5.3. Відродження Вавилону та формування культу бога Мардука

Релігія Вавилону. Існування шумеро-аккадської держави на ко­роткий час було перерване завоюванням її близько 2200 р. до н.е. горцями гутіями, панування яких тривало до 2109 р. до н.е. Після вигнання гутіїв єдина шумеро-аккадська держава знову відновилася.

На чолі цієї держави стала III династія міста Ура. Це була кла­сична стародавня східна деспотія з розвиненим бюрократичним апаратом. У ньому всі храмові і царські землі були об'єднані в єди­не державне господарство. В єдину систему були злиті релігійні культи. Верховним божеством став бог Енліль із міста Ніппур, дру­гим за значенням — бог Нанна (Зуен, Суен), що був хранителем Місяця. Царі обожнювались. Утвердилося вчення про те, що боги створили людей для того, щоб вони годували їх жертвами і звіль­нили від праці. Царі ж, які дістали владу від богів, мали такі самі права, як і боги.

Як і Аккадська держава, III династія Ура проіснувала трохи бі­льше століття, але за цей час релігійний розвиток мав значні успіхи.

У першій половині XX ст. до н.е. відбувається поступове зрос­тання ваги і авторитету міста Вавилон на річці Євфрат (на південь від сучасного Багдада). Від 1894 по 1595 р. до н.е. в утвореному царстві, яке отримало назву Старовавилонського, правила і Вави­лонська династія. Визначних успіхів ця династія домоглася за царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н.е.), який відомий історії як перший у світі законодавець, який створив звід законів. У Старовавилонсь-кій державі триває процес створення загальнодержавної релігії. Ва­вилон, що одержав статус столиці, зробив свого місцевого бога Мардука головним богом держави. З'являється новий космогоніч­ний міф: богиня первісного океану Тіамат, що була невдоволена появою Енліля і всіх інших богів, вирішила знищити їх. Нещасні боги тремтіли від жаху і не наважувались виступити проти неї. Мо­лодий бог Мардук згодився вступити у двобій із Тіамат, але за це зажадав від богів визнати його зверхність над ними. Боги спочатку вагалися, їм не хотілося обмеження своєї влади. Зібравшись разом на бенкет, вони обговорювали це питания, і коли випили вина, то набралися рішучості і погодились на пропозицію Мардука. Мардук вступив у двобій. У пащу Тіамат він загнав сім вітрів, що роздуло і знесилило її. Тоді Мардук розрубав її тіло навпіл, з верхньої части­ни створив небо, з нижньої землю, а потім усе існуюче на світі.

Отже, Мардукові належали тепер усі жертви й почесті, а решта вела жалюгідне життя: вони харчувалися травою, пили воду з ка­люж, ходили голі. Бог повітря Енліль, що все ж мав якесь старшин­ство, і бог мудрості Енке наказали богові Лахару створити овець і кіз, а його сестрі богині Ашнаї створити злаки і посіяти їх. Але бо­ги працювати не вміли і не хотіли. Тоді Енке виліпив із глини лю­дей, оживив їх і примусив працювати на богів. Отже, люди мусили працювати на богів, вклонятись і приносити жертви Мардукові.

Особливої уваги заслуговує міф про створення богом Еа першої людини Адапа, яка мала бути безсмертною, але за свої помилки бу­ла позбавлена цього.

У Вавилонській міфології з'явився міф про всесвітній потоп. За цим міфом, боги виявили невдоволення непокорою людей, які мало шанували їх, не виконували їхніх вказівок. Щоб знищити людей, боги викликали тривалі зливи, Тигр і Євфрат вийшли з берегів, і все людство мало загинути. Але бог Енкі зглянувся над одним із людей Утнапіштімом, що вів праведне життя, і порадив йому спо­рудити ковчег, у якому той разом з родиною і слугами перебув по­топ. Так збереглося людство. С.Токарев вважає, що піднесення Ма-рдука над іншими богами було намаганням вавилонських жерців встановити щось подібне до монотеїзму, що відбило процес полі­тичної централізації у Дворіччі, а також те, що Вавилонія набирала риси світової держави. Але ця монотеїстична лінія розвитку релігії була блокована місцевим жрецтвом, яке не хотіло зміцнення авто­ритету своїх місцевих богів.