6.4. Релігійна система індуїзму

Індуїзм. На початку нашої ери в Північній Індії утворюється мо­гутнє Кушанське царство, в якому виникає буддизм. З розпадом цього царства підсилюється держава Маагадха, яка стає ядром ім­перії династії Гуптів. У IV ст. до цієї імперії входить майже вся Північна Індія, де в цей час утворюються свої менші, але досить міцні держави. У IV—V ст. держава Гуптів досягає найбільшого розквіту, в ній активно йде процес утвердження феодального ладу. Водночас це був процес витіснення буддизму з Індії і відродження індуїзму.

З V—VI ст. в Індії вже існує феодальний лад, в утвердженні якого виняткову роль відіграв індуїзм. Це вже був не той старий брахманізм кінця попереднього тисячоліття. Це був розвинений пі­зній індуїзм, який тепер цілком лежить в основі сучасного індуїзму. Отже, все що ми будемо бачити в індуїзмі, який відродився в Індії після згасання там буддизму, цілком належить, із невеликими по­правками, до сьогоднішнього індуїзму в Індії (його нині сповідує понад 80 % населення країни).

Індуїзм не має конкретного засновника, але його історія знає чимало видатних діячів, які весь час поглиблювали віровчення, впливали на його еволюцію.

Соціальні колізії в Індії середини І тис. до н.е. призводили до гострих суспільних конфліктів, ускладнених етнічною строкатістю. Економічна і політична кризи в індійському суспільстві доповню­вались кризою релігії. Брахманізм як аристократична релігія мав обмежені можливості впливу на народ, а його консерватизм галь­мував назрілі фундаментальні зміни. Раптово (це «раптово» трива­ло кілька століть) лінія розвитку класичної релігії індійської старо­вини переривається. Ні, ця релігія не зникла раз і назавжди, не стерлася з пам'яті народної, не стала пам'яткою старовини. Вона просто відійшла в тінь, поступилася місцем новій релігії індійської старовини, яка заговорила мовою, потрібною новому часу. Цією релігією був буддизм. Почавши свій переможний хід у VI ст. до н.е., він охопив усю Індію. Індія стала буддистською. А через тися­чу років починається його занепад, до XII—XIII ст. він майже зни­кає, і лише один із сотні індійців називає себе буддистом. Проте стародавні індійські релігійні вірування зберігалися, особливо в за­хідній частині Індії. Коли ж почався занепад буддизму, саме в Захі­дній Індії відбулось їх нове народження. Із середини І тисячоліття починається відродження традиційної релігії Вед, на цей раз уже під ім'ям індуїзму, який став національною релігією індійців.

Наприкінці І ст. н.е. індуїзм переважав буддизм на території всі­єї Індії, він однаковою мірою задовольняв і широкі народні маси, і елітарну верхівку, поглинувши релігію Будди.

Зникнення з арени духовного життя Індії буддизму і відроджен­ня індуїзму мали свої глибокі причини.

Буддизм виступав проти кастового поділу суспільства, в його розпо­рядженні були більш гнучкі засоби ідеологічного утвердження соціаль­них порядків. Але традиційно консервативному індійському суспільст­ву ця гнучкість була непотрібна. Надзвичайно строкатому в соціальному і етнічному відношенні суспільству касти підходили біль­ше. Індуїзм добре обґрунтував кастовий поділ, тому й здобув перевагу.

Щоб підсилити свою придатність обслуговувати феодальне суспі­льство, індуїзмові треба було використати досягнення буддизму, зок­рема такі, як демократизм, звернення до кожної людини, а не тільки до вищих каст тощо. І слід віддати йому належне він зробив це блискуче.

Насамперед індуїзм у процесі свого відродження демократизував культ. Він ввів його публічне відправлення за участю народу, запро­вадив масові церемонії та обряди. За прикладом буддистів індуїстсь­ке духовенство не шкодує сил і грошей на будівництво грандіозних і пишних храмів. Розвивається індуїстська іконографія і скульптура. Демократизується і значно розширюється пантеон індуїстських бо­гів, про що мова йтиме окремо. І головне — демократизується і де­далі більше набирає національних особливостей віровчення, індуїзм відновлює традиційні доарійські вірування, в тому числі тотемістич­ні, культ природи, зокрема води, містично-еротичні культи.

Це принесло індуїзмові незаперечні переваги перед буддизмом, прискорило поширення буддизму в інші країни Азії, створило ін­дуїзмові неповторне національне обличчя і принесло перемогу. В індуїзмі нема священного канону, тобто комплексу книг, що фор­мують віровчення за волею Бога. У ньому широко використовуєть­ся епос, він має богословську літературу різного жанру, починаючи від філософських розвідок і закінчуючи жанром популярної літера­тури типу короткого оповідання, байки, приказки тощо.

Відродження індуїзму розпочалося з його проникнення в епос, це був один із найкращих шляхів проникнення в народну свідо­мість. Індійська культура законно пишається своїм народним епо­сом, серед якого перше місце посідають дві епічні поеми «Махаб-харата» і «Рамаяна», наскрізь просякнуті індуїстською ідеологією. Відомо, що в усіх народів у фіксуванні і збереженні релігійних ідей важливу роль відіграє створений народом епос. Так було і в Індії. Староіндійський епос є, як і всюди, енциклопедією життя того ча­су, містить він у собі й численні релігійні уявлення та ідеї.

Найстародавніший індійський епос — це Махабхарата («Розпо­відь про великих Бхаратів»). Махабхарата бере свої витоки десь у 2-й половині II тис. до н.е., але остаточного вигляду набула в середині 1 тис. н.е. Записана вона на санскриті. Змістом Махабхарати є розпо­відь про братовбивчу міжродову і міжплемінну боротьбу. До складу цієї поеми входить, маючи особливе значення, ще одна поема — «Бхагавад-Гіта» («Пісня Славетного», чи «Пісня Бога»). Вона розпо­відає про подвиги народного героя Крішни, потім оголошеного пе­ревтіленням, Вішну, який здійснив це перевтілення, щоб урятувати племена, що знищують один одного в міжусобній боротьбі.

Другим видатним твором стародавньої Індії є «Рамаяна», її на­писав в IV ст. до н.е. поет Вальмікі у Східній Індії. У «Рамаяні» розповідається про подвиги народного героя Рами. В основі її ле­жать події, пов'язані з просуванням аріїв у Північну Індію і на ост­рів Ланка (тепер Шрі-Ланка). Рама — це не бог, це герой, який вступив у боротьбу з демоном Раваною, щоб звільнити свою дру­жину Сіту. Але вже і в «Рамаяні» Рама наближається до богів. По­ема завершується розповіддю про те, як Рама зі своїми наближени­ми скупався у священній річці Сараю і відправився на небо в божественних небесних колісницях, де набрав вигляду Вішну.

Обожнення Крішни і Рами було обґрунтовано в особливих бо­гословських текстах-пуранах, які виникли вже в 2-й половині І ти­сячоліття. Кожна пурана присвячена тому чи іншому індуїстському богові і в комплексі з описом звершень цих богів викладає віропов-чальні принципи індуїзму. Пурани теж зберігають форму епічних творів. Як і весь епос стародавньої Індії, він написаний на санскриті.

З «Махабхарати» і «Рамаяни» та з пуран ми черпаємо багату ін­формацію про релігійні новації індуїзму, порівняно зі старим брах­манізмом.