5.5. Пантеон і культи давньоєгипетських богів

Давньоєгипетські боги. У цей період, що тривав понад 700 ро­ків, давньоєгипетська релігія перетворилася на стабільну, вдоско­налену національно-державну релігію.

Давньоєгипетська релігія характерна стійкою спадковістю релі­гійних уявлень. Анімістичні уявлення, міфологія, фетишизм і магія весь час удосконалювали і нагромаджували свій багаж.

Анімістичні уявлення, тобто уявлення про вищі надприродні іс­тоти, становлять серцевину релігії стародавніх єгиптян. Як уже зга­дувалось, у пантеоні давньоєгипетських богів відбувалися зміни старшинства відповідно до політичних змін у суспільстві при збе­реженні найширшого політеїзму. Навколо численних богів створю­валася давньоєгипетська міфологія, формувався давньоєгипетський культ із розвиненою магією і фетишизмом.

У стародавніх єгиптян були досить складні анімістичні уявлен­ня. На їх думку, весь світ населений благодійними і руйнівними іс­тотами, вони існують у землі, воді, повітрі, рослинах і тваринах. Звідси безліч об'єктів релігійного поклоніння. Вже було сказано, що політеїстичний пантеон давньоєгипетської релігії очолювали окремі верховні боги. Вони мали кілька імен, які вживалися в різ­них обставинах незалежно одне від одного. Траплялося навіть, що окремі боги мали зранку одне ім'я, а ввечері зовсім інше. Століття­ми складався і суворо дотримувався ритуальний культ цих богів.

У Мемфісі ще в архаїчний період з'являється родинна тріада богів: Птах — творець усього існуючого, владика богів, водночас покровитель ковалів та скульпторів, його дружина Сахмет і син Нефертум. Згодом майже всі релігії повторювали таку тріаду, що відбивала значення родинних зв'язків у суспільстві.

Обожнюванню були піддані різні дерева і рослини, каміння та інші предмети природи. Це був справжній розгалужений культ природи з численними фетишами.

Були поширені культи кішки, яструба, крокодила. Цих священ­них тварин тримали у храмах, поклонялися їм. Деякі боги мали ознаки тварин: богиня жнив Рененут мала вигляд жінки з головою кобри, бог Хнум мав голову барана, бог Анібус — голову собаки.

У Мемфісі (Меннефері), в храмі бога Птаха тримали чорного з білою плямою на лобі бика Апіса. Він вважався «служником бога Птаха» і був для віруючих символом плодючості. Смерть цього бика відзначалася жалобою, його бальзамували й урочисто ховали. Після цього відбувалися пошуки його наступника серед новонароджених телят. Це теля повинно було мати суто регла­ментовані ознаки: трикутну білу пляму на лобі, наріст у вигляді священного жука скарабея під язиком, на хребті пляму у вигляді орла, хвіст мав бути двокольоровим. Таких ознак налічувалось до тридцяти. Відсутність у храмі бика Апіса у зв'язку з його смертю була часом національної жалоби, життя держави майже завмирало. А коли знаходили достойну заміну, це було великим державним святом. Нового Апіса врочисто заводили до хліва у храмі, де його чекав коров'ячий гарем і де він щасливо доживав свого природного віку.

Міф про Осіріса. Чільне місце у давньоєгипетській релігії посі­дали міфи, насамперед, пов'язані із землеробством, що пояснюєть­ся провідною роллю землеробства у виробництві того часу. Саме в Єгипті склався культ вмираючого і воскресаючого бога рослиннос­ті. Ним був Осіріс, бог землеробства, якого нібито вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Драму Осіріса видатний єгиптолог В. Тураєв (1868—1929) на­звав «центральною драмою єгипетської релігії». Відбилася вона і в інших релігіях стародавнього світу. На ґрунті цього міфу створено ряд літературних творів. Він ліг в основу класичного сюжету смер­ті і воскресіння бога, був успадкований багатьма релігіями, в тому числі і християнством.

Археологічні пам'ятки Стародавнього Єгипту розповідають про багату міфологію того періоду. Ця міфологія мала глибокий смисл, що виходив далеко за межі практичних завдань, які вирішувала ре­лігія. Мова йде про космогонічну міфологію, що намагалась розпо­вісти про те, як створено світ.

У єгиптян був такий міф: спочатку існував предвічний водяний хаос Нун, який не мав ні початку, ні кінця. Всесвіт започаткував бога Ра, який з'явився в бутоні лотоса, що піднявся з глибин Нун. З уст Ра з'явилися перші боги. Потім у Євангеліях ми прочитаємо: «Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово». А із слів утворилися люди. У іншому міфі стверджується, що землю і людей створив бог-гончар Птах, чи Хнум.

Ці міфи, а також міфи про створення Місяця, про небо і зорі, про знищення людей, що задумали недобрі справи проти бога Ра, про спокусника-змія та чимало інших містять багатий міфо­логічний матеріал, успадкований наступними релігіями. Косміч­ний культ також представлений богом землі Глебом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Богом Сонця вважався Ра. Згодом міф про Ра набрав не стільки космічного, скільки земного значення, оскільки пов'язувався з особою фара­она. Але і його космічний зміст впливав на серця і уми старода­вніх єгиптян.

Душа і поховальний культ. Анімістичні уявлення давніх єгиптян були висловлені не тільки у вченні про богів, а й у першій в історії релігії оригінальній концепції про душу людини.

Згідно з цією концепцією, у людини було кілька душ: душа Ба у вигляді птаха з людською головою — це чистий дух, нематеріальна основа людини, що могла вільно відокремитись від тіла; душа Ка — точний двійник людини, «геній-охоронець», духовна суть людини, її особистість і характер; душа Ах — уособлювала духовні сили, що керують її тілом, фізіологічними процесами. І до всього цього духовною частиною людини вважали її власне ім'я — рен, згадування його вголос зв'язує з цією людиною, хоч би де вона бу­ла, турбує її хоч і на тому світі. При смерті людини душі відокрем­люються від тіла. Але лише тимчасово, бо в потойбічному світі во­ни знову з'єднуються. Тому слід зберегти тіло померлого, щоб було з чим душам з'єднатися.

Саме це й мали зробити поховальні культи: вони повинні збере­гти тіло й душу для подальшого існування. З виникненням майно­вої нерівності поховальні культи своєрідно її відобразили: багатий і на тому світі залишається багатим, він матиме і тіло, і душу. Тому, ховаючи багатих, їх споряджували для достойного потойбічного життя, трупи муміфікували, споруджували грандіозні гробниці. А бідних, якщо вони були потрібні, ховали з багатими у вигляді зо­бражень. А їхні тіла заривали в пісок. Мабуть, їх душі в потойбіч­ному житті вже обходились без тіла.

Виправдання соціальної нерівності в стародавній релігії єгиптян підсилювалось ідеєю потойбічної відплати. У XXI—XVIII ст. до н. е. виникає ідея суду над душами померлих і у зв'язку з цим — ін­дивідуальної морально-релігійної відповідальності людини за свої вчинки, поведінку, за все життя. Вважалося, що душі померлих су­дитиме бог Осіріс, він здійснить психостасію, тобто зважування се­рця покійного у чаші на спеціальних терезах. Якщо гріхів буде ду­же багато і серце, обтяжене гріхами, переважить символи істини і добра, що лежать в іншій чаші, то такі душі будуть поглинуті чудо­виськом Амамат. Душі ж праведників зберігали право на існування в загробному світі, в раю. У такій трактовці ідея потойбічної від­плати набувала вагомого етичного значення. Незважаючи на наяв­ність різних підходів і критеріїв у розумінні добра і зла, великої ва­ги набирали загальнолюдські моральні встановлення. Релігія, таким чином, ставала чинником моралі, сприяла зміцненню моральності. Це був значний внесок у розвиток стародавньої цивілізації. Але по­вернімося до поховального культу. У стародавніх єгиптян особлива увага приділялася похованню обожнюваного фараона. Адже і в по­тойбічному світі він залишався фараоном і тому при похованні мав бути забезпечений всім необхідним для царського потойбічного життя.

Поховання фараонів здійснювалось у грандіозних спорудах — пірамідах.

Перша піраміда була споруджена першим фараоном III династії Джосером. Збудував її математик, архітектор і медик Імхотеп. Вона має 60 м заввишки. При розкопках біля піраміди виявилося ціле мі­сто мертвих — гробниці царської родини і наближених фараона, а також спеціальний храм для поховальних церемоній.

Найбільша із давньоєгипетських пірамід, а саме піраміда фара­она Хеопса (Хуфу). Збудована зодчим Хеміуном на початку XXVII ст. до н. е. Вона має висоту 146,6 м, кожен із боків при ос­нові 233 м. До кінця XIX ст. це була найвища споруда на нашій планеті. Підраховано, що вона складена з 2,3 млн брил вапняку, кожна вагою понад 2 т, а були й по 18 т. І все це робилося вручну, залізних знарядь тоді ще не було. Для муміфікації трупа його баль­замували. Після розміщення трупа в камері піраміди всі ходи заму­ровували. Однак всі піраміди були пограбовані.