Розділ 1 ПРЕДМЕТ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА 1.1. Релігієзнавство в системі гуманітарного знання

На сучасному етапі нашої історії життя ставить все нові й нові проблеми, без розв'язання яких суспільство не може рухатися шля­хом побудови правової, демократичної держави, необхідними ат­рибутами якої є національний розквіт і гуманізм, демократія та економічне зростання.

Однією з проблем сьогодення стала необхідність нормалізації релігійного життя в Україні. Складність, важливість її зумовлюєть­ся тим, що вирішення цього питання останнім часом дедалі більше пов'язується з проблемами суспільно-політичного життя нашої країни та її національного відродження, яке відбувається в супере­чливих умовах і тому викликає інтерес до вітчизняної історії, зок­рема до історії релігії та вільнодумства в Україні. Брак необхідних знань з історії вітчизняної духовної культури зумовлює не завжди правильне орієнтування в сучасних дискусіях навколо релігійно-церковних питань.

Повний вузівський курс навчання філософії завершується ви­вченням дисципліни «Релігієзнавство». На відміну від «Основ нау­кового атеїзму», він ставить завдання значно ширше вивчити фено­мен релігії і має кілька підструктур: історичний підхід до вивчення релігії; релігієзнавство як логіко-гносеологічна проблема; сучасний стан релігій; вплив на світогляд сучасної людини. Все це зумовлює необхідність пошуку нових шляхів, засобів та методів викладання.

Якщо у старих програмах і підручниках релігія викладалася тільки з марксистсько-ленінських позицій, то у нинішній ці питан­ня розглядаються крізь призму сучасних філософських учень, які виступають з різних позицій, а саме: історії, вільнодумства, бого­слов'я та атеїзму.

В умовах демократії по-новому звучать проблеми сучасного су­спільствознавства і народознавства. Для збагачення національної культури необхідно знати історію виникнення, становлення, функ­ціонування та розвитку різних релігій.

Саме виховання історією — важлива складова формування сві­тоглядних переконань і життєвої позиції людини.

Висвітлюючи цю тему, слід загострити увагу на питаннях: ви­значення предмета дисципліни «Релігієзнавство» та структура, ме­та і завдання цього курсу. Необхідно також звернути увагу й на такі категорії і поняття, як атеїзм, релігія, віра, відчуження.

Перш ніж розпочати викладання дисципліни, визначимо пред­мет вивчення. Перед викладачем постає складне завдання — дати визначення таких складних соціально-історичних явищ, як релігія і атеїзм. Виступаючи упродовж усього історичного шляху суспіль­ного розвитку як антиподи, вони мають різні онтологічні, гносео­логічні, логічні й соціальні завдання.

На наш погляд, назва дисципліни має умовно-навчальний хара­ктер. Умовний тому, що релігію вивчає переважно богослов'я (оскільки об'єктом вивчення релігії може бути і філософія, і соціо­логія, і мистецтвознавство тощо), а атеїзм і вільнодумство — атеїз-мознавство (хоча й атеїзм може бути об'єктом вивчення філософі­єю, соціологією, історією та ін.). Навчальний — бо підвищення рівня світоглядної культури неможливе без вивчення як релігії, так і атеїзму. Багато хто вважає, що релігія і атеїзм як суспільні явища історично не змінюються, що зумовлює можливість необ'єктивного підходу до них. Останні як соціально-історичні феномени виника­ють на певному ступені розвитку суспільства, їх становлення біль­шою або меншою мірою збігається з розвитком суспільства, в яко­му вони існують. Тому й релігійні вірування і атеїстичні переконання мають дуже складний шлях виникнення і функціону­вання — від наївних уявлень первісної людини до філософськи ускладнених понять сучасних релігійних побудов.

Історичний аналіз дає змогу визначити джерела, з яких започат­кувалися релігія, вільнодумство, атеїзм; простежити їх нелегкий еволюційний шлях у суспільстві, де вони виконують не завжди пе­рші ролі, стикаються і ведуть між собою боротьбу, і де релігія ви­конує провідну роль у розвитку суспільства, а потім втрачає її, але як одна з провідних форм суспільної свідомості, як і раніше, визна­чає світоглядну спрямованість людини, тим часом як розвиток атеї­зму в контексті історії свідчить про діалектичний шлях поступаль­ного руху від ідей єретичних до вільнодумства, а від нього — до атеїзму. Складність розвитку атеїзму полягає в тому, що йому зав­жди була притаманна елітарність щодо релігії, яка мала тотальний характер. Якщо носіям атеїзму потрібно було мати знання, які від­повідали б рівню розвитку суспільства або випереджали його, то носієві релігії достатньо було знання догм та віри. Ось чому історія атеїстичної думки вкладається у невеликій, порівняно з історією релігії, проміжок часу. У новий час, коли були створені системи атеїстичних знань і відбувся бурхливий розвиток атеїзму, почали функціонувати різні спілки атеїстів. Естафету атеїстичних знань перехопили соціалістичні школи, завдяки яким стало можливим розглянути атеїзм і релігію з позицій діалектичного матеріалізму, розкрити механізм їх дії як чинників суспільного життя. Деякі оці­нки відповідали часу їх виникнення, інші були неправильно зрозу­мілі або перекручені. Тому процеси стагнації, притаманні нині усім нашим суспільним наукам, властиві до певної міри і атеїзму. Філо­софський підхід до релігії вимагає розкриття як негативних, так і позитивних сторін історії суспільного розвитку, що дозволяє об'єктивно оцінити роль релігії та атеїзму в розвитку людського суспільства. А це дає змогу більш-менш успішно проаналізувати їх нинішній стан функціонування.

Розглядаючи теоретичні установки релігії й атеїзму, необхідно звернутися до форм обґрунтування їх. А це можна здійснити лише за умови аналізу «святих» книжок, а також різних теоретичних релігій­них побудов. Як показує історико-філософський аналіз, постійна взаємодія релігії з філософією не тільки підживлює розвиток релігії, а й сприяє появі нових її форм. У християнстві це вульгаризація (II— VIII ст.), еклектика (IX—XVIII ст.), плюралізм (XIX — середина XX ст.); синкретизм (середина XX ст. й до сьогодення). Як і кожна кла­сифікація, вона має вади, але беззастережним є те, що одна форма суспільної свідомості не включає інші форми, не спотворюючи їх.

Релігія, замінюючи одну форму на іншу, використовує кілька форм, за допомогою яких вона спирається на філософію для свого обґрунтування. При цьому використовуються філософсько-ідеалі­стичні школи суб'єктивного та об'єктивного ідеалізму, а в сучас­них умовах — ідеї деїзму, пантеїзму, двоїстої істини і навіть окремі ідеї вульгарного та метафізичного ідеалізму.

Атеїзм завжди мав своєю теоретичною базою філософію. Він пройшов шлях від наївно-стихійних поглядів до метафізичного ма­теріалізму, а від останнього — до діалектичного. Атеїстичні ідеї притаманні представникам філософсько-ідеалістичних (Юм, Ніц-ше, Сартр, Камю, Рассел) та матеріалістичних (Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар, Ібн-Сіна, ібн-Рушд, Бекон, Спіноза, Вольтер, Гоббс, Дідро, Гольбах, Фейєрбах, Маркс, Енгельс, Добролюбов, Черни-шевський, Писарєв, Шевченко, Леся Українка, Франко та ін.) шкіл.