5.11. Давньоримська релігія

Започаткування римської релігії. Початок цивілізації на Апенін­ському півострові пов'язують із започаткуванням Риму і навіть на­зивають точну дату цієї події 21 квітня 753 р. до н.е.

У VIII ст. до н.е. в північно-західній частині Апеннінського пів­острова утворилася держава, яка згодом дістала назву Стародав­нього Риму. З 754/753 до 510/509 рр. до н.е. тривав царський пері­од, під час якого відбувалось поступове злиття первісного населення цієї частини півострова.

У Стародавньому Римі суспільство складалося з трьох триб (племен). Це були латиняни, сабіняни і етруски. У кожній трибі бу­ло десять курій, а в курії 10 родів, роди складалися з родин. Кожна курія мала спільну землю, спільних божеств і спільні обряди. Чле­ни курії збирались у «священному місці», де приносили жертву своєму богові і здійснювали культову трапезу. Виконував релігійні церемонії куріон, він же був військовим керівником курії.

Родину очолював «патер фаміліас», він мав необмежену владу над життям і смертю будь-кого з родини. Члени родини, які брали участь у куріальних зборах, звалися патриціями, вони були повно­правними громадянами. Крім них, у римському суспільстві були ще особисто вільні, але без політичних прав, плебеї. Можливо, це були вихідці із сусідніх з Римом общин. Крім того, існувала чис­ленна соціальна група — раби. Уже тоді римляни шанували богів: Юпітера — бога неба, світла, володаря погоди і дощу, носія пере­моги; Юнону — дружину Юпітера; Марса — бога війни; Мінер-ву — богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і муд­рості, а також ремесла, медицини, мистецтва. Вони також вірили в численних дрібних божеств, духів, що населяють весь світ, у духів предків, займались ворожінням і всілякими магічними діями.

Поступово відбувалося злиття культів курій і триб у дещо зага­льну релігію міста-держави. Особлива заслуга в утворенні початко­вої стародавньої римської релігії належить другому із семи царів Риму Нумі Помпілієві. Вважають, що саме він і є засновником ре­лігії стародавніх римлян.

Стародавній історик Тіт Лівій у творі «Історія від заснування Риму» повідомляє, що Нума Помлілій, коли одержав владу, вирі­шив у місті, яке було започатковане силою зброї, встановити по­рядки, що спираються на право і закони. А авторитет права і зако­нів мав триматися на страху перед богами, який є «найбільш дієвим засобом для неосвіченого і, відповідно тому часові, брутального натовпу».

Нума Помлілій встановив посаду верховного жерця бога Юпі­тера, мотивуючи це тим, що цареві, який теж був верховним жер­цем, доводилось дуже часто залишати Рим, керуючи військами у походах, а без верховного жерця місту бути не годиться. Він дав йому також двох помічників, які були жерцями богів Марса і Кві-рина, призначив дів, що служили богині Весті — весталок, встано­вив посаду понтіфика, якому доручив наглядати за всіма жертво­принесеннями, які сам розписав, визначивши жертви, дні і храми, де вони будуть здійснюватися. Отже, Нума Помпілій зробив перші кроки впорядкування релігійного культу, формальний бік якого по­тім набув у стародавній римській релігії надзвичайної ваги. Тіт Лі­вій пише, що всі свої дії з нормування релігійного культу Нума Помпілій пояснював тим, що він «ночами сходився з богинею Еге-рією, за намовлянням якої нібито і встановлює він священнодійст­ва, які богам більше до вподоби, призначає для кожного бога особ­ливих жерців». Це певний натяк на одкровення, але все ж Нума Помпілій більше керується логічними аргументами своєї релігієт-ворчості.

Так уже й повелося, що старанне дотримання всіх обрядових норм мало для римлян велике значення. Найменше порушення їх могло розсердити божество, і вся церемонія ставала марною. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були су­воро регламентовані: їх мало бути не менше, бо це зневага до бога, якому вклоняються, і не більше, бо це зневага до інших богів. Тре­ба було також суворо дотримуватись установленого календаря по­клонінь. І що особливо складно — це враховувати всі обставини поклоніння чи жертви, визначаючи, сприяють вони процесові, чи ні? Усі ці складності розв'язувалися за допомогою численного жрецтва, серед якого виникла спеціалізація. Жерці-фламіни обслу­говували якогось одного бога. Жерці-авгури ворожили за характе­ром польоту птахів. Жерці-гаруспики ворожили на нутрощах тва­рин. Жриці-весталки доглядали вогнище в храмах богині Вести. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, але мала свою вигоду, до того ж досить велику.