5.8. Маніхейство

У III ст. н.е. в Ірані виникає нове релігійне вчення, яке є певним синтезом зороастризму і християнства. За ім'ям свого засновника Мані (бл. 216 — бл. 277) воно отримало назву маніхейства.

Мані проповідував в Ірані, Середній Азії та Індії. Вважають, що він є автором сімох релігійно-етичних творів. Він був знатного походження, почав проповідувати своє вчення ще в молоді роки, відвідав Індію, де заснував перші громади, а коли повернувся до Ірану, то був прихильно зустрінутий шахом і отримав дозвіл на поширення свого вчення. Але згодом виявилося, що маніхейство, хоч і пасивно, але спрямоване проти феодальної держави і феода­льного суспільного устрою. Шах Бахрам І ув'язнив Мані, там він і помер.

Соціальне вчення маніхеїв поділяє суспільство на п'ять верств: вища — 12 апостолів (посланників), друга — 72 єпископи, третя — 360 пресвітерів (старійшин), четверта — «вибрані», ті, що посвяче­ні у провідну частину громади, і п'ята численніша частина грома­ди — «слухачі».

Мані вчив, що людина має віддавати всі свої сили в боротьбі світлого начала з темним. Тому вона повинна утримуватись від убивства усього живого, приборкувати свою плоть, дотримуючись вегетаріанства і безшлюбності. Мані запозичив у зороастризму ду­алістичну концепцію співвідношення добра і зла, а в християнства моральну концепцію. Він вчив, що зло пов'язане з матерією, з усім матеріальним, а добро є втіленням світла, духу. І добро, і зло рівні в світі, вони протистоять один одному, ведуть запеклу боротьбу, ця боротьба є змістом світової історії. Зло домоглось певного успіху, тому частина світла тепер у полоні темряви, завдання людства — звільнити світло від неї. Але для людства це не так просто. Справа в тому, що людина — це творіння диявола, хоч він і створювався за божественним зразком. Лише завдяки тому, що в людині є частка світла, вона зможе звільнити світло від темряви, тоді й настане царство боже. Але для цього релігія мусить удосконалити людину. Маніхейство зазнало гоніння в період свого виникнення від зоро­астризму, а християнство розглядало його як одну зі шкідливих єресей. Однак воно було дуже поширеним і в Європі, і в Азії. Але остаточного удару йому завдало торжество ісламу в часи халіфату.