6.3. Брахманізм

Віровчення брахманізму. Написання текстів Брахмана зазвичай відносять до VIII—VI ст. до н. е. і вважають їх найяскравішими зразками давньоіндійської прози. У Брахмані містяться міфи і пе­рекази, які мають ведичне коріння. Є чимало і про історію та куль­тури індійської стародавності. Головне ж в них — це віроповчальні і ритуальні настанови, обґрунтування особливої ролі і становища жерців цієї релігії брахманів.

Брахманізм — це нова, вища сходинка релігійної свідомості, оскільки він є новим кроком в опануванні людським розумом суті дійсності, має певний онтологічний і гносеологічний зміст. Як і ве­дична релігія, — це культ природи і обожнення соціальних поряд­ків. Про це свідчить пантеон брахманістських богів. їх очолює трі­ада богів трімурті. На чолі їх — Брахма, творець Всесвіту. Поруч із ним добротворний бог-охоронець Вішну і грізний бог Шива. Ці бо­ги мають багато різних імен, пов'язаних із їх властивостями і атри­бутами або з їхніми подвигами.

Боги трімурті в минулому були племінними богами, вони по­трапили у ведичний, а потім брахманістський пантеон по мірі утво­рення ієрархії богів. Вони антропоморфні, мають жінок, дітей, ро­дичів. Наприклад, жінка Шіви богиня Калі (Дурга), — це племінна богиня-матір, вона уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти Шиви — бог Ганеша, людина з головою слона, — це бог мудрості і добробуту, успіху і розвитку; бог Сканда — бог вій­ни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливо слід зупинитися на брахманістському розумінні Віш-ну. Вішну уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог-охоронець, він дбає про долю людства і в будь-який час може прийти йому на допомогу. У його образі за­кладено індійське розуміння рятівника, месії людства. Вішну здій­снює свої рятівничі функції шляхом утілення в конкретну людину, тварину, явище чи річ природи і таким шляхом стає людині в при­годі в потрібний час. Це вчення потім детально і конкретно розро­бив індуїзм. Брахманізм називає десять втілень Вішну, зокрема в богорівних людей-героїв Раму і Крішну.

До пантеону брахманізму входять також і численні племінні бо­ги, боги окремих місцевостей, сіл, і навіть родин. Саме цим богам надається найбільш активна роль у боротьбі зі злими духами, де­монами.

Анімістичні погляди у брахманізмі досягають високого розвит­ку: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після смерті людини вона не вмирає, а перевтілю­ється в іншу людину чи тварину, навіть у предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ відбу­вається як наслідок оцінювання людського життя, — це нагорода чи відплата за добро чи зло в житті — карма. Для кожної людини є своя карма, — це означає неминучість, збіг невідворотних причин. Ця карма має свій характер, свої правила для кожної варни, бо Бра­хма встановив для них дхарми норми, закони життя. Виконання чи нехтування дхарми і є проявом карми. У брахманізмі одержує за­стосування традиційна релігійна ідея потойбічної відплати. Після смерті людини бог Яма старанно оцінює життя людини. Якщо лю­дина вела праведне життя, душа її переселяється в тіло більш «бла­городної» людини, а якщо грішила в тіло «нижчої», а то й тварини чи комахи. За найбільш праведне життя людина може досягти мо­кші, тобто спасіння, або «звільнення». Досягнення цього «звіль­нення» іменується нірваною. Досягнути нірвани, вчили ранні буд­дисти, можуть лише монахи, хоч прагнути до неї повинен кожен віруючий.

Брахманістський культ. Брахманізм як нова сходинка релігій­ного розвитку виявив себе і в розробленні релігійного культу.

Усі боги набирають націоналізований скульптурний вигляд. Так, Брахма зображується чотириликим і чотирируким, що має під­креслити його фізичну досконалість: він усе бачить, усе чує, все може, він набагато вищий за інших богів, не кажучи вже про людину.

Цей фантастичний вигляд Брахми брахманістська міфологія по­яснює так: Брахма створив жінку Сарасваті і закохався в неї, але вона, вважаючи його своїм батьком, всіляко уникала його, ховалася від нього. Тоді, щоб бачити її всюди, Брахма став чотириголовим.

Сарасваті піднялась угору, на небо. Брахма надбав і п'яту голо­ву. Сарасваті змушена була стати його дружиною. П'яту голову Брахма все ж утратив у боротьбі з Шівою.

Богиня Сарасваті є богинею мудрості, наук, письма, музики та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, які тримають книгу, квітку лотоса і барабан. Так унаочнювали сфери її діяльності.

До особливостей брахманістського культу слід віднести покло­ніння тваринам. Це були залишки первісного тотемізму. Майже кожне божество ототожнювалося з якоюсь твариною. Вішну — з міфічним птахом Іарудою, Шива — з биком, його дружина Калі — з тигром і т. ін. Священними тваринами у брахманізмі є корови і мавпи, священною рослиною — лотос.

У період існування брахманізму культові споруди ще були при­мітивними. Здебільшого, це були ритуальні майданчики з постій­ним чи тимчасовим вівтарем чи просто жертовним вогнищем. Цю ж роль могло виконувати і домашнє вогнище.

Головною культовою дією було жертвопринесення. Жертво­принесення, згідно з брахманістським віровченням, становлять сенс життя, вони є головним засобом досягнення кращого перевтілення, це якраз і є те добро, яке відкриває шлях до нього, а непринесення жертв — це і є те зло, яке непереборно перешкодить кращому пе­ревтіленню. Отже, віруючий брахма-ніст весь час дбав про добрі жертви. Жертвопринесення супроводили всі більш-менш значні події в житті віруючого. Укладання шлюбу, народження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання — усі ці і багато інших подій потребували вкрай регламентованих пишних церемоній і жертвопринесень, і тут уже без брахмана не обійтися. Дехто з до­слідників вважає, що в брахманізмі, принаймні в перші часи його існування, коли він особливо відчував вплив арійської родоплемін­ної релігії при своєму формуванні, були людські жертви. Арії своїм богам жертвували не тільки худобу, причому у великій кількості, сотнями голів, а й людей із місцевого населення. Брахмани утвер­дили пурушамедху як принесення в жертву людини. Без брахмана жертви були недійсні, вона має бути принесена у відповідний час, у відповідному місці і у відповідному порядку з застосуванням від­повідних гімнів, молитов, магічних формул і дій. Ритуал жертво­принесень детально викладений у книзі Брахман. Оскільки ведич­ний ритуал був сприйнятий індуїзмом, цей виклад залишився священним і для індуїзму.

Одночасно з жертвопринесенням великого значення надавалося обрядам очищення. Дотримання ритуальної (а водночас і фізичної чистоти) було неодмінною умовою успішного жертвопринесення. Ритуальна практика обов'язково включала в себе приготування та вживання соми. Для цього з рослини (назву якої точно ще не вста­новлено), вимоченої у воді, вичавлювали сік за допомогою давиль­них каменів, проціджували, змішували з водою та молоком і вжи­вали під час релігійних церемоній. Вживання соми давало галюциногенний ефект, викликало екстатичний стан. Згодом цей напій одержав свого бога тієї ж назви. Бог Сома всезнаючий, небе­сний, все збуджуючий тощо. Його викликали і йому вклонялися при приготуванні священної соми.

З розвитком релігійного мислення особливо виросла роль жер-ців-брахманів. Вони монополізували майже всі сфери життя дав­ньоіндійського суспільства. З утворенням державного апарату в дрібних феодальних державах брахмани виконували не тільки релі­гійні функції, а й світські, вони були чиновниками, суддями, упра­вителями, утворивши основу індійської інтелігенції і цим відіграв­ши певну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція існує і в сучасній Індії.

У стародавні часи в релігійній практиці брахманізму виникає інститут гуру (від санскр. — духовний наставник, учитель). Для кожного брахманіста гуру є найвищим авторитетом, провідником і представником Бога на землі.

Ще однією особливістю брахманістського культу було пустель­ництво. Пустельник, який покидав свій дім, родину, свою діяль­ність, жив у самоті, був аскетом, для брахманіста був ідеалом за­кінчення життєвого шляху. Пустельництво було також необхідною умовою для одержання вищого знання, надбання слави святого му­дреця.

Ці і багато інших культових положень брахманізму увійшли в індійський побут, набули стійкої традиції і живуть у сьогоднішній Індії.