8.4. Буддійський культ і організація

Ранній буддизм виступав із критикою і запереченням складного брахманістського культу з жертвопринесеннями, та ще й з допу­щеннями до нього лише вищих варн. Він практикував простий до­ступний усім культ. Але такий уже закон розвитку всякої релігії, що в ній неодмінно відбувається ускладнення культу як із широким запозиченням з інших релігій, так і зі створенням своїх оригіналь­них культових положень. Так сталося і з буддизмом.

Буддійський культ складався і розвивався одночасно з виник­ненням і розвитком сангхи — чернечої общини.

Релігійна община (сангха) складається лише з монахів. Чернечі общини в Індії становлять могутню релігійну організацію, монас­тирі зосереджують у своїх рунах велику власність і є своєрідними політичними центрами.

Кандидатів у ченці готують з 8-річного віку. Вони завчають те­ксти священних книг і коментарі до них до 20 років. На двадцятому році, за згодою батьків, їх посвячують у ченці. Кандидат повинен бути здоровим, з правильною статурою, не мати боргів. Буддійсь­кому ченцю-бікшу (жебраку) може належати всього вісім предме­тів: одяг (три предмети), пояс, віяло, миска, бритва для гоління і ситечко для води. їсти дозволяється тільки двічі на день, взагалі ж приписується аскетичний спосіб життя. У розмові з жінкою чер­нець може сказати тільки п'ять слів, закриваючись від неї віялом. Обов'язково слід голити голову, обличчя, навіть брови. Живуть че­нці за рахунок пожертв, більшість із них бродяжить, однак кожен є членом певної сангхи.

Сангхи бувають як чоловічі, так і жіночі. Черниці звуться бікі-пуні (жебрачки).

Сангха мала демократичний характер, керувалася вона зборами. Будда ретельно розробив правила проведення цих зборів: мають бути присутні не менше десяти (як виняток — п'ять) монахів; но­вачки і жінки не мали права голосу, питання для обговорення вино­силися на порядок денний, рішення приймалися більшістю голосів. Будда розробив детальні правила життя сангхи. Головним обрядом у ній була упосата — молитовні збори ченців, які проходили у мов­чазній молитві всіх і в читанні священних текстів. Спочатку збори проходили у дні молодика і повного місяця. Потім ще з різних при­водів. Особливими днями упосати були день народження Будди і день його першої проповіді.

Але якби буддизм обмежився своїм функціонуванням лише сан-гхою, вплив його був би незначний: адже не може все населення стати ченцями, треба комусь і хліб здобувати. Тому утворилися бу­ддійські общини і поза сингхою, з буддистів-мирян. Такі общини зазвичай перебувають під наглядом і культовим обслуговуванням якоїсь сангхи.

Послідовники Будди, які залишилися жити мирським життям, але зобов'язалися виконувати мінімум буддійських вимог, звуться упасаками (послідовниками). Вони мають матеріально підтримува­ти сангху.

Буддизм визнав необхідність шанування Будди та інших чис­ленних божеств. Звідси складний культ поклоніння цим богам, що охоплює і особисте, і громадське життя віруючих. Це щоденні мо­литви і жертвопринесення статуям Будди Гаутами та іншим буд­дам, паломництво до святих місць, кругові обходи ступ (меморіа­льних і поховальних куполоподібних каплиць). Поклоніння буддам і бодхісатвам — це обов'язкова плата за допомогу у спасінні, без якого воно недосяжне.

Значне місце в буддійському культі належить поклоніння чис­ленним реліквіям. Це мощі Будди і святих, речі, що їм належали чи були виготовлені на їхню честь. До реліквій також належать предмети природи, дерева, гаї, річки, пагорби та споруди, які пов'язані з життям Будди і святих. Кількість таких реліквій необ­межена. Але особливо священними є місця, де Будда народився (Капілавасту), де став просвітленим (Гайа), де він виголосив пер­шу проповідь (Бенарес) і місце його смерті (Куґпінар), де він пе­рейшов у нірвану.

Згодом виникло поклоніння статуям і зображенням Будди, вони стали найбільш популярними об'єктами поклоніння як у публічних місцях, так і в садибах і будинках віруючих.

У Гонконзі, на острові Ванцао, споруджено статую Будди за­ввишки 34 м, вона важить 27 т. Це найбільша статуя Будди у світі.

У буддизмі розроблено специфічну форму культової практи­ки — бхавани — самозаглиблення у свій внутрішній світ з метою роздумів про вчення Будди.