Розділ 8 БУДДИЗМ 8.1. Причини та соціокультурні умови виникнення буддизму

У Північній Індії в VI—IV ст. до н.е. відбувалися складні істо­ричні процеси. У виробничій практиці почали застосовувати залізо, були винайдені засоби поліпшення його якості додаванням вугле­цю. Це, своєю чергою, призвело до піднесення землеробства та ре­месел. Посилюються торговельні зв'язки між общинами і племена­ми, між дрібними містами-державами, з'являється монетний обіг. У середині VI ст. до н.е. в Північній Індії існувало 16 махаджанад («великих країн»). Крім них, було чимало й дрібних. Дослідники називають кількість 175. Йшов процес їх об'єднання. Центром цьо­го процесу була держава Магадха; в її історії особливу роль віді­грала династія Маур'я. В історії стародавньої Індії цей період отримав назву Магадахсько-Маурійського, він охоплює другу по­ловину І тис. до н. е. Цей час був періодом виникнення першої справді світової релігії буддизму.

Середина І тис. до н.е. в Індії була часом остаточного розпаду сільської общини. Брахманізм, що освячував родоплемінні, але вже і рабовласницькі відносини, своє віджив. У суспільстві почалися посилені світоглядні пошуки, які виходили з того запасу ідей, яки­ми оперував брахманізм.

Носіями цих пошуків були численні проповідники-мандрівники, блукачі (парівраджали, шамани). Шамани до певної міри підготу­вали буддизм: вони заперечували авторитет Вед і тих соціальних та моральних норм, що виходили з них, посилено розробляли пробле­ми етики.

Привертає увагу релігійно-філософська течія санкх'я («та, що перелічує істині принципи»), перші згадки про яку вже є в Упані-шаді ІХ—VIII ст. до н.е. Санкх'я виходить із того, що основу світу становить матерія, яка проходить ряд матеріальних і психологічних стадій. Поряд із практіті існує окреме й незалежне духовне начало пурушу. Воно функціонує в етичній сфері, в душі людини і разом із цією душею бере участь у тривалому процесі існування — сансарі, де зазнає страждань. Зіткнення пуршу з практіті викликає у неї пра­гнення вийти з сансари, набрати стану абсолютної свободи мокші.

Отже, вища мета людини, в якій існує душа, вийти із сансари. Як цього досягти?

Брахманізм рятує душу людини перед Богом жертвами. Але як ми знаємо, до жертв у ведичному суспільстві допущені далеко не всі. Відомий історик Індії К. М. Паніккар зазначає, що, стародавня ведична релігія, яка ґрунтувалася на жертвопринесеннях, втрачала свій авторитет і вже не задовольняла духовних потреб народу. Бі­льше того, навіть у найкращому перевтіленні, потрапивши в тіло якогось бога, душі не гарантоване відключення від сансари, адже боги теж змагаються, діють, перемагають і програють, теж страж­дають. І навіть загибель усього світу, яка періодично має відбува­тись, не врятовує від страждань, бо із зруйнованого світу відроджу­ється новий і знову з'явиться нова сансара.

Санкх'я проголошує новий шлях рятування, а саме цілковиту відмову від чуттєвого світу і заглиблення душі в істину шляхом споглядання. Хай чуттєвий світ продовжує свою круговерть, душа, заглиблена сама в себе, вийде з неї і спасеться. Причому це спасін­ня можливе для всіх людей, усі люди рівні в стражданні і в спасін­ні. Раб стає рівним вільному, варни втрачають своє значення, замі­на рабовласництва феодальними відносинами — вже не кінець світу, а його поліпшення.

Ці ідеї трапляються і в буддизмі, але в іншій інтерпретації. А сама санкх'я продовжувала існувати як оригінальна філософська течія аж до XV ст.; у ній співіснують матеріалістичні та ідеалістич­ні тенденції. Деякі дослідники підкреслюють навіть переважання першої. Згодом санкх'я зливається з ведантою у філософській її ча­стині.

Санкх'я розглядають як важливого ідейно-філософського попе­редника буддизму. Мабуть, це вчення вплинуло на буддизм у плані його акцентування на філософських проблемах, про що мова йтиме нижче.