5.2. Соціум, культури, цивілізація народів Двуріччя

У Передній Азії є країна Дворіччя (інакше — Межиріччя, Ме­сопотамія). Тепер більша її частина перебуває у складі Іраку, а та­кож Сирії та Туреччини. Ця країна відокремлена від іншого світу пустелями, які нелегко було подолати. Але все ж торговельні інте­реси, в міру розвитку людства, примушували людей вступати в змагання з пустелею, і Дворіччя незабаром стало на перетині важ­ливих торговельних шляхів з Європи в Азію. Найбільшої ж ваги ця країна набрала як район стародавнього інтенсивного землеробства. Тут, у басейнах великих багатоводних річок, склалися дуже сприя­тливі умови для землеробства: багате природне зрошування внаслі­док розливів утворювало родючі ґрунти, теплий клімат дозволяв збирати рясні врожаї, та ще й не раз на рік. Це дало змогу перейти від кочового на осіле скотарство. Внаслідок цього значно зріс доб­робут племен, що оселилися на цій території, створилися умови для утвердження рабовласництва, на базі якого поряд із господарства­ми дрібних вільних виробників виникли великі рабовласницькі го­сподарства. Так, на Стародавньому Сході відбувся розпад первіс­ного суспільства, утвердилася приватна власність, виникла держава. Тут було винайдено писемність, систему числення, по­кладено початок математики, астрономії, медицини, архітектури і мистецтва. З початкових невиразних релігійних уявлень виникли досить стрункі релігійні системи.

Тривалий час європейська культура своїм початком вважала ан­тичність і Біблію. Щоб пересвідчитись у цьому, досить окинути оком мистецьку спадщину Європи, включаючи XIX ст. уся вона побудована на античній і біблійній міфології. Але починаючи з XIX й особливо в XX ст. наукові відкриття перевернули наші уявлення про наше минуле. Перед нами постав у всій своїй культурно-релігійній різноманітності стародавній Схід. Відомий історик ста­родавнього світу Сесюель Н. Крамер так сформулював висновок, що виходив з аналізу цих відкриттів: «Історія починається у Шуме­рі». Він доводить, що в Шумері вперше в історії людства були від­криті школи, вперше утворилися системні політичні установи, впе­рше записані закони й утворені судові органи, вперше з'явилася стала медицина, а сільське господарство набуло впорядкованого вигляду, вперше висловлено положення натурфілософії та етики, з'явилися прислів'я, байки та елегії, вперше було сформульовано релігійні положення, які відрізняють релігію цивілізованого суспі­льства від первісних релігійних уявлень.

Релігійний культ у Дворіччі. У шумеро-аккадській релігії, від­повідно до анімістичних і міфологічних концепцій, склався релі­гійний культ із численними магічними і фетишистськими поло­женнями.

Головним актом цього культу були жертвоприношення числен­ним богам із безлічі приводів. Відбувались ці жертвопринесення в храмах або біля них. Це дало поштовх активному храмобудуванню. Храми були не тільки міські, а й в окремих общин і навіть вулиць. Ще в IV тис. до н.е. у шумерів і аккадців були людські жертвопри­ношення, але до III тис. до н.е. вони вже зникли. Боги стали харчу­ватись тими самими продуктами, що й люди. Жертовні продукти (м'ясо, хліб, овочі тощо) поїдалися жерцями і общинниками. Останні споживали м'ясо тільки під час жертвопринесення.

На честь богів влаштовувались свята, під час яких відбувалися святкові церемонії і театралізовані вистави з музичним супрово­дом. Святково прикрашені фігури богів на розкішно вбраних чов­нах урочисто проводилися по зрошувальних каналах або проноси­лися по вулицях і дорогах з метою виблагати у них прихильності і доброго врожаю. Для протидії злим духам теж здійснювались від­повідні церемонії, навіть зі знищенням цих богів.

Розробка і здійснення культу були справою численного жрецт­ва, що вже тоді становило привілейну соціальну групу.

Вже в шумеро-аккадській релігії анімістичний пантеон містив у собі не тільки добрих, а й злих духів, яких очолювали Анунакі та Учігі, що уособлювали хвороби та всілякі лиха. Хвороби насилали­ся на людей духами, кожен з яких мав свою сферу лихого діяння: Ашакку викликав хворобу голови, Наматару горла, Алу грудей то­що. Для протидії злим духам застосовувались магічні заклинання, амулети, обереги. Великого розвитку набули обряди лікувальної, охоронної магії.

Магічна сторона в шумеро-аккадській релігії набула особливого значення зі зміцненням і збільшенням особливої групи людей, яка брала на себе обов'язки зносин із богами та служіння їм. Це були жерці.

Поряд із релігійними і магічними обрядами жерці виконували функції провидців і ворожбитів, були навіть спеціалізовані на цьо­му так звані бару. Ворожили на тваринах, особливо на нутрощах жертовних тварин (т. з. гепатоскопія), «розгадували» сни, тлумачи­ли різні прикмети. Уся ця система ворожінь релігійного культу отримала назву мантики.