13.2. Ранній протестантизм: особливості віровчення та культу

У 1517 р. німецький теолог М. Лютер на дверях Замкової церк­ви в м. Віттенберзі вивісив тези проти торгівлі індульгенціями. У цих тезах він виклав основний зміст нового релігійного вчення, що заперечувало багато догматів католицизму й пристосовувало християнство до умов життя буржуазного суспільства. Лютер ви­сунув принцип «виправдання вірою», за яким духовенство не є по­середником між людьми та Богом, не може давати «відпущення гріхів». «Спасіння» людини залежить не від виконання обрядів, до­тримання свят і пожертвувань на церкву, а лише від віри у «споку­тну жертву» Христа. Були відкинуті християнські таїнства, за виня­тком хрещення та причащання. Заперечення верховної влади Папи тягло за собою визнання як авторитетного джерела віри тільки Свя­того Письма, особливо Євангелій (звідси назва лютеранської церк­ви як євангелічна).

Під наглядом М. Лютера богословом Ф. Меланхтоном був скла­дений документ «Аугсбурзьке віросповідання», яке Ф. Енгельс на­звав «конституцією реформованої бюргерської церкви», оскільки він скасовував пишну обрядність, спрощував церковну ієрархію, запроваджував богослужіння національною мовою. Захищаючи ос­новні положення цього документа, Меланхтон написав «Аполо­гію» — теологічне обґрунтування сповідання. Потім були складені Великий і Малий катехізиси. Це разом із деякими іншими творами увійшло до «Книги згоди» (1580), яка й досі є головним джерелом лютеранського віровчення.

Лютеранство одразу ж виявило свій соціальний зміст, зайняв­ши праве крило буржуазної опозиції феодальному устрою. К. Маркс писав про Лютера, що той «переміг рабство з набожності тільки тим, що поставив на його місце рабство з переконання. Він розбив віру в авторитет, відновивши авторитет віри; обернув попів у мирян, обернувши мирян у попів; звільнив людину від зовнішньої релігійності, зробивши релігійність внутрішнім світом людини; емансипував плоть від кайданів, надівши кайдани на серце людини».

Лютеранство поширене у ФРН та НДР, Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії та США, кількість його прихильників становить близько 70 млн осіб. Лютеранські церкви діють в Естонії, Латвії й Литві. З 1947 р. існує Всесвітня лютеранська федерація.

У Швейцарії боротьбу з католицькою церквою спершу очолив Ульріх Цвінглі (1484—1531), який проголосив ще в 1522 р. осно­вою християнства тільки Святе Письмо. Цвінгліани заперечували всі християнські таїнства і всі обряди католицизму, визнавали ціл­ковиту самостійність кожної общини і ввели виборність духовенст­ва. Цвінглі загинув в одній із битв у релігійній війні. Його справу продовжив Жан Кальвін (1509—1564), який у 1536 р. опублікував «Настанову в християнській вірі». Він висунув фаталістичне вчен­ня про «абсолютне приречення» та мирський аскетизм, заклав тео­ретичні підвалини ще однієї течії раннього протестантизму — кальвінізму.

Кальвінізм, стоячи на позиціях консерватизму у розв'язанні ко­рінних соціально-політичних проблем сучасності, наголошує все­могутність Бога і нікчемність людини. Це вчення найрадикальніше реформувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу, а саме ікони, свічки тощо були скасовані. Основне місце у богослужінні посіли читання та коментування Біблії, співи псалмів. Керівна роль в общинах на­лежала пресвітерам (старшинам і проповідникам, які й спрямову­вали релігійне життя общини).

Так проходила Реформація в Німеччині та Швейцарії. В Англії, на відміну від інших європейських країн, вона розпочалася з ініціа­тиви правлячих кіл. У 1534 році англійський парламент проголосив незалежність церкви від Папи, а Генріха VIII її главою. Церковні стосунки з Ватиканом були розірвані, закриті всі монастирі, а їх майно конфісковане. У 1549 році було введено молитовник, скасо­вано безшлюбність духовенства, проте католицькі догмати та обря­ди було збережено.

Із часом вплив протестантизму на англійську церкву посилився, що призвело до розмежування її з католицизмом. У 1571 році, у пе­ріод правління Єлизавети І, парламент прийняв англійський «Сим­вол віри» із 39 статей, де заперечувалися католицький догмат про чистилище, практика індульгенцій, папська влада, поклоніння іко­нам, святим, безшлюбність духовенства. Англійська церква прийн­яла протестантські догмати про виправдання вірою і Священне пи­сання як єдині джерела віри, заперечення вчення католицизму про індульгенцію, поклоніння іконам. Але при цьому визнавався като­лицький догмат про рятівну силу церкви, про церкву як необхідно­го посередника для врятування людей, залишився недоторканим єпископат. Таким чином, англійська церква еклектично поєднала в собі протестантські та католицькі догмати. Вона стала прикладом компромісного варіанта протестантизму, якого було досягнуто вна­слідок тривалої боротьби англійської королівської влади проти по­літичних та економічних домагань папського двору.

У Шотландії реформаторський рух проходив під прапором кальвінізму. Його представником став англійський богослов Джон Нокс (1505—1572). Реформація була пов'язана з боротьбою проти династії Стюартів. Відомо, що наприкінці 60-х років XVI ст. Марія Стюарт, яка спиралась на католицьку знать і підтримку з боку пап­ства, зазнала поразки. У Шотландії утворилася пресвітеріанська церква, яка визнавала єдиновладдя Христа в общині віруючих та рівні права всіх її членів. Було скасовано сан єпископа і збережено пресвітерство в дусі кальвінізму.

Пізніше, в кінці XVI — на початку XVII ст., в Англії загостри­лися соціальні суперечності. В цей час виникає буржуазна опозиція абсолютистському режимові, яка не задоволена королівською Ре­формацією. Серед англійської буржуазії поширюється кальвінізм, прихильників якого називали пуританами. На правому фланзі цього руху стояли пресвітеріанці, котрі захищали інтереси великої бур­жуазії. В їхній програмі були висунуті вимоги щодо встановлення пресвітеріанської церкви, захисту світської влади, права пересліду­вати єресі. Радикальне крило пуритан цілком заперечувало прин­цип державної церкви, вважаючи, що кожна окремо взята община повинна бути вільною у виборі віросповідання. Однією з головних вимог цього крила була перебудова церкви на основі конгрегації. Активізація демократичних елементів призвела до виникнення ре­лігійних сект конгрегаціоналістів, баптистів, квакерів та ін. У ряді випадків виникнення цих сект в релігійній формі відобразило неза­доволеність низів наслідками буржуазної революції.

За кальвіністичним ученням, Бог ще при створенні світу напе­ред визначив долю кожної людини у справі спасіння, і воля його незмінна. Це не означає, що треба пасивно сприймати свою долю, бо людина ділами повинна довести, що вона є «божою обрани­цею». Успішна професійна діяльність, добропорядність, набож­ність, працелюбність, покірливість владі — це вияви обраності. Тут маємо релігійне обґрунтування буржуазної підприємливості, кори­сливості й гендлярства і таким є кальвіністське «мирське покли­кання». Підкорення наживі, скнарості в поєднанні з обмеженням потреб і відмовою від багатьох свят для збільшення кількості робо­чих днів становили «мирський аскетизм».

Кальвіністи кардинально спростили релігійну організацію: об­щину очолює обраний віруючими пресвітер, а професіональні про­повідники (пастори) — це не більше і не менше, як службовці об­щини. Пресвітер і пастор входять до консисторії органу управління общинами на певній території. В общині панують сувора дисциплі­на, релігійна нетерпимість. Община контролює громадське та осо­бисте життя віруючих.

Сучасний кальвінізм представлений трьома напрямами: рефор­маторством (кальвіністи Європи: у Франції, Голландії, ФРН, Угор­щині, скандинавських країнах, частково в країнах Балтії та на Зака­рпатті), пресвітеріанством (англо-шотландські кальвіністи «Вест-мінстерського віросповідання», пуритани) й конгрегаціоналізмом (кальвіністи, які визнають цілковиту незалежність общин, відсут­ність спільного для них керівництва). Пресвітеріанство й конгрега-ціоналізм дуже поширені у США.

Реформатори й пресвітеріани об'єднані у «Всесвітній альянс реформаторських церков», діє також «Інформаційний конгрегаціо-налістський собор». Кількість кальвіністів у всьому світі становить 45 мли осіб.

В Англії історичні обставини боротьби з католицизмом зумови­ли створення ще одного специфічного напряму протестантизму — англіканства.

Реформація в Англії проходила з ініціативи дворянства та бур­жуазії. Конфлікт англійського абсолютизму з папством завершився актом 1534 р. про суперматію (верховенство), згідно з яким церква Англії оголошена незалежною від Рима; її главою став король, а сама вона державною. Пізніше, в 1671 р., парламент прийняв «39 статей», які формулюють англіканський символ віри, що міс­тить принципи протестантизму. Однак зберігалося повне значення таїнства хрещення й причащання, більшість католицьких обрядів, єпископська ієрархія, звідси ще одна назва цієї церкви — єписко­пальна.

Єдиної церковної організації немає, усі церкви поділяються на три групи: висока, близька до католицизму, низька пуритансько-пієтичного спрямування, і широка панівна, яка прагне до об'єднання з усіма християнськими течіями.

Консультативний орган сучасного англіканства — Ламбетські конференції, які скликаються раз на 10 років його примасом архі­єпископом Кентерберійським. У 1968 р. створено Англіканську консультативну раду з 50 членів, яка виконує функції синоду. Анг­ліканство, крім Англії, поширене в Шотландії, Ірландії, Канаді, Ін­дії, Австрії, США. В усьому світі налічується близько 30 млн англі­канців.

В Англії в XVII ст. виникає секта квакерів (від англ. — трясти­ся), які заявили, що істинна віра полягає не в церковному вченні, а у «внутрішньому осяянні», яке свідчить про те, що в кожному ві­руючому присутній Христос і він виявляє себе цим осяянням. Ква­кери відмовилися від обрядових атрибутів і духовенства, проповідь читає той, хто в цей момент «осяяний», вони вимагають дотриман­ня високих норм моралі, схильні до аскетизму, проповідують па­цифізм. Квакерські общини діють нині в Англії, США, Канаді, країнах Східної Африки, чисельність їхніх послідовників становить близько 200 тис. осіб.

Водночас з основними напрямами протестантизму в XVII ст. з'явився анабаптизм — система релігійних переконань «селянсько-плебейської єресі» лівого крила Реформації, представленого Т. Мюнцером. Анабаптисти вимагали повторного хрещення з ме­тою свідомого прийняття віри, наголошували пророцтва близького другого пришестя Христа (есхатологія) і встановлення його тися­чолітнього царства (хіліазм). Під час селянської війни в Німеччині в 1524—1525 рр. анабаптисти підтримували Мюнцера, навіть нама­галися на принципах зрівняльності створити «Царство Боже» в Мюн-стерській комуні, але зазнали поразки.

На основі анабаптизму після поразки Мюнцера з'явився ряд дрібних сект: мельхіоритів, гуттерських братів, меннонітів та ін.

Менноніти (за ім'ям засновника Менно Сімонса, що виступив у 1632 р. з «Декларацією головних статей нашої спільної християн­ської віри») проповідували примирення з дійсністю, відмову від насильства і моральне самовдосконалення. Секта збереглася до нашого часу з чисельністю близько 300 тис. осіб; існує Всесвітня конференція менонітів. У колишньому СРСР об'єдналися з баптис­тами.

У XVI ст. відродилася секта унітаріїв, які заперечують догмат про троїстість Бога, вважають, що Бог єдиний, Христос не є Богом. Бог — це щось на зразок «світового розуму», тотожний природі. Тут унітаризм близький до пантеїзму та деїзму. Крім трійці, уніта-рії заперечували вчення про гріхопадіння людини, проголошували невтручання релігії у справи науки, віротерпимість, заперечували зв'язок моралі з релігією. До унітаріїв приєднувався М. Сервет (1511—1553), спалений згодом кальвіністами, які вважали унітаріїв єретиками.

Ранній протестантизм відобразив буржуазне прагнення рефор­мувати релігію феодального суспільства для пристосування її до виконання охоронної соціальної ролі в нових умовах. Утвердив­шись, він набув консерватизму.