркестру в громаді обира­ють регента й диригента, після обрання вони підлягають пресвітер-ському посвяченню. Дуже важливим у баптистській громаді є посада керівника молоді, що обирається нею за представленням пресвітера. Він зобов'язаний доводити до пресвітера необхідну ін­формацію про духовні настрої молоді. Є також посада церковного касира, який зберігає та веде облік грошових коштів, підлягає пре­світерові та дияконам. Охоронець порядку регулює процес бого­служіння, розсаджує віруючих і всіх відвідувачів, стежить за освіт­ленням, вентиляцією, дисципліною.

З усіх посадових та інших осіб складається церковна рада об­щини, цілком підпорядкована пресвітерові, який має право скасу­вати її рішення навіть розпустити раду з тих чи інших міркувань. Часто ці ради узурпують функції виконавчого органу, зареєстрова­ного владою.

Богослужіння у баптистів складається з трьох частин. Перша — підготовча: спільні співи, читання літератури, привітання, розса­джування присутніх. Пресвітер або проповідник вирішують питан­ня про послідовність богослужіння та його учасників. Друга части­на — основне богослужіння: спільна молитва, кілька проповідей (3—5), індивідуальні молитви з місць, співи, декламація віршів, те­атралізовані виступи, привітання від інших громад, оголошення. У заключній частині богослужіння пресвітер бесідує з окремими членами громади, гостей влаштовують на ночівлю в сім'ї членів громади, віруючі спілкуються, гуртом прибирають приміщення. Святкові богослужіння особливо урочисті. Молитовні зібрання включають проповіді, спільні молитви, співи, читання літератури.

їх можуть проводити групи віруючих. Практикуються спеціалізо­вані зібрання: членські (тільки членів громади для вирішення особ­ливо важливих питань), молодіжні, жіночі, дитячі, батьківські.

Одним із способів посилення релігійного впливу на віруючих у баптистів є активізація міжгромадських зв'язків. Обмін делегація­ми, спільні богослужіння, вечори-зустрічі молоді з метою міжгро-мадських шлюбів, гастролі виїзних півчих груп, хорів та оркестрів. Це об'єднує віруючих, активізує релігійний конформізм.

Для сучасного баптизму характерний новий підхід до нерелігій-ного світу: не ізоляція, не протиставлення себе світові, а прийняття його на основі нібито наявності своєї духовно-моральної переваги.

Починаючи з 1961 р., Союз ЄХБ переживає серйозну кризу, спричинену появою екстремістської течії «ініціативників». Останні утворили Раду церков ЄХБ, яка проводить обструкціоністську дія­льність серед місцевих громад. У ініціативників важливу роль віді­грають «благовісники», обрані з'їздом пресвітерів. Це роз'їзні на­глядачі за громадами певного регіону. Вони дбають про посилення найреакційніших сторін баптистського вчення, підігрівають місти-ко-есхатологічні настрої, закликають віруючих до відмови від уча­сті в громадсько-політичному й культурному житті, провокують порушення законодавства про релігію, збуджують релігійну воро­жнечу й нетерпимість, їх заохочує частина зарубіжних реакційних баптистських діячів. Ця кризова ситуація в баптизмі поступово до­лається. Громади ЄХБ в Україні утворюють Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-бабтистів, який має свої друко­вані органи, навчальні заклади.

Адвентизм. Адвентизм в основі свого віровчення має тверджен­ня про близькість «другого пришестя» Христа, який встановить своє «тисячолітнє царство» і здійснить «Страшний суд», при цьому душі грішників загинуть, а душі праведників знайдуть вічне бла­женство. Це вчення з'явилося в 1833 р.: баптист Вільям Міллер (1782—1849) у США опублікував свої «дослідження», в яких через тлумачення пророцтв Старого Завіту визначив, що «друге пришес­тя» Христа відбудеться в 1843 р. Соціальні умови життя дрібної буржуазії у США стимулювали песимістичні настрої, очікування «кінця світу», приреченості.

Тому у Міллера знайшлося чимало послідовників. Невдовзі ста­ла очевидною абсолютна неспроможність цього пророцтва, довело­ся призначати нові строки «кінця світу». Однак адвентистський (від лат. — пришестя) рух вижив, бо в містичній формі відображав реа­льний страх дрібної буржуазії і трудящих перед стихійною дією економічних законів антагоністичного суспільства. Найбільша те­чія адвентизму виникла в 1863 р. Це адвентисти сьомого дня, які вважають святковим днем тижня суботу. Вони надають особливого значення творам американської пророчиці Є. Уайт (1827—1916), яка обстоює положення «санітарної реформи» (досягнення вірую­чими фізичної досконалості до «другого пришестя» Христа), цер­ковної десятини й активної місіонерської діяльності.

Адвентисти об'єднуються в громади, які утворюють «союзи», що входять до 10 дивізіонів, розподілених по європейському, азіат­ському та американському відділеннях. На чолі всієї структури — Генеральна конференція, яка обирає Виконавчий комітет, розташо­ваний у Вашингтоні (США). Вважають, що кількість адвентистів становить близько 4,5 млн осіб. Ця організація швидко зростає, в 1978—1982 рр. вона збільшилася на 800 тис. осіб. На 54-й сесії Ге­неральної конференції (1985) прийнято програму, за якою за п'ять років організація має збільшитися на 2 млн осіб.

У нашу країну адвентизм проник із США ще в XIX ст., але три­валий час він був релігією тільки для німецьких колоністів, потім поширився серед місцевого населення. У 1908 р. створено само­стійний союз російських адвентистів. Жовтневу революцію 1917 р. й соціалістичне будівництво в СРСР адвентисти зустріли вороже, але в 20-х роках сталася їхня політична переорієнтація.

В Україні нині діє конференція Церкви АСД (близько 500 гро­мад, понад 40 тис. членів) — складова Євро-Азійського дивізіону. Адвентистські громади дуже активні. Проповідник — довірена особа для управління громадою — призначається старшим пропо­відником області без обмеження строків і наділяється якнайшир­шими повноваженнями. Для керівництва проповідниками прово­дяться консультативні наради. Пресвітер та інші служителі культу в громаді висвячуються проповідником.

Єговізм. Єговізм відокремився від адвентизму в 1872 р. Пропо­відник Ч. Рассель почав твердити, що пришестя Христа відбудеться невдовзі, що до його приходу необхідно готуватися вже тепер. У 1884 р. Верховний суд штату Пенсільванія (США) зареєстрував ре­лігійне «Товариство Сторожової вежі, Біблії та брошур». Це покла­ло початок рухові єговістів. Згодом їм було дозволено вербувати послідовників, проводити зібрання, мітинги, створювати навчальні заклади, засоби інформації й т. ін.

Назва єговістської організації кілька разів видозмінювалася й уточнювалася. Деякий час вона називалася «Міжнародним товари­ством дослідників Біблії». Його послідовники вважають метою й змістом свого життя проповідь Біблії, вони «свідчать істинність» слова Єгови й тому називають себе «свідками Єгови».

Єговістське богослов'я полягає в модерністському, соціально-політичному коментуванні Біблії, в тлумаченні її сюжетів і міфів відповідно до мислення сучасної людини. Таке тлумачення втілене у «Перекладі Біблії Нового світу» (1963).

Єговізм заперечує християнське вчення про Трійцю, безсмертну душу, пекло й чистилище, всі християнські таїнства та обряди. На думку єговістів, Христос і дух святий — породження Єгови, але Христос виконував лише покутну місію. Єгова — це центр Всесві­ту, від нього походить увесь світ, що розвивається за законами ево­люції. Сучасний світ є ареною боротьби Єгови й Христа із Сата­ною, вона виявляється у війнах, політичних, економічних та екологічних кризах, катастрофах, міжнародній напруженості, зло­чинності, занепаді моральності і т.д. Ця боротьба завершиться все­світньою битвою — «армагеддоном», після чого настане Царство Боже, а саме — для праведників і єговістів, решта — «сатаністи» — загинуть.

Усі труднощі суспільного розвитку й пороки суспільства єговіс­ти пояснюють гріховністю людей і підступами Сатани. Вони ви­ключають наукові шляхи вдосконалення суспільства, його револю­ційне перетворення і, що дуже важливо, боротьбу за мир. Зразком державності вони визнають США.

Центр єговістської організації міститься в Брукліні (США). На чолі її стоїть «керівна корпорація» з її членів і комітет директорів на чолі з президентом та секретарем. Йому підпорядковані числен­ні окружні бюро та філіали в багатьох країнах світу. Видаються журнал «Сторожова вежа» накладом в кілька мільйонів примірни­ків, інша література 163 мовами світу. Місцеві організації, здебіль­шого, нелегальні, добре налагоджені конспіративні зв'язки з керів­ництвом, використовується величезна інформація від низових ланок.

Общинами свідків Єгови керує «корпорація старійшин» у складі затвердженого Бруклінським центром голови громади, служителя території (контролює місіонерську діяльність членів общини), керів­ника піонерського служіння (пошуки й залучення до єговізму неофі­тів), керівника повторних відвідувань (завершення вербувальної ро­боти), служителя теократичного навчання (контроль за вивченням і правильним трактуванням віруючими єговістської літератури), слу­жителя літератури (бібліотекаря). Кожен член єговістської громади має конкретні завдання у тих чи інших галузях діяльності, щороку всі, у тому числі й старійшини, звітують про свою роботу, одержу­ють оцінку, потім нове призначення чи завдання.

Є припущення, що кількість свідків Єгови в усьому світі стано­вить близько 6 млн осіб.

В Україні перші громади свідків Єгови з'явилися в 20-ті роки XX ст. У західних областях українські емігранти, що повернулись із США й Канади, започаткували поширення цього віровчення. З 1991 р. — є зареєстрованою, вільно діючою релігійною організа­цію. Кількість громад — понад 500, членів — до 60 тис.

П'ятидесятники. Дуже близькі до баптизму християни єванге­льської віри, які утворили релігійний напрям, названий п'ятидесятництвом. Він виник у США в 1901 р. Його догматичною особливістю є віра в те, що, подібно до того, як на 50-й день після «воскресіння Христа» на його учнів-апостолів «зійшов Святий Дух», вони заговорили різними мовами й пішли в усі країни пропо­відувати християнство, так і тепер невпинною й ревною молитвою можна домогтися сходження на віруючого Духа Святого й «гово­ріння іншими мовами», а це означає, що Святий Дух дарує людині одкровення. Це друге, після водного хрещення в дорослому віці, «духовне хрещення». Досягається воно груповими багатогодинни-ми моліннями, нестямним вигукуванням, що призводить до істерії, яка й видається за осяяння Святим Духом.

Крім сходження Святого Духа, п'ятидесятники вважають свою обраність підтвердженою наявністю у них дев'яти «духовних да­рів»: слова мудрості (знання Біблії), слова знання (мистецтво про­повідувати), віри (яка дається Святим Духом), зцілення (лікування хворих), чудотворення (в буквальному розумінні слова), пророцтва, розрізнення духів (уміння розпізнавати в людині нечисті духи й ви­ганяти їх), говоріння «іншими мовами» (глосолалія), витлумачення «інших мов» (як найвищий дар).

Серед п'ятидесятників значного поширення мають ідеї швидко­го «другого пришестя» та хіліазму, практикується пророцький культ, у громадах є пророки і цілителі.

П'ятидесятники проповідують релігійну і громадську ізольова­ність, вимагають відмови від активного суспільного життя, визнан­ня вічної й неокупної провини перед Богом, абсолютної покірності пресвітерам.

У сучасному п'ятидесятництві немає ідейної та організаційної єдності. Існує багато різних напрямів: воронаївці, смородинці, му-рашківці, трясуни, сіоністи, асамблеї Бога, Церкви Бога та ін.

Общину п'ятидесятників очолює пресвітер, якого висвячують ієрархи вищого рангу — єпископи, котрі за своєю «святістю» є апостолами, вони володіють усіма «дев'ятьма дарами». Пресвітери підлягають єпископам, котрі висвятили їх, незалежно від територі­альної належності общини.

В общині є також диякони й диякониси, проповідники, проро­ки, зцілителі (останні дві посади виконуються анонімно). Існують адміністративні посади: секретарі, касир, помічник касира, керів­ник і секретар місіонерського відділу, керівники секції сім'ї, від­ділу молоді. У кожній общині функціонують жіночі відділи, або сестринські ради, які контролюють приватне життя віруючих, по­дають допомогу їхнім сім'ям, займаються благодійництвом (від­діл Тавіфи).

У сучасних великих общинах діють хори й оркестри, є регенти, диригенти, органісти.

В Україні більшість п'ятидесятників (близько 900 громад) об'єднано в Союз християн віри євангельської України, що має це­рковну будову. Загальна кількість віруючих п'ятидесятників у світі понад 50 млн.