6.6. Сикхізм як окрема течія в індуїзмі

Сикхізм. Сикхізм виник наприкінці XV — початку XVI ст. на північному заході Індії в районі П'ятиріччя («панджаб» — «п'ять річок» — п'ять великих приток Інду). Сикхізм склався на ґрунті ін­дуїзму, об'єднавши міські торговельно-ремісничі верстви: він син­тезував у собі ряд як індуїстських, так і мусульманських (особливо властивих суфізму) положень. Фундатором сикхізму вважається гуру Нанак (1469—1539), послідовники якого стали називати себе сикхами, учнями. Після смерті Нанака його вчення проповідували ще дев'ять гуру, останнім з яких був Говінд (1675—1708). Усі вони вважаються десятьма втіленнями одного й того ж гуру, який про­повідував єдине вчення.

Сикхізм — це монотеїстична релігія. Індуїстські боги Брахма, Вішну, Шива та мусульманський Аллах — усі вони зливаються в єдиному Божестві, у якого немає власного імені. Нанак звертається до нього, використовуючи як індуїстські, так і мусульманські іме­на: Харі (цей вішнуїтський термін найчастіше), Гопал, Рам, Пара-мешвар, Аллах, Сахіб і т.д.

Бог визначається поняттями «ніргун» (позбавлений якостей) і «сагун» (наділений якостями). Головний його стан ніргун — це аб­солютна суть, позбавлена будь-яких атрибутів. Але для того, щоб людина могла пізнати його, він перетворюється в сагуна (що ніяк не пов'язано з набуттям антропоморфного вигляду, він завжди не­видимий і виявляється через свої діяння) — ту свою іпостась, до якої звертається людина у спілкуванні з Усевишнім у стані медита­ції, в співі гімнів.

У вченні сикхізму Бог втілює в собі Творця, Охоронця і Руйнів­ника (якості, властиві Брахмі, Вішну та Шиві), він всемогутній і все знає; створений ним світ мінливий і не вічний, а Бог вічний, він іс­нує в минулому, теперішньому та майбутньому сам по собі; він не має початку, існує поза часом, «ненароджений», «безсмертний». Він поза метою перероджень, поза смертю, і тому у нього немає видимих (мінливих і недовговічних) перетворень — аватар (подіб­них аватарам богів індуїстського пантеону), він не має видимої фо­рми, його неможливо описати, він перевершує можливості інтелек­ту, непізнаваний. Водночас він Сат (Реальність, Істина, Правда).

Збагнути Бога та з'єднатися з ним можливо для кожної людини, що прямує шляхом любові, віри, відданості йому і розмірковує про його діяння. Служіння Богу жодним чином не вказує на відхід від мирських справ, відлюдництво чи аскетизм, а навпаки, передбачає активне життя, сповнене працею, виконання дхарми (обов'язків) господаря. Неухильне дотримання цих принципів повинне привес­ти, зрештою, до переривання ланцюга перевтілень і до злиття з бо­жеством. Кожен може спілкуватися з Богом прямо, без посередників.

Викликом індуїзму виступає стрижнева ідея сикхізму про рів­ність усіх людей перед Богом, заперечення каст та кастової систе­ми. За Нанака та наступників гуру було введено особливу форму богослужіння — сангат, яка передбачала спільну присутність сик­хів, незалежно від касти, на проповіді гуру і спільне виконання ни­ми гімнів. Дещо пізніше з'явилася практика проведення спільних трапез, де були присутні й передавали з рук у руки чашу з водою всі члени общини також незалежно від касти та соціального статусу.

Еволюція сикхізму. За п'ятого гуру Арджуне (1581—1606) була написана священна книга сикхів Адігрантх («Початкова Книга»; вона також має назву Гурурантх «Книга Гуру» і Грантхсахиб «Кни­га-Пан»), до якої увійшли гімни п'яти перших, а згодом й інших гуру поряд з гімнами Кабіра (XV ст.), Намдева (XV ст.), Фарид-уд-дина Ганджишакара (XIII ст.), Джайядева (XIV ст.) та інших пред­ставників руху бхакти і суфізму. Написана переважно мовою нан-джаби, книга зберігається в Золотому храмі головній сикхській свя­тині в Амритсарі.

З другої половини XVI і особливо у XVII ст. в міру феодалізації суспільної верхівки та зростання впливу великих землевласників посилювалося протистояння нанджабського селянства, насамперед сикхів, та монгольських правителів. На межі XVП—XVПІ ст. воно вилилося у найбільший антимонгольський рух під прапором сикхі-зму в Пенджабі. Розширення соціальної бази сикхізму (опорою ру­ху були джати-землероби, підтримувані міською громадою) змуси­ло гуру Говінда внести ряд змін у вчення сикхізму і в організацію общини. У 1699 р. було проголошено, що вища духовна й світська влада переходить з рук гуру до хальсе (Ордену «чистих»). З цього часу і до наших днів у сикхів збереглася спеціальна церемонія по­свячення в общинники, а також особливий кодекс поведінки «п'ять к», відповідно до яких сикхам наказується не стригти волосся та бороду (кеш), носити короткі шаровари (качха), волосся під тюрба­ном закріплювати гребенем (кангха), завжди мати при собі меч (кирпан) та залізний браслет (кара). До імені сикхів почали додава­ти військовий титул «сингх» — «лев». Тоді ж лінія живих гуру бу­ла перервана, книга Адігрантх канонізована і стала предметом по­клоніння у сикхських храмах гурудварах. До початку XVIII ст. сик-хізм остаточно перетворився на самостійну релігійну систему.

Найважливішою віхою в історії Пенджабу і сикхізму був період середини XVIII ст., коли після розпаду імперії Великих Моголів та успішної нейтралізації сикхами спроб афганського правителя Ах-мадшаха Дуррані (бл. 1721—1773) включити цю частину Індії до своїх володінь була проголошена незалежність Пенджаба (1765). Сикхізм стає релігією самостійної держави, яку очолюють сикхські феодали.

У XVIII ст. відхід від ряду принципів раннього сикхізму (засу­дження недоторканності, скасування обрядів самоспалення вдів «сати» та вбивство новонароджених дівчаток у заможних сім'ях, відмови від антропоморфних зображень божества й обожнювання гуру, відмови від послуг брахманів тощо) спричинив рух за очи­щення сикхізму, що породило ряд сект, зокрема ніранкарі і намдха-рі. Ідеї цих течій знайшли своє продовження через століття у русі за реформацію сикхізму, який відобразив нові тенденції кінця XIX — початку XX ст. у житті Пенджабу (анексованого англійцями лише в 1849 р.): формування капіталістичних відносин, становлен­ня буржуазного націоналізму, розвиток просвіти. Тепер відроджен­ня раннього сикхізму виражало інтереси класу буржуазії, що заро­джувався, якому імпонували (особливо в умовах колоніалізму) початкові постулати сикхізму про загальну рівність перед Богом. У рамках реформації сикхізму і одночасно в руслі антианглійської боротьби на початку XX ст. відбувався й широкий рух за реформу управління гурудварами, спрямований проти махантів настоятелів храмів, які користувалися прихильністю англійців та перетворили­ся внаслідок земельних внесків останніх на великих поміщиків-землевласників.