8.3. Основні напрямки в буддизмі

Махаяна і хінаяна. Ще за життя Будди його послідовники нама­галися доповнити і прокоментувати його вчення. Були у Будди і явні супротивники. Так, колишній учень і навіть родич Будди Де-вадата відділився від Будди, створив свою секту, що вимагала бі­льшої аскетичності в сангхі, суворіших вимог до бхіккху. Згадуєть­ся також і якийсь Кокаліко, який спочатку був разом із Девадатою, а потім відокремився і від нього. Одне слово, ще за життя Будди сангху роздирали суперечки, існували певні нюанси нового вчення.

Проблема єдності у віровченні і культі дуже непокоїла буддій­ських богословів, і вже в перші століття існування нової релігії від­булись два собори. Перший у Раджагрихі (бл. 477 р. до н.е.), про­демонстрував безперечну неоднорідність буддистського руху. Другий у Вайталі (бл. 367 р. до н.е.) виявив активну діяльність сек­ти махасангхиків, які вважали, що одержати краще переродження душі, а потім і досягнення нірвани (про це докладніше буде сказано далі) можуть усі, хто увійде до общини, і вони були прибічниками принципу «великої общини». Це вже був розкол у буддизмі. Понад п'ятсот років точилися богословські дискусії, релігійне вчення бу­ддизму в цей час ускладнювалося, й виникала велика буддійська література, буддизм поширювався поза Індією, зазнаючи впливу місцевих культів і національної ідеології. У наступні п'ятсот років склалися дві основні релігійно-філософські школи буддизму: хіна-яна і махаяна. Пізніше в середині цих двох основних течій утвори­лись більш дрібні і незначні.

У І ст. н.е. сформувалася хінаяна, що означає «мала колісниця», або «вузький шлях спасіння». Прибічники хінаяни вважали себе ортодоксальними послідовниками Будди і його першої общини. Хінаяну ще називають буддизмом тхеравади («вчення старійших», «істинне вчення»). За її вченням, врятуються тільки ті, хто цілком віддався релігії, служить лише їй. Це ченці. Усі інші спасіння не матимуть. Але це обмежувало вплив буддизму, бо всі ченцями ста­ти не можуть. До того ж якщо всі підуть жебракувати (а саме це го­ловна справа ченців), то хто ж буде працювати?

Хінаяна утвердилася на півдні Індії і в Південно-Східній Азії.

У середині І ст. утворилася друга течія — махаяна («широка ко­лісниця», або «високий шлях спасіння»). За махаяною, врятуються всі, хто виконуватиме вимоги вчення Будди і житиме своїм звичай­ним життям. Але необхідна й допомога ченців, якими керують свя­ті і боги.

Махаяна міцно утвердилася на півночі Індії і звідти пішла в країни материкової Азії. Цар Кушанської держави Канішка заохо­чував махаяну, для затвердження її принципів домігся скликання 4-го буддійського собору в Кашмірі. Засновником махаяни вважа­ють буддійського філософа, поета і богослова Ашва-Гхоша, але найвидатнішим діячем махаяни був богослов Нагарджуиа. Нагар-джуна вважається засновником махаяни, дехто датує його життя приблизно II—III ст. н.е. Він вважається бодхісаттвой і канонізова­ний буддійською іконографією. Буддійська традиція приписує йо­му авторство понад 200 праць найрізноманітнішого змісту: від бо­гословських до медичних та металургійних посібників. Мабуть, за цим ім'ям стоїть кілька різних авторів, до того ж розділених між собою майже шістьма століттями.

Махаяна набувала відмінностей від хінаяни об'єктивно, в ході поширення на північ і північний схід від Індії. Вона активно засво­ювала місцеві вірування, вводила місцевих богів і демонів до свого пантеону і демонології. Будда особливо наполягав на шануванні чужих богів.

Особливе значення в махаяні набрало вчення про вищих аніміс­тичних сутностей будд і бодисав. Святі буддизму, які завдяки гли­бокому знанню вчення і праведному життю стали архатами, тобто впритул наближалися до нірвани, але не дійшли до неї, стали нази­ватися бодісатвами. Це щось на ранг нижче від Будди, тобто будди, що незримо присутні в світі, щоб рятувати інших. Особливо шану­ється бодісатва Авалокітешвара. А будд стало багато: найбільш по­важний засновник вчення Будда Шак'ямуні, але він тепер в нірвані і ні в що не втручається; Будда Майтрейя — майбутній Будда, що має правити світом і ось-ось прийде; Будда Ваджарапана — остан­ній із тисячі будд; Будда Адібудда — творець нашого світу; Будда Амітаба — володар раю та багато інших. Буддійські богослови на­раховують 995 будд, які правили чи будуть правити світом, 35 будд, які прощають гріхи. Дехто вважає, що існує 1000 будд.

Буддами стали боги індуїстського пантеону Шива, Вішну, Га-неша, богиня Тара та ін. Буддизм упевнено набрав вигляду цілком закінченої політеїстичної релігії.

Широко стало практикуватися зображення цих будд, утверди­лися їх канонічні образи. Розгорнулося будівництво храмів і ступ (каплиць) на честь богів цього дуже численного пантеону. Це, між іншим, стимулювало розвиток мистецтва і архітектури. Почався період розвитку буддійської цивілізації.

Махаяна активно розвинула буддійський культ: розширюється фетишизм, удосконалюється магія, з'являється безліч молитов, за­клинань, обрядів і церемоній. Храми і монастирі набирають пиш­ності.

Хінаяна поширювалась на південь і південний схід. Переважно вона повторювала риси розвитку махаяни, може, тільки менш інте­нсивно і в більшому пристосуванні до місцевого менталітету наро­дів Індокитаю та Малайського архіпелагу. Але принципово наго­лошується пріоритет чернецтва в справі спасіння, стимулюється хоча б тимчасове перебування в стані ченця.

Тантризм. У середині І тис. н.е. у надрах махаяни зародилося і виникло ще одне вчення буддизму — варджаяна («алмазна коліс­ниця»). Ще одна назва цього вчення — буддійський тантризм чи тантраяна.

Основу варджаяни становлять тантри (санскр. — хитросплетін­ня, потаємний текст) давньоіндійського походження, спільні як для буддизму, так і індуїзму, а також специфічні буддійські. Вони міс­тять у собі настанови до підготовки і проведення магічних обрядів, які забезпечують добре здоров'я, успіх у справах (що підкреслює їх практичне магічне спрямування), а також краще перевтілення і спа­сіння.

Користуючись спогляданням і дарані — особливими магічними заклинаннями, можна досягти нірвани одразу, без перероджень. Справа лише в тому, щоб знайти це дарані. Обряди тантризму за­звичай виконують поруч із йогичною практикою.

Тантрійські обряди просякнуті духом еротики, відображають первісно-магічні уявлення про зв'язок родючості землі і плодючос­ті худоби із статевою активністю людини, особливо з функціями жінки-матері. Саме слово «тантра» своїм початковим змістом озна­чає розмноження і акт, метою якого є розмноження.

Особливого значення тантризм надає створенню сансари в кос­мічному аспекті, єдності чоловічого і жіночого енергетичних начал. Звідси у варджаяні еротичні обряди. Ці обряди здійснюють у ком­плексі з медитацією, самозаглибленням і самоспогляданням.

Хінаяна і махаяна зовсім не є ворогуючими протилежними релі­гійними течіями. Можна було б сказати, що махаяна є наступним етапом розвитку первісного буддизму порівняно з хінаяною. Свій зв'язок із первісним буддизмом махаяна пояснює тим, що начебто

Нагараджуна силою своєї святості проникнув до палацу демонів і виніс звідти рукописи Будди. Офіційно буддистська біографія за­сновника вчення заперечує наявність записів вчення Будди за його життя. Але тим не менш трактування безпосереднього відношення махаяни до першовчення цей аргумент використовує без застере­жень. Насправді махаяна містить у собі чимало новацій, які є, по-перше, наслідком розвитку буддизму в часі, а по-друге, наслідком поширення буддизму серед інших народів, де він вбирав у себе пе­вні положення віровчення і культ місцевих вірувань.