6.5. Джайнізм

Виникнення та еволюція джайнізму. Деякі дослідники вважа­ють, що джайнізм і буддизм виникли майже одночасно, навіть ви­словлюють думку, що в середині І тис. до н.е. джайнізм був поши­рений в Індії більше, ніж буддизм.

У VI ст. до н.е., як вважає індійський історик Н. К. Сінха, джай­нізм вів конкурентну боротьбу з буддизмом і, маючи перевагу над ним, поширився навіть на Південну Індію. Засновник першої відо­мої династії Маур'я Чандагупта певний час сповідував джайнізм. Деякі дослідники вважають, що Будда і Махавіра — одна особа, а буддизм і джайнізм — різні гілки одного вчення.

Засновником джайнізму був Вардхаман Махавіра (599— 527 рр. до н.е.). Більшість дослідників вважають Махавіру («великий герой») цілком достовірною особою. Він належав до варни кшатріїв. У тридцять років став пустельником і впродовж дванадцяти років жив без одягу і без їжі, після чого став відомим як переможець пристрастей нігрантх («вільний від світу»). Його послідовники стали називатися нігрантхами, джайнами, звідки й походить назва нової релігії. Джайни вважають Махавіру два­дцять четвертим тіртханкаром (засновником віри); першого зва­ли Рімбаха, він жив у ранньому первісному суспільстві. У нього було одинадцять безпосередніх учнів ганадхарів, яких джайни вважають святими.

Общину джайнів створив нібито двадцять третій тіртханкар Па-ршва, який проповідував чотири істини: не вбивай нічого живого (звідси — вегетаріанство джайнів), не кради, ігноруй мирські спра­ви, будь правдивим. Характерним для джайнів був аскетизм.

Община джайнів складалася з монахів і мирян. Монастирів у джайнів не було. Монахи жили поблизу міст у лісах і печерах, так щоб миряни бачили їх аскетичне життя. Миряни, своєю чергою, змушені були дотримуватись шлюбної вірності, обмежувати свої потреби, раз на місяць жити як монахи.

Ще за життя Махавіри джайнізм набув значного поширення, яке не припинялося і після його смерті. Надалі в ньому виникали все нові і нові течії. У III ст. до н.е. в джайнізмі сформувалися два на­прями: светамбари («одягнені в біле») і дігамбари («одягнені повіт­рям»), які ходили оголеними, як колись ходив Махавіра. Дігамбари своїх святих зображували без одягу і без прикрас, светомбари на­впаки. Перші заперечували канон, затверджений у III ст. до н.е. в місті Паталіпутрі, другі визнавали. Перші вважали, що Махавіра не був одружений і завжди був цнотливий, другі — що був одруже­ний, а став цнотливим аскетом у 30 років. Ці та інші розбіжності призвели до утворення величезної кількості сект, груп і підгруп джайністів, які існують і досі. Вони активно спілкуються і підтри­мують один одного в складному вирі релігійних ворогів. Джайнізм поширений, переважно, серед міського населення, тієї її частини, яка займалася лихварством і торгівлею (джайни давно відмовилися від землеробства, щоб при обробці ґрунту не шкодити живому), тому релігійна згуртованість джайнів має і суто практичне застосу­вання.

Общини джайнів очолюють ачар'ї — глави общин. У середині общин існує поділ на групи, підгрупи тощо. Багато з них мають окремі храми, каплиці, релігійні школи. Кожна група має своїх ас­кетів. Демократичність груп проявляється в тому, що за порушення релігійних правил, винного, якщо це аскет чи ачар'я, виключають з общини. Вступ до групи вільний, без кастових обмежень.

У джайністів є ряд спільних із буддизмом віроповчальних по­ложень. Це віра в переродження душі, вчення про карму, те, що до­брі справи врятують людину від подальших породжень, і віра в обов'язковість періодичних появ пророків і богів, які будуть зміц­нювати релігію і підсилювати її вплив.

Основою джайнізму є вчення про джіви (живі істоти), для яких є буття недовершене і буття довершене. Недовершене буття джі-ви — це поєднання душі з тілом, яке, оповиваючи душу, прирікає її на страждання. Різні міри поєднання духовного з тілесним утво­рюють усю ієрархію живих істот, на вершині якої люди і боги. Ще вище богів — джіви, вільні від тіла, від матеріального. Перехід від нижчих ланок ієрархії до вищих відбувається відповідно до аскети­чних заслуг — об'єднаних душі і тіла, коли знищується тілесний елемент. Можна і проминути якусь ланку, але через тіло людини перехід обов'язковий. Тут виявляється стан джіви в особі тіртхан-кари, їх було в історії Всесвіту лише 24, засновник теперішнього вчення джайнізму — джайнізмуарахіра — останній із них.

Джайни заперечують авторитет Вед, жертвопринесення тварин, концепцію створення світу богами. Вони вважали, що весь світ одухотворений, все має свою душу і тому потребує дбайливого ставлення до себе. Важливим положенням соціального характеру у джайнів є заперечення варн — усі люди рівні, потрібно берегти людське життя.

Людині джайни приділяли особливу увагу. Вона є вмістилищем божественного. Бог є єдиним, найвищим, найблагороднішим і най­повнішим виразом сил, які є в душі людини. Душа може бути вря­тована за допомогою трьох цінностей: вірної віри, вірного знання і вірної поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм в усіх його про­явах, він усіляко заохочує пустельництво.

Поважання людської особи знайшло вираз у гуманному ставленні до жінки. Джайністи допускають жінок до чернецтва, дозволяють їм читати священні книги і брати участь у молитовних зборах.

У джайнів, на відміну від брахманізму, набагато простіший культ. На молитовних зборах вони читають священні тексти, не­складні ритуали проводять оголеними. Предметами обожнення є статуї тіртханкарів. У дігамбарів — це зображення голих чоловіків, у светамбарів статуї, вкриті тканинами, оздобленими коштовним камінням. Віруючі приносять їм у жертву квіти, плоди, солодощі, рис. Щодня жрець обливає статую молоком чи особливою арома­тичною водою.