4.5. Аналіз анімістичних вірувань: основні підходи

Цей термін був запроваджений англійським антропологом Е. Тайлором у праці «Первісна культура», який досліджував перві­сні вірування. На його думку, у процесі розмірковування над таки­ми явищами, як сон, хвороба, смерть, переживанням галюцинацій, первісна людина почала думати, що в її тілі перебуває душа, яка час від часу залишає його. Пізніше вона дійшла висновку про існу­вання душі після смерті людини, про переселення душ в інші тіла, про потойбічний світ, про те, що предмети навколишнього світу, як і люди, володіють бажаннями, почуттями, волею. Так постала віра в духів сил природи, рослин, тварин, померлих предків, названа анімізмом.

Анімізм (лат. anima —душа, дух) — це віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать її життя, фізіологіч­ний і психологічний стани. Анімізму властиве приписування якос­тей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо, з часом процесам: хворобам, війнам, ко­вальській справі тощо. Це було спричинено тим, що давня людина розглядала об'єкти навколишнього світу, уподібнюючи їх собі, на­діляючи їх, відповідно, почуттями, думками, волею. Звідси похо­дить її віра в існування духів могутніх сил природи, рослин, тва­рин, померлих предків.

Слов'яни менш могутніх двійників називали душами, могутні­ших — духами. Отже, анімізм є вірою в існування душ і духів. Прикладом анімізму є релігійні уявлення ескімосів Гренландії (XIX ст.) про те, що надприродні двійники були у всіх людей, де­рев, звірів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у країні мертвих.

В анімізмі відбувається подальше роздвоєння світу: світ реаль­них об'єктів нібито доповнюється світом духовної сутності. У ба­гатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще називають культом предків. У початко­вому анімізмі двійники уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчу­тне. У багатьох народів побутувала думка, що за певних обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні — як відобра­ження, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла.

Оскільки люди уві сні «бачили» й душі померлих, виникло уяв­лення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про по­тойбічне життя. Вважалось, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось звичай­ним продовженням реального життя. Так, за уявленням індійців-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих ганяється за душами лося і бобра. В окремих народів існувало уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, Диявола, ангелів, безсмертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдця, що крутиться).