10.4. Образ ісуса Христа

Ісус Христос, його біографія. Батьки Ісуса — Иосиф та Марія жили в Галілеї, у північній частині Палестини, у невеличкому місті Назарет. Народився ж Ісус в Іудеї, у Віфлеємі, місті, яке розташо­вано на південь від Єрусалима, куди Иосиф із дружиною прибув для проходження перепису населення.

Відбулося народження Ісуса незадовго до смерті Ірода в 750 р. за римським літочисленням. Рік, що почався після народження Ісу-са, вважається першим роком літочислення, яке прийнято всіма ци­вілізованими народами. Це літочислення «від Різдва Христового» введене через 500 років після описаних подій, коли чернець Діоні-сій Малий за розпорядженням папи Іоанна І обчислював час свят­кування Пасхи і визначив, що Ісус Христос народився в 754 р. від заснування Рима. Старе літочислення від заснування Рима було відкинуте і введено нове, початок якого визначено з великими суб'єктивними допущеннями.

Ісус — син теслі, мав чотирьох братів, а також сестер. Дитинст­во і юнацтво його минули в глухому провінційному місті, до якого ледве-ледве доходив подих еллінської та римської культур. У ди­тинстві, юнацтві та в подальшому житті Ісус ніколи не виїздив за межі Палестини. Принаймні, Євангелія про це не згадує. А Єруса­лимський храм відвідував з батьками щорічно на Пасху. Очевидно, він знав грамоту, бо часто цитував Біблію, а дванадцятирічним хлопчиком вразив своєю мудрістю учителів храму. Іудейську тра­дицію та культуру він знав добре, хоч формально й не одержав іу­дейської освіти, у нього не було вчителя.

Ісусу було десь близько тридцяти років, коли він одержав водне хрещення від Івана Хрестителя. Потім він проходив спокушання від диявола в пустелі. І після цього став активно проповідувати своє вчення, подорожуючи по Галілеї, але зарезервувавши собі як більш-менш постійну базу місто Капернаум, бо в своєму рідному місті, як доречно сказав сам Ісус, важко бути пророком.

Ренан зображує галілеян, слухачів Ісуса, простими і довірливи­ми людьми, які наївно вірили чуткам про чудеса, що їх творив Ісус, його твердженням, що він Син Божий. Людям, більшість яких за­знавали гноблення як від своїх національних поневолювачів, так і іноземців, він проповідував, що ось-ось настане царство Боже, під яким розуміли докорінну зміну всіх земних порядків. І щоб увійти в це царство Боже, слід визнати авторитет Єдиного монотеїстично­го Бога, покаятися у вчинених гріхах і йти за Сином Божим, яким Ісус оголосив себе. Такі заклики знайшли плідний ґрунт. У Ісуса одразу з'явилося чимало послідовників.

Е. Ренан зауважує, що своїм численним проповідницьким пере­могам Ісус зобов'язаний також чарівності своєї особистості, своїх промов. Переконливе слово, погляд, жест доходив до душі слухачів і привертав до нього відданих учнів. Широко користувався Ісус у своїх промовах притчами, в яких повчання висловлюються в алего­ричній формі. Вислови його логічні та впевнені, формули катего­ричні.

Із числа галілеян Ісус вербує своїх учнів, а з них вибирає двана­дцять апостолів: Петра і Андрія, Якова й Іванна, Пилипа і Варфо­ломія, Матвія і Хому, Якова і Симона, Юду Якового і Іуду Іскарі-отського (Лк. 6:13—16). їх він називав сіллю землі, світом для світу. Після зрадництва Іуди замість нього до апостолів було доб­рано Матвія. Швидко проповідь Ісуса набрала широкої популярно­сті. Він стає відомим чудотворцем. Головною темою його пропові­дей були соціальні та етичні проблеми. Інших проблем (філо­софських, історичних, природничих, мистецьких тощо) він лише торкався.

Ісус мимоволі увійшов у конфронтацію з ортодоксальним іу­действом, оскільки порушував ряд іудейських культових положень, зокрема про святкування суботи (Лк. 6:1—5), брав на себе право відпущення гріхів, яке у іудействі належало лише Богу, спілкувався з грішниками, які у садукеїв і фарисеїв були майже недоторканні (Лк. 7:36—39). Протестантський історик християнства А. Юліхер зауважує, що Ісусу було властиве іудейське подолання іудейського: він веде боротьбу з фарисеями, але не зі Старим Завітом.

Ісус і його учні весь час жили на відкритому повітрі, чому спри­яв чудовий клімат Галілеї. Проповідуючи, він завжди обирав для себе зручну позицію, щоб його могли краще бачити і чути: чи то з човна біля берега, на якому збиралися слухачі; чи то з гори, де по­вітря чисте й прозоре.

Яскравий взірець ораторського мистецтва — його проповідь із гори про блаженство (тобто щастя), яка отримала назву Нагірної проповіді: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Бла­женні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо зем­лю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо во­ни нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Бла­женні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні ви­гнанні за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5:3—10).

Досягнувши великого успіху в проповіді свого вчення в Галілеї, Ісус переносить свою діяльність до цитаделі ортодоксального іудаї­зму — Єрусалиму. Мабуть, у 32 р. він іде в це місто на свято Ку­щів. Там його зустріли недоброзичливо. А він відверто негативно ставився до іудейського храмового життя, зовсім не схожого на па­тріархальне галілейське. Від єрусалимського галасу Ісус часто тікав до невеличкого селища Віфанії поблизу іудейської столиці (Мр. 11:12). Ісусу доводиться вести гостру полеміку із саддукеями і фа­рисеями, які в ненависті до нього забували про розбрат між собою. У цій полеміці Ісус незмінно перемагав. «Горе вам, книжники і фа­рисеї», — запально пророкував він. Про Єрусалимський храм він сказав, що його він може легко зруйнувати і в три дні побудувати нерукотворний храм. (Мр. 14:58; 15:29). Ці слова потім стали при­водом до засудження Ісуса.

Узимку з 32 на 33 рік Ісус мандрує берегом Йордану, до міста Єрихон, де відвідує митаря (збирача податків, людину жорстоку, тому грішника) Закхея і цим підкреслює можливість урятування всіх, у тому числі й такого грішника. Перед Пасхою Ісус врочисто в'їздить до Єрусалима, приходить до храму і виганяє звідти торго­вців жертовними тваринами (Мр. 1:1—15). Ісуса врочисто зустрі­чають, коло його учнів збільшується.

Передпасхальний тиждень — останній у житті Ісуса. Іудейська верхівка вирішує віддати Ісуса на суд синедріону. Увечері, у чет­вер, Ісус разом зі своїми улюбленими учнями дванадцятьма апос­толами вчиняє обряд пасхальної вечері, яка отримала назву Тайної Вечері. (Зауважимо, на день раніше традиційної іудейської пасха­льної вечері.) В очах фарисеїв це теж злочин. На Тайній Вечері Ісус пророкує, що один із учнів зрадить його, а інші відмовляться від нього. Він причащає учнів хлібом і вином як своїм тілом і кров'ю, бо себе вважає жертовним ягням.

Далі події розгортаються дуже динамічно. Вночі, після вечері, приходять прибічники іудейської старшини заарештувати Ісуса. Іу­да цілує Ісуса і цим вказує, кого треба схопити (Мр. 14:43; Лк. 22:47). Ісуса привозять на суд синедріону, який того року очолював Йосип Каіафа, зять Анни, колишнього первосвященика, який цю посаду вже втратив, але фактично керував єрусалимською іудей­ською общиною. Анна був вождем єрусалимських садукеїв, він очолював зганьблення Ісуса, був його фактичним суддею і катом.

Синедріон звинуватив Ісуса в богохульстві та намаганнях зруй­нувати іудейську релігію. Ісус не виправдовувався, бо розумів, що вирок уже ухвалено і він буде страчений. І справді, синедріон од­ностайно визнав його винним у намірі зруйнувати храм, за цю про­вину належала кара на горло. Але рішення синедріону мало бути затверджене прокуратором Іудеї, яким на той час був Пілат.

Пілат справу Ісуса прийняв із невдоволенням. Коли до нього привели Ісуса, він розмовляв з ним віч-на-віч, зміст цієї розмови на­вічно лишився невідомим, про нього не розповіла жодна зі сторін.

Вважають, що Пілат був прихильний до Ісуса і шукав можливості виправдати його. Вже при народі Пілат спитав Ісуса, чи справді він є царем іудейським? Пілат не бажав втручатися в іудейські релігійні суперечки і мав намір відпустити Ісуса. Він звернувся до народу і за­пропонував відпустити Ісуса за звичаєм милувати одного із злочин­ців перед святом. Але натовп, підбурюваний іудейськими священи­ками, зажадав волі Вараві, що був засуджений до страти за участь у збройному заколоті. Пілат вимушений був зробити це. Ісус був при­речений до страти. Оскільки іудейські священики виставили Ісуса перед Пілатом не стільки руйнівником іудейської релігії, а як полі­тичного злочинця, що претендує на владу «царя іудейського», то він мусив бути страчений не побиттям камінням (як це бувало з віровід­ступниками), а римським військом через розп'яття. Саме цей спосіб страти був призначений для рабів, розбійників, убивць, усіх тих, ко­го, крім позбавлення життя, вважали за потрібне ще й зганьбити.

Десь опівдні п'ятниці Ісуса, разом з іще двома розбійниками, які чекали на страту, повели до її місця. Ісус, виснажений знущанням іудейського натовпу, яких він зазнав після згоди Пілата на страту, не міг нести свого хреста. Тоді римські воїни примусили нести свій хрест Ісуса, бо учнів Ісуса в цей час із ним не було. На горі Голгофа відбулася жорстока страта. Ісуса прив'язали і прицвяхували до хре­ста, а зверху прибили напис грецькою, латинською і єврейською мовами: «Цар іудейський». Невелика група прибічників Ісуса, пе­реважно з жінок, були присутні при його мучеництві. Вони співчу­вали йому. Інші присутні та перехожі знущалися з нього. За кілька годин страждань великий засновник нової релігії помер.

На прохання Иосифа, члена синедріону, людини заможної і впливової, Пілат віддав йому тіло Ісуса. За допомогою ще одного прихильника Ісуса, Никодима, тіло було поховане за іудейськими звичаями в поховальному гроті в Гетсиманському саду поблизу Голгофи. Усе це було зроблено швидко, бо в іудеїв з вечора п'ятниці починалася субота, та ще й пасхальна.

Коли в неділю рано жінки прийшли до Гроба Господнього, тіла в печері вже не було. Учні Ісуса одностайно заявили, що він воск­рес. Е. Ренан зауважує, що для історика життя Ісуса закінчено з йо­го останнім зітханням. Але для віруючого це зовсім не так: Ісус во­скрес для життя вічного.

Євангелія розповідають, що коли до Гроба Ісусового прийшла Марія Магдалина і побачила його порожнім, вона покликала апос­толів Петра та Івана, які оглянули печеру і пішли геть. Марії ж було видіння Ісуса, вона повертається до Єрусалима і розповідає всім, що бачила його воскреслим. Е. Ренан високо цінує дії Марії Магда-лини. Це вона в якусь одну годину врятувала всю справу створення християнства і вирішила його майбутнє. Віра у воскресіння Ісуса Христа, яке було символічним сприйняттям Богом викупної жертви Ісуса за людей, а потім у вознесіння його на небо і в майбутнє дру­ге пришестя істотно вдосконалила християнство.

За Євангеліями далі справи розгорталися так: Ісус кілька разів з'являвся своїм учням, на сороковий день свого другого земного життя, після бесіди з учнями, Ісус вознісся на небо, доручивши уч­ням іти проповідувати його вчення. Але євангеліст Лука каже тро­хи інше — після вознесіння Ісуса на небо учні його постійно пере­бувають у храмі, славлячи Бога. На п'ятдесятий день після вознесіння Ісуса до апостолів, що зібралися разом, зійшов Дух Свя­тий, вони заговорили різними мовами і, таким чином, одержали можливість проповідувати нову релігію різним народам.