9.3. Іудейські священні книги: іудейська Біблія

У період біблійного іудаїзму відбувається активний процес складання (не написання) Тори: відбирають потрібні, найбільш ві­рогідні тексти (і було, мабуть, з чого вибирати), упорядковується сакральна і національна історія стародавніх євреїв.

Перші записи окремих частин Тори було зроблено у VIII ст. до н.е.; на початок VII ст. до н.е. вже були відомі чотири книги Тори.

У 640 р. іудейський престол у 8-річному віці посів Іосія. Коли він виріс, то вирішив дещо відновити в храмі Ягве. Під час ремонт­них робіт у храмі в 622 р. до н.е. верховний жрець Хелкія знайшов книгу від самого Ягве — Повторення закону, яке увійшло п'ятою книгою в Тору. Так склалося П'ятикнижжя Мойсеєве, чи Тора (Хумаш). Після повернення з «вавилонського полону» всі релігійні тексти Тори були об'єднані. Канонічний текст Тори складається з п'яти книг.

Книга перша — Буття — розповідає про створення світу і лю­дини, про життя перших людей у раю, їх гріхопадіння і вигнання з раю, про потомків Адама, їхні учинки, про всесвітній потоп, Ноя та його потомків. Тут уже з'являються патріархи-засновники єврейсь­кого народу: Авраам, Ісаак і Іаков, що мав ще ім'я Ізраїль. Його ді­ти продали свого брата Йосипа до Єгипту, де останній зробив бли­скучу кар'єру і забрав євреїв до себе.

Книга написана за кращими зразками драматичного твору, події розгортаються стрімко і напружено, образи учасників подій окрес­лені чітко, виразно.

Книга друга — Вихід — продовжує цю драматичну лінію. Во­на розповідає про Мойсея, його життя і діяльність у Єгипті, про нелюбов, що виникла у фараона до євреїв; Мойсей приймає рі­шення повернутися на батьківщину. Бог веде їх Синайською пус­телею, дає Мойсеєві Закони і укладає угоду з євреями на вірність Завіт, повідомляє через Мойсея десять заповідей. Мойсей спору­джує ковчег — скінію Завіту, в якій і розміщується Бог. Віднині він завжди з Ізраїлем.

Книга третя — Левіт — уже не має драматичної насиченості. Це релігійне законодавство.

Такий самий характер має і книга четверта — Числа. Але, починаючи з 9-ої глави (з 36-ти), у ній продовжується історія із­раїльського народу, його мандрування пустелею і завоювання Палестини.

Книга п'ята — Повторення закону — має зміст, який цілком відповідає назві. Виклад основних положень релігії в п'яти книгах став традиційним для багатьох релігій стародавнього світу. Можна цілком припустити, що видатна пам'ятка індійської культури «Панчататра» написана в жанрі «шаста» (навчання, порада), назва якої буквально перекладається «п'ять книг», є відгуком на П'ятикнижжя Мойсея. У Конфуція теж є «П'ятикнижжя».

До Тори прилягають також книга Ісуса Навина, помічника і на­ступника Мойсея, який дорогою з єгипетського полону перевів єв­реїв через річку Йордан, завоював місто Єрихон, а потім царство Ханаан, поділивши завойовану територію як спадщину Мойсея.

У 1753 р. французький дослідник Біблії Жан Астрик (1684— 1766) висловив думку про те, що книгу Буття складено з текстів двох авторів, один з яких звав Бога Ягве, а другий Елогімом. Так і назвали цих авторів: Ягвіст і Елогіст. Так звуть і відповідні тексти П'ятикнижжя. Подальше дослідження підтвердило це і висунуло ще нових авторів. Тепер вважають, що Ягвіст складений у IX ст. до н.е. в Іудеї, Елогіст — у VIII ст. до н.е. в Ефраїмі (північ Палести­ни). Ці обидва джерела називають Еговіст. Повторення Закону було складено в 621 р. до н.е., доопрацьовано близько 560 р. до н.е. Кни­га Суддів з'явилась у 500 чи 444 рр. до н.е.. Отже, П'ятикнижжя має чотири джерела: їх знаходять у різних місцях канонічного текс­ту. Це важливо для наукового розуміння історії тексту Біблії. Але це не має будь-якого значення для його релігійного сприйняття: текст Біблії абсолютно логічний і послідовний, він упевнено про­водить свою релігійну ідею.

У VI ст. до н.е. іудейське Святе Письмо було доповнене книгами Пророків («Небіїм»), що містили продовження історії стародавніх євреїв, і Писаннями (Ктувім). Усі ці документи разом становили кни­гу Танах. Це абревіатура слів єврейською мовою Тора (П'яти-книжжя), Невіїм (Пророки) і Ктувім (Писання), це сукупність голо­вних книг єврейської традиції. «Тана» пізніше була названа христия­нами Старим Завітом, або Біблією. В іудейському і християнському канонах розміщення окремих частин Біблії дещо відрізняється.

Окремо слід зупинитись на тих релігійних творах, які мали по­ширення в часи написання Біблії, але через ідеологічний характер не потрапили до канонічного тексту. Ці твори християнський бого­слов Ієронім у IV ст. назвав апокрифічними (несправжніми, фаль­шивими). Серед апокрифічних авторів привертає увагу Перша кни­га — Ездри, написана близько 150 р. до н.е. Вона розповідає про повернення євреїв до Палестини з «вавилонського полону». У ній є цікавий сюжет про трьох вартових, які дискутували, що є найсиль-ніше в світі. Один назвав вино, другий царя, третій жінку та істину. Свої відповіді вони поклали під подушку цареві. Ранком той про­читав, прослухав дискусію і спільно було вирішено: «Істина несе в собі вищу, недосяжну силу». Вартовий Зоровавель, який так відпо­вів, одержав право на відбудову Єрусалимського храму.

Друга книга Ездри, датована 100 р. до н.е., розповідає про сім видінь. Коли протестантський реформатор Мартін Лютер прочитав цю книгу, то він викинув її в Ельбу.

Книга Товита, початку II ст. до н.е., суто фарисейська. В ній ідеться про необхідність суворого дотримання талмудичних пра­вил. Є там також думка про те, що милостиня повністю спокутує гріх.

Книга Юдиф (середина II ст. до н.е.) розповідає про те, як чарі­вна єврейка під час облоги міста пішла в намет до військового кері­вника ворожої армії, зачарувала його, впоїла вином, а коли він сп'янів, відрубала йому голову і принесла в місто. Вивішена голова на стіні міста так вплинула на психіку ворога, що він не міг воюва­ти і був розбитий.

Перша книга Маккавеї'в (І ст. до н.е.) описує військові подвиги братів Іуди, Іонофана і Симона. Має певну історичну цінність. Дру­га книга Маккавеїв присвячена лише подвигам Іуди.

Крім того, були ще такі апокрифи: Доповнення до книги Есфір (бл. 100 р. до н.е.), Книга Премудрості Соломонової (40 р.). Книга Премудрості Ісуса, сина Сірахова (бл. 180 р. до н.е.), Книга Баруха (бл. 100 р. до н.е.) та ін.

Єврейська традиція не визнає апокрифи Біблії, але не заперечує їхнє історичне значення. Сучасний іудейський богослов, головний рабин Тель-Авіва І. М. Лау вважає, що Танах містить п'ять видів літератури: законодавство (Галаха), пророцтво, поезію, етику і прозу.

Один з авторитетів індуїзму — Свамі Вівекананда — підкрес­лює східну особливість Біблії, вважаючи, що всі символи, картини, сцени, пейзажі, притчі це голос Сходу. Яскраве Сонце, пустеля, люди і тварини, що страждають від спраги, чоловіки і жінки з голо­ви до ніг — усе це Схід, його проза і поезія. Справді, книжники ві­дібрали до Біблії найкраще, що було в іудейській літературі того часу.

Із завершенням складання Біблії, власне, й починається існу­вання іудаїзму. Можна вважати, що іудаїзм як особлива релігійна система народився у VIII—VII ст. до н.е.

Нагадаємо, що приблизно в цей час поширилося вчення Зара-туштри, а через століття Будди. Це був час великих духовних по­шуків. Історія іудейського народу стає історією, яка протягом бага­тьох століть лишається замкненою в самій собі, а потім, завдяки перемозі християнства, виходить у потік загальнолюдського ру­ху, — пише Е. Ренан про подальшу долю іудейства.

Біблія має величезну історико-культурну цінність. Вона зберег­лася як жива спадщина живого народу, який творив її і вивчав де­сятки століть. Через християнство Біблія стала надбанням людства, джерелом натхнення для найвидатніших творів літератури і музи­ки, живопису і скульптури, народної творчості. Біблія щедро уві­брала в себе фольклор, ставши неоціненним джерелом приказок, притч, яскравих образів і характерів.

Безумовно, при написанні Біблії не обійшлося без впливу вже існуючих релігійних і літературних джерел. Ці запозичення про­аналізовані в сучасній релігієзнавчій літературі, наприклад, у праці

О.Рановича «Історія давньоєврейської релігії» і в багатьох інших. Але вони не можуть бути запереченням оригінальності Біблії зага­лом, тим більше її ідейної первозданності.

Теми рефератів

Основи іудаїзму: основні тенденції.

Хасидизм в Україні.

Кримські караїми як етнос.

Караїми в незалежній Україні.

Каббала як єврейський містицизм.

Археологія і Біблія.

Тора як компендіум мислення стародавнього єврейства.

Тора і сучасність.

Талмуд як логіка культового розвитку.

Каббала: історія і сучасність.

Хасидизм як особливе в іудаїзмі.

Сучасний іудаїзм в Україні.

Сутність віровчення і культу іудаїзму.

Основні тенденції іудаїзму.

Становлення синагоги як релігійної організації.

Основні ідеї книги «Буття» (Біблія).

Релігійні свята в іудаїзмі.

Декалог — основа моральних та соціальних принципів іудаїзму.

Біблія — священна книга християнства та іудаїзму.

Питання. Завдання

Дайте загальну характеристику історичних умов в період виник­нення іудаїзму.

Які ви знаєте священні книги іудаїзму?

Чим суттєво відрізняється іудейський монотеїзм від політеїстичних релігій?

Назвіть основні ідеї іудаїзму.

У чому ви вбачаєте вплив іудаїзму на появу християнства?

Охарактеризуйте головні етапи розвитку іудаїзму в Україні.

Що вас вразило в біблійній історії стародавніх євреїв?

Що ви знаєте про Біблію?

9.         У чому полягають основні принципи іудейського віровчення?

10.       Які сучасні напрями існують в іудаїзмі?

11.       Як позначилася історична доля єврейського народу на процесі фор-
мування та особливості іудаїзму?

Що спричинило виникнення в лоні іудаїзму напрямів і течій?

Дайте загальну характеристику іудейської Тори.

Назвіть особливості Каббали як релігійно-містичного вчення.

Тести

1.         Іудаїзм як монотеїстична національно-державна релігія
пройшла         періоди:

а)         2          в) 4

б)         8          г) 6

2.         За біблійною міфологією родоначальником стародавніх
євреїв був:

а)         Ісаак   в) Мойсей

б)         Авраам           г) Ісус Навін

3.         Канонічний текст Тори складається з        книг:

а)         7          в) 9

б)         5          г) 3

4.         За іудейським віруванням пророка Мойсея, Бог покликав
на гору:

а)         Синай в) Еверест

б)         Олімп г) Джамалунгму

5.         За ініціативою Птоломея ІІ Філадельфа Біблія була пере-
кладена грецькою мовою й отримала назву:

а)         Танах  в) Старий Завіт

б)         Септуагінта   г) Новий Завіт

6.         Стародавній   ізраїльський культ — це різноманітне по-
клоніння богу:

а)         Ваалу  в) Ягве (Яхве-Єгова)

б)         Ма       г) Аттісу

7.         Іудейська Свята Тора налічує          заповідей:

а)         589      в) 659

б)         613      г) 637

8.         Згідно з іудейською традицією, святковий день — це:

а)         середа в) вівторок

б)         субота г) п'ятниця

9.         Іудейський Талмуд складається з:

а)         Мішни            в) Гемари

б)         Зенд    г) Хуртак-Апастак


10. З якого століття починається останній сучасний період іудаїзму:

а)         XVI ст.           в) XVIII ст.

б)         XVII ст.          г) XIX ст.

Рекомендована література

Барау А. Лики Торы. — М.: Республика, 1995. — 452 с.

Бен-Шломо И. Введение в философию иудаизма. — СПб.: РХГИ,

1996.   — 373 с.

3.         Бессерлан П. Каббала и еврейский мистицизм. — М.: Вариант,

2002. — 428 с.

Библейская энциклопедия. — М.: Наука, 1991. — 973 с.

Гече Г. Библейские истории — М.: Искусство, 1988. — 545 с.

Історія релігії в Україні: у 10-ти т. — К.: Український Центр духов­ної культури; «Світ знань», 1996—1999.

Ефейфер Д., Телушкин Д. Восемь вопросов об иудаизме. — Л.: Нау­ка, 1984. — 538 с.

Історія релігії в Україні / За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцько-го. — К.: Знання, 1999. — 735 с.

История религий: в 2 т. / Под ред. проф. Д. П. Шантеты де ля Сос-се. — М.: Республика, 1997.

История религии: учебник: в 2 т. / Под общей ред. И. Н. Яблоко-ва. — М.: Вариант, 2002.

Классики мирового религиоведения. — М.: Республика, 1996. — 383 с.

Колодний А. М. Релігія і церква в контексті історії України // Історія релігії в Україні: у 10-ти т. — К.: Український Центр духовної культури,

1996.

13.       Лубський В. І. Релігієзнавство: підручник для вузів. — К.: Вілбор,

1997.   — 480 с.

Ранович А. Очерки истории древнееврейской религии. — М.: ОГИЗ, 1937. — 548 с.

Самюэле Р. По тропам еврейской истории. — Тель-Авив: Библиоте­ка Алия, 1991. — 478 с.

Фрезер Д. Фольклор в Ветхом Завете.— М.: Высшая школа, 1980—

568 с.