7.2. Характерні риси конфуціанства як релігії

Виникнення конфуціанства завжди пов'язується із стародавнім Китаєм. У чому специфіка релігійної структури і психологічних особливостей мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї?

Тверезо мислячий китаєць ніколи не замислювався над таємни­цями буття, проблемами життя і смерті, проте він завжди бачив пе­ред собою еталон порядності і вважав за свій священний обов'язок йому слідувати. Китаєць над усе цінує своє матеріальне життя. Ве­личезними і загальновизнаними пророками тут вважалися насампе­ред ті, хто вчив жити гідно й відповідно до прийнятої норми, а не в ім'я благополуччя на тім світі або порятунку від страждань.

Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалися у Китаї за тисячоліття, передували епосі Конфуція, підготували краї­ну до сприйняття тих принципів і норм життя, які назавжди увійш­ли в історію під назвою конфуціанство. Суть їх уже тоді, задовго до Конфуція, зводилася до відособлення ірраціональних основ релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкування релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації.

Конфуцій (Кун Фуцзи) народився і жив в епоху великих соціа­льних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у тяжкій кризі. Влада чжоуського правителя давно послабилася, хоча він і продов­жував вважатися сином неба і виконував свої функції первосвяще­ника. Руйнувалися патріархально-родові норми, у жорстоких між­усобицях гинула родова аристократія, на зміну їй приходила централізована влада правителів окремих каст, що опиралися на адміністративно-бюрократичний апарат із незначного служилого чиновництва. Виступивши з критикою своєї епохи і високо оціни­вши минуле, Конфуцій на основі цього протиставлення створив свій ідеал удосконаленої людини — Цзюн-Цзи.

Високоморальний Цзюн-Цзи, сконструйований Конфуцієм як еталон для наслідування, володіє двома важливими, за його уяв­леннями, гідностями: гуманністю і почуттям обов'язку. Поняття гуманність (жень) складалося з багатьох якостей: скромність, спра­ведливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей тощо. Жень — це високий, майже недосяжний ідеал, характерними рисами якого володіли лише стародавні: із сучасників Конфуцій вважав гуманним, включаючи й себе, тільки свого рано померлого улюбленого учня Янь Хуеня. Обов'язок — це моральне зо­бов'язання, яке гуманна людина завдяки своїм доброчесностям не­се в собі сама. Почуття обов'язку, зазвичай, обумовлене знаннями і вищими принципами, але не розрахунком. Конфуцій розробив і ряд інших понять, у т. ч. вірність і щирість (чжень), благопристойність і дотримання церемоній і обрядів.

Конфуцій щиро прагнув створити ідеал лицаря доброчесності, який бореться за утвердження високої моралі, проти існуючої не­справедливості. Однак, як це трапляється, з перетворенням його учення в офіційну догму, на перший план виступила не суть, а зов­нішня форма, що виявилася переважно в демонстрації відданості старовині, повазі до старших, удаваній скромності й порядності. В середньовічному Китаї поступово склалися і були канонізовані пе­вні норми і стереотипи поведінки кожної людини, залежно від того, яке місце вона посідала в соціально-чиновницькій ієрархії.

У будь-який момент життя, на будь-який випадок у щасті й горі, при народженні й смерті, вступі до школи чи призначенні на служ­бу, завжди і в усьому існували фіксовані й обов'язкові для всіх правила поведінки. В епоху Хань було складено детальний збірник цих правил зовнішньої ввічливості і церемоній, а саме — трактат Лі-цзи, компендіум конфуціанських норм, який використовували понад двох тисяч років. Усі записані в цій обрядовій книзі правила належало знати і застосовувати на практиці, причому з більшим старанням, ніж вище становище в суспільстві посідала людина.

Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого ним соціаль­ного ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів би бачити в Піднебесній: «Хай батько буде батьком, син си­ном, цар — царем, чиновник — чиновником, хай все в цьому світі хаосу і мішанини стане на свої місця, всі будуть знати свої місця, права і обов'язки, робити те, що їм належить. Упорядковане таким чином суспільство повинно складатися з двох категорій, верхів і низів, тих, хто думає і управляє, і тих, хто трудиться і підкоряєть­ся». Критерієм поділу на верхи та низи були не знатність похо­дження і тим більше не багатство, яке Конфуцій зневажав, а лише знання і чесноти, точніше, міра близькості людини до ідеалу Цзюн-Цзи. Формально цей критерій відкривав шляхи для будь-кого, хто приносив «в'язку сушеного м'яса», тобто плату за навчання. Фак­тично справа була складнішою: чиновники були відокремлені від простого народу «стіною ієрогліфів», тобто перешкодою, яку важко подолати письменністю.

Однією з найважливіших основ соціального порядку, за Конфу-цієм, було суворе підкорення старшим. Будь-хто із старших: бать­ко, чиновник чи імператор — це незаперечний авторитет для моло­дшого. Сліпа покора його волі, слову, бажанню — це елементарна норма держави загалом, клану, сім'ї. Невипадково Конфуцій полю­бляв говорити, що держава — це велика сім'я, а сім'я — це мала держава.