12.5. Організаційна структура Римсько-католицької церкви

Ватикан. Ватикан — самостійна держава на території Італії, площею в 44 га. Він розташований на території Ватиканського Хо­лму (де знаходиться собор Святого Павла, два папських палаці, ре-зиколія довжиною в кількасот метрів, що з'єднує Ватикан із сіттю італійських залізниць, електростанція, радіостанція, телеграф, по­чаткова школа, а також збройні сили, жандармерія, преса. Ватикан випускає свої грошові і поштові знаки. Підданих Ватикану налічу­ється близько тисячі осіб. Необмеженим головою держави є Папа Римський, він же голова католицької церкви.

Голову Ватикану обирають із середовища кардиналів — вищих представників духовенства — на колегії кардиналів (конклав), на все життя. При цьому Папа відмовляється від свого попереднього імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються у виняткових випадках, переважно для виборів нового Папи.

У XIII ст. трапився випадок, коли кардинали не могли домови­тися про обрання нового Папи протягом двох років, дев'яти місяців і двох днів. Григорій X був змушений виробити особливу процеду­ру, яка з деякими змінами існує до цього часу. Було прийняте рі­шення замурувати конклав кардиналів у круглому залі, що приму­шувало їх бути більш лояльними. Через три дні з часу відкриття конклаву вводився скорочений пайок, а через вісім днів кардинали отримували лише хліб, воду і вино. Папа обирався більшістю, в два тури; після обрання бюлетені спалювали.

Зв'язок конклаву із зовнішнім світом здійснювався через комин. Коли з труби йшов чорний густий дим, всім було видно, що Папу досі не обрано. Чистий дим означав — нового Папу обрано, конк­лав завершився. Після цього кардиналів розмуровували, і старій-ший за віком кардинал виводив обраного Папу і проголошував пе­ріод нового понтифікату.

Конклав, зібраний 25 серпня 1978 року, був найкоротшим, він продовжувався лише 11 годин. Вибір кардиналів зупинився на то­му, хто мав, як здавалося, найменші шанси — на Альбіно Люгоні, патріархові Венеції. Новий Папа прийняв ім'я Іоанна Павла І.

Ранком 28 вересня 1978 року Іоанна Павла І було знайдено мер­твим у своїй опочивальні.

Наступний конклав продовжувався 72 години, на престол Папи Римського було обрано 58-річного Кароля Войтилу, польського ка­рдинала, архієпископа краківського, що прийняв ім'я Іоанна Пав­ла II.

За всю багатовікову історію католицизму на папському престолі змінилися 264 Папи та антипапи (так звані папи, чиє обрання вва­жалося незаконним). До середини XVII ст. з 243 Пап було прого­лошень самозванцями та єретиками 31, заколото — 13, отруєно — 18, задушено — 9, заслано й вигнано — 30.

Ворожі католицтву релігійні вчення називались єресями, а їх прибічники єретиками. Католицька церква вела надзвичайно жорс­току боротьбу з єретиками, вона розправлялась з усіма, хто насмі­лювався підняти проти неї свій голос. Для боротьби з єретиками було запроваджено спеціальний церковний суд — інквізицію. Лю­дей звинувачували у відступі від вчення церкви, кидали у в'язниці, піддавали страшним тортурам; декого присуджували до спалення на кострі.

Інквізиція існувала у всіх країнах Західної Європи. З особливою жорстокістю вона діяла в Іспанії. Згідно з підрахунками істориків, в цій країні було спалено й вигнано майже 3 млн осіб. Загальна кіль­кість жертв інквізиції у всіх країнах Західної Європи становить 9— 12 млн осіб.

Проте грати й костри інквізиції не могли зупинити руху, спря­мованого проти гноблення й засилля католицької церкви. Серед на­родних мас зростала невдоволеність політикою папства, накопичу­валось обурення проти духовенства. Суду інквізиції підлягали, переважно, ті, кого підозрювали в єресі; крім них підлягали кату­ванню і такі категорії звинувачених, як:

хулителі релігії і ті, хто мав хибні уявлення про могутність Бога;

всі, хто займався чародійством і гаданням, особливо ті, що використовували при цьому священні предмети й речовини, напри­клад, святу воду та єлей;

всякий відлучений, котрий не шукав примирення з церквою;

ті, хто ховав і захищав єретиків;

особи, котрі чинили опір ухвалам інквізиції;

міста, правителі й королі, які захищали єретиків;

7)         влада, що не скасувала в країні постанов, не сумісних із ви-
могами інквізиції;

адвокати, нотаріуси та юристи, котрі захищали єретиків;

особи, які відмовилися від присяги, що вимагала інквізиція;

іудеї і маври, які схиляли християн до відступництва;

всякий, хто торкався єресі словом, справою або твором;

всі, хто були повинні у злочинах проти моралі.

Як бачимо, мало хто з людей не міг підпасти під цей перелік «релігійних» злочинів.

В ієрархії католицької церкви спостерігається сувора централі­зація і безумовна підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолює католицьку ієрархію «Священна колегія кардиналів». Кар­динал — вища духовна особа після Папи. Згідно з традицією кіль­кість кардиналів не повинна перевищувати 70 осіб. Частина їх по­стійно перебуває в Римі й очолює ватиканські установи, інші перебувають у різних країнах, де від імені Ватикану здійснюють керівництво місцевими католицькими організаціями. Кардиналів призначає Папа.

Постійною установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з тими країнами, з якими Ва­тикан має стосунки (їх зараз близько 60). Це так би мовити Мініс­терство закордонних справ. Державний секретар відіграє важливу роль у житті Ватикану. Постійні посли — папські нунції (Італія і Ватикан також обмінюються послами). Якщо постійні дипломатич­ні відносини не підтримуються, то надсилаються тимчасові пред­ставники, яких називають лягатами.

Уся територія, на якій розповсюджений католицизм, поділяєть­ся на області, що складаються з 1400 єпархій. Зараз за рахунок країн Африки та Азії чисельність єпархій зростає. У великих єпар­хіях є вікарні єпископи — помічники єпископів.

У тих країнах, де багато єпархій, є примас, тобто старший для всіх єпископів країни. Вони є там, де національна церква має авто­номію. Якщо такої автономії нема, то кожен єпископ безпосеред­ньо підпорядковується Риму. Деякі примаси носять звання карди­налів. Є країни, де примас один, а кардиналів кілька. Наприклад, Франція, на території якої існувала самостійно держава Бургундія, зникнення якої не скасувало посаду кардинала.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об'єднань), 3 трибунали й декілька секретаріатів. Конгрегації очолюються групою кардиналів (3—4 особи) і префектом (своєрідне міністерство).

Найбільш важливою є Конгрегація священної канцелярії. Існує також Конгрегація пропаганди віри, яка здійснює місіонерську дія­льність, переважно у країнах Азії та Африки. Це найбільш багата конгрегація, яка отримує дотації від правлячих кіл. Не тільки бізне-смени-католики, а й інші релігійні напрями (наприклад, баптисти) надають значну матеріальну допомогу в створенні сітки семінарій, університетів, середніх шкіл, що виховують місцеве населення у дусі католицького віровчення. Ця конгрегація має своє видавницт­во, богадільні, школи тощо. Конгрегація семінарій та університетів відає кадрами, керує підготовкою різних категорій священнослу­жителів. Конгрегація по справах східних церков керує церквами і місіонерською діяльністю в християнських країнах, але некатоли-цьких (протестантських, православних).

Значну роль у ватиканському керівництві відіграють трибунали:

апостольського потенціарію, в якому в минулому відкрито спекулювали індульгенціями, а тепер продовжують «відпускати гріхи» таємно, лише в інтересах Ватикану;

трибунал «священної римської роти», що є головним судовим органом папської держави;

«верховний трибунал апостольської сеп'ятури», що займаєть­ся судовими справами католицизму в різних країнах.

Секретаріати схожі на конгрегації, тільки очолює їх кардинал, тобто секретар. Кількість їх змінюється, той чи інший секретаріат можуть створювати на певний строк.

Римсько-католицька церква беззастережно визначає Папу, у православних же немає єдиного верховного керівника, і кожну ав­токефальну церкву очолює власний духовний пастир.

Папство. Слово «папа» (походить від грецького слова «рарас»), що значить «батько». Починаючи з раннього середньовіччя ім'я «папа» фігурує в церковних документах як загальноприйнятий ти­тул єпископа Риму, а в 1073 році Папа Григорій VII заявив, що право носити титул «Папа» належить тільки римському єпископу. Однак і донині офіційна номенклатура, яка використовується в ка­толицькому церковному праві, не застосовує слова «папа». Його заміняє вираз «римський понтифік», або верховний жрець, запози­чений з язичницької термінології давньоримської релігії, в якій ко­легія понтифіків під керівництвом верховного жерця відповідала за організацію офіційного державного культу. У церковній мові вираз відбиває дві головні функції Папи: він є єпископом Риму й водно­час понтифіком, тобто главою всієї католицької церкви.

Офіційний повний титул Папи займав кілька рядків книжного тексту: єпископ римський, вікарій Ісуса Христа, спадкоємець князя апостолів, Верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Захо­ду, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, Верховний правитель Держави Град Ватикан, раб рабів Божих. Крім цього Папа обіймає посаду глави держави.

Держава Град Ватикан має свій гімн й офіційний державний прапор (жовта і біла вертикальні смуги). У середині білої смуги — зображення папської тіари (трійчастої корони) і схрещених ключів.

У 1970 році Папа Павло VI ліквідував Благородну гвардію (ли­шився тільки оркестр), відмовився від папської жандармерії, яка проіснувала півтора століття. Він зберіг лише Швейцарську гвардію.

На сьогодні швейцарські гвардійці використовуються як варто­ві, що стоять біля воріт Ватикану, у дворику св. Дамасія, у Клемен-тинському залі Апостольського палацу, а також перед особистими апартаментами Папи.

Папа як глава Ватикану користується правом бути нагородже­ним «рицарськими орденами». Найвищими нагородами є: Вищий орден Христа, Орден Золотої Шпори, Орден Пія, Орден Св. Григо­рія Великого, Орден Св. Сильвестра; також «Хрест за Церкву і Па­пу», медаль за заслуги «Золота Роза».

Офіційні папські документи виходять друком у ватиканському періодичному виданні. Вони поділяються на кілька категорій. Най­важливіші з них такі, що мають урочистий характер, — це апос­тольські конституції та булли. До другої категорії належать так звані скорочені папські постанови приватного характеру. До тре­тьої категорії входять різні папські послання. Деякі з них мають на­зву «декретів». З 1740 року з'являються «окружні» папські послан­ня, або енцикліки. Зазвичай, адресатами енциклік є увесь католицький єпископат і віруючі.

Теми рефератів

Містичне розуміння. Церква як «тіло Христове» та «град Божий».

Ступені священства у католицизмі. Духовенство і миряни.

Старозаповітні корені християнської моралі.

Католицька церква у Середні віки.

Інститут папства як суспільно-політичний чинник.

Зміцнення папської влади в римський церкві.

Христові походи.

Система урядування Римо-католицької церкви у Середні віки.

Західне чернецтво на службі папству.

Католицькі школи та університети.

Боротьба церкви за духовну монополію. Ксенофобія. Походи проти єретиків. Інквізиція.

Криза католицької церкви у передреформаційну епоху (ХІУ— ХУ ст.).

Збройна боротьба католиків із протестантами. Розподіл релігієзнав-чого впливу.

II Ватіканський Собор. Аджорнамето.

Соціальна доктрина католицької церкви.

У чому полягає умовність відмінності між поняттями «католиць­кий» і «православний»?

Соціально-політичні орієнтації в католицизмі.

Католицькі чернецькі ордени: історія і сучасність.

Соціальна доктрина католицизму, етапи її розвитку.

Маріологія як напрям католицької теології.

Історія папства.

Понтифікат Папи Іоанна Павла II.

Католицизм в Україні.

Особливості понтифікату папи Бенедикта ХУІ.

Процес євангелізації в Католицькій Церкві.

Історія Римсько-католицької Церкви, особливості її організації і ді­яльності.

Основні джерела віровчення католицизму.

Особливості Католицької теології.

Організаційна структура Римсько-католицької церкви.

Ватикан.

Сучасний католицизм.

Соціально-політичні орієнтації в католицизмі.

Римсько-католицька церква в Україні.

Витоки та становлення унійного руху.

Українська Греко-Католицька Церква.

Питання. Завдання

Що таке катехізиси?

Що таке таїнство у християнстві?

Розкрийте основні моменти семантики католицького храму.

Якою є богослужбова практика і догматика у католицизмі?

Які обрядові відмінності існують між католицизмом і православ'ям у здійснені таїнств?

Назвіть основні відмінності між православним і католицьким бого­служінням.

Які свята найважливіші для католиків?

Чим вирішується церковний устрій у католицизмі?

Якими є спільні джерела віровчення західного і східного християн­ства?

У чому полягають принципи догматичного та богословського роз­витку у католицизмі?

Назвіть основні догматичні розходження між православ'ям і като­лицизмом?

Як можна оцінити вчення про примат Папи Римського?

У чому полягає своєрідність упорядкування чернечого життя у схі­дному і західному християнстві?

Охарактеризуйте перспективи православно-католицького богослов­ського діалогу.

Що таке чистилище?

Охарактеризуйте особливості церковного устрою католицизму.

У чому полягають особливості культової практики у католицизмі?

Охарактеризуйте головні догматичні й канонічні розходження між католицизмом і православ'ям.

У чому виявлялися особливості боротьби католицької церкви з єре­сями?

Чим різниться ставлення католицької і православної церков до тен­денцій у розвитку людства?

Наскільки, на вашу думку, відповідає структура, система управлін­ня католицькою церквою вимогам централізації й свободи національних релігійних утворень?

Якими були позиції католицьких громад на різних етапах історії України?

Коли був II Ватиканський Собор?

Які чернецькі католицькі ордени ви знаєте?

Коли був обраний папа Бенедикт XVI?

Тести

1.         Хто особливо шанується в католицизмі?

а)         Богородиця;   в) Бог;

б)         Ісус Христос; г) Святий Андрій.

2.         Четвертий ступінь священства у католицизмі — це...

а) пресвітер; в) диякон; б)кардинал; г)єпископ.

3.         Голова Римської католицької церкви — це...

а)         Будда; в) Бог;

б)         Халіф; г) папа.

4.         Перший папа — це...

а)         Давид;            в) Петро;

б)         Іоанн Павло II;          г) Мойсей.

5.         Центр Римської католицької церкви.

а)         Ватикан;         в) Рим;

б)         Палестина;     г) Єрусалим.

6.         Скільки є у світі католиків?

а)         понад 2 млрд осіб;     в) понад 1 млрд осіб;

б)         понад 3 млрд осіб;     г) понад 4 млрд осіб.

7.         Хто був главою в католицькій церкві у ХІ ст.?

а)         кардинал;       в) єпископ;

б)         папа;   г) священик.

8.         Із числа кого обирають папу на таємному голосуванні?

а)         священиків;   в) кардиналів;

б)         єпископів;      г) монахів.

9.         Що католицька церква вважає джерелом віровчення?

а)         Коран;            в) «Лотосову сутру»;

б)         Біблію;            г) Трипітаку.

10.       Як називається католицький храм?

а)         костел;            в) монастир;

б)         церква;           г) синагога.

Рекомендована література

Августин Блаженный. О граде Божием: сСочинения в 2-х томах — М.: Рарогъ, 1993. — Т. 1. — 682 с.

Аверинцев С. С. Новый завет // Философская энциклопедия: в 5 т. — М., 1960—1970. — Т. 4. — С. 88—89.

Библейская энциклопедия. Труд архимандрита Никифора. — М.: Терра, 1990. — 902 с.

Библия: Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета, (ка­нонические): в 2 т. — СПб.: Духовное просвещение, 1991. — 1193 с.

Боргош Ю. Фома Аквинский. — М.: Мысль, 1987. — 215 с.

Вітаю тебе, Україно! Пастирський візит Святішого Отця Івана-Павла ІІ в Україну 23—27 червня 2001 року. Промови і проповіді. — Львів: Свічадо, 2001. — 112 с.

Войтыла К. Основания этики // Вопросы философии. — 1991. — № 4. — С. 29.

Герилюк-Купчинсъкий П. Вірю в Бога. Проповіді, складені на основі повчань єпископа, ректора Католицького університету в м. Будапешті д-ра Тігмара Тота. — Львів: Місіонер, 1996. — 319 с.

Головащенко С. І. Історія християнства. — К.: Либідь, 1999. — 350 с.

Греко-католицький церковний календар. — Львів: Мета, 1938. — 182 с.

Григулевич І. Р. Папство XX ст. — К.: Либідь, 1991. — 496 с.

Грижъелъ С. Новый человек, воссозданный Христом, строит новую Европу (Европа — это жилище, а жилище — это событие) // Христос — источник новой культуры для Европы на заре нового тысячелетия. Пред-синодальный Симпозиум в Ватикане. — Тверь: Созвездие, 2000. — С.

15—22.

13.       Гъофнер Йозеф, кардинал. Християнське  суспільне вчення. —

Львів: Свічадо, 2002. — 304 с.

14.       Декрет «Об апостольстве мирян» // Второй Ватиканский Собор.
Конституции, Декреты, Декларации. — Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. —

С. 295—328.

Декрет о миссионерской деятельности Церкви // Второй Ватиканс­кий Собор. Конституции, Декреты, Декларации. — Брюссель: Жизнь с Бо­гом, 1992. — С. 469—514.

Догматическая конституция о Церкви (Свет народам) // Второй Ва­тиканский Собор. Конституции, Декреты, Декларации. — Брюссель: Жизнь с Богом, 1992. — С. 5—78.

Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні / за заг. ред. А. Колодного, П. Яроцького, О. Сагана. — К.: Гнозис, 2001. — 278 с.

Енцикліка «Centesimus annus» («Сотий рік») // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка «Сотий рік». — Львів: б. в., 1993. — С. 443—515.

Енцикліка Папи Лева Хііі «Нові речі» (Rerum novarum) // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка «Сотий рік». — Львів: б. в., 1993. — С.

516—549.


Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні / За заг. ред. А. Колодного, П. Яроцького, О. Сагана. — К.: Гнозис, 200l. — 278 с.

Енцикліка «Centesimus annus» («Сотий рік») // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка «Сотий рік». — Львів: б. в., 1993. — С. 443—515.

Енцикліка Папи Лева XIII «Нові речі» (Rerum novarum) // Церква і соціальні проблеми. Енцикліка «Сотий рік». — Львів: б. в., 1993. — С. 516—549.

Іван-Павло II. Енцикліка Evangelium vitae до єпископів, священи­ків і дияконів, ченців, черниць, світських католиків та до всіх людей доб­рої волі про вартість і недоторканість людського життя. — Ватикан: Libera Editric e Vaticana. — 159 с.

Іван-Павло ІІ. Переступити поріг надії. — Київ-Львів: Свічадо-Кайрос, 1995. — 172 с.

Ильин А. Иезуиты и их влияние на историю человечества. — СПб.: Изд-е М. В.Пирожкова, 1905. — 485 с.

Католицизм: релігієзнавчий словник. —К.: Наукова думка, 1996. — 718 с.

Конрад М Націоналізм і католицизм. — Львів: Мета, 1934. — 45 с.

Лубський В. І. Релігієзнавство. — К.: Вілбор, 1997. — 479 с.

Любачівський М Вірую в Єдиного Бога. Проповіді і розважан­ня. — Рим: Вид-во Укр. Католицького Ун-ту, 1990. — 344 с.

Омэнн Дж. Христианская духовность в католической традиции. — Рим-Люблин: Изд-во Святого Креста, 1994. — 416 с.

Святе Письмо Старого і Нового Завіту. — United Bible Societies,

1992. — 1422 c.