5.4. Давньоєгипетська цивілізація, її відображення в міфах, віруваннях, ритуалах

Історичні умови виникнення і розвитку давнъоегипетсъко'г релі­гії. Країна Єгипет розташована в північній частині африканського континенту в нижній частині Нілу, від Асуанського водоводу до Середземного моря. Ніл тече в межах Єгипту понад 1200 км без жодної притоки. Нільську долину з обох боків обмежують Лівійсь­кі та Аравійські гори, за якими йде безмежна пустеля. Регулярні розливи Нілу роблять ґрунт цього гігантського оазису дуже родю­чим. Єгипетський народ почав формуватися десь в V—IV тисячо­літтях до н.е., коли внаслідок зміни клімату планети савани Північ­ної Африки перетворилися на пустелю, а племена, що їх населяли, мусили спуститися в раніше заболочену, а тепер уже висохлу за­плаву Нілу. Тоді й виникло в Єгипті найстародавніше зрошуване землеробство.

Політичний і духовний розвиток Єгипту був певною мірою зумовлений також і його геополітичним становищем. Море, гори і пустелі гарантували йому повну безпеку від сусідів. Племінні стосунки, війни і завоювання, що проходили в долині Нілу, мали внутрішній характер і поступово вели до територіального розши­рення. Культура розвивалася переважно в умовах мирних століть. Але ця сприятлива умова породжувала певну ізоляцію; обмежува­вся зовнішній культурний вплив, який став відчуватися лише зна­чно пізніше. Саме тому історія релігії Стародавнього Єгипту мо­же бути благодатним матеріалом спонтанних законів релігійного розвитку.

Утворення держави в Єгипті відбулось в архаїчний період, десь за 4—3 тис. років до н.е., майже одночасно з утворенням держави в Дворіччі і значно раніше, ніж в Індії і Китаї, Греції і Римі.

Економічний розвиток у III тис. до н.е. знаменувався зростан­ням продуктивності праці, що вело до формування нового суспіль­ного ладу. Поряд із недорозвиненим рабством існувала сільська община з дрібних приватних господарів. Земля була власністю держави. Існували й такі залишки архаїчних суспільних відносин общинно-патріархального ладу, як колективне рабовласництво. Це, природньо, позначилось на політичній організації суспільства. Спочатку на основі племінних об'єднань утворюються невеликі держави — номи. Поступове об'єднання номів у IV ст. до н.е. при­звело до утворення двох царств: Нижнього Єгипту і Верхнього Єгипту. Десь у 3000 р. до н.е. цар Манес об'єднав усю країну. Створюється велика, добре організована держава, починається ди­настична епоха, коли влада належала фараонам. Історія Єгипту на­лічує 30 династій фараонів. Ця епоха закінчилась у 341 р. до н.е. завоюванням Єгипту персами.

Увесь цей грандіозний період складалася й розвивалась величе­зна цивілізація, основою якої була релігія. Ця давньоєгипетська ци­вілізація і давньоєгипетська релігія були потім значною мірою ус­падковані всім людством.

Відомий дослідник стародавнього світу X. А. Кінк, досліджую­чи життя Стародавнього Єгипту, зробив цілком слушний висновок, що їхня духовна культура не була така первісна, як це можна було б чекати. У неї були свої попередники, в тому числі і в релігії.

В архаїчний період існувало Раннє царство, під час якого пра­вили І і II династії. Це було від 3000 до 2800 р. до н.е. В цей час у кожному номі були свої місцеві боги, які були, по суті, племінними богами. Це ще була майже первісна релігія. Номові боги мали зоо-антропоморфний вигляд. У Нехені, що став згодом центром об'єднання Південного Єгипту, вклонялися богині-шуліці, а в центрі Північного Єгипту вклонялися Буто — священній змії. Ціл­ком можливо, що це були залишки первісного тотемізму. Архаїч­ний період змінило Стародавнє царство ІІІ—VI династій. Його від­крив засновник III династії фараон Джосер (2780—2760 рр. до н.е.). Відбулося завершення об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту в класичну деспотію зі столицею в місті Мемфісі. Настав сталий мир, країна прогресувала. У цей час з'явилися загальноєгипетські боги. Ними, зазвичай, були боги міст-держав, що ставали центром об'єднання І та II династії, ще в кінці IV тис. до н.е. таким богом зробили бога-сокола Гора, що став богом Сонця. А коли столицею держави став Мемфіс, загальноєгипетським богом став мемфіський бог Птах.

Близько 2700 р. до н.е. владу успадкувала V династія з міста Ге-ліополя. Головним богом став бог цього міста Атум (Ра).

У 2250 чи 2270 р. до н.е. відбувся перший розпад Єгипту на дрі­бні держави. Це був перехідний період подальшого державотво­рення, він тривав до 2050 р. до н.е.; на різних територіях царювали VII—X династії.

Завершився цей період новим об'єднанням номів і утворенням Середнього царства зі столицею у Фівах. Під час Середнього царс­тва правили XI—XIII династії фараонів з 2050 чи 2070 до 1700 чи 1790 рр. до н.е. В часи царювання XI і XII династій (2100—1800 рр. до н.е.) в місті Фіви надали верховенство богові Амону (що означає «сокровенний», «потайний»), який став богом Амоном-Ра. Напри­кінці цього періоду загострилися соціальні суперечності, які заве­ршилися народним повстанням. Настав другий розпад Єгипту, пе­ріод правлінь XIV—XVII династій, під час якого до країни через Суецький перешийок із Передньої Азії вдерлися завойовники чік-соси. Через 120 років вони відійшли до Палестини і зникли. Єги­петська цивілізація була настільки стійкою, що після захоплення країни чужинцями вона поглинала завойовників і швидко понов­лювала культурну рівновагу. З 1580 р. до н.е. почалося Нове царст­во, XVIII—XX династії були при владі до 1070 чи 1090 рр. до н.е. В цей час зміцнюється рабовласництво, розширюються межі держа­ви, відбувається завоювання Сирії і Палестини. Релігія продовжує видозмінюватися. Аменхотеп IV (1414 — бл. 1406 рр. до н.е.) роз­починає реформи. Він оголосив себе сином єдиного бога Сонця Атона і взяв собі нове ім'я Ехнатон. Це була спроба встановлення монотеїзму, так потрібного єдиній державі. Проте ця спроба була невдалою. Глибина релігійного переживання, яка виявилася згодом в етичному монотеїзмі іудаїзму і знайшла потім у християнстві ви­раження у формулі «вірю, бо це абсурдно», ніколи не могла сприй­нятися єгиптянами через специфічність їх конкретного мислення. Вони навіть загробне життя не могли собі уявити інакше, як повто­рення їх реального життя. Саме тому монотеїзм як вища сходинка абстрагування в розумінні Бога хоч і був вкрай потрібний фівансь-кому Єгипту для виправдання культу єдиного царя, не зміг укріпи­тися.

На згадку про цю революційну епоху в історії давньоєгипетсь­кої релігії нам залишилася пишна гробниця фараона Тутанхамона (бл. 1400—1392 рр. до н.е.). Після смерті Ехнатона жерці і знать поновили давню релігію старих богів, значно послабили владу фа­раона, а за часів фараона Рамзеса III в 1070 р. до н.е. влада взагалі перейшла до верховного жерця Херіхора. Почався період Пізнього царства.

В період Пізнього царства (бл. 1070—332 рр. до н.е.) йде пода­льше вдосконалення господарства, розвивається інтенсивне зрошу­вальне землеробство, застосовуються залізні знаряддя праці. Зни­кає колишня ізольованість країни. Водночас виникає загроза іноземного вторгнення. В середині VIII ст. до н.е. в Єгипет вторг-лися війська Куша, в VII ст. — Ассирії. В 525 р. до н.е. за часів фа­раона Псамметиха III (XXVI Саїська династія) Єгипет був завойо­ваний перським царем Камбізом. Правда, це поширювало зв'язки Єгипту з навколишнім світом, що й позначалося на розвитку куль­тури.

У VI ст. до н.е. Єгипет завойовує Александр Македонський. У 332 р. до н.е. у мемфіському храмі бога Птаха він прийняв по­двійну — білу і червону — корону Верхнього і Нижнього Єгипту. Місто Александрія стала столицею країни і центром елліністичної культури. Почалася історія елліністичного Єгипту (332—30 рр. до н.е.). Потім Єгипет перейшов під владу Риму (30—395 рр.) і Віза­нтії (395—642 рр.). Це був кінець давньоєгипетської релігії, її змінили релігійні культи завойовників. У 642 р. війська халіфа Османа вступили в Александрію, візантійський флот покинув Єгипет, який увійшов до складу Халіфату. В Єгипті з'явився іс­лам, він був державною релігією, швидко вкоренився і досі є ос­новною релігією Єгипту. Така загальна картина Пізнього царства в Єгипті.