Розділ 13 ПРОТЕСТАНТИЗМ 13.1. Релігійна реформація в Європі

Протестантизм — один із трьох головних напрямів християнст­ва. Особливості ідеології та орієнтації сучасного протестантизму зумовлені історією його виникнення і подальшого розвитку.

Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно ви­никали опозиційні одна одній церкви, групи. Відбувалося це тому, що християнські ідеї неоднаково проникали в різні соціальні верст­ви, виступаючи як ідеологічне оформлення їх класових і політич­них позицій. Починаючи з XVI ст. опозиція католицькій церкві на­була могутньої сили, яка охопила Європу, Це зумовило появу нового напряму у християнстві — протестантизму.

На той час римсько-католицька церква була великим центром феодальної системи, феодальних виробничих відносин. їй належа­ло не менше трьох частин усіх земельних володінь у католицьких країнах. Буржуазія, підіймаючись на боротьбу проти феодалізму, неминуче повинна була виступити й проти католицької церкви. Саме в цей період одержала розвиток «протестантська єресь», на противагу феодальному католицизму.

Ідеологи протестантизму заперечували богослужіння в католи­цькій церкві, ті догматичні положення, на яких вона ґрунтувалася. Свої ж реформи протестанти обґрунтували «дійсним прочитанням» Священного писання (Біблії), яке вони оголосили єдиним авторите­том у питаннях віри. Індивідуалізація, характерна для буржуазної епохи, висуває на порядок денний перебудову релігійних уявлень. Якщо православ'я і католицизм регламентують систему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання, виходя­чи з власних смаків, пристрастей, звичок. Зазнала змін у протестан­тизмі і сама ідея Бога. З позицій протестантської ідеології, Бог іс­нує тому, що він потрібен людині, котра в нього вірить. «У що віриш, те й маєш» — ось формула протестантів.

У різних країнах Західної Європи протестантизм набуває особливих, специфічних форм. Найбільш значними напрямами у протестантизмі, які виникли в XVI ст., були лютеранство і каль­вінізм.

Розклад феодального способу виробництва й поступове визрі­вання капіталізму в надрах феодального ладу спричинило в Європі ідеологічний рух у формі боротьби проти католицизму. Феодальні відносини освячувалися католицизмом і, цілком природньо, для то­го щоб можливо було нападати на існуючі суспільні відносини, треба було зірвати з них ореол святості. Однак релігія була звич­ною формою ідеології і для буржуазії, і для трудящих. Так виникла потреба в реформації християнства, внаслідок якої виникла нова течія — протестантизм.

У русі Реформації релігійні мотиви тісно перепліталися з полі­тичними, дуже швидко визначилися два табори: плебейсько-революційний, представлений Томасом Мюнцером (бл. 1490— 1525), ідеали якого були близькі соціалістичним і фактично вели до заперечення не тільки католицизму, а й релігії загалом, та бюргерсь­ко-поміркованим на чолі з Мартіном Лютером (1483—1546), який далі реформаторства в галузі релігії не пішов; з останнього й роз­почався протестантизм.

Він увібрав цілий ряд течій. їх поріднюють такі релігійно-догматичні особливості: заперечення верховної влади Папи, а звід­си заперечення авторитету «Священного переказу», акцентування на внутрішній релігійності як основі особистого спасіння («виправ­дання вірою»), позбавлення духовенства привілейованого статусу «посередника між людиною й богом», спрощення обрядів і культу (відмова від поклоніння іконам і мощам, заперечення культу бого­матері і святих, зменшення кількості свят та ін.), ліквідація чернец­тва, здешевлення церкви, надання їй національного характеру (бо­гослужіння національною мовою). У XV!—Х^ІІ ст. склалися релігійні напрями, умовно названі раннім протестантизмом: люте­ранство, цвінгліанство, кальвінізм, англіканство, квакерство, уніта­ризм, соцініанство, анабаптизм і менонітство.