5.15. Язичницька релігійність східних слов'ян

Зацікавлення релігією слов'янських народів пробудилося на­прикінці XVIII ст. Але до того часу вони вже давно християнізува­лися і встигли відчутно призабути свої давні вірування, а в деяких із них лише частково збереглися окремі звичаї та обряди. Тому в дослідженнях ранньослов'янської релігії, що розгорнулися напри­кінці XVIII — на початку XIX ст., більше було романтичної фанта­зії, ніж історичних фактів. Та через кілька десятиліть вони вже ґру­нтувалися на культі природи, тотемізмі, анімізмі, магії.

Давньослов'янський пантеон утворювали боги вищого і нижчо­го рівнів, які різнилися між собою за місцем серед інших божеств, функціями. Неоднаковим було і ставлення до них. Богам вищого рівня приписувались більш узагальнені функції. До них належали: бог неба, вогню — Сварог, бог сонця — Дажбог (Даждьбог), бог родючості — Ярило, бог грози — Перун, бог багатства — Велес.

Слов'яни поклонялися земному і небесному Вогню, вшановува­ли Сонце (небесний вогонь у вигляді сонячного диска, що палає), божество вогню називали Сварогом, а сонце Сварожичем, якого вважали сином Сварога. Західні та східні слов'яни поклонялися Сварожичу як божественному ковалю. Сварог і Сварожич посіда­ють в пантеоні ранньосередньовічних слов'ян чільні місця.

Дослідження давньослов'янського пантеону переконують в іс­нуванні Фракійської Русі. Відомий буддолог В. Щербаков пише: «Всі боги східних слов'ян (Київської Русі) — це боги трояно-фракійців; фракійський Перкон —

це Перун, Стрибог — це бог Сатре фракійського племені сатрів; Дажбог — це малоазійські Тади, Даж, Тадаена; Купала — фригій­ська Кібела і т. д.».

Богам нижчого рівня відводилися конкретні функції, пов'язані з господарськими циклами, сезонними обрядами або тим, що уособ­лювало цілісність конкретних соціальних утворень. Наприклад, Род уособлював єдність потомків конкретного роду, Щур (Цур) вважа­вся покровителем роду, що оберігав людей від злих сил.

Важливу роль у розумінні слов'янами світобудови відігравало світове дерево. Воно служило вихідним пунктом, від якого їх сві­домість моделювала вертикальну: три царства (небо, земля, підзе­мелля); горизонтальну (північ, захід, південь, схід) структури світу, життя і смерть (зелене, квітуче і сухе дерево).

Ще вони тлумачили світ через систему протилежних категорій: доля — недоля, щастя — нещастя, життя — смерть, парне — непа­рне, справа — зліва, чоловіче — жіноче начала, верх — низ, су­ша — море, вогонь — вода, близько — далеко та ін.

Обожнювали вони й такі абстрактні поняття, як Правда, Кривда, Доля, Лихо, Смерть, або навіть спеціалізовані функції — суд.

Тривале панування у слов'ян родинно-патріархального ладу зу­мовило збереження родинно-родового культу шанування пращурів, тісно пов'язаного з погребальним культом. На всій території розсе­лення слов'ян збереглися могильники і кургани із захороненнями, вивчення яких дало підстави для тверджень, що тодішні поховальні обряди були складними і різноманітними. До них належали: крема­ція (у східних і частково у західних слов'ян), повсюдне поховання, а також поховання або спалювання в човні (пережиток водяного поховання). Над могилою насипали курган, поряд із покійником клали речі, які мали прислужитися йому в потойбічному світі. Під час поховання вельможі разом із ним клали коня, слуг, навіть дру­жину.

Поховальний обряд був пов'язаний з уявленнями про потойбіч­не життя. З дохристиянських часів походить загальнослов'янське слово «рай», яке означало прекрасний, не всім доступний сад. До­християнського походження й слово «пекло» («жар», «вогонь») — підземний світ, де горіли душі недобрих людей. Згодом християн­ське вчення про потойбічне життя відтіснило це уявлення. Однак вірування щодо померлих та живих трималися довго і були відмін­ними від християнських: розрізняли померлих природною («чисті» небіжчики) і неприродною («нечисті» небіжчики) смертю. Перших називали «батьками», їх шанували, а других мерцями.

Шанування «батьків» — родовий культ пращурів. Частково він зберігся до наших днів: українські поминки, білоруські дзяди, се­рбські й болгарські задушниці, коли поминають померлих на кла­довищах. Ще одним свідченням культу пращурів є фантастичний образ Чура (або Щура). Вигуки «Чур!», «Чур мене!», «Чур, це моє!» означали, мабуть, заклинання, прикликання Чура на допомо­гу. Можливо, зображення Чура робили з дерева, на що натякає ро­сійське слово «чурка» — обрубок дерева. Пережитком давнього родинно-родового культу пращурів є і віра в домовика, збережена донині там, де патріархально-родинний уклад тримався довше.

Зовсім іншим було ставлення до «нечистих» небіжчиків, які не мали жодного відношення ані до сімейного, ані до родового культу. «Нечистих» боялися, і це побоювання було породжене або страхом перед ними, або незвичайністю обставин, що спричинили їхню смерть. Боялися не душі чи духу, а самого небіжчика, вірячи в його надзвичайну здатність діяти після смерті. Про це свідчать збереже­ні донедавна забобонні прийоми знешкодження «небезпечного ме­рця»: щоб не дати йому встати з могили і шкодити живим: тіло пробивали осиковим колом, вбивали зуб від борони позаду вух.

«Нечистим» покійникам приписували і недобрий вплив на по­году (стверджувалося, що вони можуть накликати посуху). Щоб відвернути нещастя, труп самогубця або іншого мерця викопували з могили і кидали в багно або заливали могилу водою. Таких по­кійників називали упирями, у сербів — вампірами, у північноросій­ських народів — єретиками. Мабуть, давнє слово «навьє» («навій») означало таких нечистих і небезпечних мерців. У Київському літо­писі (1092р.) є оповідання про те, як Полоцький мор (епідемію) пе­реляканий народ пояснював тим, що «се навьє (мерці) б'ють поло­чан». У церковному повчанні «Слово Іоанна Златоуста» йдеться і про такі обряди на честь цих мерців: «Навем мовь творять і попіл посредє сиплють». У болгар і тепер слово «навьє» означає душі не-хрещених людей. Звідси, мабуть, й українські нявки, мавки. Проти вампірів, упирів здавна існують замовляння й чари.

Переважання хліборобської праці в давніх слов'ян було голо­вною передумовою вшанування культу природи. Певне відношення до хліборобства мали сонячні божества — Сварог, Дажбог. Мабуть, існував і культ богині землі, хоча прямих свідчень на користь цього припущення немає. З хліборобством був пов'язаний і бог грози Пе­рун. Покровителем скотарства був Велес (Волос, одночасно бог підземного світу), його ім'ям присягали. Велеса вважали й богом багатства і торгівлі. Тому його статуї було встановлено на торгових майданах Києва, Великого Новгорода, Ростова, Казані.

Усі слов'янські народи вірували в духів природи. Духи як уо­соблення лісу відомі переважно у лісовій смузі (український «лі­совик», білоруський «лещук», «пущевик», польський «дух ліс­ний», «боровой»). У них втілене вороже ставлення слов'янина-землероба до дрімучого лісу, в якого необхідно було відвойовува­ти землю для ріллі й у якому людині загрожувала небезпека за­блукати, загинути від диких звірів. Дух водної стихії (український «водяник», російський «водяний», польський «водник» тощо) ви­кликав значно більший страх, ніж порівняно доброзичливий жар­тівник «леший», бо втонути в чорториї, озері страшніше за небез­пеку заблукати в лісі. Характерний образ польового духу (російська «полудниця», лужицька «природниця», чеська «полед-ниця» та ін.) — жінка в білому, яка начебто стежить за працюю­чим у полі. Якщо хтось працює опівдні в спеку, а звичай вимагає робити перерву в роботі, полудниця карає порушника, звертаючи йому голову набік. Образ полудниці — уособлення небезпеки со­нячного удару. В гірських місцевостях Польщі, Чехії та Словач­чини побутують вірування в духів гір, які охороняють скарби або опікуються гірниками.

Більш складний образ «віли», особливо поширений у сербських, рідше в чеських, російських джерелах. Одні дослідники вважають його загальнослов'янським, інші лише південнослов'янським. Ві-ли — лісові, польові, гірські, водяні або повітряні діви, які можуть дружньо чи вороже ставитися до людини залежно від її поведінки. Вони фігурують і в південнослов'янських еротичних піснях. У цьому образі переплелися й уособлення природних стихій, і уяв­лення про душі померлих та сили родючості.

Значно більше відомостей про русалок. Цей образ виник внаслі­док взаємовпливу античної та ранньохристиянської обрядовості. Русалка — це дівчина, яка живе у воді, лісі або в полі, зваблює лю­дей і топить. Очевидно, образ русалки витіснив слов'янських бере­гинь, водяниць та інших жіночих водяних духів.

У найдавніші часи відома була лікувальна магія. В церковних повчаннях згадують лікувально-магічні обряди та пов'язані з ними анімістичні образи: «...Немічь волшбами лікують, і ноузит (амуле­ти) і чаракі, бісом треби приносять і біса, глаголемого трясовицю, творять, отгоняще...». Застосування знахарських методів лікування збереглося у слов'янських народів до новітнього часу.

Широко практикували слов'яни й охоронну магію. Вони вико­ристовували різноманітні амулети, наприклад, пробиті зуби ведме­дя, писанки. Ворожили на різних знаках: кидали дерев'яні кубики з позначками, проводили коня між забитими в землю списами. Не обходилися при цьому без чаклунів, чарівників, віщунів, ведунів, знахарів, ворожбитів.

Нез'ясованим залишається питання про давньослов'янських служителів культу, виконавців релігійних обрядів. Ритуал сімейно-родового культу виконували, мабуть, глави сімей; громадський культ здійснювали волхви, які організовували обрядові дії, керува­ли процесом язичницького богослужіння і вдавалися до ворожіння. Вони складали календарі, зберігали в пам'яті міфи. Волхви були наближеними до племінної знаті, можливо, навіть становили час­тину її. Волхви-хмаровідгонителі повинні були передбачати майбу­тнє і своїми магічними діями створювати необхідну людям погоду. Волхви-цілителі лікували людей засобами народної медицини; це­рковники визнавали результати їх старань, але вважали, що зверта­тися до них гріх. Волхви- хранителі керували виготовленням аму-летів-оберегів. Можливо, вони керували створенням складних і всеосяжних композицій на зразок знаменитого збручанського ідо­ла. Крім волхвів-відунів, були й жінки-чаклунки, відьми (від «віда­ти» знати), чарівниці, «потвори», а також волхви-кощунники. Ска-зателів називали баянами, обаятелями, що пов'язане з дієсловом «баяти», а саме розповідати, співати, заклинати.

У релігійному комплексі давніх слов'ян існували священні та жертовні місця, а подекуди й святилища та храми із зображеннями богів: Арконське святилище на острові Рюгене, святилище в Ретрі, дохристиянське святилище в Києві (під Десятинною церквою). В цих місцях відбувалися культові дії, основою яких було принесення жертв, інколи й людських.

Під час утворення ранньофеодальних слов'янських держав шляхом поглинання різноманітних племен відбувалося і перерос­тання племінних культів у державні. Офіційний культ почав конце­нтрувати весь ансамбль племінних божеств.

У східних слов'ян спроба створення загальнодержавного панте­ону і державного культу належить київському князеві Володимиру. Прийнявши християнство, він невдовзі змусив до цього весь народ, оскільки християнська релігія більше відповідала феодальним від­носинам. Хоч і поволі, воно поширилося серед східних слов'ян. За­хідні слов'яни прийняли християнство в римо-католицькій формі.

Теми рефератів

Язичництво як соціокультурний феномен.

Релігійні уявлення та реформа в Стародавньому Єгипті.

Релігійна реформа фараона Аменхомена IV. її наслідки.

Основні риси стародавньої єгипетської релігії.

Основні риси єгипетської міфології.

Загальний огляд релігійної системи Давнього Межиріччя.

Основні риси Месопотамської міфології.

Основні Вавілонські міфи.

Загальна характеристика угаритської міфології.

Витоки хетської релігії.

Причини виникнення фінікійської релігії.

Релігія давньої Сирії.

Історія виникнення халдейської релігії.

Боги та герої в давньогрецький міфології.

Елліністичний період.

Релігійні відносини у філософії та поезії.

Основні риси міфології у греків.

Основні риси римської релігії.

Започаткування римської релігії.

Релігія в республіканському Римі.

Релігія Римської імперії.

Релігія давніх кельтів.

23.       Давньогерманська релігія — система політеїстичних вірувань і
культів племен.

Германська міфологія і космологія.

Загальна характеристика кельтських і германських вірувань.

Зороастризм: звичаї та вірування.

В чому полягає культ чистоти у зороастризмі?

Комплекс обрядів, пов'язаних із похованням у зороастризмі.

Основні риси парсизму як релігії.

Заратустра і його віровчення.

Релігійно-філософське вчення маздакізму.

Вавилонська релігія: початок, розквіт і кінець.

Релігія стародавніх ассирійців.

Основні риси нововавилонської релігії.

Давньоєгипетські боги.

Монотеїстичні тенденції в давньоєгипетському анімізмі.

Основні риси давньоєгипетського міфа.

Піраміди Єгипту.

Роль давньоєгипетського жрецтва в розвитку науки і мистецтва країни.

Вплив зороастрійського морального дуалізму на старо- давню і су­часну філософію.

Сучасний зороастризм: стародавність і XXI століття.

Заратустра як видатний релігійний діяч.

Проблема людини і світу в уявленнях давніх месопотамців.

Проблема походження світу і світобудови в релігіях народів доко-лумбової Америки.

Вірування аборигенів Австралії та Океанії як чинник соціальної ре­гламентації суспільства.

Проблема людини і світу в язичницьких релігіях.

Міфологія в язичницьких релігіях.

Питання. Завдання

У чому полягають особливості релігій Стародавнього Єгипту?

Дайте загальну характеристику основних єгипетських богів.

Назвіть особливості релігійних вірувань давніх єгиптян.

4.         Яка відмінність між фараоном і царем? Назвіть імена фараонів, які
ввійшли в історію Єгипту.

Назвіть основні особливості реформи Ехнатона.

Єгипетські храми: планування, ритуальний захист храму.

Назвіть основні шумерські міфи.

Які основні особливості вавилонської релігії'?

Назвіть вищих богів вавилонського пантеону.

Назвіть основні особливості релігії в Давній Месопотамії.

Загальні риси хетської релігії.

Історичні причини виникнення фригійської релігії.

Дайте характеристику сирійському релігійному культу.

Що ви знаєте про фінікійські божества?

Дайте визначення таким поняттям: герої, демони, полубоги, ора­кули.

Дайте характеристику філософії Давньої Греції.

Основні риси древніх культів і божеств.

Що ви знаєте про пантеон богів у давніх греків?

Дайте порівняльну характеристику давньогрецької і давньоримської релігії.

В чому полягала реформа Августа?

Які давньоримські божества ви знаєте?

Які основні особливості міфу про заснування Риму.

Назвіть особливості релігійних вірувань давніх кельтів.

Дайте визначення поняттям «пандемонізм», «пантеон».

В чому полягає сутність жертвопринесення?

В чому полягають особливості реконструкції слов'янської релігії?

Дайте загальну характеристику етапам розвитку релігії слов'ян.

Назвіть головних дохристиянських богів України.

Чи є язичництво соціокультурним феноменом?

В чому полягає сутність священних текстів зороастризму?

Що є характерною рисою віровчення зороастризму?

Що вшановували зороастрійці?

Що робили зороастрійці зі своїми померлими?

Сутність віровчення зороастрійської релігії.

Розкрити основний зміст трьох головних книг Авести: Ясни, Яшти, Видевдати.

«Історія починається в Шумерії» — чим це довести?

Охарактеризуйте шумеро-аккадських богів.

Розкажіть про шумеро-аккадський релігійний культ.

Які спільні риси у релігій Вавилону і Ассирії?

40. У чому причина зміни уявлень стародавніх єгиптян про голо­вного бога в системі їхніх анімістичних уявлень?

У чому особливість давньоєгипетської міфології?

Що нового в ідею потойбічного існування внесли стародавні єгип­тяни?

У чому полягають особливості зороастрійського анімізму?

Назвіть основні риси зороастрійського віроповчального новатор­ства.

Що ви знаєте про сучасних спадкоємців зороастризму?

Тести

1.         У шумеро-аккадській релігії здійснення релігійного куль-
ту було справою:

а)         знаті    в) воїнів

б)         жерців            г) рабів

2.         У стародавніх єгиптян особливу увагу було приділено
похованню обожнюваного фараона у грандіозних спорудах,
а саме:

а)         пірамідах        в) саркофагах

б)         мавзолеях       г) печерах

3.         Центром віровчення фригійської релігії є культ великої
матері богів:

а)         Лідії    в) Кібели

б)         Герми г) Хепи

4.         Сирійсько-фінікійська релігія зазнала значного впливу з
боку:

а)         Ассирії           в) Єгипту

б)         Китаю г) Вавилону

5.         Священною книгою зороастризму є:

а)         Авеста            в) Коран

б)         Біблія  г) Трипітака

6.         У релігії Стародавньої Греції бог-покровитель Гермес на-
глядав за:

а)         землеробством           в) ремісництвом

б)         виноградарством      г) торгівлею

7.         До римського пантеону дванадцяти головних богів вхо-
дили:

а)         Юпітер           в) Меркурій

б)         Нептун           г) Фортуна

8.         У релігії давніх германців богом грому і блискавки був:

а)         Донар в) Водан

б)         Нертус            г) Тар

9.         До давньослов'янського пантеону богів входили:

а)         Сварог            в) Перун

б)         Ярило г) Юнона

10.       До богів-рятівників в елліністичний період, які позбав-
ляють людей думки про смерть, вселяючи надію на потойбічне
спасіння, належать:

а)         Осіріс  в) Аттіс

б)         Діоніс г) Перікл

Рекомендована література

Авеста. Избранные гимны / пер. с авест. — Душанбе: Адиб, 1990. — 583 с.

Бойе М. Зороастрийцы. Верования и обычаи. — М.: Правда, 1989. — 472 с.

Васильєв Л. С. История религий Востока. — М.: ИМА—пресс, 1988. — 379 с.

Герои Эллады. Мифы Древней Греции. — М.: Изд-во МФТИ, 1999. — 496 с.

5.         Деп'янчукІ. Перекази старинного світа. — Львів, 1908. — 44 с.


6.         Дорошенко Е. А. Зороастрийцы в Иране. — М.: Наука, 1982. — 368 с.

7.         Древние цивилизации: от Египта до Китая. — М.: Политиздат,

1991.   — 582 с.

Ерастов Б. С. Культура, религия и цивилизация на Востоке. — М.: Наука, 1990. — 512 с.

Изречения египетских отцов. — СПб.: РХГИ, 1996. — 533 с.

Картер /".Гробница Тутанхамона. — М.: Изд-во восточ. л-ры, 1959. — 261 с.

Коротовцев М. А. Религия Древнего Египта. — М.: Мысль, 1977. —

Т. 2. — 473 с.

12.       Крамер С. История начинается в Шумере. — изд. 2-е. — М., 1992. —

235 с.

13.       Кун Н. А. Легенды и мифы Древней Греции. — М.: ХДС—пресс,

1992.   — 422 с.

ЛауэрЖ. Ф. Загадки египетских пирамид. — М.: Наука, 1966. — 223 с.

Лирика Древнего Египта. — М.: Худож. литература, 1965. — 158 с.

Мифы народов мира: энциклопедия. — М.: Правда, 1992. — 853 с.

Нейхарут А. А., Шишова А. Л. Семь чудес древнего мира. —Л.: Нау­ка, 1966. — 334 с.

Рак М. В. Мифы Древнего Египта. — СПб.: Алетейя, 1997. — 456 с.

Светлов Р. В. Древняя языческая религиозность. — СПб.: Петербур­гское востоковедение, 1995. — 461 с.

Тураев В. А. История Древнего Востока. — Л.: Мысль, 1936. — 515 с.

В преддверии философии / Франкфорт Г., Франкфорт Г. А., Уил-сон Д., Якович Т. / Пер. с англ. — М.: Наука, 1984. — 472 с.

22.       Хук С. Г. Мифология Ближнего Востока. — М.: Наука, 1991. —

464 с.