11.4. Витоки українського православ'я

Вірування давніх українців були політеїстичними: вони покло­нялися річкам, німфам, різноманітним божествам, жертвуючи їм усячину та ворожачи під час жертвоприношень. Серед усіх божеств найвищим визнавали бога, який, за уявленнями, посилав блискавку, уособлювали його з вогнем. Він фігурує під різними назвами: Пе­рун — бог грому і блискавок, Хоре — бог сонця, Сварог — бог во­гню. Поклонялися вони Велесові (Волосові) — богові достатку, опікунові багатства, торгівлі, худоби; Стрибогові — богові вітрів. Невідомо, які з них були власне слов'янські, а які слов'яни пере­йняли від інших народів. Цілком можливо, що Перун є інтерпрета­цією давньогерманського Донара, що прийшов до слов'ян від варя­гів, а Хоре, очевидно, перейнятий від давніх іранців.

Жертви божествам приносили у річках, болотах, колодязях, у гаях, під деревами, при вогнищах. Купці, переправляючись через дніпровські пороги, зупинялися на острові Хортиця і там під дубом клали жертовні хліб і м'ясо, а деколи й птицю, причому жереб ви­рішував зарізану чи живу.

Окремих святинь не було. Небагато було й зображень богів. Лише в Києві перед княжим двором стояли статуї головних бо­жеств (Володимирових богів). Для відправи релігійного культу не потрібні були жерці, тому що кожний вчиняв жертвопринесення сам. У великій шанобі були знахарі й чаклуни, які займалися ліку­ванням людей, ворожінням. Називали їх волхвами, потворниками, обавниками, відунами, зілійниками.

У багатьох народних обрядах збереглися елементи давніх слов'янських свят і пов'язаних із ними ритуалів. Прихід весни віта­ли веснянками й весняними іграми, в яких прославляли розквіт природи. Елементи цього свята пізніше було інтегровані у христи­янські Великдень і Трійцю, яку ще називають Зеленими святами.

Русальний тиждень був присвячений русалкам, що виходили з води й гуляли на березі. Свято Купала, що злилося з Різдвом Іоанна Хре­стителя (7 липня) це ніч чарів: коли цвіте папороть, можна побачи­ти заховані скарби й зрозуміти мову звірів. Молодь плела вінки, розкладала вогнище, влаштовувала довкола нього хороводи, пере­стрибувала через вогонь, переганяла через нього худобу, щоб убе­регти її від чарів. Під осінь приходило свято Коструба (прощання з літом): тоді ховали ляльку, що символізувала смерть. Потойбічний світ уявляли раєм, вирієм, чарівним садом, де по смерті щасливо проживали праведники. Тому до могил приносили страви та різні ужиткові речі. Люди, які зажили недоброї слави, мали бути прокля­ті і по смерті стати вічними рабами.