7.3. Особливості філософських концепції конфуціанства

та даосизму

До часів Конфуція стародавньокитайська релігія вже остаточно сформувалась, це було вчення про Небо, духів і душі предків. Було розроблено відповідну систему релігійного культу. Конфуцій усе це сприйняв як незмінну істину. Він не вважав себе релігійним ре­форматором. У систему анімістичних і фетишистських уявлень із дуже бідною міфологією, але з розвиненою магією він вніс ідеї, яких конче потребувало суспільство, яке постійно відчувало соціа­льне напруження і гостроту соціальних протиріч. Його вчення не стільки філософське й релігійне, скільки етико-політичне. Інакше кажучи, в релігійно-філософському вченні він зробив наголос на етико-політичних проблемах.

Конфуцій нічого не змінив в обрядах тієї релігії, яка існувала до нього. Навпаки, він дбайливо збирав усі обрядові правила і норми докупи, поважно поставився до найменших дрібниць традиції, вва­жався знавцем культу, ревно виконував усі обряди сам і навчав цього інших.

Національний менталітет китайців, їх любов до порядку і нор­мування зробили релігійний культ добре впорядкованим.

Історик релігії А. Мензіс зауважував, що в жодній іншій релігії в світі не знаходимо такого зразкового порядку і, додамо від себе, стабі­льності, як у китайській. Але, з іншого боку, рівень розвитку цієї релі­гії був невисокий. У неї застиглі, дуже стародавні вірування, немає ні­якої організації і духовенства, немає священного писання і богослов'я. Головне в цій релігії — це зовнішні дії, які визначаються звичаєм і пе­реказом. Очевидно, її розвиток колись зупинився, вона застигла і в та­кому вигляді існувала в часи Конфуція. Але Конфуцій не вважав за потрібне вдосконалювати її. Віддаючи належне культу Неба, він нічо­го конкретного не сказав про духів, уникав проявів своєї релігійності. Він пунктуально виконував релігійні церемонії та обряди, наголошу­вав на своїй відданості традиції і дивився на це, як на суворе дотри­мання порядку. Історик А. Мензіс зауважує, що наприкінці життя він заявив, що не молився вже багато років. Можливо, це так. Але це зо­всім не було запереченням релігії.

Віра в надприродне незмінно присутня в усіх міркуваннях Кон-фуція про природу, суспільство і людину. Він скептично ставився до деяких релігійних норм, які вважав за потрібне замінити.

Ніхто з китайських філософів стародавності чи середніх віків не створив такої вдалої картини суспільної гармонії, як Конфуцій, — зазначає відомий китаєзнавець С. Л. Тихвинський.

Релігійно-філософська концепція Конфуція має виразне соціа­льне спрямування, її центральна теза — це співвідношення люди­ни, держави і суспільства.

Початкове конфуціанство, на думку відомого сходознавця М.Конрада, становить морально-політичне вчення.

Конфуцій визнає існуючий суспільний устрій непорушним і до­сконалим. Ніяких змін бути не може. Людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватися його порядків.

Держава, яка організує цей лад, вища за все, особа ніщо перед державою. Це й повинна утверджувати і підтримувати релігія.

Таким чином, конфуціанський консерватизм виступав за не­змінність феодальних порядків, їх зміцнення.

Конфуцій не заперечував застосування війни у вирішенні між­державних проблем, але він вважав можливою альтернативу їй, а саме — поширення на ці країни його вчення, які забезпечили б без­конфліктну гармонію під егідою китайських імператорів. Основою всіх суспільних відносин Конфуцій вважає Жень — гуманність. Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення «про імена»: будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві, хлібороб має бути хліборо­бом, чиновник — чиновником, раб — рабом.

Для кожної соціальної групи є свої норми поведінки лі, кожен повинен дотримуватись свого лі. І треба поважати предків. Держа­ву мають очолювати мудрі люди, щоб особистим прикладом вихо­вувати підлеглих. За потреби, вони мусять «виправляти імена»: ставити кожного на своє місце в суспільстві. Як бачимо, Конфуцій стояв за стабільність і незмінність суспільного життя.

Конфуцій не приховував соціального спрямування своїх погля­дів. Він вчив, що різниця між аристократами і простим народом не може бути стерта, бо як же тоді показати велич і авторитет панст­ва? Що то буде за держава, якщо не буде різниці між благородними і простими людьми?

Знатні люди — мудрі люди. Само Небо надало їм владу. А про­сті люди — нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати благородних панів. За вченням Конфуція, суспільство поділяється на «благородних мужів» (цзюньцзи), які мають високі моральні якості, і «нікчемних людей» (сяожень), обов'язком яких є відда­ність першим — чжун.

Щоб суспільство було впорядковане, а держава діяла бездоган­но, треба послідовно впроваджувати принципи гуманності — жень. Конфуцій детально розглядає сутність жень.

Це, по-перше, сяо — поважання батьків. Потім — ті — пова­га до старших за віком і суспільним станом. Далі йдуть: чжун — вірність, відданість; шу — прощення; лі — доброчесність; чжі — знання; юн — хоробрість; гун — шанобливість; куань — вели­кодушність; сінь — вірність; мінь — кмітливість; чуй — добро­та. Як бачимо, усе це цілком непогані моральні якості, вони, бе­зумовно, прикрасять людину, створять розумні умови людського існування. У них чітко виступають принципи загальнолюдської моралі. І це утвердження принципів загальнолюдської моралі є безсумнівним вагомим вкладом конфуціанства в людський про­грес, у загальнолюдську цивілізацію. Саме це забезпечило кон­фуціанству стабільний успіх протягом двох з половиною тисяч років.

Релігійно-філософське вчення Конфуція за двісті-триста років міцно вкоренилося в свідомості китайського суспільства, але в ньо­го були серйозні опоненти. Так, опонентом Конфуція був філософ наступного покоління (він народився в рік смерті Конфуція) — Моцзи (479—381 рр. до. н.е.). «Енциклопедія Нового Китаю», ви­дана у Пекіні в 1987 р., повідомляє інші роки життя Моцзи — 468—376 рр. до. н.е.

Моцзи заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Він учив, що в основі всього має бути принцип загальної любові — цзянь-ай. Але він також виправдовував суспільний поділ на бідних і багатих і визнавав владу Неба.

Послідовники Моцзи — моїсти (мочже), розвиваючи матеріалі­стичні тенденції його вчення в галузі теорії пізнання, вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

Критикували конфуціанство так звані законники, легісти. Один із них, Шан Ян (390—338 р. до н.е.) написав у IV ст. до н.е. трактат «Шан цзюнь Шу» («Книга правителя області Шан»), яку присвятив обґрунтуванню принципів необмеженої монархії, засудженню на­родної освіти, схваленню війни як найкращого способу вирішення економічних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою диктаторських імператорських режимів. Стародавній китайський імператор Цін Шіхуан (259—210 р. до н.е.), відомий як деспот, що правив державою за допомогою свавілля і терору, схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 р. до н.е. він закопав жив­цем 460 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.

Однак конфуціанська проповідь покірності, суворого дотриман­ня суспільної ієрархії, суспільного консерватизму забезпечувала йому відповідний авторитет в очах правлячої верхівки. Уже в II ст. до н.е. конфуціанство зближається з легізмом. Надалі воно набирає абсолютно чітких ідеологічних рис, які зробили його офіційною ідеологією феодального Китаю. За зберігання забороненої конфуці-анської літератури в часи Цінь Ші Хуана злочинця піддавали карі на горло типу Цзу, тобто знищували весь рід злочинця.

Лаоцзи, згідно з переказом, жив одночасно з Конфуцієм, чи мо­же трохи раніше. Сучасна історична наука не фіксує дати його життя. Вважають, що він народився в царстві Чу, що справжнє його ім'я Дань Лінер і він був архіваріусом при дворі чжоуських царів, навіть зустрічався з Конфуцієм. Але все це не має історичних під­тверджень. Вважають, що саме він є автором праці «Дао децзи» («Книга шляху і доброчесності»), більш поширена її назва «Лаоц-зи» («Старий філософ»). У цій книзі викладено вчення даосизму.

Аналіз мови та стилю трактату «Дао децзи» дає підстави припу­скати, що він створений у    —ПІ ст. до н.е.

Більш реальним даосистським мислителем був Чжуанцзи (бл. 369—286 рр. до н.е.).

Моральні принципи даосизму заслуговують на увагу. Вважа­ють, що вони до певної міри навіть перевершують конфуціанство своєю гуманністю.

До наших днів дійшов переказ про дискусію між Лао і Конфуці-єм. «Плати за кривду добротою», — заявив Лао. Конфуцій на це відповів, що за доброту слід платити добротою, а за кривду — справедливістю, причому право на визначення справедливості він надавав державі. Такі повчання Лао, як: «Не бажай мстити за нару­гу», «Той, хто перемагає себе — могутній», «Той, хто знає, що в нього досить — багатий», «Найбільш кволі речі в світі підкоряють собі найсильніші» свідчать про високий моральний рівень відчуття добра, злагоди, миру в суспільстві, які наполегливо пропонує своїм послідовникам даосистське вчення.