11.5. Основні етапи розвитку православ'я в Україні

Початок християнства на українських землях. Хрещення Київ­ської Русі.

Християнство утверджувалося на українських землях протягом багатьох століть. Історичні джерела засвідчують його присутність у заселених греками містах Північного Причорномор'я ще на почат­ку нашої ери. Звідси воно знайшло собі шлях до Східної Європи. «Повість минулих літ» містить апокрифічний сюжет (інших підтве­рджень немає), за яким апостол Андрій Первозванний благословив гори, на яких був заснований Киї'в, а на місці, де тепер Андріївсь­кий собор, поставив хрест. За іншими переказами, поширював хри­стиянство на наших землях і учень апостола Петра Папа Климент IV. Є свідчення, що українських теренів на початку 60-х років IX ст. сягали й дороги солунських братів Кирила і Мефодія.

Більш-менш системне освоєння християнством причорноморсь­ких земель у VI—\П ст. пов'язують із геополітичними інтересами до них візантійських імператорів. Але не тільки в Причорномор'ї знали його в ті часи. При археологічних розкопках поблизу Чернів­ців було знайдено формочку для відливання натільних хрестиків, датовану IV ст. Це дало підстави стверджувати, що вже тоді там жили християни. Певний вплив на цей процес справили військово-політичні й торговельні зносини наших предків зі своїми христия­нізованими сусідами.

Побутують версії, що хрещеним був князь Кий. А те, що на мо­гилі Аскольда було поставлено церкву, теж свідчить, що він був християнином. Стверджують, що хрестився він у 860 р. Тоді в спи­ску Константинопольського патріархату з'явилася ще одна єпар­хія — Руська. Значилася вона під номером 61. Очевидно, вона опі­кувалася християнізованим населенням слов'янського світу.

У 882 р. внаслідок державного перевороту, здійсненого против­никами християнізації країни, владу в Києві захопив Олег. На Русі почалася антихристиянська реакція. Але церковна організація збе­реглася, а після смерті Олега в 912 р. вона значно зміцніла.

Договір князя Ігоря з греками (944 р.) свідчить про те, що на Ру­сі існували поряд язичество і християнство, діяли церкви. Ольга, яка княжила після Ігоря, була християнкою. Під час суперечок з Ві­зантією вона звернулася в 959 р. до імператора Римської імперії Оттона І, щоб він прислав єпископа, та згодом відмовилася від опі­ки римської церкви. До кінця свого життя Ольга підтримувала хри­стиянську церкву.

Новий етап християнізації Русі настав за князювання онука Ольги Володимира. Наприкінці X ст. Русь уже знала про іудейську та мусульманську релігії. Але внаслідок багатьох обставин Русь ча­стіше спілкувалася з християнськими державами, що й зумовило вибір київських князів прийняти християнство. Крім того, Володи­мирові більше до душі був християнський обряд. Мало значення і те, що християнство у багатьох державах виявилося ефективним чинником у налагодженні внутрішньополітичного життя. А на Русі тоді родоплемінний лад і його язичеська релігія переживали кризу, утверджувалися феодальні відносини. Постала необхідність у релі­гії, яка сприяла б консолідації родоплемінних об'єднань, трансфо­рмації їх в етнічну і політичну цілісність, освячувала б централізо­вану владу. Християнська віра в царя небесного та його намісника на землі князя, царя більше сприяла централізації держави, ніж язичницька релігія з її місцевими культами. Про це свідчила ситуа­ція в державах, де християнство стало панівною релігією. До за­провадження християнства на Русі спонукала й потреба у розвитку економічних, політичних та культурних зв'язків із сусідніми хрис­тиянськими державами. А язичеська релігія певною мірою цьому перешкоджала. До того ж, християнство пропонувало гуманнішу мораль, ніж язичеські вірування. Відносини великого київського князя з Візантією були тоді дуже складними. У 986 р. візантійський імператор Василій II, який опинився в скрутному становищі після поразки в Болгарії, звернувся до Володимира з пропозицією уклас­ти воєнний союз між Візантією і Руссю, попросив на допомогу вій­сько з Києва. Володимир на союз погодився, проте зажадав руки сес­три імператора, грецької царівни Анни. Василій II йому відмовив.

Влітку 987 р. проти Василія II виступив його воєвода Варда Фо­ка, який проголосив себе імператором Візантії. Володимир виру­шив у Крим, тодішню візантійську колонію, і облогою взяв місто

Херсонес (Корсунь), тепер це околиця Севастополя. Василій II змушений був погодитися на шлюб Володимира з Анною за умови, що він прийме християнську віру.

Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а вліт­ку 988 р. він був охрещений в церкві св. Якова в Херсонесі й одру­жився з Анною. Наприкінці літа князь повернувся до Києва, маючи намір зробити християнство вірою своєї держави. Хрещення киян, за літописом, відбувалося 14 серпня 988 року в Києві на р. Почайні, притоці Дніпра. У перший по хрещенні день Володимир велів ски­дати, рубати й палити ідолів. Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра, б'ючи його залізом. Коли ідола кинули в річку, князь наказав: «Як де пристане, відбивайте його од берега, аж пе­рейде пороги тоді лишіть його». Перун затримався далеко за поро­гами. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви. їх ще називали божницями.

Відтоді почалося хрещення людей в інших містах і селах Русі. Це був болісний процес. Активно противилося християнізації насе­лення Новгорода, Ярослава, інших міст, але ці виступи Володимир жорстоко придушував. Християнство як державна релігія Київської Русі остаточно було закріплене силою державної влади у 988— 991 рр. Але населення ще довго не сприймало нової віри. Побутують різні версії з приводу того, до якого християнського обряду західного чи східного схилявся Володимир. Традиційно домінує версія, що вибір східного обряду був заздалегідь продуманим і цілеспрямованим. Водночас не позбавлені аргументів міркування, що метою Володимира було утвердження на землях Києворуської держави слов'янського варіанту християнства, ідея якого виношувалася Кирилом і Мефодієм.

Очевидно, запроваджуючи християнство, Володимир намагався максимально використати усі політичні, економічні можливості від зносин з Константинополем, проте не міг цілком ігнорувати доста­тньо впливового в західному світі Риму. Будучи амбітним і далеко­сяжним політиком, він розумів, що розрив із Римом навряд чи сприятиме відносинам із державами, володарі та населення яких перебували під крилом західної традиції. Чи не тому в першій по­будованій Володимиром у Києві церкві Десятинній був приділ свя­того Климента, якому віддавали шану, як Римському Папі.

Крім того, будь-яка, навіть пряма релігійна підпорядкованість вда­рила по авторитетові Київської Русі як однієї з наймогутніших на той час європейських держав, що теж, очевидно, не входило до планів Во­лодимира. У цьому контексті досить цікавим є міркування, що хре­щення своєї країни Володимир здійснював не під опікою якої-небудь церкви, а самостійно, керуючись ідеєю створення незалежної церкви.

Проповідниками християнства, першими священиками були греки, болгари. Пізніше духовенство почали формувати з місцевих людей. У ті часи священики та особи, які виконували певні обов'язки або яких церква прийняла під свій захист, жили при хра­мах. Називали їх церковними людьми; вони не підлягали світсько­му судові, судив їх єпископ. Згідно з церковним уставом Володи­мира, до них належали ігумен, піп, диякон, попадя, ігуменя, чернець, черниця, проскурниця, паломник, лічень, прощеник, за­душний чоловік, прибічник, сліпець тощо. Сини священика ставали також священиками; попович, який не вчився і не висвятився на попа, залишався ізгоєм, людиною без стану. Від духовенства вима­гали вміння читати, писати і знати церковні обряди. Але рішучі спроби Володимира, який був слабо обізнаним з особливостями церковних відносин, розбудувати церкву, незалежну від будь-якого християнського центру, були марними. Бо жодна з існуючих на той час церков не могла визнати Руську церкву. Тому вже Ярославові Мудрому довелося вступити в переговори щодо створення на Русі церковної ієрархії. Наміри київського князя щодо церковної авто­кефалії Візантія відкинула, погодившись згодом послати в Київ ми­трополита. Ним був присланий у 1039 р. грек Феопемпт, який вна­слідок протистоянь із місцевим духовенством змушений був у 1042 р. втекти до Константинополя, що спричинило війну між Ві­зантією та Києвом.

Згодом сформувалася централізована релігійна організація на чолі з митрополитом, якого призначав константинопольський пат­ріарх, а затверджував імператор Візантії. Київська митрополія вва­жалася частиною Константинопольського патріархату. Тим часом Ярослав завдяки династичним шлюбам, в орбіті яких опинилися чи не всі правлячі двори європейських країн, у тому числі й Візантії, успішно утверджував міжнародний авторитет своєї держави. У 1051 р. після смерті митрополита-грека князь без погодження з імператором і Константинопольським патріархом уперше призна­чив митрополитом руського священика Іларіона, автора відомого «Слова про закон і благодать», а пізніше ученого-книжника, філо­софа Клима Смолятича. Це були спроби вивести Руську церкву з-під прямого впливу Візантії. Але згодом Константинополь відновив своє право присилати митрополитів до Києва.

Оскільки тривалий час християнство існувало на українських теренах поряд з язичеством, прибічники якого, еволюціонуючи до нової віри, нелегко розлучалися зі своїми богами, це породило своєрідний релігійний феномен — двовір'я. Воно виражалося у пе­ренесенні особливостей, функцій язичеських богів на Ісуса Христа, святих мучеників, у наданні язичеській побутовій звичаєвості хрис­тиянської символіки, у паралельному виконанні християнських і язичеських обрядів, поєднанні свят. Двовір'я відоме багатьом на­родам, а саме — єгиптянам, германцям, римлянам. Цей термін в Україні вперше застосував Феодосій Печерський (XI ст.).

Хрещення сприяло об'єднанню Русі в єдину феодальну держа­ву, дало поштовх розвитку економіки, освіти, духовності й культу­ри. Русь зрівнялася з монотеїстичними державами в цивілізованому світі, зріс її міжнародний авторитет. Про це свідчать, зокрема, ди­настичні шлюби: Ярослав Мудрий був одружений із дочкою швед­ського короля, сестра Ярослава стала королевою Польщі, три його дочки стали королевами Угорщини, Норвегії та Франції. А київсь­кий митрополичий престол обіймали в ЇХ—Х ст. ієрархи то греко-філи, то латинофіли. Тоді ще християнський схід і захід співіснува­ли відносно гармонійно. Та в другій половині XI ст. між ними розпочалася боротьба за вплив на Русь.

Теми рефератів

Стародавні Східні Православні церкви в християнський традиції.

Православна церква та держава: принципи «симфонії влади».

Місце православного богослужіння. Семантика православного храму.

Культові особливості різних християнських конфесій.

Ступені священства. Духовенство і миряни.

Старозаповітні корені християнської моралі.

Соціальна доктрина православної церкви.

У чому полягає умовність відмінності між поняттями «католиць­кий» і «православний».

Яким було становище східного християнства під ісламським пану­ванням?

Українські православні церкви в діаспорі, їхній зв'язок із націона­льно-визвольним рухом українського народу.

Православна есхатологія.

Особливості української міфології.

Роль християнізації Русі в прилученні її до європейських цінностей і традицій.

Особливості становлення православної церкви в Україні.

Історичний досвід і перспективи автокефалії української церкви.

Проблеми християнського екуменізму в Україні.

Соціально-політичні орієнтації сучасного православ'я.

Причини розколу православ'я в Україні (90 рр. XX ст.).

Вселенське православ'я.

Феномен ортодоксії в православ'ї. Догматика і містика в право­слав'ї.

Основні елементи православного богослужіння. Особливості цер­ковної організації.

Православне сектантство: духобори, молокани, скопці, христовст-во, толстовці тощо..

Православне чернецтво.

Особливості старообрядництва.

Питання. Завдання

Які догмати становлять основу християнської доктрини?

Моральні категорії у світі християнського віровченні.

Що таке Символ віри у православній церкві?

Що таке таїнство у православній церкві?

Що таке літургія?

Розкрийте основні моменти семантики православного храму.

Назвіть автокефальні православні церкви.

Якою є богослужбова практика і догматика у православ'ї'?

Коли виникло старообрядництво?

Яка православна церква традиційно посідає перше місце у структурі вселенського православ'я?

Охарактеризуйте основні етапи становлення українського право­слав'я у XX ст.

Які обрядові відмінності існують між католицизмом і православ'ям у здійснені таїнств?

Назвіть основні відмінності між православним і католицьким бого­служінням.

Чим вирішується церковний устрій у православ'ї і католицизмі?

Якими є спільні джерела віровчення західного і східного християн­ства?

Проаналізуйте спільні та відмінні риси античної та української мі­фології.

Які політичні, духовні чинники сприяли запровадженню християнс­тва на Русі? Чому, на вашу думку, Русь була хрещена за східним христи­янським обрядом?

Наведіть аргументи на користь того, що Володимир, дбаючи про християнізацію Русі, мав намір утвердити його слов'янський варіант.

Анафема Іванові Мазепі є актом справедливої оцінки його політич­ної діяльності чи наруги над цінностями українського народу?

Чому, на вашу думку, Київ утратив у певний момент статус центру Руської православної церкви?

Тести

1. Різниця в часі між юліанським та григоріанським кален­дарями становить...

а)         14 днів;           в) 10 днів;

б)         13 днів;           г) 21 день.

2.         Основа культу православ'я — це...

а)         сім християнських таїнств;      в) заповіді Мойсея;

б)         заповіді Ісуса Христа;          г) ступені священства.

3.         Православне Різдво відзначається...

а)         7 січня;           в) 31 грудня;

б)         14 січня;         г) 6 січня.

4.         Найнижчий ступінь священства у православ'ї — це...

а)         єпископство; в) пресвітерство;

б)         дияконство;   г) папство.

5.         У якому місті знаходився «центр» православ'я?

а)         Ватикані;        в) Москві;

б)         Римі;   г) Константинополі.

6.         Яка найменш чисельна течія у християнстві?

а)         католицизм;   в) адвентизм;

б)         православ'я;   г) протестантизм.

7.         Скільки осіб налічується в православ'ї?

а)         близько 350 млн осіб;           в) близько 400 млн осіб;

б)         близько 200 млн осіб;           г) близько 300 млн осіб.

8.         За якими книгами здійснюється проповідь на православ-
них богослужіннях?

а)         «Молитослов»;          в) «Мінеї»;

б)         Коран;            г) «Требник».

9.         Якою мовою проводиться молитва у православ'ї?

а)         латинською;   в) старослов'янською;

б)         національною;           г) англійською.

10.       Коли українське православ'я повністю втратило само-
стійність і незалежність?

а)         у ХШ—ХГ/ ст.;         в) у Х\ТП—ХІХ ст.;

б)         у Х—ХІ ст.; г)           у ХХ—ХХІ ст.

Рекомендована література

1. Абрамов А. И. Философское творчество П. Д. Юркевича и его вли­яние на развитие русской философской мысли конца ХІХ — начала ХХ века // Из истории религиозной философии в России ХІХ — начало ХХ в. — М.: ИФ АН СССР, 1990. — С. 26—39.

Абрамович Д. І. Києво-Печерський патерик. — К.: Час, 1991. — 278 с.

Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы. — М.: На­ука, 1977. — 320 с.

Аничков Е. В. Язычество и Древняя Русь. — СПб.: Тип. М. М. Ста-сюлевича, 1914. — 383 с.

Баранова-Шестова Н. Жизнь Льва Шестова. По переписке и вос­поминаниям современников. — в 2-х т. — Paris: La Press Libre, 1983. — Т. 1. — 359 с.; Т. 2. — 395 с.

Бердяев Н. А. Духовный кризис интеллигенции. Статьи по общест­венной и религиозной психологии. — СПб.: Тип. т-ва «Общественная польза», 1910. — 304 с.

Бичко І. В. Київське та Московське Православ'я (історико-філо-софське есе) // Грецьке Православ'я в Україні: зб. наук. статей та матеріа­лів. — К.: Прайм, 2001. — С. 19—28.

Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту (із мо­ви давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена). — К.: Українське Біблійне Товариство, 1993.

Бондаренко В. Д. Современное православне: тенденции эволю­ции. — Симферополь: Таврия, 1989. — 174 с.

10.       Булгаков С. Православие. — М.: АСТ; Харьков: Фолио, 2001. —

480 с.

Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижни­ки. — К., 1898. — Т. 2. — Приложения.

Горбаченко Т. Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект. — К.: Акаде­мія, 2001. — 272 с.

Горский В. С. Философские идеи в культуре Киевской Руси XI — начала XII в. — К.: Наукова думка, 1988. — 214 с.

Горський В. С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі (середина XII — середина XIII ст.). — К.: Наукова думка, 1993. — 164 с.

Горський В. С. Святі Київської Русі. — К.: Абрис, 1994. — 176 с.

Добротолюбие. — Париж: YMCA-Пресс, 1988. — Т. 5. — 482 с.

Зарин С. M Аскетизм по православно-христианскому учению. — М., 1996. — 436 с.

Іларіон, митрополит (Огієнко I.). Дохристиянські вірування україн­ського народу: історико-релігійна монографія. — К.: Обереги, 1991. —

424 с.

Іларіон, митрополит (Огієнко І.). Обоження людини — ціль людсь­кого життя / Богословська студія. — Вінніпег: Українське Наукове Право­славне богословське товариство, 1954. — 96 с.

Іларіон, митрополит (Огієнко І.). Святий Димитрій Туптало: його життя й праця: історико-літературна монографія. — Вінніпег: Віра й куль­тура, 1960. — 224 с.

Історія релігії в Україні: у 10-ти т. — К.: Український Центр духов­ної культури; Світ знань, 1996—1999. — Т. 1. — 389 с.; Т. 2. — 373 с.; Т. 3. — 559 с.; Т. 4. — 598 с.; Т. 5. — 428 с.


Їсторія релігії в Україні / За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцько-го. — К.: Знання, 1999. — 735 с.

Їсторія філософії / За ред. В. Ї. Ярошовця. — К.: ПАРАПАН, 2002. — 774 с.

Колодний А. М. Релігія і церква в контексті історії України // Їсто­рія релігії в Україні: у 10-ти т. — К.: Український Центр духовної культу­ри, 1996. — Т. 1. — С. 5—36.

Комаров Ю. С. Общество и личность в православной филосо­фии. — Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1991. — 188 с.

Красников Н. П. Православная этика: прошлое и настоящее. — М.: Политиздат, 1981. — 96 с.

Крисаченко В. С. Українознавство: хрестоматія-посібник. — у 2-х кн. — К.: Либідь, 1996. — Кн. 1. — 352 с.; Кн. 2. — 463 с.

Лазарева А. Н. Духовный опыт Гоголя. — М.: ИФ РАН, 1993. — 164 с.

Лубський В. І. Релігієзнавство: підручник для вузів. — К.: Вілбор, 1997. — 480 с.

Лубський В. І., Лубська М. В. Їсторія релігій: підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 696 с.

Нічик В. МПетро Могила в духовній історії України. — К.: Український Центр духовної культури, 1997. — 328 с.