5.6. Релігія давнього Ірану — зороастризм

Виникнення зороастризму. Іранське нагір'я — це великі степові простори, бідні на воду і рослинність, обмежені горами, біля яких і виникали життєві центри племен, що з III тис. до н.е. переходили до осілого землеробства і скотарства.

На початку II тис. до н.е. на цю територію проникають індо-іранці, арії. Звідси потім пішла назва цієї країни Іран — «країна аріїв».

Є припущення, що предками індоіранських племен були про-тоіндоіранці, народ, який жив у IV тис. до н.е. десь у південноук­раїнських степах і на схід від Волги. На 7

очатку III, а може, і на початку II тис. до н.е. вони розділилися на два різномовних народи: індоарійців і протоіранців. Перші відійшли на північ Індії і далі, а другі зайняли територію теперішнього північно-східного Ірану.

Існує інше припущення. Вважають, що прабатьківщиною іран­ських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Розподіл ін­доіранської спільності на індійську та іранську відбувся на початку II тис. до н.е., коли пройшла перша хвиля індійської міграції через Афганістан, і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції була скерована на Афганістан та Іран.

У І тис. до н.е. там утвердились мідійські та еломітські племена, перші — на півночі, другі — на півдні. У IX—VIII ст. до н.е. вони утворюють велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ був під владою Ассирії.

На початку VII ст. до н.е. на цій території виникає держава Мі­дія. Вона швидко зміцнюється, навіть разом із Вавилонією в 616— 605 рр. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою. У 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши поразки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів. Країна стала називатись Персією. У 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір II (558—530 рр. до н.е.). Він остаточно об'єднав усі перські племена, повністю звільнився від мідійського панування. Потім Кір II захопив Мідію (550—549 рр. до н.е.), Лідію (546 р. до н.е.), вийшов до Егейського моря, під­корив значну частину Середньої Азії (545—539 рр. до н.е.), завою­вав Вавилонію (539 р. до н.е.). Своє вторгнення до Вавилонії Кір II пояснив тим, що її цар Набонід виявив неповагу до богів своєї країни. Після завоювання Кір II сам приніс жертви богу Мардуку і заявив, що він отримав царство від нього. Незабаром під владу пер­сів перейшло все східне Середземномор'я (Сирія, Фінікія, Палес­тина). У 530 р. до н.е. Кір II загинув під час походу в Середню Азію, владу успадкував його син Камбіс (530—522 рр. до н.е.). У 525 р. до н.е. він завоював Єгипет. Камбіс, як і його батько, теж визнав чужих богів, вклонявся єгипетським богам, оголосив себе фараоном і коронувався за єгипетськими звичаями за участю єги­петських жерців. Після невдалого походу до Ефіопії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії при досить загадкових обставинах.

З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522—486 рр. до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, на значну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів.

Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світовою державою.

Усе правління династії Ахеменідів було періодом постійних війн проти повстань підкорених народів. Дарій І вів наполегливу роботу із внутрішнього впорядкування держави. Він створив єдину систему управління імперією, поділивши її на сатрапи із загарба­них країн. У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів, в умовах релігійної строкатості, існувала до­сить широка віротерпимість.

Після завоювання нових територій і народів перські царі збері­гали традиційні релігії, приносили місцевим богам жертви, брали участь у релігійних церемоніях місцевих храмів, підтримували міс­цеве жрецтво. Отже, перська держава була країною з різними релі­гіями, на які покладалося завдання служити єдиному цареві. Це бу­ло незручно і неефективно. Назрівала потреба в єдиній релігії і в єдиному богові.

Ще за часів Дарія І почалися греко-перські війни, які тривали з 500 до 449 рр. до н.е. Вони значно послабили державу Ахеменідів, і в 330 р. до н.е. її завоював Олександр Македонський.

Але повернімося до часів розквіту цієї держави.

Потребу в єдиній релігії, як виявилося, задовольнити було не так уже й важко. Отже, була потреба в єдиній релігії, яка об'єднувала б цю клаптикову світову державу. Така релігія потріб­на була і для обґрунтування династичних прав тих членів династії, які добиралися до престолу. Справа в тому, що коли Дарій став ца­рем, його батько і дід ще були живі, тож права на престол у нього були досить умовні. Його син Ксеркс, своєю чергою, мав династи­чні проблеми. Він став царем, незважаючи на те, що жив його ста­рший брат Артобазан, який був сином Дарія від першої дружини. Ці обставини призвели до жорстокої боротьби за владу, і в цій бо­ротьбі і Дарій, і Ксеркс мали спиратися на релігію. Це теж стиму­лювало релігійні пошуки.

Походження зороастризму становить предмет тривалих науко­вих суперечок. Одні вчені вважать, що зороастризм виник спочатку на заході Ірану, в Мідії, і звідти поширився на схід. Це мідійська концепція походження зороастризму. Інші твердять, що зороаст­ризм виник на сході Ірану, в Бактрії (тепер — Середня Азія). Звідти він поширився на захід, аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Остання точка зору переважає в сучасному сходо­знавстві.

Так чи інакше, але вже в VII—VI ст. до н.е. у стародавньому Ірані виникло релігійне вчення, яке зв'язують з ім'ям мислителя Заратуштри, який начебто одержав це вчення шляхом одкровення. Ця релігія отримала назву зороастризму.

Цю релігію ще називають маздеїзмом від імені верховного Аху-ра-Мазди, або ж релігією Авести від назви її священної книги; при­бічників її часто звуть вогнепоклонниками за надзвичайно важливе значення культу вогню. Зороастризм — перша з релігій одкровен­ня, тобто релігій, учення яких одержано пророком від єдиного, не­повторного Бога. За нею йдуть іудаїзм, християнство та іслам.

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен схі­дного Ірану за традиційну племінну демократію, яку не визнавав ахаменідський захід. Саме тоді у вченні Заратуштри були сформу­льовані певні демократичні мотиви, а сам зороастризм був ідейною основою значних народних рухів.

Зороастризм мав ідеологічно обґрунтувати перехід до землероб­ства й осілого тваринництва політичним об'єднанням у стабільну державу з міцною владою. Для цього потрібен був якщо не цілко­витий монотеїзм, то хоч б стала тенденція до нього.

Зороастризм спочатку рішуче заперечував усі культи всіх наро­дів, стверджуючи лише культ Ахура-Мазди. Але він не міг не уві­брати в себе попередню культову традицію. Поступово дозороаст-рійські божества індоіранських племен знаходять собі місце в зороастрійському культі, дозороастрійська культова творчість вли­вається в зороастрійські культові тексти.

Якщо виникнення зороастризму має відчутні «білі плями», то його становлення як державної релігії за часів Дарія і Ксеркса більш-менш зрозуміле.

Аналізуючи напис, що зберігся на двох кам'яних таблицях — «Антидевівський напис Ксеркса», В. Струве висунув припущення, що Ксеркс здійснив релігійну реформу, усунувши культи місцевих племінних богів-девів і запровадив зороастризм, визнавши єдиним богом Ахура-Мазду. Але це ще не було торжеством зороастризму, бо Дарій і Ксеркс боролися з культом старих богів-девів, але вод­ночас підтримували жертовні ритуали магів, зблизили їх з новим культом Авести. Проте вони ще не були цілковитими зороастрій-цям. їх не згадує Авеста, бо редактори Авести, мабуть, відкидали намагання і Дарія, і Ксеркса самим стати посередниками між Аху-ра-Маздою і людством замість Заратуштри. В епоху Ахеменідів на сході Ірану Заратуштра був ще невідомий, релігія Ахеменідів ще не була зороастризмом. В.Струве вважає, що релігія ахеменідів і релі­гія Зороастра мали лише спільне джерело.

Інший історик стародавнього Ірану, М.Дандамаєв, вважає, що в ахеменідському Ірані існували три релігії: перського народу, ахе-менідських царів і магів. Першою був комплекс дозороастрійських релігійних уявлень племінного характеру, друга і третя різними ва­ріантами зороастризму, причому зороастризм магів був більш по­слідовним. Якщо ахеменідські царі ховали своїх мерців в звичай­ний спосіб, то маги виставляли трупи на поїдання тваринами і птахами. Заратуштра ще не згадується в ахеменідських написах. Однак вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеме-нідів.

Дарій І в «Бехістунському надписі» неодноразово, майже в ко­жному абзаці, згадує, що він одержав своє царювання і свої пере­моги від Ахура-Мазди.

Втім ще й досі існує сумнів: чи були перші Ахеменіди (Кір, Да-рій, Ксеркс) зороастрійцями? Мабуть, вони були активними прові­дниками в синтезі культур Ірану і Середньої Азії. Про це, зокрема, свідчить младоавестійський календар, у якому назви місяців і днів утворені з імен богів і персонажів зороастрійського пантеону і в якому використані досягнення єгипетської культури в галузі обчи­слення часу.